Рішення № 80475984, 14.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2019 року справа № 810/2944/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати Рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну від 20.01.2018 № 259/1, зобов’язати відповідача оформити посвідку на постійне проживання.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки для його прийняття відсутні підстави, визначені ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Відповідачем надано суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки прийнятне за наслідками розгляду відповідного подання Ірпінського ГУ НП в Київській області, згідно якого позивач постійно порушує громадський порядок, зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами, веде асоціальний спосіб життя, не піклується своєю дитиною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 закрито підготовче провадження. Також у зв’язку зі зверненням сторін до суду з письмовими клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності судом на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_1 12.05.2014 звернувся до Ірпінського МС УДМС України в Київській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка є батьком громадянки України, та надав відповідні документи, що засвідчують родинні стосунки, відомості про місце проживання в Україні, а також заяву матері його дитини ОСОБА_3 про те, що остання надає згоду на проживання ОСОБА_4 за адресою її місця проживання (а.с. 11 – 16).

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Начальником МВ УДМС України в Київській області 07.10.2014 затверджено висновок про розгляд вказаного клопотання позивача (а.с. 16).

Ірпінським МВ відділу УДМС України в Київській області надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 07.10.2014 № 86 (а.с. 17).

Позивач звернувся до органу УДМС із заявою від 22.10.2014 про оформлення посвідки на постійне проживання та 11.11.2014 отримав відповідну посвідку серії ІН №058743 (а.с. 18).

У подальшому, позивачем отримано Рішення від 20.01.2018 № 259/1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 07.10.2014 № 86 (а.с. 29, 59).

Зі змісту Рішення слідує, що підставою для його прийняття є Подання від 22.12.2017 № 5955/109/14/02-17 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, від 22.12.2017 № 5955/109/14/02-17 та Висновок про скасування дозволу на імміграцію вказаному громадянину від 20.01.2018 (а.с. 53 – 58).

Вважаючи, що Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 20.01.2018 № 259/1 є протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з умовами і порядком імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені Законом України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» (далі – Закон № 2491-III), Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773-VI), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою КМ України від 26.12.2002 № 1983 (далі – Порядок № 1983).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону України № 3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 1 Закону № 2491-ІІІ визначено, що імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію – рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон № 2491-ІІІ визначає два направлення імміграції та відповідно іммігрантів, а стаття 11 визначає для них порядок видачі посвідки на постійне проживання.

Так, особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Щодо особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Статтею 4 Закону № 2491-ІІІ визначаються випадки надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції, а також поза квотою імміграції.

ОСОБА_7 на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Статтею 9 Закону встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Вказана стаття також містить перелік документів, які повинен надати заявник для вирішення питання щодо надання імміграції У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Як зазначено вище, позивач 12.05.2014 звернувся до Ірпінського МС УДМС України в Київській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є батьком громадянки України, та надав відповідні документи, що засвідчують родинні стосунки, відомості про місце проживання в Україні, а також заяву матері його дитини ОСОБА_3 про те, що остання надає згоду на проживання ОСОБА_4 за адресою її місця проживання (а.с. 11 – 16).

Начальником МВ УДМС України в Київській області 07.10.2014 затверджено Висновок про розгляд вказаного клопотання позивача (а.с. 16).

Ірпінським МВ відділу УДМС України в Київській області надано позивачу ОСОБА_7 на імміграцію в Україну від 07.10.2014 № 86 (а.с. 17).

Позивач звернувся до органу УДМС із заявою від 22.10.2014 про оформлення посвідки на постійне проживання та 11.11.2014 отримав відповідну посвідку серії ІН №058743 (а.с. 18).

Пунктом 23 Порядку № 1983 встановлено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Листом від 04.01.2018 № 3201.8-5983/3201.4-18 ГУ ДМС України в Київській області направлено до Ірпінського МВ УДМС України в Київській області Подання Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області про скасування дозволу на імміграцію позивачу (а.с. 19 – 22).

Начальником Ірпінського МВ УДМС України в Київській області 20.01.2018 затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію позивачу (а.с. 26 – 28).

Рішенням Ірпінського МВ УДМС України в Київській області від 20.01.2018 № 259/1 скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 29, 59).

Статтею 12 Закону № 2491-ІІІ визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію.

Так, згідно даної норми дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз ст. 12 Закону № 2491-ІІІ щодо підстав скасування дозволу на імміграцію передбачає встановлення, насамперед, винних дій іммігранта.

У той же час, зі змісту Подання Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області про скасування дозволу на імміграцію позивачу та Висновку про скасування дозволу на імміграцію слідує, що в них відсутні відомості про встановлення обставин, які б підтверджували вину позивача у вчиненні дій, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.

Натомість, у вказаних документах міститься інформація про звернення гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_9 про вчинення позивачем протиправних дій, та порушення останнім митного законодавства.

Також вказано, що за ці факти внесені до ЄРДР за № 42017111200000544 та №12017110040003187.

При прийнятті рішення у даній справі судом враховується, що згідно листа Ірпінського ВП НА в Київській області від 09.05.2018 № 62аз109/1007-04/2018 позивачу повідомлення про підозру не вручалось.

Також згідно листа заступника начальника Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області від 12.09.2018 № 3585/109/14/02 повідомлення відносно можливих неправомірних дій гр. ОСОБА_4 закриті за відсутності обставин події.

Крім того, Управлінням карного розшуку ГУ НП в Київській області направлено до УДМС України в Київській області подання про перегляд рішення про скасування дозволу на імміграцію, прийнятого відносно позивача.

Так, у даному поданні підтверджується закриття за відсутності обставин події повідомлень відносно протиправних дій позивача та відсутність підстав для застосування до позивача наслідків, визначених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.

Суд не може вважати обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, верховенства права, посилання у якості підстави для прийняття оскаржуваного рішення на обставини, що були у подальшому спростовані самим органом Національної Поліції.

Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477- ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав на дотримання принципу «належного урядування».

Так у рішенні суду «Рисовський проти України» Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

С урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 20.01.2018 № 259/1.

Щодо позовних вимог у частині зобов’язання відповідача оформити позивачу посвідку на постійне проживання, суд зазначає наступне.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Законом України «Про імміграцію», зокрема, статтею 11 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить вирішення питання щодо видання посвідки на постійне проживання в Україні.

Прийняття рішення, про яке просить позивач, належить до компетенції суб'єкта владних повноважень і є результатом врегульованої процедури, яка передбачає, серед іншого, необхідність з'ясування у кожному індивідуальному випадку тих фактів, які мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості надання посвідки на постійне проживання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання здійснюється відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМ України від 28.03.2012 № 251.

Враховуючи викладене, рішення суду про зобов’язання відповідача оформити позивачу посвідку на постійне проживання буде порушенням норм матеріального права, а саме, ст. 11 Закону України «Про імміграцію».

Такий же правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 16.01.2019 у справі № 808/9121/15.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Оскільки під час вирішення справи щодо визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію суд не повноважний зобов'язувати Управління Державної міграційної служби України видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо видачі позивачу такої посвідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 20.04.2018 № ПН 7494 (а.с. 2).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області підлягають судові витрати у сумі 352,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 194, 205, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 20.01.2018 № 259/1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого гр. ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зобов’язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код 37826258) повторно розглянути з урахуванням висновків суду питання про оформлення гр. ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) посвідки на постійне проживання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код 37826258) судові витрати у сумі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.