Рішення № 80459935, 11.03.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.03.2019 Справа № 905/101/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (84551, Донецька область, Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комсомольська, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191773)

про: стягнення 31 287,05 грн., з яких: пеня – 22 928,60 грн., 3% річних – 3346,65 грн., інфляційні втрати – 5 011,80 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1– за довіреністю № 14-69 від 14.04.2018

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю № 12/6-94 від 14.02.2018

С У Т Ь С П О Р У

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення 31 287,05 грн., з яких: пеня – 22 928,60 грн., 3% річних – 3 346,65 грн., інфляційні втрати – 5 011,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, внаслідок чого позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі №905/101/19.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, заперечував проти задоволення клопотання позивача про зменшення пені на 100%.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у наданому ним відзиві на позовну заяву.

04.02.2019 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. Зокрема, у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилався на те, що відповідно до Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Постанови Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією», рішення виконавчого комітету Часовоярської міської ради «Про визначення виробників послуг у м. Часів Ярі та виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді територіальної громади міста Часів Яр» №6 від 25.01.2006, ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» визначається як виробник послуг у місті Часів Яр з централізованого опалення. Відповідачем відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» було відкрито рахунок із спеціальним режимом використання на який надходила оплата за послуги централізованого опалення. На думку відповідача, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», він є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг, при цьому, здійснює свою господарську діяльність у м. Часів Яр Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275, у зв’язку з чим не мало здійснюватися нарахування пені. Крім того, згідно листа Донецької торгово-промислової палати №190/12.1-21-03 від 22.02.2016 ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» знаходиться в зоні АТО, що ускладнює господарську діяльність підприємства. Також у вказаному відзиві відповідач у разі задоволення позовних вимог просив зменшити суму пені на 100% у зв’язку з відсутністю вини відповідача у несвоєчасному розрахунку за договором та складною економічною ситуацією, що склалася на підприємстві через збитковість послуг теплопостачання, знаходження підприємства в зоні АТО, відсутністю негативних наслідків для позивача, а також те, що порушення зобов’язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. На підтвердження викладеного у відзиві відповідачем надано, зокрема, лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 10911/21/61-15 від 07.10.2015, відповідно до якого 05.10.2015 прийнято рішення щодо переоформлення ліцензій на право продовження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, виданих відповідачу, на безстрокові. Копії вказаних ліцензій наявні в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

26.09.2016 між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – постачальник) та публічним акціонерним товариством «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі – споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4665/1617-ТЕ-6 (далі – договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов’язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 555,320 тис. куб. метрів (п'ятсот п’ятдесят п’ять тисяч куб.метрів), у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів):

місяцьобсягмісяцьобсягжовтень26,120січень125,240листопад84,630лютий113,120грудень112,820березень93,390ІV кв. 2016223,570І кв. 2017331,750

Додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 до договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 доповнено п. 2.1. розділу 2 договору абзацом наступного змісту: постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2017 по 30 вересня 2017 року (включно) газ обсягом до 13,480 тис. куб.м. (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят куб.м.), у тому числі по місяцях (тис. куб. м.)

місяцьобсягмісяцьобсягквітень13,480липень-травень-серпень-червень-вересень-ІІ кв.13,480ІІІ кв. -

Згідно п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Споживач зобов’язується подати не пізніше 7 числа місяця наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копію акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 5 930,40 грн. (п’ять тисяч дев’ятсот тридцять грн. 40 коп.).

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно п. 12.1. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору постачання природного газу № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 по 30 вересня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 3 від 09.06.2017 до договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 визнано договір № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 таким, що припинив дію в частині передачі природного газу з 01 червня 2017 року.

Вищезазначений договір та додаткові угоди до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі):

- б/н від 31.10.2016 у жовтні 2016 на суму 284 421,98 грн. (47,960 тис. куб.м);

- б/н від 30.11.2016 у листопаді 2016 на суму 501 889,75 грн. (84,630 тис. куб.м.);

- б/н від 31.12.2016 у грудні 2016 на суму 720 306,38 грн. (121,460 тис. куб. м.);

- б/н від 31.01.2017 у січні 2017 на суму 720 306,38 грн. (121,460 тис. куб.м.);

- б/н від 28.02.2017 у лютому 2017 на суму 630 342,22 грн. (106,290 тис. куб.м.);

- б/н від 31.03.2017 у березні 2017 на суму 409 790,64 грн. (69,100 тис. куб.м.);

- б/н від 30.04.2017 у квітні 2017 на суму 70 215,94 грн. (11,840 тис.куб.м.).

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов’язок по оплаті отриманого товару у передбачений договором строк здійснював несвоєчасно, внаслідок чого публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги про стягнення пені в сумі 22 928,60 грн., 3% річних в сумі 3 346,65 грн. та інфляційних втрат в сумі 5 011,80 грн.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов’язання з оплати газу, мало бути виконано наступним чином: за поставкою жовтня 2016 року на суму 284 421,98 грн. – 25.11.2016 включно; за поставкою листопада 2016 року на суму 501 889,75 грн. – 26.12.2016 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.12.2016) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою грудня 2016 року на суму 720 306,38грн. – 25.01.2017 включно, за поставкою січня 2017 року на суму 720 306,38грн. – 27.02.2017 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.02.2017) та наступний за ним день припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою лютого 2017 року на суму 630342,22 грн. – 27.03.2017 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.03.2017) та наступний за ним день припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою березня 2017 року на суму 409790,64 грн. – 25.04.2017 включно, за поставкою квітня 2017 року на суму 70 215,94 грн. – 25.05.2017 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 з порушенням встановлених договором строків (відомості, які містяться у довідці «Сальдо по підприємству «Часівоярський вогнетривкий комбінат ПАТ з 01.10.2016 по 31.07.2018» позивача).

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як вже зазначалося, згідно п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 22 928,60 грн. пені за період з 26.11.2016 по 31.05.2017 за несвоєчасне виконання зобов’язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2016 – квітні 2017.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб’єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» – це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства публічне акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є виробництво вогнетривких виробів.

Разом із тим, з наявних в матеріалах справи копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вбачається, що відповідач є виробником, здійснює постачання та транспортування теплової енергії (а.с. 84-86).

Частиною третьою статті 8 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що у разі зміни згідно із Законом назви виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, яка не призводить до зміни предмета такої діяльності, відповідні ліцензійні умови надалі поширюються на такий вид діяльності. Ліцензії на провадження такого виду господарської діяльності продовжують діяти.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 21 розділу IV вищевказаного Закону, ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначені у статті 7 цього Закону, зокрема, з централізованого водопостачання та водовідведення, з виробництва теплової енергії, транспортування магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

У зв’язку з набуттям чинності 19 травня 2017 року Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, Комісія втратила повноваження органу ліцензування для суб’єктів господарювання, які не підпадають під критерії регулювання НКРЕКП, визначені відповідними Ліцензійними умовами.

Отже, відповідно до законів та пункту 26 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609, зазначені вище суб’єкти господарювання перейшли під регулювання відповідних обласних, Київської міської державній адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на сьогодні наділені повноваженнями щодо здійснення ліцензування даного виду господарської діяльності та встановлення тарифів.

Згідно відомостей з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат» входить до Переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади.

З огляду на вищевикладене публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат» є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.

Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який постачався за вказаним правочином, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Тобто, публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м. Часів Яр Донецької області загальновідомою.

Відповідно до п.6 статуту публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 22 928,60 грн. пені за період з 26.11.2016 по 31.05.2017 за несвоєчасне виконання зобов’язань з оплати природного газу, отриманого у жовтні 2016 – квітні 2017 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних на загальну суму 3346,65 грн., а саме:

- за поставкою жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 03.01.2017 в сумі 511,75 грн.;

-за поставкою листопада 2016 року за період з 27.12.2016 по 31.01.2017 в сумі 1223,67 грн.,

- за поставкою грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 31.01.2017 в сумі 355,22 грн.,

- за поставкою січня 2017 року за період з 28.02.2017 по 27.03.2017 в сумі 848,42 грн.;

- за поставкою лютого 2017 року за період з 28.03.2017 по 13.04.2017 в сумі 335,85 грн.;

- за поставкою березня 2017 року за період з 26.04.2017 по 23.05.2017 в сумі 43,88 грн.;

- за поставкою квітня 2017 року за період з 26.05.2017 по 31.05.2017 в сумі 27,86 грн.;

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, на підставі чого зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 3346,59 грн.

Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 5011,80 грн. за період з грудня 2016 по січень 2017, а саме:

- за поставкою жовтня 2016 року за період з грудня 2016 по грудень 2016 в сумі 1083,69 грн.;

- за поставкою листопада 2016 року за період з січня 2017 по січень 2017 в сумі 3928,11 грн.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, у зв’язку з чим розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 5011,80 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про стягнення 31 287,05 грн., з яких: пеня – 22 928,60 грн., 3% річних – 3 346,65 грн., інфляційні втрати – 5 011,80 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (84551, Донецька область, Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комсомольська, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191773) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних в сумі 3346,59 грн., інфляційні втрати в сумі 5011,80 грн., судовий збір в сумі 470,72 грн.

В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 11.03.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2019

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова