Рішення № 80460277, 14.03.2019, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/4267/18

Провадження № 2/132/106/19

РІШЕННЯ

Іменем України

14.03.2019 м. Калинівка

Калинівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Гуцола М.П.;

за участю секретаря: Гордієнко А.М.;

позивача: ОСОБА_1;

представника позивача: ОСОБА_2;

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1) звернулась до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – відповідач, АТ КБ «Приват Банк») про захист прав споживачів.

В обґрунтування позову послалась на те, що між нею та відповідачем, було укладено договір шляхом приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, Умов і правил про платіжні картки та/або до інших будь-яких правил, що посвідчується кредитним договором б/н від 24.11.2008 (далі – Договір). Згідно з умовами Договору отримала кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В подальшому нею було допущено порушення виконання Договору, внаслідок чого утворилась заборгованість по Договору.

Відповідачем було реалізовано своє право, у відповідності до умов Договору та ЦК України, про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями.

Зазначає, що рішення суду нею виконано у повному обсязі під час примусового виконання судового рішення, згідно з Законом України «Про виконавче провадження», Калинівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 31.01.2018.

Вказує, що з даного моменту була впевнена, що її зобов’язання перед Відповідачем виконано у повному обсязі, а Договір припинено у відповідності до умов Договору та чинного законодавства України.

Про те, під час звернення до Відповідача із заявою про закриття карткового рахунку, з’ясувалось, що Відповідач протиправно продовжує нараховувати заборгованість за Договором, що станом на 17.11.2018 р. становить – 78 823,89.

Вказує, що у відділеннях Відповідача, її заяви та звернення у встановленому порядку не приймаються, шляхом проставлення відмітки про прийняття заяви із зазначенням дати, вхідного номеру та посади уповноваженої особи.

З урахуванням зазначеного, нею, у визначеному порядку, було направлено на визначену Відповідачем адресу для листування: Заяву про розірвання кредитного договору б/н від 24.11.2008 від 14.09.2018; Заяву про закриття карткового рахунку 4149629398443804 від 14.09.2018; Заяву про закриття карткового рахунку 4731217113166985 від 14.09.2018. До даних заяв була долучена видана картка Відповідача. Направлення даних заяв посвідчується описом вкладення в цінний лист, накладною та чеком на оплату послуг Укрпошти.

Зазначає, що вищезазначені карткові рахунки є похідними від першої виданої картки №5577 2127 1358 0440, яка у встановлені строки свого часу була замінена Відповідачем.

На відповідні заяви нею отримано лист Відповідача ОСОБА_4 04-10-2018 р. №20.1.0.0.0/7- 180918/2999 на 327365-ВБ від 18-09-2018 р., згідно з яким мені було рекомендовано звернутись до відділення Відповідача

У відділені Відповідача, їй було повідомлено, що Рішенням суду Договір не припинений, а отже їй для закриття картрахунку необхідно погасити заборгованість.

З огляду на вищевикладене вважає, що Відповідачем порушено її законні права та інтереси.

Зазначає, що для закриття рахунку у банку однією із необхідних умов є відсутність заборгованості. Враховуючи, що нарахована їй заборгованість є протиправною, виникає необхідність у відновлені становища, яке існувало до порушення.

Крім того, вказує, що допущені Відповідачем щодо неї протиправні дії із застосуванням домінуючого становища та агресивної підприємницької діяльності, у поєднанні з грубою та цинічною реалізацією Відповідачем своїх прав та обов’язків, їй завдано моральної шкоди, яку слід стягнути з Відповідача на її користь.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 17.12.2018 року.

17.12.2018, 17.01.2019, 06.02.2019, судові засідання відкладались за клопотаннями представника відповідача, які обґрунтовувались неможливістю його явки до суду.

28.02.2019 року за клопотанням учасників справи судом оголошено перерву та надано час для проведення переговорів щодо мирного врегулювання спору до 14.03.2019 року.

У судовому засіданні 14.03.2019 року за клопотанням представника відповідача, щодо якого не заперечували позивач та його представник, судом було поновлено процесуальний строк на надання відзиву та долучено відзив на позовну заяву з додатками до матеріалів справи.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач заперечував щодо пред’явленого позову, пославшись на його необґрунтованість.

Зокрема, відповідач вказав, що відповідно до обставин справи Банк звертався до суду за захистом свого порушеного ОСОБА_1 права та 13.10.2016 року Калинівським районним судом Вінницької області ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь Банку.

Однак, ОСОБА_1 рішення Калинівського районного суду Вінницької області виконано добровільно не було, а лише примусово через державну виконавчу службу.

Зазначає, що постанова державного виконавця від 05.09.2017 року про закриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Калинівського районного суду Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором свідчить лише про виконання рішення суду, а не про виконання зобов’язання у повному обсязі. Відтак, вважає, що позовні вимоги про визнання зобов’язання виконаним не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди посилається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання їй моральної шкоди, а відтак, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

У поданій до суду відповіді на відзив, позивач заперечує щодо викладених у відзиві на позовну заяву доводів відповідача. Зазначає, що відповідачем невірно визначено характер спірних правовідносин між сторонами, просить суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав та мотивів наведених у ньому.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов у повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо заявленого позову та просив суд відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, надавши їм оцінку виходячи із їх належності та допустимості, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Так, судом установлено, що між сторонами виник спір, щодо відносин, які регулюються Главами 71, 72 ЦК України.

Судом установлено, та не заперечувалось сторонами, що позивач є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». Нею було укладено договір шляхом приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, Умов і правил про платіжні картки та/або до інших будь-яких правил, що посвідчується кредитним договором б/н від 24.11.2008 (далі – Договір). Згідно з умовами Договору отримала кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В подальшому позивачем було допущено порушення виконання Договору, внаслідок чого утворилась заборгованість по Договору.

Відповідачем було реалізовано своє право, у відповідності до умов Договору та ЦК України, про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями.

Вище викладене підтверджується та належним чином встановлено - рішенням Калинівського районного суду Вінницької області у справі № 132/2701/16-ц від 13.10.2016 р., згідно якого, із ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.11.2008 року, яка станом на 17.08.2016 року склала 22084, 68 грн., та судовий збір в сумі 1378 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом також установлено та не заперечувалось сторонами, що рішення суду позивачем виконано у повному обсязі під час примусового виконання судового рішення, згідно з Законом України «Про виконавче провадження», Калинівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Вказана обставина підтверджується Інформацією про виконавче провадження Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України №АСВП 54631448, згідно якого слідує, що виконавче провадження закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «про виконавче провадження», а саме: повне фактичне виконання рішення.

Із дослідженої виписки судом установлено, що 05.02.2018 року та 14.2.2018 року на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 22905, 17 грн., 153, 96 грн., 403, 55 грн., що відповідає сумі стягнення за виконавчим листом № 132/2701/16-ц.

Позивачем було направлено на визначену Відповідачем адресу для листування: Заяву про розірвання кредитного договору б/н від 24.11.2008 від 14.09.2018; Заяву про закриття карткового рахунку 4149629398443804 від 14.09.2018; Заяву про закриття карткового рахунку 4731217113166985 від 14.09.2018. До даних заяв була доучена видана картка Відповідача. Направлення даних заяв підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною та чеком на оплату послуг Укрпошти Відповідно слід зауважити, що вищезазначені карткові рахунки є похідними від першої виданої картки №5577 2127 1358 0440, яка у встановлені строки свого часу була замінена Відповідачем.

На відповідні заяви позивачем отримано лист Відповідача від 04-10-2018 р. №20.1.0.0.0/7- 180918/2999 на 327365-ВБ від 18-09-2018 р., згідно з яого, їй було рекомендовано звернутись до відділення Відповідача.

Судом установлено, та підтверджується дослідженою у судовому засіданні випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 05.03.2019, що відповідач продовжує нараховувати пеню за прострочення кредиту, згідно якою, загальна сума заборгованості станом на 05.03.2019 року складає 99627,02 грн.

Даючи правову оцінку викладеному, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ст. 638 ЦК України визначають, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідач звернувся до суду з позовом до Позивача про дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому – 26.09.2016 р., зазначене підтверджується Інформацією про стан розгляду справ з офіційного веб-сайту Судової владу України.

Відповідно саме з цієї дати правовідношення між Позивачем та Відповідачем є припиненими, а відповідно і подальше нарахування Відповідачем Позивачу заборгованості є протиправним, а отже має бути відновлене становище, яке існувало до порушення права шляхом відновлення балансу карткових рахунків до 0,00 грн.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком висловленим ОСОБА_5 Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 (номер в реєстрі 74838904) та постанові від 04 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (номер в реєстрі 75287282), згідно з якими зазначено наступне:

54. Враховуючи викладене, ОСОБА_5 Верховного Суду вважає, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання відповідача, які викладені у відзиві та наведені представником у судовому засіданні, на наявність законних підстав нараховувати позивачу пеню за прострочення виконання зобов’язання.

Щодо видачі довідки про закриття карткових рахунків суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1075 ЦК України, відповідно до якої, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Відповідно до пунктів 7.1., 7.1.2. ст. 7 Закону України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до п. 20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Національного банку України № 492 12 листопада 2003 року поточні рахунки клієнтів банків закриваються, в тому числі, на підставі заяви клієнта, а пунктом 20.6 Інструкції визначено, що якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що правовідношення між Позивачем та Відповідачем є припиненими з 26.09.2016 р., а заборгованість Позивачу протиправно нарахована Відповідачем, а відповідно підлягає списанню, то Відповідач у відповідності до заяв Позивача від 14.09.2018 мав закрити рахунки з видачою відповідних Довідок.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Позивач як на підставу завдання відповідачем їй моральної шкоди посилається на те, що Відповідач протиправно, зухвало та цинічно, нехтуючи вимогам чинного законодавства та моральними засадами демократичного суспільства здійснює втручання у її гарантоване Основним законом право на майно.

Втручання Відповідача у її права здійснюється із застосуванням агресивної діяльності: від мене не приймаються жодні заяви, цинічно нехтується розгляд по суті та здійснюється фактичне знущання, шляхом направлення до своїх відділень. А у цей самий час кожного місяця здійснює нарахування протиправної заборгованості зловживаючи домінуючим становище.

Вказує, що за таких обставин вона понад два роки перебуває у постійні тривозі, має порушення сну, у неї погіршились відносини як у сім’ї так і з колегами на роботі.

Кожного разу коли відвідувала відділення Відповідача, зазнавала відвертого знущання його представників.

Постійно перебуває у стресі, що до неї будуть застосовані заходи примусового стягнення.

Розмір завданої Відповідачем моральної шкоди, позивач оцінила у розмірі протиправно нарахованої мені Відповідачем заборгованості, а саме у – 78823,89 грн.

Так, згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Звертаю увагу суду, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої всяке заподіяння шкоди передбачається протиправним і тягне обов'язок причинителя відшкодувати цю шкоду, якщо тільки він не доведе свою правомочність на його заподіяння. Тобто обов’язок доказування відсутності моральної шкоди в даній справі покладений на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із досліджених у судовому засіданні звукозаписів телефонних розмов позивача із працівниками Банку, судом не встановлено дій, чи бездіяльності, якими позивачу заподіяна моральна шкода. Так, зміст діалогу між представниками Банку та позивачем зводився до спонукання позивача добровільно погасити кредитну заборгованість, що витікає із договірних правовідносин, і не свідчить про наявність деліктної поведінки відповідача по відношенню до позивача.

З огляду на викладене, суд прийшов до переконання, що у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач звільнений від плати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Захист прав споживача» та у зв’язку з частковим задоволенням позову (3 немайнові вимоги по 704, 80 грн. ) з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у сумі 2114, 40 грн.

На підставі вищевикладеного керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263-266 ЦПК України ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачі- задовольнити частково.

Визнати припиненим правовідношення за кредитним договором б/н від 24.11.2008 року, укладеним між ОСОБА_1( РНОКПП НОМЕР_1) та Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) з 26.09.2016 року.

Відновити становище, яке існувало до порушення,шляхом відновлення нульового балансу карткових рахунків за кредитним договором б/н від 24.11.2008 р., списавши суми протиправно нарахованої заборгованості на дату закриття рахунку( станом на 17.11.2018 р. сума заборгованості станом 78823,89 грн.)

Зобов’язати Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" ( код ЄДРПОУ 14360570) видати довідки про закриття рахунків за кредитним договором б/н від 24.11.2008 року.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" ( код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судові витрати у виді судового збору пропорційно задоволених вимог в сумі 2114,40 (дві тисячі сто чотирнадцять гривень сорок копійки).

Повний текст рішення виготовлений 15.03.2019 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його постановлення до Вінницького апеляційного суду шляхом її направлення через Калинівський районний суд Вінницької області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М.П.Гуцол