Рішення № 80475847, 25.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2019 року № 320/396/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з липня 2018 року по грудень 2018 року;

- зобов’язати Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з липня 2018 року по грудень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Вишневе Київської області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, позивач зазначає, що після взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи він особисто звернувся до відповідача з заявою про переведення його пенсійної справи за місцем фактичного проживання та поновлення виплати пенсії, однак пенсійні виплати поновлені не були, у зв‘язку з чим позивач в липні звернувся до пенсійного органу з заявою в якій просив пояснити причини невиплати йому пенсії. Позивач пояснює, що відповідачем тільки в грудні місяці було перераховано на його банківський рахунок суму пенсії, що становить місячний платіж, на підставі чого він звернувся до пенсійного органу з заявою про причини невиплати заборгованості по пенсії починаючи з липня 2018 року по грудень 2018 року, розглянувши яку, пенсійний орган повідомив, що сума заборгованості буде виплачена після прийняття відповідного Порядку Кабінетом Міністрів України. На думку позивача такі дії пенсійного органу є протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що пенсія позивача за липень - грудень 2018 року обліковується в управлінні та буде виплачена йому у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено аналогічні доводи, які викладені в позовній заяві.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, зареєстрований за адресою: м/р ГірняцкийАДРЕСА_1, м. Кіровське, Донецька область, що підтверджується паспортом громадянина України серії ВС №672054.

Позивач є пенсіонером за віком та, у зв’язку зі зміною місця проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на сході України, перебуває на обліку у Києво-Святошинському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, про що свідчить копія довідки від 16.11.2018 б/н.

Відповідно до довідки від 30.05.2018 №0000547259 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: вул. Святошинська, 27 Г, кв. 124, м. Вишневе, Київська область, 08134.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у липні 2018 звернувся до відповідача з заявою про переведення його пенсійної справи за місцем фактичного проживання та поновлення виплати пенсії.

У зв‘язку з неотриманням відповіді на вищезазначене звернення, позивач, 05.09.2018 звернувся до пенсійного органу з заявою про надання інформації про причини невиплати пенсії.

Листом від 19.09.2018 №422/0-01 пенсійний орган повідомив позивачу, що на початку вересня 2018 року до Києво-Святошинського управління Пенсійного фонду України Київської області надійшла пенсійна справа позивача з Павлоградського об‘єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, проте виписка з акту огляду МСЕК на продовження виплати пенсії по інвалідності пенсійним органом не отримана.

24 вересня 2018 року позивач повторно звернувся до відповідача та подав особисту заяву про призначення пенсії за віком.

Як убачається з письмових пояснень позивача, зазначених у позовній заяві, лише у грудні 2018 року на його банківський рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк" відповідачем було перераховано суму пенсії у розмірі, що становить місячний платіж, у зв‘язку з чим ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою щодо виплати йому заборгованості по пенсійним виплатам за минулий період починаючи з липня 2018 року.

Листом від 04.01.2019 №742/О-01 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до протоколу від 06.06.2018 № 23 комісії з питань призначення відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Києво-Святошинському ОУПФУ Київської області виплату пенсії йому було призначено та нараховано, починаючи з липня 2018 року та включено до виплати відомостей до грудня 2018, однак нарахована сума до виплати за липень-грудень 2018 року буде виплачена після прийняття відповідного Порядку Кабінетом Міністрів України.

Однак, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з липня по грудень 2018 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Нормами підпунктів 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки.

Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 була прийнята постанова № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно якої (з урахуванням змін і доповнень) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1058 територіальний орган пенсійного фонду України своїм рішенням може припинити виплату пенсії у випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

З аналізу постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, № 509 від 01.10.2014, № 367 від 05.11.2014, № 595 від 07.11.2014 випливає, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Таким чином, суд дійшов висновку, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі № 428/6579/17.

Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМУ № 352 від 08.06.2016) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абз. 6 цього пункту.

Судом встановлено, що довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є дійсною.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 71 Порядку № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позивача.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати з 01.07.2018 пенсії позивачу безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Міністерством соціальної політики.

Відповідно до підпункту 2 пункту 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, в тому числі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було нараховано пенсійні виплати позивачу у грудні 2018 року, однак на день звернення позивача з даним адміністративним позовом виплата заборгованості за період з 01.07.2018 по 31.11.2018 не здійснювалась.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що жодних підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058, для припинення виплати пенсії позивачу у пенсійного органу не було, припинення відбулося без прийняття відповідачем відповідного рішення, а заборгованість за період з 01.07.2018 по 31.11.2018 позивачу не виплачена, а також те, що пенсійний орган не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх дій, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати позивачу пенсії за період з липня по грудень 2018 року є обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з статтею 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, при цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17.

Ураховуючи вищевикладене, позовна вимога про зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію за період з липня 2018 року по грудень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, також підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, жодних доказів на підтвердження правомірності своїх дій суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Ураховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов’язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 23.01.2019 № НОМЕР_1.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Керуючись статтями 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з липня 2018 року по грудень 2018 року.

Зобов’язати Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з липня 2018 року по грудень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248571) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.