Рішення № 80460365, 27.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2019Справа № 910/9161/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. М.Грушевського, буд. 5; ідентифікаційний код 39696471)

до Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570)

про розірвання договору

Представники сторін:

від позивача: Горобець Д.Г. - представник

від відповідача: Гронь М.А. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" звернулося до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою пославшись на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Договором поруки №4Ф13423И/П, укладеного 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (поручитель), Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" (боржник), внаслідок чого позивач просить суд розірвати вказаний спірний договір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 18.09.2018.

Підготовче засідання 18.09.2018 та 11.10.2018 було відкладено на 11.10.2018 та 23.10.2018 відповідно.

Пунктом 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Маринченка Я.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду № 05-23/1832 від 19.10.2018 справу № 910/9161/18 направлено на повторний автоматичний розподіл.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/9161/18, визначено суддю Баранова Д.О. для подальшого її розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 справу № 910/9161/18 прийнято до свого провадження суддею Барановим Д.О., підготовче засідання призначено на 28.11.2018.

28.11.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 підготовче засідання відкладено на 19.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 судове засідання відкладено на 27.02.2019.

У судовому засіданні 27.02.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 27.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Приватбанк" (далі - кредитор) для задоволення потреби сторін в отриманні грошових коштів, у зв'язку з взаємною комерційною зацікавленістю був укладений договорів поруки № 4Ф13423И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" (далі - боржником) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 04.07.2013 року № 4Ф13423И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;

- кредитним договором від 05.12.2013 року № 4Ф13786Д (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2;

- кредитним договором від 09.12.2013 року № 4Ф13787Д (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3.

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє три роки від дати його укладення. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладення цього договору (п.11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 24.02.2016, укладеної сторонами.

Позивач зазначає, що його зацікавленість щодо укладання договору поруки пов'язана з тим, що Товариство отримало інформацію про наявність договорів застави з боку третіх осіб, що надали в якості засобу щодо виконання боржником своїх зобов'язань за кредитними договорами, шляхом укладення договорів застави часток у статутному капіталі підприємств на загальну суму 2 137 356 316,00 грн.

У сукупності, при загальній сумі заборгованості боржника по кредитним договорам в розмірі 145 571 852, 72 грн. загальна сума заставного забезпечення зобов'язань по кредитним договорам склала 2 137 356 316,00 грн., що з урахуванням вищевикладеного стало переконливою умовою для укладання договору поруки.

При цьому, позивач вказує, що головна умова, що забезпечувала виконання вказаних в пункті 8 договору поруки прав поручителя біла закріплена положеннями пункту 10 договору поруки, а саме, "Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором".

Тобто, позивач вказує, що істотною умовою договору поруки було те, що до поручителя мають перейти всі права кредитора, а для забезпечення правового закріплення переходу цих прав, банк зобов'язаний передати поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Як стверджує позивач, ним були виконані зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" за кредитними договорами № 4Ф13423И від 04.07.2013, № 4Ф13786Д від 05.12.2013 та № 4Ф13786Д від 09.12.2013 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", а саме: з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 145 571 852, 72 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1377 від 20.10.2016 на суму 7 754 503, 37 грн., № 1378 від 20.10.2016 на суму 26 912 945, 87 грн. та № 1379 від 20.10.2016 на суму 110 904 402 ,89 грн.

Відтак, позивач вказує, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повинно було передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" до 27.10.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами № 4Ф13423И від 04.07.2013, № 4Ф13786Д від 05.12.2013 та № 4Ф13786Д від 09.12.2013, щоб забезпечило поручителю можливість реалізувати придбані ним права кредитора на отримання від боржника коштів, які б забезпечили потреби поручителя в погашенні своїх кредитних зобов'язань, податків, зборів та інших зобов'язань, однак, такі документи передані не були.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що у зв'язку із досить тривалим невиконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" свого зобов'язання за договором поруки № 4Ф13423И/П від 20.10.2016, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" та відповідно не маючи правової можливості реалізувати свої права кредитора по відношенню до боржника, позивач втратив господарський інтерес стосовно подальшого виконання відповідачем умов договору поруки.

Крім того, позивач вказує, що зазнав і зазнає значних збитків у зв'язку з тим, що задля виконання зобов'язань за договором поруки був вимушений залучити кредитні кошти, погашати кредитні зобов'язання, в тому числі сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додаткове майно для забезпечення повернення кредиту.

Суд зазначає, що відповідач своїм правом не скористався, відзиву не подав.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, з метою виконання зобов'язань за кредитним договором між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Приватбанк" був укладений договорів поруки № 4Ф13423И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" своїх зобов'язань за: кредитними договорами від 04.07.2013 року № 4Ф13423И, від 05.12.2013 року № 4Ф13786Д та від 09.12.2013 року № 4Ф13787Д, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Разом з тим, ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч. 1-2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позаяк, умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що 20.10.2016 позивачем було здійснено оплату за договором поруки № 4Ф13423И/П згідно платіжних доручень: № 1377 на суму 7 754 503, 37 грн., № 1378 на суму 26 912 945, 87 грн. та № 1379 на суму 110 904 402 ,89 грн., тобто, на загальну суму 145 571 852, 72 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитними договорами, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за відповідними кредитними договорами.

Суд вказує про те, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що 20.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за кредитними договорами становила саме 145 571 852, 72 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів у підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами та того, що за рахунок коштів в розмірі 145 571 852, 72 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" за кредитними договорами, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вищевказаними кредитними договорами в повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що позивачем документально не підтверджено, яким чином визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

Також, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за кредитними договорами.

Суд звертає увагу на тому, що позивачем також не підтверджено відповідними засобами доказування, яким чином порушення договору поруки, які нібито допущені відповідачем позбавили Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" права на отримання від боржника коштів, відповідно до виконаного позивачем за договором поруки зобов'язання боржника.

Так, в контексті вищенаведеного твердження суд вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто, законом безпосередньо закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Відтак, оскільки позивач, як він вважає, виконав вимоги договору, а згідно ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, то всі вимоги позивача щодо розірвання договору є надуманими, оскільки, спеціальний порядок передачі прав від кредитора до поручителя Цивільним кодексом України не передбачений, з чого можна зробити висновок про їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов'язку боржника.

В той час, суд вказує, що позивач не звернувся ані з відповідними позовами до боржника та/або інших осіб (приміром заставодавців), ані принаймні з відповідними письмовими вимогами, адже, доказів протилежного суду не надано.

А відтак, судом не беруться до уваги твердження позивача про неможливість реалізації ним своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, оскільки, жодних спроб реалізації таких прав позивачем ч фактично не вчинялось.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що в матеріалах справи не міститься будь яких доказів понесення позивачем збитків, у зв'язку з виконання зобов'язань за договором поруки, як і не міститься доказів залучення кредитних коштів, погашення кредитних зобов'язань та відповідно доказів залучення додаткового майна для забезпечення повернення кредиту.

Так, частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України регламентується порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В той час, жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки суду надано не було.

У свою чергу ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно висновків викладених у постанові Верховного суду України (у складі Судових палат у цивільних та господарських справах) від 18.09.2013 у справі 6- 75цс13:

"Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати."

З урахуванням вищенаведеної правової позиції необхідно зазначити, що жодну з наведених у ній обставин позивачем не обґрунтовано та відповідно не доводить належними та допустимим доказами.

Відтак, позивачем не наведено жодного обґрунтування в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв'язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором".

Що стосується тверджень позивача стосовно його зацікавленості щодо укладання договору поруки пов'язаної з тим, що Товариством отримало інформацію про наявність договорів застави з боку третіх осіб, що надали в якості засобу щодо виконання боржником своїх зобов'язань за кредитними договорами, шляхом укладення договорів застави часток у статутному капіталі підприємств на загальну суму 2 137 356 316,00 грн. У сукупності, при загальній сумі заборгованості боржника по кредитним договорам в розмірі 145 571 852, 72 грн. загальна сума заставного забезпечення зобов'язань по кредитним договорам склала 2 137 356 316,00 грн., що з урахуванням вищевикладеного стало переконливою умовою для укладання договору поруки.

В той час, суд вказує про те, що така "зацікавленість" позивача не обґрунтована жодними об'єктивними факторами, а навпаки - суперечить як самій, визначеній ст. 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки, яка є способом забезпечення виконання основного зобов'язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов'язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов'язаннями боржника.

Іншою передбаченою законом підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, визначена статтею 652 Цивільним кодексом України.

Так, частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю самого факту істотної зміни обставин, якого у скою чергу із обставин даної справи жодним чином не вбачається, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 9/219-09, від 23.05.2011 у справі № 53/325-09, від 27.02.2012 у справі № 2/52-09 та від 11.12.2012 у справі № 18/12/455-10.

Проте, позивач не лише жодним чином не доводить належними та допустимими засобами доказування, а навіть, й не обґрунтовує наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення статей 512, 651 та 652 Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогою про розірвання договору не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість розірвання такого договору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. М.Грушевського, буд. 5; ідентифікаційний код 39696471) до Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) про розірвання з 27.10.2016 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" договір поруки № 4Ф13423И/П від 20.10.2016 - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 11.03.2019

Суддя Д.О. Баранов