Рішення № 80453028, 14.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Одеса Справа № 815/2683/18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді Іванова Е.А.

за участі: секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представників третіх осіб: ПП “Яна” ОСОБА_3, Південний офіс Держаудитслужби ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації, за участі третіх осіб Південного офісу Держаудитслужби, Прокуратури Одеської області, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, ПП “Яна” про визнання дій протиправними, визнання права позивача, зобов’язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом у якому з урахуванням уточнень просить суд визнати протиправним не визнання і не виконання Одеською обласною державною адміністрацією з 2016 року до теперішнього часу забезпечення та контролю надання перевізниками пільг на безкоштовний проїзд щодо людей з інвалідністю 2-ї групи на безоплатний/безкоштовний проїзд у приміських маршрутах (в межах однієї області) які передбачені та у відповідності до: Постанови Кабінету міністрів України №354 від 17.05.1993 року «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування»: постанови Кабінету Міністрів України №555 від 16.08.1994 року, якою дія постанови №354 поширена на інвалідів; ст..38-2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; ст. ст.11, 31, 37, 145, 159 «Закону України «Про автомобільний транспорт»; положень від 22.04.2010 року, що визначає порядок компенсації витрат на пільгове перевезення; ОСОБА_5 ОДА №515/А-2018 від 21.05.2018 року «Про затвердження розміру щомісячних наявних виплат до Одеської області до 2018 році»; а також відповідних норм бюджетного Кодексу України та відповідних норм бюджету Одеської області 2016-2019 років; і такими, які обмежують у супереч до чинного законодавства, права позивача як споживача та як людини з інвалідністю 2-ї групи на безоплатний/безкоштовний проїзд в міських і приміських маршрутах (крім метро та таксі) у 2017-2018 рр. передбачених законодавством для людей з інвалідністю; визнати права позивача, як людини з інвалідністю другої групи на безоплатний / безкоштовний проїзд в міському та приміському транспорті (крім метро та таксі) та зобов’язати відповідача зобов’язати усіх міських та приміських перевізників (крім метро та таксі) розмістити у автобусах перелік пільгових категорій пасажирів, відповідно до чинного законодавства, у тому числі для людей з інвалідністю другої групи.

Мотивуючи це тим, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та постійно мешкає в м.Одесі, та як особа з інвалідністю має право на безкоштовний проїзд приміським автотранспортом.

16.08.2017 року на автобусі приміського маршруту №88 при виході на зупинці в районі Алтестово Біляївського району Одеської області він показав водію посвідчення особи з інвалідністю, але той зажадав від нього повної оплати проїзду, через що він був змушений сплатити вартість проїзду.

З цього питання позивач звернувся до начальника Управління транспортно-комунікаційної інфраструктури Одеської обласної державної адміністрації , на що отримав відповідь, що безоплатний проїзд інвалідів в приміському транспорті не здійснюється.

Після цього він звернувся до голови Одеської обласної державної адміністрації, але отримав аналогічну відповідь.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов у якому позов не визнав та просив відмовити, та пояснив, що на звернення позивача йому була надана письмова відповідь з обґрунтуванням відсутності порушень законодавства в діях водія автобуса та облдержадміністрації, так як пільги на безоплатний проїзд інвалідів в зв’язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» №76-VІІІ від 28.12.2014 року з 01.01.2015 року були скасовані.

Також було враховано, що ст. 19 Закону України «Про державні і соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що пільги щодо транспортних послуг та критерії їх надання визначаються виключно законами України, тому перевагу слід надавати не Постанові КМУ №354 від 17.05.1993 р. та Постанові КМУ №555 від 16.08.1994 року, які надають право на безоплатний проїзд особам з інвалідністю, та мають нижчу юридичну силу, а Закону. Крім того ст..92 Конституції України визначено коло питань, які визначаються виключно законами України, серед яких основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Та відповідач ні яким чином не порушувала права позивача, а лише висвітлював положення чинного законодавства України.

Та в судовому засіданні представник відповідача надала аналогічні пояснення.

Прокуратура Одеської області надала суду письмові пояснення в яких повідомила, що позивач звертався до них з заявою про неправомірні дії водія автобуса, та в зв’язку з відсутністю повноважень на проведення перевірки доводів викладених у його заяві заява направлена до Головного управління поліції в Одеській області, та на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2017 року дані щодо неправомірних дій водіїв та керівництва автобусного маршруту №88 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину передбаченого ст. 356 КК України, та на даний час по вказаному кримінальному провадженню проводиться досудове розслідування для встановлення фактів та обставин вчиненого правопорушення.

Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надав суду письмові пояснення у яких підтвердило, що позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб які мають право на пільги , як особа з інвалідністю 2 групи по зору, та процитували ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Південний офіс Держаудитслужби надав письмові пояснення та в яких зазначає, що позивач був на особистому прийомі у начальника третьої особи 29.05.2018 та 17.07.2018 року, та після цього були зроблені запити до Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської облдержадміністрації, щодо практичної реалізації розпорядження голови ООДА №515/А-2018 та отримана відповідь з розрахунком розміру щомісячної готівкової виплати та додатками до нього. Та в судовому засіданні представник надав аналогічні пояснення, та вважав позов обґрунтованим.

Третя особа Приватне підприємство «Яна» надало суду письмові пояснення, в яких вказав, що дійсно обслуговує маршрут №88 «ОСОБА_4 – Надлиманське» який відноситься до приміських маршрутів, та не можуть спростувати або підтвердити проїзд 16.08.2017 року позивачем у їх автобусі. Вважає, що позивач як інвалід 2-ї групи не має право на безоплатний проїзд крім періоду - 8-м місяців з жовтня по 15 травня. Посилається на те, що постанови КМУ є підзаконними актами, а тому слід застосовувати норми Закону України.

В судовому засіданні надав пояснення аналогічні письмовим, та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 10.09.2018 року позовну заяву в частині стягнення компенсації за завдану моральну шкоду залишено без розгляду.

Ухвалю суду від 10.09.2018 року продовжений строк підготовчого провадження до 05.10.2018 року.

Ухвалою суду від 21.01.2019 року ухвалою суду зупинено провадження у справі на час розгляду заяви про відводу судді.

Ухвалою суду від 23.01.2019 року у задоволенні заяви позивача про відвід головуючому судді Іванову Е.А. відмовлено.

Ухвалою суду від 08.02.2019 року зупинено провадження у справі на час розгляду заяви про відводу судді.

Ухвалою суду від 12.02.2019 року у задоволенні заяви про відвід судді Іванову Е.А. відмовлено.

Ухвалою суду від 26.02.2019 року у задоволенні клопотання представника третьої особи ПП “Яна” про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації в частині позовних вимог про визнання права позивача, як людини з інвалідністю другої групи на безоплатний / безкоштовний проїзд в міському та приміському транспорті (крім метро та таксі) та зобов’язати відповідача зобов’язати усіх міських та приміських перевізників (крім метро та таксі) розмістити у автобусах перелік пільгових категорій пасажирів, відповідно до чинного законодавства, у тому числі для людей з інвалідністю другої групи відмовлено.

Ухвалою суд від 26.02.2019 року прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 11.09.2018 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації в частині позовних вимог про визнання дії відповідача протиправними і такими, які обмежують у супереч до чинного законодавства права позивача, як споживача та як людини з інвалідністю 2-й групи на безоплатний /безкоштовний проїзд в міських і приміських маршрутах (крім метро та таксі) у 2017-2018 роках, передбачених законодавством для людей з інвалідністю, визнання права позивача, як людини з інвалідністю другої групи на безоплатний / безкоштовний проїзд в міському та приміському транспорті (крім метро та таксі) та зобов’язати відповідача зобов’язати усіх міських та приміських перевізників (крім метро та таксі) розмістити у автобусах перелік пільгових категорій пасажирів, відповідно до чинного законодавства, у тому числі для людей з інвалідністю другої групи.

Позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 400000 грн. (чотириста тисяч) повернуто позивачу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності підстав для його задоволення.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає у м. Одесі та згідно довідки №2939 від 21.05.2018 року отримує пенсію як інвалід ІІ групи довічно.

21.08.2017 року позивач звернувся до начальника Управління транспортно-комунікаційної інфраструктури Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_6, з заявою у якій просив посприяти у відновленню його прав як інваліда 2-ї групи на безоплатний проїзд в приміському сполучені на автобусі; надати роз’яснення та оцінку дій перевізника який відмовив йому в серпні 2017 року у безоплатному проїзді, провести перевірку автотранспортного підприємства та вжити заходи до водія та керівництва автотранспортного підприємства.

18.09.2017 року начальник Управління транспортно-комунікаційної інфраструктури Одеської обласної державної адміністрації розглянув вказану заяву позивача та надав відповідь в якій з посиланням на ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повідомив, що право безоплатного проїзду інвалідам на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачено. (т.1 а.с.11 обор.ст.).

20.09.2017 року позивач звернувся до голови Одеської обласної державної адміністрації з письмовою заявою у якій повідомив про відмову надати йому безоплатні послуги перевізником на маршруті №88 у приміському автомобільному транспорті як інваліду 2-ї групи, не визнанням Управлінням транспортно-комунікаційної інфраструктури Одеської обласної державної адміністрації його прав на безоплатний проїзд та просив сприяти у поновленні його законних прав; дати роз’яснення та оцінку цих протиправних дій вказаного перевізника, провести перевірку вказаного автотранспортного підприємства з приводу дотримання законодавства; вжити заходів до водія та керівництва автотранспортного підприємства; дати роз’яснення та оцінку діям працівників ООДА (т.1 а.с.12).

Листом від 11.10.2017 року заступник голови Одеської обласної державної адміністрації надав відповідь позивачу на його лист у якому повідомив, з посиланням на ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» що дана стаття не передбачає право інвалідів на безоплатний проїзд у приміському транспорті, а також те, що в діях водія автобуса та співробітників Одеської обласної державної адміністрації порушення законодавства не вбачається (т.1 а.с.13).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом позивач звертався до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Приватного підприємства «Яна», Одеської обласної державної адміністрації про стягнення моральної шкоди заподіяної йому під час проїзду на автобусі приміського маршруту №88 16.08.2017 року через примушення оплатити проїзд та ненадання безоплатних послуг з перевезення та рішенням суду по справі 522/21996/17 від 18.05.2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення було оскаржене в апеляційному та касаційному порядку та залишено в силі.

Таким чином, враховуючи те, що склад учасників в обох справах щодо позивача та відповідача збігається, вважає, що обставини встановлені рішеннями судів по цивільній справі 522/21996/17 не повинні доказуватися при розгляді даної справи.

Так по цивільній справі №522/21996/17 було встановлено, що 16 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1В як особа з інвалідністю 2-ї групи скористався послугами проїзду на автобусному маршруті №88, який є приміським, автобус державний номер НОМЕР_1: «Одеса АС «АС-7 Південна» - Надлиманське», до с. Паліївка та вказаний маршрут обслуговує ПП «Яна».

Як на підставу для безоплатного проїзду в приміському транспорті позивач посилається на Постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. N 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» якою введений безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах, та Постанову КМУ від 16 серпня 1994 р. N 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. N 354» поширена чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. N 354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" на інвалідів.

Водночас згідно ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 від 01.03.1991 року (в редакції діючої на час виникнення спірних правовідносин) інваліди I та II групи, мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Інваліди мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

При цьому суд враховує, що редакція стаття 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875 яка передбачала надання право інвалідам на безплатний проїзд всіма видами приміського транспорту була виключена Законом України від 28.12.2014 р. N 76-VIII.

Відтак, за змістом зазначеної норми інваліди другої групи мають право на безкоштовний проїзд в міському транспорті (крім таксі) протягом року, а також на проїзд з 50% знижкою вартості проїзду на приміському і міжміському транспорті, однак лише з 01 жовтня по 15 травня року.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України суд у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 19 закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017 від 05.10.2000р., виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг.

Серед ознак, які відрізняють закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, та пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважень Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Водночас Постанови КМУ від 17 травня 1993 р. № 354 та № 555 від 16.08.1994 року є підзаконними актами, в той час як Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є нормативним актом і має вищу юридичну силу.

Як вбачається з заяви від 20.09.2017 року позивач просив відповідача провести перевірку автотранспортного підприємства з приводу дотримання законодавства щодо відмови у пільговому перевезенні позивача.

Враховуючи те, що позивач не мав право на пільговий проїзд в влітку 2017 року, то відповідно відповідач не яким чином не порушував його права під час надання відповіді від 11.10.2017 року.

При цьому суд враховує, що такого аналогічного висновку дійшов Верховний суд по справі №750/7738/16-ц від 08 жовтня 2018 року.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання позивача на постанову ВСУ по справі №711/6330/17-ц то вона стосується правовідносин які виникли щодо отримання пільг особою І групи інвалідності у зв’язку із пораненням, отриманим при виконанні інтернаціонального обов’язку, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни за іншим Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд не враховує її.

Також позивач зазначав період не визнання і не виконання забезпечення та контролю надання пільг на безкоштовний проїзд з 2016 року до теперішнього часу, проте матеріалами справи не підтверджуються дані обставини.

Постановою КМУ від 14 березня 2018 р. N 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, здійснюється за рахунок місцевих бюджетів відповідно до підпункту "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України. Обласні та Київська міська державні адміністрації повинні забезпечити у двомісячний строк з дня набрання чинності цією постановою затвердження розміру щомісячної готівкової виплати у 2018 році.

Та у пункту 1 Порядку затвердженого постановою КМУ №197 який визначає механізм надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських (крім залізничного та річкового транспорту) та міжміських маршрутах зазначено, що надання пільг у готівковій формі за рахунок відповідних місцевих бюджетів у разі прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування.

Орган місцевого самоврядування у місячний строк після прийняття рішення щодо надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах інформує про це Мінсоцполітики, яке складає перелік відповідних органів місцевого самоврядування і оприлюднює його на офіційному веб-сайті Міністерства.

У разі неприйняття органом місцевого самоврядування рішення про надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах відповідні пільги продовжують надаватись у безготівковій формі.

На виконання постанови КМУ №197 відповідач видав розпорядження №515/А-2018 від 21.05.2018 року «Про затвердження розміру щомісячної готівкової виплати в Одеській області у 2018 році», яким затверджено щомісячну готівкову виплату в Одеській області у 2018 році.

Таким чином надалі відповідні органи місцевого самоврядування на свій розсуд мають право прийняти відповідне рішення.

Суд критично ставиться на посилання позивача як на підтвердження своїх вимог, прийняття відповідачем ОСОБА_5 №515/А-2018 від 21.05.2018 року так як, інваліди мають право на безоплатний проїзд міським транспортом протягом всього року, та протягом певного періоду року приміським, а тому безумовно в разі монетизації пільг органами місцевого самоврядування мають право отримувати кошти замість пільг на проїзд, але це не свідчить, що позивач має право на отримання пільги щодо порушення якої він звернувся до відповідача 20.09.2017 року.

Враховуючи викладене суд не вбачає порушень прав позивача відповідачем.

Щодо другої позовної вимоги: визнати право позивача на безоплатний проїзд в міському та приміському транспорті (крім метро та таксі), то матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача з приводу того, що його право на безоплатний проїзд в міському транспорті кимось було порушено, а щодо приміського транспорту, то воно є похідним від першої вимоги та не підлягає задоволенню, крім того суд враховує, що пільги у вигляді права безоплатного проїзду на транспорті виникають на підстав норми певного закону, у осіб коло яких визначено в ньому та не потребують додаткового визнання їх судом.

Щодо третьої позовної вимоги, то вона так само не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пункт 27 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. N 1184) визначає вичерпний перелік інформації яка повинна розміщуватися в салоні автобуса:

1) витяг із цих Правил (у частині прав та обов'язків водія і пасажира);

2) позначення входу та виходу;

3) відомості про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу;

4) відомості про перевізника та страховика (найменування, адреса і телефон);

5) загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів;

6) позначення місць розташування аварійних виходів (із зазначенням способу їх відчинення), вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки;

7) напис "Не курити", "Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів" (на міських та приміських маршрутах);

8) нумерація місць під час здійснення міжміських та міжнародних перевезень;

9) позначення місць для інвалідів рельєфною піктограмою в порядку, визначеному Мінінфраструктури.

Та серед даного переліку відсутні вимоги щодо вказаного позивачем переліку, а тому позовна вимога позивача зобов’язати відповідача зобов’язати усіх міських та приміських перевізників (крім метро та таксі) розмістити у автобусах перелік пільгових категорій пасажирів, відповідно до чинного законодавства, у тому числі для людей з інвалідністю другої групи задоволенню не підлягає.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач не порушив прав позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.9, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: 65113, АДРЕСА_1) до Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченко, 4) про визнання дій протиправними, визнання права позивача, зобов’язати вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки встановлені ст.ст. 295-297 та з урахуванням п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 14.03.2019 року.

Суддя Е.А.Іванов

.