Вирок № 80465952, 13.03.2019, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/6533/17

1-кп/264/86/2019

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя під головуванням судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Родіної Н.В., прокурора Одуденка А.В., захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Маріуполі за засобом відео фіксації кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017050770002230 від 01.08.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_3, яка народилася 20 травня 1981 року в смт. Мангуш Першотравневого району Донецької області, є громадянкою України, не судима, має вищу освіту, працює лікарем судово-медичним експертом комунального закладу охорони здоров’я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», одружена, має на утриманні сина ОСОБА_5, 01.02.2013року народження, зареєстрована та мешкає в АДРЕСА_1 та

ОСОБА_4, який народився 16 січня 1986 року в м.Донецьк, є громадянином України, не судимий, має вищу освіту, працює лікарем судово-медичним експертом комунального закладу охорони здоров’я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», одружений, має на утриманні дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає в АДРЕСА_2, у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368-4 КК України,

У С Т А Н О В И В:

І. Формування пред’явленого обвинувачення.

1. Лікарі судово-медичні експерти комунального закладу охорони здоров’я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі – ДОБСМЕ) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 обвинувачуються в тому, що вони відповідно до п. 4.2 посадової інструкції, Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро, ст.12 Закону України «Про судову експертизу» (далі – Закон), будучи уповноваженими на своєчасне об’єктивне проведення на високому професійному рівні судово-медичних експертиз і досліджень, узагальнення їх результатів та оформлення висновків експерта, а також видачу свідоцтва про смерть після розтину трупу, незважаючи на приписи ст.10 Закону, що забороняють експертам використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою групою осіб, з використанням наданих їм повноважень експерта неодноразово вимагали й одержували для себе та третьої особи неправомірну вигоду від близьких і родичів померлих за надання довідки про смерть, що є підставою для отримання свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану та подальшого поховання, за наступних обставин.

2. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у невстановлений досудовим слідством час в приміщенні відділу судово-медичної експертизи трупів ДОБСМЕ, розташованого за адресою: м. Маріуполь, проспект Нікопольський, 60, заздалегідь домовились про вчинення зазначених дій, які полягали у перехресних розмовах з відвідувачами та схилення їх до передачі експерту грошових коштів нібито за надані ним послуги.

3. З метою реалізації свого злочинного наміру обвинувачені в період з 11 по 28 серпня 2017 року в робочому кабінеті №11 відділу експертизи трупів протягом робочого часу, в процесі особистого спілкування з близькими та родичами померлих, повідомляли останнім, що видача довідки про смерть відбудеться лише за умови надання ними грошових коштів, обсяг яких визначали обвинувачені, вимагаючи збільшення неправомірної винагороди у разі незадоволення розміром пропонованих громадянами сум, створюючи таким чином умови, за яких вони вимушені були надавати неправомірну вигоду задля запобігання шкідливих наслідків щодо своїх законних прав та інтересів. Одержані кошти обвинувачені розподіляли між собою відповідно до ролі та ступеню участі кожного у вчиненому злочині.

4. За наведених обставин 11 серпня 2017 року ОСОБА_7 вимушена була надати обвинуваченим 800 грн. за проведення розтину та видачу довідки про смерть ОСОБА_8, а ОСОБА_9 500 гривень за розтин тіла та видачу довідки про смерть ОСОБА_10 21 серпня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неправомірно одержали від ОСОБА_11 1750 гривень за проведення розтину та видачу довідки про смерть ОСОБА_12, а 23 серпня 2017 року від ОСОБА_13 2700 гривень за розтин тіла та видачу довідки про смерть ОСОБА_14 26 серпня 2017 року обвинувачені отримали від ОСОБА_15 неправомірну вигоду в розмірі 1100 гривень за проведення розтину та видачу довідки про смерть ОСОБА_16 28 серпня 2017 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 неправомірно одержали від ОСОБА_17 500 гривень за розтин тіла і видачу довідки про смерть ОСОБА_18, від ОСОБА_19 800 гривень за проведення розтину та видачу довідки про смерть ОСОБА_20, ОСОБА_21 3000 гривень за розтин тіла і видачу довідки про смерть ОСОБА_22, від ОСОБА_23О 1300 гривень за проведення розтину та видачу довідки про смерть ОСОБА_24, від ОСОБА_25 1500 гривень за розтин тіла та видачу довідки про смерть ОСОБА_26

5. На підставі викладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_3 обвинувачуються за ч.4 ст.368-4 Кримінального кодексу України (далі – КК) в одержанні неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення дій з використанням наданих їм повноважень експертів в інтересах того, хто надав таку вигоду, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.

ІІ. Позиція захисту.

6. Обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не визнали себе винуватими. Заявили, що ніяких матеріальних благ з громадян за видачу медичних документів та тіл померлих родичів не вимагали, нікого в безвихідне, залежне становище не ставили.

7. Захист стверджує про відсутність належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення обвинуваченими інкримінованих злочинів.

ІІІ. Щодо фактів.

8. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.09.2016 року працюють на посадах лікарів судово-медичних експертів відділу судово-медичної експертизи трупів ДОБСМЕ (т.1, а.с.144).

9. 01.08.2017 року оперуповноважений управління захисту економіки в Донецькій області склав рапорт, яким повідомив керівника оперативного підрозділу, що ним встановлена група експертів ДОБСМЕ, що вимагають та отримують від 1000 до 3000 грн. за прискорення розтину тіл померлих та видачу їхнім родичам актів огляду трупів, без яких неможливе поховання (т.2, а.с.143-145).

10. Рапорт спрямовано до Центрального відділу поліції, посадовою особою якого 01.08.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за №12017050770002230 внесено відомості про те, що співробітниками правоохоронного органу за попередньою змовою з представниками підприємницьких структур та державних органів вимагають та систематично одержують неправомірну вигоду від громадян за надання послуг, передбачених законом як безкоштовних. Правова кваліфікація – ч.3 ст.368 КК (т.2, а.с.133, 142).

11. 04 серпня 2017 року слідчим суддею надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні за № 12017050770002230 від 01.08.2017 року щодо злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, негласної слідчої (розшукової) дії (далі – НСРД) у вигляді аудіо-, відео контролю відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також обстеження кабінетів №№ 11, 13 за адресою: м.Маріуполь, пр.Ілліча (Нікопольський), буд. 60 (т.1, а.с.1,2).

12. 30 серпня 2017 року співробітником оперативного підрозділу за дорученням слідчого складено протоколи про результати негласних слідчих (розшукових) дій проведених на підставі зазначеної ухвали слідчого судді. Протоколи та електронні носії інформації долучені до матеріалів кримінального провадження (т.1, а.с.3-56).

13. Протягом 29 серпня – 01 вересня 2017 року Управлінням захисту економіки в Донецькій області отримані заяви осіб, які, за версією органу досудового розслідування, вимушені були надати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неправомірну вигоду, щодо притягнення останніх до кримінальної відповідальності (т.1, а.с.77-96).

14. На підставі одержаних в результаті НСРД даних 28.09.2017 року до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 інкримінованих їм злочинів, які кваліфіковано за ч.4 ст.368-4 КК України (т.1, а.с.77-96).

15. 28.08.2017 року під час обшуку в службових приміщеннях відділу експертизи трупів ДОБСМЕ вилучені грошові кошти та особисті речі судово-медичних експертів ОСОБА_4, ОСОБА_3 і медичної сестри ОСОБА_27, а також медична документація (т.1, а.с.61-69).

16. За клопотанням сторони обвинувачення судом допитано низку свідків, які повідомили про наступне.

17. ОСОБА_28, який працює на посаді молодшої медсестри, повідомив про надходження скарг громадян з приводу оплати безкоштовних послуг, затримки видачі тіл померлих. Від незнайомих людей знає, що ті платили обвинуваченим за послуги.

18. Судово-медичний експерт ОСОБА_29 повідомив про два випадки, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проводили експертизу трупів, які були розподілені іншим експертам. Бачив, що людини заходили до них з пакунками, а виходили без них. Якось одне подружжя скаржилося на ОСОБА_4 за неякісний розтин і бальзамування, вимагало повернути гроші.

19. Завідувач відділом судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_30 пояснив, що лікарське свідоцтво про смерть підписується експертом після розтину трупа і видається в реєстратурі.

20. Медична сестра ОСОБА_27 працювала з доктором ОСОБА_4, обвинувачених характеризує позитивно. Аналогічними за змістом є показання медичного реєстратора ОСОБА_31

21. ОСОБА_13 пояснила, що в серпні 2017 року померла її сестра. Прибувши до моргу, зайшла в кабінет, де знаходилися чоловік і жінка. Говорила з жінкою, просила зберегти тіло померлої, за що залишила на столі гроші.

22. ОСОБА_7 пояснила, що 11.08.2017 року звернулася до жінки експерта з проханням прискорити видачу тіла померлого ОСОБА_8 Відповідь про великий обсяг роботи сприйняла як натяк на необхідність надання грошової винагороди. Готова була заплатити 500 грн., але в цей час до кабінету зайшов ОСОБА_4 і сказав, що цього недостатньо, додала ще 300 грн. в знак вдячності.

23. ОСОБА_32 пояснив, що разом із сестрою ОСОБА_7 забирав з моргу тіло батька, розтин якого проводила ОСОБА_3 Зі слів ОСОБА_7 знає, що та заплатила їй 800 грн. за прискорення видачі тіла.

24. ОСОБА_33 пояснила, що 26.08.2017 року помер її батько. Разом із подругою ОСОБА_34 приїхала до моргу. В кабінеті №11 ОСОБА_3 й ОСОБА_4 сказали, що для того, щоб одержати тіло померлого того ж дня, необхідно сплатити 1100 грн.

25. ОСОБА_34 також пояснила, що за підготовку тіла до поховання ОСОБА_33 заплатила експертам 1100 грн.

26. ОСОБА_25 пояснила, що 27.08.2017 року помер її чоловік. У морзі попросила судово-медичних експертів забальзамувати обличчя померлого, за що заплатила ОСОБА_3 1500 грн.

27. ОСОБА_21 повідомила, що 28.08.2017 року в кабінеті №11, в якому знаходилися ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на пропозицію останньої передала їй 3000 грн. за прискорення одержання довідки про смерть чоловіка та тіла померлого.

28. ОСОБА_19 пояснила, що 28.08.2017 року за направленням з реєстратури моргу зайшла до кабінету №11, де знаходились ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка мала здійснити розтин тіла її померлого брата. Попросила прискорити розтин, підготовку тіла до поховання та видачу довідки про смерть. ОСОБА_3 поставилася до неї з розумінням, але запитала чи не може вона віддячити санітарам, аби ті добросовісно виконали та здійснили всі необхідні процедури. Була готова заплатити 500 грн., але ОСОБА_4 наполіг на 800 грн., які вона передала експертам. Якістю наданих послуг залишилася задоволеною, втім наступного дня збагнула, що порушила закон і, боячись притягнення до кримінальної відповідальності, за порадою знайомого звернулася до правоохоронних органів із заявою про вимагання хабара.

29. До матеріалів кримінального провадження долучені висновки судово-медичних експертів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо дослідження трупів осіб, родичами та близькими яких, згідно з обвинувальним актом, обвинуваченим була надана неправомірна вигода (т.1, а.с.124-142).

ІІІ. Щодо права.

30. Статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) передбачено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

31. За приписами частини третьої статті 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

32. Відповідно до ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

33. Згідно зі ст.84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

34. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст.ст. 85, 86 КПК).

35. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_13 України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК).

36. За змістом ст.ст. 91, 92 КПК на сторону обвинувачення покладено обов’язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру завданої ним шкоди.

VI. Оцінка суду.

37. Пред’явлене у цьому кримінальному провадженні обвинувачення ґрунтується на результатах НСРД, проведення яких можливе за наявності юридичних і фактичних підстав. Фактичними підставами є достатні дані про вчинення кримінально-караного діяння відповідної тяжкості, юридичними - сукупність передбачених процесуальним законом умов, що дають право на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

38. Предметом оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті проведення НСРД є фактичні та правові підстави проведення відповідних дій, а також дотримання вимог закону стосовно порядку фіксації їх результатів та особи, компетентної здійснювати конкретну дію.

39. Частиною третьою статті 246 КПК встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, в якому серед іншого зазначаються: обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину; обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб; обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили (ч.2 ст.248 КПК).

40. Відповідно до ч.3 ст.248 КПК слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що: 1) вчинений злочин відповідної тяжкості; 2) під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

41. Отже першою серед фактичних підставою для аудіо-, відеоконтролю особи та обстеження публічно недоступних місць (ст.ст. 260, 267 КПК), на результатах яких ґрунтується обвинувачення у цій справі, є наявності достатніх даних про те, що вчинено тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Тобто, на відміну від такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину, рішення про проведення якої приймається прокурором (ч.4 ст.246 КПК) і яку може бути проведено на стадії підготовки до вчинення злочину або під час його безпосереднього вчинення (ч.1 ст.271 КПК), підставою для проведення НСРД за дозволом слідчого судді є такий, що відбувся факт вчинення злочину, для з’ясування обставин якого, або для встановлення осіб, які його вчинили, й надається відповідний дозвіл за умови, що слідчий (прокурор) належними, допустимим та достовірними доказами доведе цей факт.

42. Іншим важливим чинником допустимості НСРД, що входить до кола фактичних підстав їх проведення, є додержання конституційного права особи на свободу від самовикриття, що унеможливлює проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно конкретної особи за відсутності підстав підозрювати цю особу у вчиненні злочину (п.5 ч.2 ст.248 КПК).

43. Матеріали досудового розслідування у цій справі показують, що 01.08.2017 року до ЄРДР вносяться відомості, наведені в рапорті співробітника оперативного підрозділу, 04.08.2017 року одержується дозвіл на проведення НСРД, тоді як злочинна діяльність обвинувачених, згідно з обвинувальним актом, розпочинається тиждень потому. Тобто досудове розслідування та проведені в його рамках НСРД було розпочато ще до вчинення інкримінованих обвинуваченим злочинів, принаймні фактичні дані, котрі спростовували б цей довід сторони захисту в кримінальній справі відсутні, що вказує на ознаки свавільного обмеження прав та свобод людини.

44. Суд усвідомлює, що фактичні дані, якими обґрунтовується обвинувачення у цій справі могли бути одержані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках іншого кримінального провадження, але звертає увагу на те, що їх використання в даному провадженні можливе тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора (ч.1 ст.257 КПК).

45. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування було розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. В подальшому до ЄРДР були внесені відомості за кожним інкримінованим обвинуваченим злочином, що, згідно з обвинувальним актом, мали місце після внесення до Реєстру первісних відомостей, однак жодні фактичні дані щодо правопорушень, які начебто мали місце до початку досудового розслідування і для одержання відомостей про які надавався дозвіл на проведення НСРД, в матеріалах кримінального провадження відсутні. Ухвали слідчого судді, як правові підстави використання результатів НСРД, проведеного в рамках кримінального провадження, відкритого за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, в матеріалах справи також відсутні, як відсутні й відомості про ознайомлення з ними сторони захисту, попри наявність відомостей про ухвалення відповідних рішень у реєстрі матеріалів досудового розслідування.

46. Відповідно до п.1.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі – Інструкція), процесуальними документами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є постанови, клопотання, доручення, протоколи уповноваженого співробітника (працівника) оперативного підрозділу, слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді.

47. Згідно з ч.6 ст.246 КПК проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи.

48. Відповідно до п.3.4.2 Інструкції доручення повинно бути мотивованим, містити інформацію, яка необхідна для його виконання, чітко поставлене завдання, що підлягає вирішенню, строки його виконання, визначати конкретного прокурора, якому слід направляти матеріали в порядку, передбаченому КПК. Оперативний підрозділ не має права передоручати виконання доручення іншим оперативним підрозділам. У дорученні також може визначатись порядок взаємодії між слідчим, прокурором і уповноваженим оперативним підрозділом, а також терміни складання протоколів про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії або її проміжного етапу.

49. Здійснення оцінки допустимості отриманих фактичних даних, передбачає необхідність ознайомлення зі змістом ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД та клопотання, яким вона була ініційована (зокрема, в частині доведення законної мети їх проведення та наявності для цього фактичних підстав), а також з дорученням слідчого оперативному підрозділу щодо проведення НСРД, яке є умовою його здійснення належним суб’єктом, протягом певного часу, в межах визначених слідчим завдань, а відтак має істотне значення при вирішенні питання щодо допустимості доказів.

50. За обставин, коли стороною обвинувачення оспорюється наявність фактичних підстав для проведення НСРД, прокурор мав відкрити стороні захисту для ознайомлення та надати суду для дослідження не тільки ухвали слідчого судді про дозвіл на їх проведення, але й інші процесуальні документи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема клопотання слідчого, яке за приписами закону повинно містити доводи на підтвердження факту вчинення злочину та обґрунтування можливості отримання під час НСРД доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин його вчинення, а також обставини, що давали підстави підозрювати ОСОБА_33 та ОСОБА_32 у вчиненні відповідного злочину, адже дозвіл на проведення НСРД надавався саме щодо цих конкретних осіб.

51. Забезпечення можливості ознайомлення з усіма процесуальними документами, сукупність яких утворює юридичні умови для проведення НСРД, є гарантією справедливої процедури як компоненту права на справедливий суд, закріпленого ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Мирилашвілі проти Росії» висловив абсолютно чітку позицію, відповідно до якої у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. ОСОБА_13 те, що відсутність можливості ознайомлення зі змістом процесуальних документів, які виступають правовою підставою проведення НСРД, унеможливлює оцінку стороною захисту допустимості отриманих в їх результаті фактичних даних, клопотання слідчого та його доручення оперативному підрозділу в матеріалах даної справи відсутні.

52. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 12.10.2017 (справа №5-237кс(15)17), недослідження судом першої інстанції процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду в цілому, оскільки відсутність дослідження цих матеріалів викликає сумніви щодо можливості здійснення судом належної оцінки законності проведення таких дій, а також достовірності та допустимості їх результатів як доказів. Недослідження зазначених матеріалів призводить до оперування судом доказами, допустимість яких є імовірною, що в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи та свідчить про порушення права особи на справедливий суд.

53. Наведена позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 16.01.2019 року (справа № 751/7557/15-к) в якої зазначено, що відповідно до ч.2 ст.290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання. Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.

54. Для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій. Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

55. Згідно з ч.1 ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов'язковим елементом порядку отримання доказів в результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб'єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. Сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах.

56. Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч.2 ст.36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

57. Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор - процесуальний керівник зобов'язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно с результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.

43. Таким чином, слідчий (прокурор) перед слідчим суддею, а державний обвинувач перед судом зобов’язані довести наявність правових та фактичних підстав для проведення НСРД. Для цього сторона обвинувачення повинна надати протилежній стороні для ознайомлення, а суду для перевірки документи, які містять відомості про наявність відповідних обставин саме на момент звернення з відповідним клопотанням до слідчого судді. Підтвердження необґрунтованої доказами інформації, покладеної в основу ухвали слідчого судді, в ході подальшого розслідування не дає підстав для висновку про наявність достатніх даних щодо обставин, які повинні бути доведені слідчим (прокурором) під час розгляду слідчим суддею відповідного клопотання.

58. Прокурором у цьому провадженні надані лише ухвали слідчого судді про дозвіл на аудіо-, відеоконтроль обвинувачених та обстеження їх робочих місць, текст яких не дозволяє поза розумним сумнівом спростувати твердження сторони захисту про відсутність фактичних підстав для проведення зазначених НСРД, оскільки не містить відомостей щодо конкретних обставин кримінального провадження, якими обґрунтовується клопотання слідчого, та доказів, що підтверджують їх наявність. Пояснення допитаного в судовому засіданні слідчого, який здійснював досудове розслідування в даному провадженні, про те, що клопотання про надання дозволу на проведення НСРД ґрунтувалося на показаннях свідків, які начебто надавали обвинуваченим неправомірну вигоду, зазначеного недоліку не компенсують як такі, що не підтверджуються наданими стороною обвинувачення матеріалами.

59. Виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, суд має погодитися з тим, що рішення слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД ґрунтується на відомостях, отриманих в результаті оперативно-розшукової заходів, проведених до початку кримінального провадження та викладених у рапорті співробітника оперативного підрозділу.

54. З цього приводу суд повинен зазначити, що матеріали оперативно-розшукової діяльності, які не підлягають розкриттю, повинні бути легалізованими і придатними у разі необхідності для їх перевірки процесуальним шляхом. В іншому випадку такі матеріали не можуть бути використані для обґрунтування будь-якого рішення в кримінальному процесі. Тобто, не підтверджене належними засобами доказування повідомлення (рапорт) співробітника оперативного підрозділу про відомості, отримані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів (зокрема, з конфіденційних джерел), не може бути покладено в основу рішення слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД.

60. За таких обставин висловлені стороною захисту сумніви щодо наявності фактичних підстав для проведення НСРД не можуть вважатися нерозумними. При цьому мотивованої відповіді на цей довід сторони захисту суд від державного обвинувача не отримав. Прокурор лише зазначив, що рішення про проведення НСРД прийнято відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому результати їх проведення є належними і допустимими доказами, які правомірно покладені в основу обвинувачення. Проте ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення слідчої (розшукової) дії сама по собі не є безумовною гарантією її допустимості та беззаперечним свідченням наявності фактичних підстав для проведення НСРД на момент постановлення відповідної ухвали, яка не може залишатися поза критикою сторони захисту та оцінкою суду.

61. Відповідно до статті 94 КПК суд, який розглядає справу по суті, зобов'язаний оцінити кожен доказ, серед іншого, й з погляду його допустимості. Якщо сторони ставлять під сумнів, що обставини, за яких доказ було отримано, відповідають вимогам закону, суд зобов'язаний переконатися, чи не порушені правила його допустимості, зокрема, чи дотримана належна процедура та гарантії, надані учасникам процесу. Законодавець наділяє суд, що встановлює факти, широкими повноваженнями під час дослідження та оцінки доказів, визначаючи у частині 2 статті 94 КПК, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

62. Отже докази, що стали підставами для надання слідчим суддею дозволу на проведення слідчих дій, не виключаються законодавцем з-поміж тих обставин, які має дослідити суд під час оцінки доказів, оскільки ці обставини можуть мати важливе — іноді вирішальне — значення для допустимості доказів.

63. Якщо погодитися з тим, що суд не уповноважений досліджувати такі обставини, це призведе до того, що докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, наперед вважатимуться допустимими, що суперечить засаді, втіленій у частині 2 статті 94 КПК.

64. Розгляд питання про надання дозволу на проведення НСРД відбувається без сторони захисту, яка під час досудового розслідування не може заперечити обґрунтованість ухвали слідчого судді.

65. Така можливість у сторони захисту виникає лише під час розгляду в суді справи по суті. Тому позбавлення сторони захисту можливості на цій стадії процесу поставити під сумнів докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, призведе до істотного порушення рівності сторін у процесі, що суперечитиме частині 2 статті 22 КПК та частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

66. Наявність у цьому провадженні ухвал слідчого судді, в яких у супереч вимогам ч.4 ст.248, ч.5 ст.110 КПК не відображено зміст обставин, що стали підставами для їх постановлення, а також мотиви й обґрунтування ухвалених рішень та відсутність у наданих стороні захисту для ознайомлення, а суду для дослідження інших процесуальних документів щодо проведення НСРД унеможливлює перевірку наявності фактичних та правових підстав для їх проведення, що визначає недопустимість доказів, отриманих в результаті НСРД і підриває довіру до справедливості та об’єктивності досудового розслідування загалом.

67. У цьому зв'язку суд зазначає, що доказова база – це сукупність (система) наданих сторонами доказів, що утворює відношення еквівалентності між комплексом доказів і доказуваними обставинами або, за термінологією закону, відносини достатності. При вилученні основного, системоутворюючого компонента ця еквівалентність втрачається, доказів, які залишаються стає недостатньо для безсумнівного встановлення всіх елементів предмета доказування в даному кримінальному провадження. Виходячи з цього, суд вважає недостатнім для доведення поза розумним сумнівом обвинувальної тези одних лише показань, допитаних в судовому засіданні свідків. Навіть попри визнання обвинуваченим ОСОБА_4 того, що окремі особи із вдячності за виконану роботу могли залишити деякі кошти, котрі витрачалися на обслуговування комп’ютерної техніки, придбання паперу, канцелярського приладдя, яким експертів не забезпечувало керівництво установи. Такої ж думки був допитаний у судовому засіданні слідчий, який пояснив, що до обвинувачення не потрапили епізоди, які передували інкримінованим обвинуваченим злочинам, оскільки ґрунтувалися лише на поясненнях надавачів неправомірної вигоди, не підкріплених результатами НСРД.

68. Суд не може обійти увагою й деякі інші недоліки досудового розслідування, які в сукупності з вищенаведеними ставлять під сумнів його результати.

69. Суд нагадує, що завданнями кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб до кожного з них була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК).

70. Першочерговою гарантією права на захист є закріплення законодавцем права обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують (п.1 ч.2 ст.42 КПК).

71. Згідно із законодавчим визначенням обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п.13 ст.3 КПК).

72. Процесуальною формою пред’явлення обвинувачення є обвинувальний акт, який серед іншого має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.1 ст.291 КПК).

73. При цьому формулювання обвинувачення має бути конкретним, в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, та які відповідно до положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Ці положення випливають з підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

74. З обвинувального акту в цьому провадженні вбачається, що досудовим слідством не встановлено, коли саме обвинувачені вступили в злочинну змову, у зв'язку з чим залишається незрозумілим на підставі яких даних слідство дійшло висновку щодо місця, в якому вона відбулась.

75. Далі в обвинуваченні зазначається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимагали й одержували неправомірну вигоду для себе та третьої особи. Однак жодних відомостей про цю особу та її роль у вчиненні інкримінованих обвинуваченими злочинів матеріали кримінального провадження не містять. Не дав з цього приводу будь-яких пояснень і прокурор.

76. Таке обвинувачення не може вважатися конкретним, адже, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 жовтня 2008 року у справі «ОСОБА_32 проти Росії», саме деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи.

77. Суд наголошує, що відомості про всіх учасників кримінального правопорушення відносяться до суттєвих обставин кримінального провадження, котрі впливають як на висновки щодо фактичної сторони досліджуваної події, так і на оцінку ролі кожного причетного до злочину та призначення відповідно до цього кожному з них покарання.

78. Важливим наслідком неконкретності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення є породження сумнівів щодо спроможності висунутого обвинувачення з точки зору встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а ці сумніви, як зазначалося, завжди тлумачаться на користь обвинуваченого.

79. Відповідно до ст.253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

80. Відомості щодо виконання цього припису в матеріалах справи відсутні. При цьому ознайомлення з результатами НСРД при відкритті матеріалів кримінального провадження не спростовує істотного обмеження прав сторони захисту.

81. Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_3 поза розумним сумнівом, у зв’язку з чим ухвалює виправдувальний вирок.

82. Речовими доказами, суд вважає за необхідне розпорядитись відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 349, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнати невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч.4 ст.368-4 КК України та виправдати за недоведеністю винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.

Обов’язки покладені на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, при обранні запобіжного заходу, за ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.01.2019 року скасувати.

Кошти внесені в якості застави на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 29.08.2017 року на рахунок ТУ ДСА у Донецькій області р/р отримувача 37311047011792, код отримувача 26288796 МФО отримувача 820172 в розмірі 33 680 (тридцять три тисячі шістсот вісімдесят) гривень (квитанція №10 від 30.08.2017 р.) повернути заставодавцю ОСОБА_35.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із відповідними обов’язками обраний за ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.01.2019 року відносно ОСОБА_4 скасувати.

Речові докази:

- оптичні носії інформації диски інв.№1287т від 08.08.2017 року, інв.№1346т від 28.08.2017 року, оптичні носії з записом допиту свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_21, копії висновків експерта – зберігати в матеріалах справи;

- Журнали реєстрації трупів судово-медичного моргу м.Маріуполя та реєстрації носильних речей, речових доказів, коштовностей і документів в судово-медичному морзі м.Маріуполя повернути комунальному закладу охорони здоров’я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи»;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон FE №558338 оформлений на ім’я ОСОБА_3, переданий на зберігання до відділу ОД №2 ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області, грошові кошти в сумі 8780 грн., 50 руб. Російської Федерації, 11 доларів США, 65 євро, направлені на зберігання до банківської комірки ПАТ КБ «ПриватБанк», мобільний телефон «Samsung GT-E» 1200М, мобільний телефон Iphone, ключі від автомобілю НОМЕР_1, ключі в кількості 9 шт., пістолет ФОРТ 17Р та магазин до нього, патрони ФОРТ-Т в кількості 15 шт., дозвіл на зброю на ім’я ОСОБА_3, свідоцтво на автомобіль, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_3- повернути останній;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон ЕE №521208 оформлений на ім’я ОСОБА_4, переданий на зберігання до відділу ОД №3 ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області мобільний телефон «Samsung GT-E» 1200М та Iphone, ключ від кабінету,який знаходиться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_4 – повернути останньому;

- речовину рослинного походження масою сухої речовини канабісу 0,363г. передану на зберігання до камери схову Центрального ВП ГУНП в Донецькій області – знищити.

На вирок суду може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя : Пустовойт Т. В.