Рішення № 80460775, 05.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2019Справа № 910/12999/18

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс", Київська обл., Бородянський район, с. Дружня

про стягнення 825 832,80 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Тюріна О.В. (представник за довіреністю, адвокат);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" (відповідач) штрафних санкцій у розмірі 825 832,80 грн за неналежне виконання останнім взятих на себе зобов'язань Договором поставки № ЦЗВ-03-01718-01 від 25.05.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.11.2018 року.

У запропонований судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву (надійшов до суду 24.10.2018 року), за змістом якого проти задоволення вимог позивача заперечує, посилаючись на те, що направлена на адресу відповідача рознарядка на поставку товару не має юридичної сили, оскільки не відповідає положенням ст. 95 ЦК України та п. 5.7. Положення про філію "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця", так як у ній не вказано про факт наявності у підписантів нотаріально посвідчених довіреностей на право підпису рознарядки та їх не було додано до рознарядки.

26.10.2018 року до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення суми неустойки у разі задоволення вимог позивача, яке мотивоване скрутним матеріальним становищем відповідача, загрозою прямого банкрутства підприємства у разів застосування штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі, перевищенням вдвічі штрафу, визначеного п. 5.2. Договору розміру неустойки встановленого ч. 2 ст. 231 ГК України, відсутністю завдання збитків іншим учасникам господарських відносин. У цьому клопотанні відповідач також просить суд витребувати у позивача копію звіту про фінансові результати за 2017 рік та розрахунок збитків, понесених у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару відповідачем.

06.11.2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів відповідача, викладених у відзиві заперечує, вважає їх безпідставними, посилаючись на те, що твердження відповідача не мають будь-якого значення для розгляду цього спору, рознарядка підписана з дотриманням правил двох підписів, визначеного п. 5.7. названого вище Положення.

12.11.2018 року до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення суми неустойки, в якому позивач вказує на відсутність визначених в законі підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, у зв'язки з чим просить суд відмовити відповідачеві у задоволенні його клопотання.

В підготовчому засіданні 13.11.2018 року судом продовжено строк підготовчого провадження н 30 днів та оголошено перерву до 11.12.2018 року.

22.11.2018 року до суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, за змістом якого останній повторно наголошує на тому, що надіслана на його адресу рознарядка не має юридичної сили і не може породжувати правові наслідки для сторін договору, вказує на наявність укладеного з ТДВ "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" договору страхування, вигодонабувачемна суму 202 410,00 грн за яким є позивач, просить суд відмовити у позову у частині вимог про стягнення розміру страхового відшкодування та повторно просить суд зменшити суму неустойки у випадку задоволення вимог позивача. До заперечень відповідач додав заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс".

У підготовчому засіданні 11.12.2018 року суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки відповідачем не обґрунтовано вчинення всіх можливих заходів для отримання вказаних у клопотанні доказів, причин неможливості отримати такі докази самостійно, тощо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" та відкладено підготовче засідання до 22.01.2019 року.

02.01.2019 року до суду від відповідача надійшли доповнення до заперечень щодо відповіді на відзив, за змістом яких останній зазначає про порушення позивачем умов договору та здійснення виписки рознарядки на весь договірний об'єм товару однією партією, натомість умовами договору укладеного між сторонами визначено зобов'язання відповідача поставити товар декількома партіями до 31.12.2018 року, відсутність своєї вини у недотриманні строку поставки товару, оскільки поставка товару на пряму залежала від строків його виготовлення виробником, інформування позивача (до виставлення спірної рознарядки) про реально можливі строки поставки, тощо.

02.01.2019 року до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи.

17.01.2019 року до суду від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про призначення у цій справі судової експертизи.

В підготовчому засіданні 22.01.2019 року судом розглянуто клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи та відмовлено у його задоволенні, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

При відмові у задоволенні названого клопотання суд виходив з того, що :

- відповідач не був позбавлений у встановленому процесуальним законом порядку надати висновок експерта з порушених ним у клопотанні питань на його замовлення;

- відсутності дійсної потреби у спеціальних знаннях у цьому спорі;

- порушення визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на розгляд його справи упродовж розумного строку у випадку призначення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019 року.

07.02.2019 року до суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 року у цій справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 року та додані до неї матеріали у справі № 910/12999/18 повернуто заявнику.

13.02.2019 року до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним п. 10.1. Договору № ЦЗВ-03-01618-01 від 25.05.2018 року, укладеного з позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2019 року в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України повідомлено учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 19.02.2019 року не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, наступне засідання у справі призначено на 05.03.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" і додані до неї документи повернуто заявнику.

У судовому засіданні 05.03.2019 року суд на місці ухвалив здійснити зміну найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на підставі ст. 52 ГПК України.

В судовому засіданні 05.03.2019 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 05 березня 2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2018 року між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки № ЦЗВ-03-01718-01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка та кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

В п. 1.2. Договору сторони погодили найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів).

Згідно з п. 4.1. Договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до), пункт призначення - згідно рознарядки замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає вартість продукції, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1 договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору загальна сума даного договору на момент його укладення складає 3 373 500,00 грн, крім того ПДВ 20% - 674 700,00 грн, що разом становить 4 048 200,00 грн.

За умовами п. 5.2. Договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв'язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти.

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв'язку (Укрпошта) та/або електронною поштоію (е-mail).

Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

За змістом п. 5.3. Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби філії/залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами та до 31.12.2018 року. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання (п. 13.7. Договору).

У Специфікації № 1 до Договору сторони погодили, зокрема, найменування продукції, кількість, ціну продукції, а саме - генератори ЄГВ.08.У1 ЕИАЦ.526366.001-10 у кількості 13 штук, вартість продукції з ПДВ становить 4 048 200,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання п. 9.1. Договору поставки №ЦЗВ-03-01718-01 від 25.05.2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" (страхувальник) було укладено з Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Смарт Іншуранс" (страховик) Договір №110FR-2365 добровільного страхування фінансових ризиків невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань від 11.05.2018 року та страхову гарантію №110FR-2365 від 11.05.2018 року.

За умовами названих правочинів, вигодонабувачем є філія "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до п. п. 4.1.1. 5.1., 11.1. названого договору страхування страховик зобов'язується в разі настання страхового випадку (невиконання або неналежне виконання страхувальником (принципалом) взятих на себе зобов'язань за договором) виплатити Вигодонабувачу, за вимогою, страхове відшкодування в розмірі страхового відшкодування, але не більше суми - 202 410,00 грн.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, 03.07.2018 року ним на виконання умов п. 5.2. Договору було направлено (електронною поштою та засобами поштового зв'язку, докази чого містяться у матеріалах справи) відповідачу рознарядку №ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року про готовність прийняти запасні частини до пасажирських вагонів на загальну суму 4 048 200,00 грн з ПДВ, а саме - генераторів у кількості 7 шт. на суму 2 179 800,00 грн з ПДВ за адресою відвантаження: ПКВЧД-9 Бахмач, 16500, вул. Деповська, 11б, м. Бахмач, Чернігівської області; генераторів у кількості 4 шт. на суму 1 245 600,00 грн з ПДВ за адресою відвантаження: ПКВЧД-10 Гребінка, 37400, вул. Шевченко, 1, м. Гребінка, Полтавської області; генераторів у кількості 2 шт. на суму 622 800,00 грн з ПДВ за адресою відвантаження: ПКВЧД-14 Ковель, 45000, вул. Ветеранів, 3, м. Ковель, Волинської області.

У вказаній рознарядці замовник встановив, що відвантаження зазначених запасних частин проводиться відповідно до п. 5.1. Договору та відповідно до п. 5.2. Договору кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника. Рознарядка була підписана в.о. директора філії "Центр забезпечення виробництва" ОСОБА_2 та заступником директора філії ОСОБА_3

Наявною у матеріалах справи копією з електронного реєстру відправлень та копій фіскального чеку № 3389 від 03.07.2018 року, списку згрупованих поштових відправлень та опису вкладення у цінний лист з відбитком підприємства поштового зв'язку за 03.07.2018 року підтверджується отримання названої вище рознарядки відповідачем у розумінні п. 5.2. укладеного між сторонами договору.

Таким чином в силу положень п. п. 5.1., 5.2. Договору за рознарядкою № ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року, яка є замовленням та одночасно дозволом на поставку продукції, а також підтвердженням готовності позивача прийняти дві партії продукції, відповідач повинен був поставити продукцію не пізніше 01.08.2018 року.

Як зазначає позивач і матеріали справи не містять доказів зворотного, протягом строку дії рознарядки відповідач поставку обумовленої сторонами продукції не здійснив, чим порушив умови укладеного між сторонами договору.

Як передбачено в п. 10.1. Договору за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2. Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15 % від суми непоставленої в строк продукції.

Матеріали справи підтверджується звернення позивача з претензією № ЦЗВ-20/3092 від 17.08.2018 року до відповідача (докази направлення претензії на 2 адреси, визначені у договорі у справі) про сплату штрафних санкцій на загальну суму 672 001,20 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв'язку з тим, що відповідачем не виконано своє зобов'язання за договором та не здійснено поставку товару у встановлений договором строк, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою корить 218 602,80 грн. пені за період з 01.08.2018 року по 23.09.2018 року та 607 230,00 грн 15 % штрафу від вартості непоставленої продукції.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки № ЦЗВ-03-01718-01 від 25.05.2018 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Суд встановив факт направлення 03.07.2018 року позивачем у передбачений договором спосіб (електронною поштою та засобами поштового зв'язку) рознарядки № ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року відповідачу про готовність прийняти запасні частини до пасажирських вагонів на загальну суму 4 048 200,00 грн з ПДВ.

Суд встановив, що в розумінні п. 5.2. Договору рознарядка № ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року є отриманою відповідачем 03.07.2018 року (дата відправлення позивачем рознарядки засобами поштового та електронного зв'язку) та за умовами цього ж пункту договору зобов'язання відповідача з поставки визначеної у рознарядці продукції мало бути виконано протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, тобто у строк до 01.08.2018 року включно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання щодо поставки обумовленої договором продукції належним чином не виконав, в тому числі й станом на час розгляду справи в суді, чим порушив умови укладеного з позивачем договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач у своїх заявах по суті вказує на те, що спірна рознарядка не мала для сторін юридичної сили, оскільки не відповідала вимогам ст. 95 ЦК України та п. 5.7 Положення про філію "Центр забезпечення виробництва" АТ "Українська залізниця", а саме - до рознарядки № ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року не було додано нотаріально посвідчених довіреностей підписантів - в.о. директора філії ОСОБА_2 та заступника директора філії ОСОБА_3, тому поставка не могла бути здійснена.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Тобто за приписами вказаної статті представництво виникає на підставі договору, закону чи інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Стаття 246 ЦК України визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Так, матеріали справи свідчать, що Наказом ПАТ "Українська залізниця" № 100 від 24.02.2017 року внесено зміни до Положення про філію "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" та викладено його в новій редакції.

Пунктом 5.7. вказаного Положення визначено, що будь-які договори, довіреності, інші вихідні документи щодо листування з третіми особами, а також банківські та фінансові документи від імені товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для філії, товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів (скріплені двома підписами щонайменше двох посадових осіб філії) уповноважених на це посадовими особами філії, які діють на підставі довіреності, виданої товариством (керівник та заступник керівника філії, іншого структурного підрозділу філії або іншою уповноваженою на це особою філії, тощо).

Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, особами які мають право вчиняти дії від імені АТ "Українська залізниця" без довіреності, є, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

При цьому, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо наявності у вказаних осіб будь-яких обмежень діяти від імені АТ "Українська залізниця".

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд встановив, що 02.05.2018 року в.о. голови правління АТ "Українська залізниця" ОСОБА_4 та членом правління ОСОБА_5 та 03.07.2018 року в.о. голови правління АТ "Українська залізниця" ОСОБА_4 та членом правління ОСОБА_6 були видані довіреності за № 1159 та № 2262, якими виконуючий обов'язки директора філії "Центр забезпечення виробництва" ОСОБА_2 та/або заступник директора вказаної філії ОСОБА_3 (відповідно), були уповноважені, зокрема, підписувати фінансово-господарські документи, пов'язані з укладанням та виконанням договорів (п. 17). Термін дії вказаних довіреностей встановлений до 03.07.2018 року та до 03.09.2018 року відповідно.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що рознарядка № ЦЗВ-20/2444 від 02.07.2018 року була підписана позивачем з дотриманням правил двох підписів, уповноваженими на це посадовими особами - виконуючим обов'язки директора філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Українська залізниця" ОСОБА_2 та заступником директора вказаної філії ОСОБА_3, які діяли на підставі довіреностей, виданих АТ "Українська залізниця" та мали необхідний обсяг дієздатності.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що рознарядка від 02.07.2018 року не мала для нього юридичної сили та не зумовлювала ніяких правових наслідків для сторін договору, є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.

Водночас, як встановлено судом, на виконання спірної рознарядки відповідач частково (з порушенням передбаченого договором строку) здійснив поставку продукції на суму 1 245 600,00 грн, про що свідчить акт № 14 від 28.09.2018 року, тобто фактично такими діями відповідач визнав рознарядку та прийняв її до виконання.

За змістом ст. 241 ЦК України у разі наступного схвалення правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про недійсність рознарядки є необґрунтованими та безпідставними, у той час, як факт порушення відповідачем зобов'язання є доведеним під час розгляду цього спору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, у своїх заявах по суті зазначає про відсутність своєї вини у незабезпеченні своєчасної поставки продукції та про порушення умов договору з боку позивача, який, на думку відповідача, всупереч умовам договору виставив рознарядку на увесь обсяг продукції (13 штук генераторів), у той час, як за умовами договору передбачалась поставка товару партіями, протягом строку дії договору - до 31.12.2018 року.

З такими доводами відповідача суд не може погодитись та відхиляє їх як необґрунтовані з наступних підстав.

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

Підписавши договір з позивачем, відповідач погодився з його умовами та взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність позивача обумовлену продукцію у встановленому договором порядку та строк.

У своїх заявах по суті відповідач зазначає, що за умовами п. п. 5.2. та 6.1. Договору поставка продукції передбачалась не однією партією за однією рознарядкою, а декількома партіями.

Проте, суд вважає, що відповідач на свій розсуд трактує зміст вказаних пунктів договору, при цьому, що із системного аналізу умов укладеного договору випливає, що єдиною підставою для поставки продукції є рознарядка замовника, за якою продукція може бути поставлена декількома партіями.

Так, відповідно до визначення, наданого Державним стандартом України (ДСТУ) 3993- 2000, партія товару - це визначена кількість товарів одного або кількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом.

Зі змісту п. 5.2. та п. 6.1. Договору вбачається, що дійсно поставка здійснюється партіями, але тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається письмовим дозволом на поставку продукції. Також у пункті 5.1. Договору сторони дійшли згоди про те, що поставка продукції постачальником здійснюється - згідно рознарядки замовника.

У той же час, умови договору не містять вимог щодо кількості рознарядок замовника на поставку товару, що могли бути надані ним протягом дії договору.

Отже, відповідач не був позбавлений можливості здійснити поставку продукції декількома партіями за спірною рознарядкою (проте, в межах 30 календарних днів з дати направлення цієї рознарядки), або міг звернутись до замовника із пропозицією відкоригувати рознарядку, як це передбачено п. 5.2. Договору, доказів чого суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач правомірно діяв, виконуючи свої господарські зобов'язання за договором поставки, зокрема, виставляючи одну рознарядку на всю продукцію.

Твердження відповідача про те, що відповідальність постачальника продукції була застрахована третьою особою, а тому позивачу (вигодонабувачу), якому належить право на отримання страхового відшкодування за неналежне виконання зобов'язання, слід відмовити у позові, суд не приймає та зазначає, що за умовами Договору №110FR-2365 добровільного страхування фінансових ризиків невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань від 11.05.2018 року та страхової гарантії №110FR-2365 від 11.05.2018 року, укладених між відповідачем та третьою особою, остання як страховик прийняла на себе обов'язок в разі настання страхового випадку (невиконання або неналежне виконання страхувальником (відповідачем) взятих на себе зобов'язань за договором) виплатити позивачеві страхове відшкодування в розмірі страхового відшкодування, але не більше суми - 202 410,00 грн.

Таким чином, оскільки законодавство допускає укладення договору на користь третьої особи (у цьому випадку вигодонабувачем за договором страхування є позивач) та зі змісту вказаного правочину випливає, що останній має право на виплату страхового відшкодування у зв'язку з настанням певного юридичного факту - невиконання або неналежне виконання страхувальником (відповідачем) взятих на себе зобов'язань за договором поставки, проте наявність договору страхування не може бути підставою для звільнення відповідача від майнової відповідальності за порушення ним договору поставки продукції, а сума страхового відшкодування не може бути зарахована в рахунок штрафних санкцій.

Суд встановив наявність судового провадження у справі № 911/2607/18 за зверненням позивача до третьої особи у цій справі про стягнення суми страхового відшкодування за Договором №110FR-2365 добровільного страхування фінансових ризиків невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань від 11.05.2018 року та страховою гарантією №110FR-2365 від 11.05.2018 року.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як було вказано вище, у п. 10.1. Договору сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2. Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15 % від суми непоставленої в строк продукції.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення відповідачем поставки товару за спірною рознарядкою, суд визнав такий розрахунок частково необґрунтованим у частині періоду нарахування пені, оскільки позивачем помилково включено в період нарахування пені 01.08.2018 року (останній день належного виконання відповідачем зобов'язань за договором виходячи з дати рознарядки (02.07.2018 року) та положень п. 5.2. Договору).

Таким чином обґрунтованою за період з 02.08.2018 року по 23.09.2018 року (кінцева дата розрахунку визначена позивачем) на суму 4 048 200,00 грн є пеня у розмірі 214 554,60 грн.

Передбачений п. 10.1. Договору штраф в розмірі 15 % від суми непоставленої в строк продукції, оскільки суду у встановленому процесуальним законом порядку доведено прострочення відповідачем поставки товару на понад 15 календарних днів є обґрунтованим, розрахований позивачем вірно та становить 607 230,00 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 214 554,60 грн пені та 607 230,00 грн штрафу, нарахованих за порушення зобов'язань зі своєчасної поставки продукції, суд визнає обґрунтованими.

При розгляді цієї справи, суд також виходить з того, що відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 року у справі № 910/6046/16.

Суд також розглянув наявні у матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення суми неустойки, в тому числі викладені у його заявах по суті, а також заперечення позивача та такі клопотання та відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

У цьому випадку суд враховує, що порушення зобов'язання з боку відповідача не є винятковим випадком, а відповідач свідомо не здійснив поставку продукції у строк, визначений рознарядкою від 02.07.2018 року.

Посилання відповідача на відсутність своєї вини у незабезпеченні своєчасної поставки продукції, з огляду на неможливість виготовлення предмету поставки заводом-виробником суд не приймає.

Так, згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також слід прийняти до уваги, що на час розгляду справи в суді продукція відповідачем у повному обсязі так і не поставлена, доказів протилежного матеріали справи не містять. Натомість, несвоєчасне виконання умов договору з боку відповідача призвело до несприятливих наслідків і для позивача.

Крім того, суд враховує, що сума пені та штрафу за несвоєчасну поставку продукції не є значно чи надмірно великою, виходячи із загальної суми договору. А сам розмір штрафних санкцій був погоджений відповідачем при укладенні договору.

Доводи відповідача про те, що його фінансове становище погіршиться у разі задоволення позову про стягнення неустойки суд відхиляє, оскільки у цьому випадку мають бути враховані матеріальні інтереси обох сторін, мета укладеного між сторонами договору та в будь-якому разі не спростовують факту допущеного останнім прострочення поставки продукції, за яке законом та договором передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, суд вважає, що правові підстави для зменшення визначених судом суми пені та штрафу при встановленому та підтвердженому факті прострочення відповідачем виконання зобов'язання відсутні.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум штрафних санкцій суду не надано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді пені понад суму, визнану судом обґрунтованою. Крім того, суд визнав відсутність підстав з якими закон пов'язує можливість зменшити розмір неустойки.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 214 554,60 грн пені та 607 230,00 грн штрафу.

Судовий збір у розмірі 12 326,77 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 60,72 грн у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера-ЛТД" (ідентифікаційний код 39998322, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Академіка Кримського, буд. 27) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код ВП 40081347, місцезнаходження: 03049, м. Київ, Солом'янський район, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15) 214 554,60 грн (двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири гривні 60 коп.) пені, 607 230,00 грн (шістсот сім тисяч двісті тридцять гривень 00 коп.) штрафу та 12 326,77 грн (дванадцять тисяч триста двадцять шість гривень 77 коп.) судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 60,72 грн покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.03.2019 року

Суддя С.М. Морозов