Рішення № 80473217, 06.03.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/7252/16-ц

2/214/553/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 березня 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі

головуючого судді Чернової Н.В.,

при секретарі судового засідання Звада Л.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу №214/7252/16-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, через Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини через Міністерство юстиції України, в особі начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області полковника поліції ОСОБА_3, в особі начальника Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковника поліції ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, про визнання факту порушення прав людини, захист прав недоторканості, про встановлення факту порушення права на приватність та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звернулась до суду із зазначеним позовом, який уточнила 15.06.2017 року, в якому просить суд визнати протиправними дії правоохоронців по спробі вручити повстку чи інший документ, встановити факт порушення її прав людини та стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 80000,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що 07.12.2016 року о 13-30 годин до місця її мешкання за адресою: АДРЕСА_1 з’явився ОСОБА_5, з яким вона бачилась один раз за два тижні до цього. Поруч з ним знаходився інший невідомий їй чоловік, який фіксував спробу оперативника в цивільному проникнути в її квартиру. Дозволу на її зйомку в закритому приміщенні вона не надавала, так само, як і дозволу на проникнення в будинок. Після цього, вона одразу зачинила двері і, спочатку зателефонувала на мобільний телефон в.о. начальника Криворізького відділу Національної поліції ОСОБА_6, але той на дзвінок не відповів, з зв’язку з чим вона зателефонувала своєму представнику ОСОБА_7, який передав слухавку іншому її представнику ОСОБА_2, якому вона розповіла про ситуацію, що склалася. ОСОБА_2 подзвонив по паралельному телефону на гарячу лінію Національної поліції, які пообіцяли вислати перевірку. Близько 14-00 годин прибули дільничні Саксаганського ВП ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які склали відповідні документи. Окрім того, позивач зазначає, що особу другого чоловіка, який проводив відеозйомку, їй встановити не вдалось. На думку позивача, поліція, з метою фабрикації проти неї справи по факту стрілянини 17.11.2016 року в Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області підбирає жертв для створення такої групи осіб, вибір пав і на неї – випадкового присутнього на місці події (навіть не очевидця). Позивач переконана, що ОСОБА_5 і невідома особа з відеокамерою планували спровокувати її на надання неправдивих свідчень та неявку до поліції, щоб притягнути до відповідальності. ОСОБА_5, за межами своєї компетенції виконував роль кур’єра і, використовуючи свій статус поліцейського, намагався примусити її отримати якийсь документ та затримати і доставити в поліцію. Окрім того, позивач вважає, що поліція Саксаганського відділення НП, в особі ОСОБА_3, протиправно збирає щодо неї персональну інформацію, проводить оперативно-розшукові дії, зовнішнє спостереження. Її особу було зафіксовано на відео та розповсюджено і соціальних мережах, що спровокувало інтерес мешканців будинку до неї. На думку ОСОБА_1, у зв’язку з протиправними діями працівників поліції, державою завдано їй моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях через незаконний збір відомостей про неї, через втрату нормальних зв’язків з оточуючими, люди стороняться її у зв’язку з страхом перед можливими утисками від поліції, через страх по аналогії з діями правоохоронців в умовах репресивних режимів. Вказану моральну шкоду вона оцінює в 80000,00 грн.

Окрім того, 06.03.2019 року позивач звернулась до суду з заявою про виключення з числа відповідачів по справі прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка усною ухвалою суду була задоволена.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи характер та предмет спору, рівень складності справи, тривалість розгляду справи, суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.01.2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі за її позовом (том 1 а.с.15-16).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 року скасовано ухвалу суду від 10.01.2017 року, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у відповідності до вимог процесуального законодавства (том 1 а.с.51-52).

Ухвалою суду від 02.06.2017 року, на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 23.05.2017 року, розділено позовні вимоги ОСОБА_1, відкрито провадження у справі за її позовом про стягнення з відповідачів моральної шкоди, при цьому, відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, про визнання факту порушення прав людини, захист право недоторканності, становлення факту порушення права власності (том 1 а.с.55-57).

Ухвалою суду 02.10.2018 року зупинено провадження у вказаній справі до розгляду Дніпровським апеляційним судом скарги ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 02.06.2017 року (том 1 а.с.188-189).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.10.2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а оскаржувана ухвала від 02.10.2018 року залишена без змін (том 2 а.с.118-119).

Ухвалою від 27.10.2018 року провадження у справі поновлено та призначено судовий розгляд (том 1 а.с.202-203).

Інших процесуальних дій судом не вчинялось.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_2 пред’явлені уточнені позовні вимоги підтримали, наполягали їх задоволенні з підстав, викладених в позові. Позивач зазначила, що в день, коли сталася стрілянина в Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, вона приїхала туди вже після того, як події відбулися. Поліцейським були відомі всі її особисті дані, зокрема, адреса її мешкання. Співробітник поліції ОСОБА_5 дзвонив їй та тиснув на неї, а потім з’явився до неї додому на почав без її згоди проводити відеозйомку, чим порушив її право на недоторканість житла. Вона упізнала поліцейського ОСОБА_5 по обличчю, хоча він був без форми та схожий на бандита, через що дуже злякалася. Після цього, вона подзвонила в.о. начальника Криворізького відділу Національної поліції ОСОБА_6, який дав їй номер телефону ОСОБА_2 та сказав, що все владнає і ніхто не буде тиснути на неї. Потім вона ще дзвонила до ОСОБА_7, який викликав до неї поліцію. Через деякий час до неї приїхали дільничні інспектори, які представились, як ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Також, позивач пояснила, що ОСОБА_5 хотів вручити їй повістку. Пізніше вона дізналась, що проти неї порушено кримінальну справу, яка потім була закрита. Вказала, що відчувала себе безпорадною безправною людиною. Окрім того, її дев’яносторічна мати та донька дуже хвилювалися та переживали за неї. У зв’язку з вказаним, ОСОБА_1 вважає, що їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 80000,00 грн.

Окрім того, допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_1, пояснила суду, що протиправні дії щодо неї почалися восени 2016 року. Вона приїхала до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вже після судового засідання та застала всіх в коридорі суду. В судовому засіданні участі вона не приймала. Окрім того, пояснила, що ОСОБА_10, який, також, знаходився у суді, схопив за руку особу, що стріляла. 25 листопада 2016 року до неї почав дзвонити слідчій та тиснути на неї. До цього, їй також дзвонив ОСОБА_5 та казав, що треба вручити їй повістку, але вона просила надіслати її поштою. Свідок вважає, що ОСОБА_5 порушив її право на приватність, оскільки називав її адресу проживання та приходив до неї додому та тероризував її. Також, ОСОБА_1 пояснила, що 07 грудня 2016 року о 13-00 годин до неї у двері подзвонили, вона відчинила та побачила двох незнайомих осіб, один з них почав її знімати на камеру, а інший пропонувати взяти повістку. Після цього, вона швидко зачинила двері, подзвонила ОСОБА_7 та розповіла йому, що трапилося. ОСОБА_7 дав їй номер телефону в.о. начальника Криворізького відділу Національної поліції ОСОБА_6, якому вона відразу подзвонила. Той, сказав, щоб вона заспокоїлась, він все владнає, а через півгодини до неї приїхали дільничні інспектори Стапай Д.Ю. та Таранець В.В. Після того, як все скінчилося, вона ще довго заспокоювала свою матусю, яка дуже розхвилювалася через цей випадок.

Окрім того, представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, допитаний в суді в якості свідка, пояснив суду, що він був присутній при подіях, що сталися під час стрілянини у Саксаганському районному суді м. Кривого рогу Дніпропетровської області. Він запросив ОСОБА_1 бути присутньою у декількох судових засіданнях, в яких приймав участь. Також, ОСОБА_2 пояснив, що був свідком того, як ОСОБА_5 намагався вручити ОСОБА_1 повістку, але він не дав йому це зробити. Потім, ОСОБА_1 дзвонила ОСОБА_7, в цей час він був поруч та останній передав йому слухавку. ОСОБА_1 пояснила, що до неї в квартиру намагаються увірватися ті самі люди, що до цього хотіли вручити їй повістку. Він сказав, ОСОБА_1, щоб та подзвонила ОСОБА_6, після її дзвінка протиправні дії були припинені. На думку представника позивача мало місце порушення прав людини, у зв’язку з чим ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомив.

Також, представник третьої особи – Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини в судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомив.

Окрім того, третя особа – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, в судове засідання не з’явився, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том 1 а.с.61-62).

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Окрім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_11 проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача та третіх оіб, що, на думку суду, не порушить їх права та свободи.

Вислухавши учасників справи, дослідивши та проаналізувавши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як стверджує позивач, працівники поліції, з метою фабрикації проти неї кримінальної справи планували спровокувати її на надання неправдивих свідчень та неявку до поліції, щоб притягнути до відповідальності, поліцейські протиправно збирають щодо неї персональну інформацію, проводять оперативно-розшукові дії, зовнішнє спостереження. Вказані дії поліції порушили низку гарантованих їй міжнародно-правовими актами прав, зокрема, ст.19 Загальної декларації з прав людини, ст.ст.6, 8, 10 Європейської конвенції з право людини та основоположних свобод тощо, що, на думку позивача, потягло за собою завдання їй моральної шкоди, на підставі чого вона вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість таких тверджень позивача, в контексті дослідження обсягу наявних доказів в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ч.1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, згідно з вимогами ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, суд приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у п.45 рішеннях у справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року та у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, відповідно до яких суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Так, суд зазначає, що стаття 1167 ЦК України, передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень вказаної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода – це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Особливу увагу суд звертає на ту обставину, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Положеннями ст.56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди ними органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Судом встановлено, що фактично підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом є незаконні, на думку позивача, дії співробітників Національної поліції України, та при вирішені спору щодо стягнення моральної шкоди в цьому випадку слід керуватись положеннями ч.2 ст.1176 ЦК України, яка наголошує на тому, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконним діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом.

Згідно із п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Як вже зазначалось, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що посилання ОСОБА_1 про здійснення працівниками поліції щодо неї протиправних дій, є необґрунтованими, безпідставними та голослівними, оскільки, позивачем на підтвердження вказаних обставин не надано до суду жодних достатніх та належних доказів, підтверджуючих вказані обставини. При цьому, суд відноситься критично та не приймає до уваги при ухваленні рішення, пояснення, надані позивачем та її представником в судовому зсіданні, оскільки вони не підкріплені будь-якими належними доказами, а тому викликають у суду сумніви при застосуванні критерію доведення «поза розумним сумнівом».

Також, суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.

Окремо, суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

У відповідності до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.130 КПК України, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

При цьому, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування регламентується положеннями глави 26 Кримінального процесуального кодексу України, якою встановлена певна процедура подання заяви про оскарження дій, які особа вважає протиправними, однак ОСОБА_1 не надано до суду доказів на підтвердження того, що вона скористалась вказаним правом на здійснення цих дій та зверталась до правоохоронних органів за захистом своїх прав.

Лише незгода позивача з діями працівників поліції, які нею навіть не були оскаржені в передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування завданої, на думку ОСОБА_1, їй моральної шкоди.

Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 січня 2019 року по справі №199/1478/17. Суд приймає до уваги вказаний висновок, на підставі вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, судом не встановлено дій працівників поліції, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі положень ст.ст.1173, 1174, 1176 ЦК України, з урахуванням того, що останньою жодним чином не підтверджено протиправність дій співробітників поліції.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм права, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення, тобто, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі в їх сукупності, а також надаючи оцінку кожному доказу окремо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, через Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини через Міністерство юстиції України, в особі начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області полковника поліції ОСОБА_3, в особі начальника Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковника поліції ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, про визнання факту порушення прав людини, захист прав недоторканості, про встановлення факту порушення права на приватність та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, у разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Чернова