Рішення № 80467160, 12.03.2019, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/1863/18

Провадження №: 2/332/105/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,

при секретарі - Васильченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: м. Київ, вул.Грушевського, буд. 1Д) звернулось з позовом до ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», (у зв’язку зі зміною типу товариства, наразі змінило свою назву на АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 договору б/н від 27.03.2013 року (далі Договір), останній отримав кредит у розмірі 900,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картоки. ОСОБА_1 порушив вимоги кредитного договору, а саме не виконав в обумовлені строки зобов’язання щодо сплати кредиту та інших витрат по ньому, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 02.08.18р. відкрито провадження по справі (т.1 а.с.46).

Заочним рішенням суду від 13.09.18р. позовні вимоги задоволені та стягнуто судові витрати (т.1 а.с.81-82).

Ухвалою суду від 01.11.18р. скасовано заочне рішення від 13.09.18р. (т.1 а.с.148).

19.11.18р. відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що позивач не надав суду доказів належного оформлення кредитного договору між сторонами, позов подано з перевищенням строку позовної давності, тому просив в задоволенні позову відмовити (т.1 а.с.183-188). Також відповідач надав суду заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.190-193).

03.12.18р. позивач надав суду Відповідь на відзив, в якому зазначив, що між сторонами належним чином був укладений кредитний договір шляхом приєднання Позичальника до запропонованих банком Умов та тарифів, які є публічною офертою та розміщені на відповідному сайті. Тарифи зазначені в Пам’ятці клієнта, том відповідач був ознайомлений з умовами використання кредитної картки. Щодо позовної давності зазначено, що строк дії картки – 07.2016р., позивач звернувся до суду 15.06.18р., тобто в межах трирічного строку позовної давності, отже позовна давність позивачем не пропущена (т.1 а.с.197-208).

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання 12.03.19р. не з’явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Суду надано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити, проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення не заперечують (т.1 а.с.41).

У судове засідання 12.03.19р. відповідач не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про день і час слухання справи повідомлявся завчасно, у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв’язку з чим, на підставі ст.ст. 247, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.

Суд, дослідивши матеріали справи, та оцінивши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг відповідача ОСОБА_1 від 27.03.2013 року, останній надав згоду на приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Зі змісту цієї заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 просив відкрити рахунок та надати йому кредитні кошти та зазначив, що згоден з тим, що ця заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Крім того, позичальник ОСОБА_1 в цій заяві зазначив, що він ознайомлений і згоден з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку (т.1 а.с.6-7).

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що 27.03.2013 року між сторонами саме в письмовій формі був укладений договір, який складається з Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Умов і правил надання банківських послуг.

Таким чином, на підставі наданих письмових доказів судом встановлено, що між сторонами був укладений договір, відповідно до умов якого, сторонами були прийняті на себе взаємні права та обов’язки.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту згідно п. 1.1.2.7 Договору.

Овердрафт – короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Як вбачається розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором станом на 30.04.2018 року складає 25731.08 грн., з яких: 825.65 грн. – тіло кредиту, 20919.13 грн. – заборгованість по процентам за користуванням кредиту, 2284,82 грн.- заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1201,48 грн.- штраф ( процентна складова).

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, і у позивача виникло право вимагати повернення заборгованості: 825.65 грн. – тіло кредиту, та 20919.13 грн. – заборгованість по процентам за користуванням кредиту, а всього на суму 21744,78 грн. Зазначена заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується позовних вимог про одночасне стягнення заборгованості по пені та комісії в сумі 2284,82 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., та штрафу (процентна складова) в сумі 1201,48 грн. - штраф ( процентна складова), суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

До таких же висновків дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014р. по справі № 6-24цс14.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наданої банком інформації, відповідач здійснив останній платіж по кредиту 28.01.2017р,. що підтверджується Розрахунком заборгованості (т.1 а.с.4оборот).

Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

По цій справі позивач звернувся до суду 18.06.2018р., що підтверджується вхідним штампом на позові (т.1 а.с.1), отже річний строк позовної давності, встановлений ст.258 ЦК України, по вимогам банку щодо неустойки (штрафу, пені) минув. Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про застосування строку цієї позовної даності відповідач письмово заявив у відзиву на позов та у відповідній заяві (т.1 а.с.190-195). При цьому суду не було надано доказів про бажання та будь-які дії відповідача щодо перевипуску та отримання ним нової картки. Докази отримання відповідачем перевипущенних карток та доказів звернення відповідача до банку із заявою про перевипуск кредитних карток представник відповідача також суду не надав.

З урахуванням викладених обставин суд вважає за необхідне застосувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України по справі № 6-103цс14, стосовно того, що поновлення дії договору щоразу після закінчення його дії на новий такий же строк на невизначену кількість разів призводить до того, що її закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов’язання конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Окрім того, відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Отже, позовні вимоги банку щодо одночасного стягнення пені та штрафів не засновані на законі, є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню у цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в розмірі 1497 грн. 70 коп. пропорційно задоволеним позовним вимогам (заявлено на 25731,08 грн., задоволено на 21744,78 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.03.2013р., яка утворилась станом на 30.03.2018р., в сумі 21744 грн. 78 коп.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1497 грн. 70 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2019 року.

Суддя Р.В. Сінєльнік