Рішення № 80460332, 05.03.2019, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1020/17Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-

Франківській області, вул. Василіянок, 48, м.Івано-Франківськ, 76019;

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ПРО-БІЗ",

вул. Незалежності, буд. 4, офіс 419, м. Івано-Франківськ, 76018;

про розірвання договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015,

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 - головний спеціаліст сектору контролю та правової роботи, (довіреність №01-37-01 від 02.01.2019);

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат, (ордер серія ТР №006787 від 22.01.2019; посвідчення №635 від 27.05.2011).

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ПРО-БІЗ" про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка" №634 від 10.04.2015.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2018 у справі № 909/1020/17 - в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2018 у справі №909/1020/17 - скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2018 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 - скасовано, а справу №909/1020/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

За результатами проведеного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.09.2018 справу № 909/1020/17 передано на новий розгляд судді Кобецькій С.М.

В підготовчому засіданні 26.12.2018 за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи розпочато по суті.

В судових засіданнях 26.12.2018, 21.02.2019, 04.03.2019 оголошувались перерви до 23.01.2019, 04.03.2019, 05.03.2019.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги вказуючи при цьому на:

- укладення між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (продавець/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ПРО-БІЗ" (покупець/відповідач) договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015 на виконання умов якого, позивач передав у власність відповідачу об"єкт державної власності групи А - цілісний майновий комплекс Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка", який розташований за адресою вул.Урожайна, 7а в м.Івано-Франківську;

- акт №4 від 22.05.2017 поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015, яким зафіксовано: - неналежне виконання покупцем пункту 5.3. договору, яке полягає у незбереженні основних видів діяльності підприємства, а саме геологорозвідувальних, геодезичних, бурових робіт протягом 5 років з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору; - невиконання покупцем пунктів 5.4., 5.8. договору, що виражається у незбереженні чисельності працюючих у кількості не менше 26 чоловік протягом 5 років з дня підписання договору купівлі-продажу; у нестворенні на об’єкті безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємства;

- пункт 7.6. договору, який вказує на те, що у разі невиконання покупцем зобов"язань за договором продавець має право порушити питання про його розірвання.

Невиконання відповідачем своїх зобов"язань визначених пунктами 5.3., 5.4., 5.8. договору, вважає підставою для розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка" №634 від 10.04.2015. Позовні вимоги обґрунтовує приписами частини 8 статті 23 Закону України “ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” статей 11, 627, 629, 651 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, свої заперечення обґрунтовує тим, що:

- на момент укладення договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015 цілісний майновий комплекс перебував у незадовільному, непридатному до експлуатації стані та потребував ремонту, тому для забезпечення створення безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві проводиться реконструкція цілісного майнового комплексу на підставі укладеного між ТОВ "ПРО-БІЗ" та ТОВ "Івано-Франківськміськбуд" договору від 19.10.2015 (реконструкція не завершена, роботи згідно з актом форми КБ-2 не прийнято);

- для збереження основних видів діяльності підприємства відповідачем виконуються роботи з геодезичних та геологічних робіт на підставі укладених договорів №0106/2015 від 01.06.2015, №0606-2016 від 06.06.2016, №1409-2016 від 14.09.2016, №1302/2017 від 13.02.2017, №1608/2016 від 16.08.2016, №1701/2017 від 17.01.2017, №2401-19 від 24.01.2019, що підтверджує актами здачі-прийняття робіт №ОУ - 0000005 від 17.07.2015, №ОУ - 0000006 від 20.07.2015, №ОУ - 0000007 від 24.07.2015, №ОУ - 0000009 від 31.07.2015, №ОУ - 0000010 від 31.07.2015, № ОУ - 0000007 від 06.07.2016, №ОУ-0000001 від 28.10.2016, №ОУ-000035 від 31.03.2017, №ОУ-0000018 від 31.03.2017, №ОУ-0000016 від 16.02.2017, б/н від 29.01.2019 звітами по рахунку ТОВ "ПРО-БІЗ" щодо перерахування замовниками коштів в сумі 14 999,99грн за договором №1302/2017 від 13.02.2017, в сумі 63 000,00грн за договором №2401-19 від 24.01.2019;

- збереження основних видів діяльності підприємства, як і створення безпечних та нешкідливих умов праці не прив"язано до місцезнаходження ПДП "Спецгеологорозвідка", а неналежний стан цілісного майнового комплексу не може бути доказом неможливості виконання працівниками своїх посадових обов"язків, оскільки така трудова діяльність здійснюється, зокрема за місцезнаходженням покупця - ТОВ "ПРО-БІЗ", в орендованих приміщеннях (договір оренди від 03.01.2017 між ТОВ "ПРО-БІЗ" та ТОВ "Європейський мовний стандарт"), на території замовників послуг з геологічних та геодезичних робіт;

- у відповідності до штатного розпису, який вводиться з 14.03.2018, наказів про прийом на роботу №1-к, №02-к, №21-к, №22-к, №23-к,№24-к, №25-к, №26-к, №27-к, №28-к, №29-к, №30-к, №31-к, №32-к, №33-к, №34-к, №35-к, №36-к, №37-к, №38-к, №39-к, №40-к, №41-к, №42-к, №43-к, №44-к від 14.03.2018, звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування за вересень, жовтень 2018 відповідачем працевлаштовано в т. ч. за сумісництвом 26 осіб, а умови договору не встановлюють обмеження щодо працевлаштування на умовах неповного робочого дня.

Водночас відповідач зауважує, що позивачем не дотримано вимог пункту 4.1. Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об‘єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 10.05.2012 №631 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та не здійснено заходи досудового врегулювання спору, як і відсутні істотні порушення договірних зобов"язань, які в силу частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для розірвання договору. Звертає увагу суду на те, що відповідач в повному обсязі сплатив ціну продажу об’єкта приватизації - 3 231 468,00грн, а тому набув права власності в порядку, визначеному законом і має право на його захист. Крім того погасив кредиторську заборгованість ПДП "Спецгеологорозвідка" в розмірі 5 521 126,53грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити в позові.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги постанови Верховного Суду від 04.09.2018, вказівки якої в силу статті 316 Господарського процесуального кодексу України є обов"язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (продавець/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ПРО-БІЗ” (покупець/відповідач) 10.04.2015 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства “Спецгеологорозвідка”. Договір посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за №634. Договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір набрав чинності з моменту його укладення (пункти 13.2.,13.3. договору).

Продавцем передано покупцю об'єкт державної власності групи А - цілісний майновий комплекс Прикарпатського державного підприємства “Спецгеологорозвідка”, який розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Урожайна, 7а. В свою чергу на виконання пунктів 2.1., 5.7. договору покупець в повному обсязі сплатив ціну продажу об’єкта приватизації - 3 231 468,00грн та погасив кредиторську заборгованість ПДП "Спецгеологорозвідка" в розмірі 5 521 126,53грн. Вказані обставини визнано як позивачем, так і відповідачем та не потребують встановленню в силу частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області в період з 29.04.2016 по 10.05.2017 проведено планову поточну перевірку виконання умов договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015, про що складено акт №4 від 22.05.2017. Перевіркою встановлено: пункт 5.3. договору виконується неналежно - нерухоме майно ЄМК перебуває в незадовільному стані, відсутні умови для діяльності у сфері геологорозвідки, геодезії, бурових робіт; за період з 29.04.2016 по 10.05.2017 покупцем із основних видів діяльності проведено робіт по одному договору; пункт 5.4. договору не виконується - покупцем не забезпечено збереження чисельності працюючих у кількості не менше 26 чоловік протягом 5 років з дня підписання договору купівлі-продажу; пункт 5.8 договору не виконується - покупцем не забезпечено створення на об’єкті безпечних та нешкідливих умов праці працівників підприємства.

У відповідності до довідок ТОВ "ПРО-БІЗ" (т.1 а.с.24-25) на момент укладення договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015 цілісний майновий комплекс перебував у незадовільному, непридатному до експлуатації, трудової діяльності стані, потребував реконструкції та ремонту (підтверджено представником позивача в судовому засіданні).

Між ТОВ "ПРО-БІЗ" (замовник) та ТОВ "Івано-Франківськміськбуд" (підрядник) укладено договір від 19.10.2015 (т.1 а.с. 22-23), згідно умов якого замовник доручив підряднику виконати роботи з реконструкції цілісного майнового комплексу по вул. Урожайна, 7а в м. Івано-Франківську. Доказів виконання договору від 19.10.2015 матеріали справи не містять. В судовому засіданні представник відповідача зауважив, що реконструкція об"єкта приватизації не завершена, роботи згідно з актами форми КБ-2, КБ-3в не прийнято, приймання-передача поетапних робіт та їх оплата не передбачені умовами договору. Факт проведення відповідачем робіт з реконструкції ПДП "Спецгеологорозвідка" не заперечується позивачем.

Згідно з пунктом договору 5.3. покупець зобов"язався забезпечити збереження основних видів діяльності підприємства, а саме геологорозвідувальні, геодезичні, бурові роботи протягом 5 років з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

У відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності як Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка", так і ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ПРО-БІЗ" є розвідувальне буріння; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Матеріали справи свідчать про укладення договорів на виконання робіт з геодезичних та геологічних робіт №0106/2015 від 01.06.2015, №0606-2016 від 06.06.2016, №1409-2016 від 14.09.2016, №1302/2017 від 13.02.2017, №1608/2016 від 16.08.2016, №1701/2017 від 17.01.2017, №19/12/2018 від 19.12.2018, №2401-19 від 24.01.2019 між ТОВ "ПРО-БІЗ" (виконавець) та ФО-П ОСОБА_5, ТОВ "Кредо-ІФ", ТОВ "Захід-Спец-Буд", ТОВ "Скортекс", ЖБК "Добра справа", ФО-П ОСОБА_6 (замовники). В підтвердження виконання договірних відносин суду подано акти здачі-прийняття робіт (послуг) №ОУ - 0000005 від 17.07.2015, №ОУ - 0000006 від 20.07.2015, №ОУ - 0000007 від 24.07.2015, №ОУ - 0000009 від 31.07.2015, №ОУ - 0000010 від 31.07.2015, № ОУ - 0000007 від 06.07.2016, №ОУ-0000001 від 28.10.2016, №ОУ-000035 від 31.03.2017, №ОУ-0000018 від 31.03.2017, №ОУ-0000016 від 16.02.2017, б/н від 29.01.2019. З витягу з Державного реєстру податкових накладних вбачається реалізація послуг технічної консультації з геології та геодезії в період 30.04.2015 - 14.08.2015 наданих ТОВ "Фрі-лайф", ТОВ "Наса", ТОВ "Олафсон", ТОВ "ЮСТ СЕРВІС" - на суму 1 408,33грн, 1 408,33грн, 1 425,00грн, 1 821,67грн, 1 720,00грн, 1 875, 00грн, 506,56грн, 217,00грн, 804,50грн, 5 833,33грн (т.2 а.с. 32-36), а звіт по рахунку ТОВ "ПРО-БІЗ" засвідчує перерахування ФО-П ОСОБА_6 коштів в сумі 14 999,99грн за договором №1302/2017 від 13.02.2017, ТОВ "Захід-Спец-Буд" коштів в сумі 63 000,00грн за договором №2401-19 від 24.01.2019 (т.2 а.с.201).

Відповідно до пункту 5.4 покупець зобов’язався забезпечити збереження чисельності працюючих у кількості не менше 26 чоловік протягом 5 років з дня підписання договору купівлі-продажу. Недопущення звільнення працівників підприємства з ініціативи покупця або уповноваженого ним органу (за винятком звільнення на підставі пункту 6 статті 40 Кодексу законів про працю або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачено звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 статті 40, статті 41 Кодексу законів про працю) протягом 6 місяців від дня переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації.

Умовами договору зобов"язано покупця забезпечити збереження чисельності працюючих та недопущення їх звільнення. Водночас позивачем не доведено перед судом, що на момент приймання - передачі цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства “Спецгеологорозвідка” чисельність працюючих становила 26 чоловік. Подана позивачем копія довідки про кількість працівників та рентабельність ПГП "Спецгеологорозвідка" (т.2 а.с. 220) не може бути достатнім та достовірним доказом в розумінні статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить інформації про орган, який її видав, періоду в якому кількість працівників ПГП "Спецгеологорозвідка" становила 26. Разом з тим актом поточної перевірки №4 від 22.05.2017 зафіксовано, що звільнень працівників підприємства за ініціативи покупця не було. ТОВ "ПРО-БІЗ" 03.07.2017 звертався до центру зайнятості з звітністю - інформацією про попит на робочу силу (вакансії) Форма №3-ПН (т.2 а.с.231-237).

З поданих до матеріалів справи документальних доказів судом встановлено, що у відповідності податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку форма 1ДФ за звітний період другий квартал 2015 - другий квартал 2017 поданої ТОВ "ПРО-БІЗ" до ДПІ в м.Івано-Франківську кількість працюючих за трудовими договорами ТОВ "ПРО-БІЗ" складала 1-5 осіб (т.2 а.с.20-28). Згідно звітності про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за квітень 2017 року поданої ТОВ "ПРО-БІЗ" до ДПІ в м.Івано-Франківську ГУ ДФС середньооблікова чисельність штатних працівників складала 13 осіб (т.1 а.с.108-109). Відповідно до штатного розпису, який вводиться з 14.03.2018, наказів про прийом на роботу №1-к, №02-к, №21-к, №22-к, №23-к,№24-к, №25-к, №26-к, №27-к, №28-к, №29-к, №30-к, №31-к, №32-к, №33-к, №34-к, №35-к, №36-к, №37-к, №38-к, №39-к, №40-к, №41-к, №42-к, №43-к, №44-к від 14.03.2018 відповідачем працевлаштовано 26 осіб. Згідно звітності про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за вересень, жовтень 2018 поданої ТОВ "ПРО-БІЗ" до ДПІ в м.Івано-Франківську ГУ ДФС середньооблікова чисельність штатних працівників складала - 25 осіб, кількість застрахованих осіб, яким нараховано заробітну плату - 26 (т.2 а.с.169-178). Інших доказів суду не подано і актом перевірки №4 від 22.05.2017 іншого не встановлено.

У пункті 5.8. договору покупець зобов’язався забезпечити створення безпечних та нешкідливих умов праці працівників підприємства.

На підставі укладеного між ТОВ "Європейський мовний стандарт" (орендодавець) та ТОВ "ПРО-БІЗ" (орендар) договору оренди від 03.01.2017 відповідач орендує приміщення площею 120 кв.м в будинку №4-А по вул. Польова в м. Івано-Франківську. Цільове використання приміщень - для користування, здійснення основних видів діяльності ТОВ "ПРО-БІЗ" та створення безпечних та нешкідливих умов для працівників орендаря. Відповідач зауважує, що трудова діяльність працівників підприємства в т. ч. здійснюється за місцезнаходженням покупця - ТОВ "ПРО-БІЗ" та на території замовників послуг з геологічних та геодезичних робіт. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області не є органом державного нагляду за охороною праці, в т. ч. встановлення факту небезпечності та шкідливості умов праці працівників підприємства, а наявність чи відсутність такої ситуації повинно підтверджуватись спеціалістами служби охорони праці за участю представника профспілкового комітету як уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення такого випадку - відповідного органу державного нагляду за охороною праці за участю представника профспілкового комітету, присутність яких у відповідності до пунктів 3.1., 3.2. Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації не забезпечено позивачем.

При дослідженні вказівок викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 суд зазначає, що будь-яких документальних доказів в підтвердження доводів позивача про здійснення відповідачем будівництва житлового комплексу суду не подано, як і не наведено достовірних аргументів, натомість у акті поточної планової перевірки №4 від 22.05.2017 зафіксовано проведення саме реконструкції об’єкта, що підтверджено позивачем в судовому засіданні. Слід зазначити, що позивачем не заперечується той факт, що будівлі цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка" були багатоповерховими.

Позивачем не надано суду доказів, що при здійсненні обов"язку контролю за виконанням умов договору, використовував своє право вимоги на інформацію та документи, необхідні для перевірки стану виконання зобов"язання та право залучення інших органів для здійснення перевірки за виконанням зобов"язання. Натомість з поданих суду доказів та доводів сторін не вбачається незабезпечення збереження відповідачем основних видів діяльності підприємства.

Суперечливість податкової звітності за квітень 2017, не встановлення кількості працюючих осіб на підприємстві актом поточної планової перевірки №4 від 22.05.2017, відсутність доказів, позбавляє суд можливості встановити фактичну чисельність працюючих на ПГП "Спецгеологорозвідка" за період до вересня 2018.

Предметом судового розгляду є вимога позивача до відповідача про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка" №634 від 10.04.2015.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (частина 5 статті 656 Цивільного кодексу України).

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом: купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні; викупу об'єктів приватизації (частини 1, 3 статті 146 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 146 Господарського кодексу України приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється в порядку, встановленому законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами в процесі приватизації державного майна, регулюються спеціальним нормативно-правовими актами, а саме Законом України "Про приватизацію державного майна", Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (чинні на момент укладення договору).

У відповідності до статей 1, 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

При приватизації об’єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу (частина 1 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", стаття 3, частина 1 статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”).

Частиною 2 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", частиною 3 статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено, що до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо: збереження основних видів діяльності підприємства; технічного переозброєння, модернізації виробництва; виконання встановлених мобілізаційних завдань; погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства; забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства

Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації (частина 2 статті 27 вказано Закону України "Про приватизацію державного майна", частина 8 статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”).

Наказом Фонду державного майна України №631 від 10.05.2012 затверджено Порядок контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об‘єктів приватизації державними органами приватизації (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Цей Порядок розроблено, зокрема відповідно до статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” щодо здійснення державними органами приватизації контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна.

У відповідності до пункту 1.3. Порядку контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації включає: проведення державними органами приватизації безпосередньо на об’єктах приватизації або в господарських товариствах, акції (частки, паї) яких є об’єктом приватизації, перевірок виконання власниками цих об’єктів зобов’язань, визначених у договорах купівлі-продажу; опрацювання документів щодо стану виконання умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації, отриманих від власників цих об’єктів на запит державних органів приватизації; застосування санкцій, передбачених чинним законодавством і умовами договорів купівлі-продажу за невиконання та/або неналежне виконання зобов’язань, визначених договорами купівлі-продажу об’єктів приватизації.

До перевірок виконання умов договору можуть залучатися представники інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування (за згодою). Державні органи приватизації при здійсненні перевірки виконання умов договорів залучають до неї представників профспілкових організацій з питань, які належать до компетенції профспілкових організацій відповідно до чинного законодавства (за згодою). Під час проведення перевірки виконання умов договору державний орган приватизації проводить консультації з профспілковими організаціями з питань виконання умов договору (пункти 3.1., 3.2. Порядку).

Пунктами 4.1., 4.2. Порядку обумовлено, що при порушенні власником умов договору державний орган приватизації здійснює заходи з досудового врегулювання спору відповідно до вимог чинного законодавства та договору. У разі невирішення спору в рамках досудового врегулювання державний орган приватизації звертається до господарського суду для застосування санкцій, передбачених законом та договором, зокрема щодо: примусового виконання умов договору; стягнення штрафів та пені; розірвання договору або визнання його недійсним та повернення об’єкта у державну власність.

Органи приватизації в разі невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору (частина 8 статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Згідно з частиною 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вище вказаною правовою нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, від 29.01.2019 у справі №926/708/18, від 06.02.2019 у справі №910/17856/16, від 26.02.2019 у справі №926/709/18.

Частина 4 статті 27 вказано Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлює, що право власності на об’єкт переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об’єкта. Схожі положення містить частина 1 статті 22 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Стаття 41 Конституції України проголошує принцип непорушності права власності та неможливість протиправного його позбавлення. Аналогічні правила встановлено статтею 321 Цивільного кодексу України.

Міжнародно-правові принципи захисту права власності обумовлені і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950, протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України та практикою Європейського суду з прав людини, які в силу статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950 передбачає "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів". Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов’язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» №№ 46720/99, 72203/01 та 72552/01, § 78).

Втручання в право власності особи, яке вона набула на підставі договору про приватизацію має відповідати статті 41 Конституції України та принципу "верховенства права" закріпленому у Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950. Протилежна позиція дає свавільні можливості для втручання в право власності та не відповідає зобов"язанням України щодо захисту права власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як Конституція України, так і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод направлені на всебічне забезпечення прав та поваги держави до власника майна. Реальність будь-якого суб"єктивного майнового чи немайнового права полягає в його гарантованості. В силу статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії. Разом з тим Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950 проголошує верховенство права, як частину спільного спадку договірних держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип пропорційності - "розумного співвідношення", який закріплений усталеною практикою Європейського суду з прав людини та вимагає пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються і метою, яку прагнуть досягнути шляхом такого засобу.

Європейським судом з прав людини у справах «Федоренко проти України» рішення від 01.06.2006, «Сєрков проти України» рішення від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" рішення від 23.01.2014, "Трегубенко проти України" рішення від 02.11.2004, "Щокін проти України", рішення від 14.10.2010, "Sporrong and Lonnroth v. Sweden рішення від 23.09.1982, "James and Others v. the United Kingdom" рішення від 21.02.1986, "The former King of Greece and Others v. Greece" рішення від 23.11.2000, “Bulves” AD v. Bulgaria" рішення від 22.01.2009, "Beyeler v. Italy" рішення від 05.01.2000 напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

При цьому Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос Компанія ОСОБА_7 та інші проти Бельгії" від 20.11.1995). Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія" № 46129/99, параграф 69).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" констатує, що будь яке втручання у право власності обов"язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Зважаючи на те, що позивач не здійснював заходи досудового врегулювання спору відповідно до вимог чинного законодавства та договору, не зобов"язував відповідача до примусового виконання умов договору та належного виконання його обов"язків, визначених договором, не спонукав відповідача усунути виявлені порушення, як і не застосовував до відповідача штрафні санкції за порушення договірних зобов"язань, а вирішив повернути майно в державну власність шляхом розірвання договору купівлі-продажу, тобто примусовим відчуженням поза вільною згодою власника майна, то застосування такої міри відповідальності порушує "справедливий баланс" між засобами, які застосовуються та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття такого заходу для позбавлення особи її власності, що порушує принцип розумної пропорційності. Визначення міри відповідальності має бути розумною за відповідних обставин та відповідати наслідкам, які може потягнути така дія. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі і непереборні обставини, чого так само не доведено в даному спорі.

За таких обставин наведені позивачем аргументи є недостатніми для застосування такої міри відповідальності покупця як розірвання договору, як і недоведеним є істотність порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №634 від 10.04.2015 та ефективність захисту інтересів держави у такий спосіб, що є необхідним для задоволення позову.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись статтями 41, 1291 Конституції України, статтями 1, 2, 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтями 11, 626-629, 651, 655, 656 Цивільного кодексу України, статтею 146 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ПРО-БІЗ" про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Прикарпатського державного підприємства "Спецгеологорозвідка" №634 від 10.04.2015 - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 15.03.2019

Суддя С.Кобецька