Рішення № 80451759, 13.03.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/346/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 Ісаака Володимировича до Луцького об’єднаного Управління пенсійного фонду України Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування рішень про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 Ісаак Володимирович (далі – ОСОБА_1, позивач ) звернувся в суд з позовом до Луцького об’єднаного Управління пенсійного фонду України Волинської області (далі – Луцьке ОУПФУ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не призначення пенсії за віком; визнання протиправними та скасування рішень, викладених у формі повідомлення, про відмову у призначенні пенсії за віком від 16.07.2018, 23.08.2018, 29.10.2018; зобов’язання призначити та виплачувати пенсію за віком з 13.06.2018 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.1992 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. На звернення позивача щодо призначення йому пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру, на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідач відмовив з підстав відсутності відповідної міждержавної угоди між Україною та Ізраїлем, у зв’язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його конституційне право як громадянина України на отримання пенсії.

Ухвалою суду від 13.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

04.03.2019 на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Луцьке ОУПФУ позовні вимоги не визнає з тих підстав, що рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії позивачу відповідачем не приймалось, оскільки подання представника позивача копій документів поштовим зв’язком не може вважатись таким, що подане відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV) та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1 (далі – Порядок №22-1), якими врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсії, тому відповідач не мав законних підстав для призначення пенсії позивачу. Крім цього, у відзиві відповідач зазначає, що позивачем також не надано документів, які б підтверджували громадянство України та посилається на пункт 2.9 Порядку № 22-1, згідно якого особа, яка звертається за пенсією (не залежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Щодо вимоги позивача про проведення індексації і компенсації втрати частини доходів, відповідач зазначив, що компенсації підлягають нараховані суми пенсії, але не отримані з вини органу, що призначає пенсію. Оскільки пенсія не призначалась, у відповідності до чого відсутні підстави для проведення індексації та компенсації ще не нарахованих сум. З урахуванням зазначеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, у 1992 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль, до виїзду на постійне проживання до Ізраїлю працював на території України.

З метою призначення пенсії за віком, позивачем через представника, який діє на підставі довіреності завіреної нотаріально, 01.06.2018 подано до Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії, в якій просив визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.

Як слідує з матеріалів справи, 13.06.2018 листом №13037/К-11 Пенсійний фонд України направив заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 до Луцького ОУПФУ, оскільки до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач проживав в місті Луцьку, про що повідомив представника позивача (а. с. 57).

Листом від 16.07.2018 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення пенсії згідно заяви від 01.06.2018 №2796 з огляду на те, що 28.09.2012 підписано Угоду між Україною та державою Ізраїль про соціальне забезпечення, 22.10.2013 зареєстровано Проект Закону «Про ратифікацію Угоди між Україною та державою Ізраїль про соціальне забезпечення», однак 22.04.2014 проект закону відкликано.

На сьогодні питання пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем залишається не врегульованим, однак ведеться робота з питання щодо виплати пенсій громадянам України, які репатріювалися до держави Ізраїль.

Також, зазначає, що порядок звернення за призначенням пенсії визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (а. с. 59).

09.08.2018 представники позивача, повторно звернулись до Луцького ОУПФУ з особистою заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії, надаючи при цьому документи необхідні для призначення пенсії, саме: нотаріально засвідчена копія довіреності; нотаріально засвідчена копія ізраїльського посвідчення особи ОСОБА_1; нотаріально засвідчена копія ПІН ОСОБА_1; нотаріально засвідчена копія трудової книжки ОСОБА_1; нотаріально засвідчена копія диплому про освіту ОСОБА_1; оригінал апостильованої заяви, що підписана особисто ОСОБА_1, підпис якого завірений нотаріально, про призначення пенсії за формою. Також зазначили, що за потреби інші документи та/або оригінали доданих до цієї заяви копій документів, необхідних для призначення пенсії будуть надані додатково за вимогою та просили призначити і виплачувати йому пенсію за віком, про прийняте рішення сповістити у встановлений законодавством 10-денний термін його представників (а. с. 61-69).

Листом від 23.08.2018 за №9542/02-20-07 Луцьке ОУПФУ повторно повідомило позивача про те, що на сьогодні питання пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем залишається не врегульованим, однак ведеться робота з питання щодо виплати пенсій громадянам України, які репатріювалися до держави Ізраїль (а. с. 70).

12.10.2018 представниками позивача до Луцького ОУПФУ подано заяву про надання додаткових документів для призначення пенсії за віком як додаток до заяви 09.08.2018:

- оригінал довідки про заробітну плату №603/09 від 13.09.2018 КУ «Теофіпольський районний трудовий архів»;

- архівний витяг №601/09 від 13.09.2018 КУ «Теофіпольський районний трудовий архів»;

- архівний витяг №602/09 від 13.09.2018 КУ «Теофіпольський районний трудовий архів».

Із змісту даної заяви слідує, що відповідно п. п. 2 п. 6 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднанні управління, яке затверджене постановою Правління ПФУ №28-2 від 22.12.2014 – УПФУ має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку отримувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб – підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення завдань, покладених на УПФУ. На підставі чого, у разі якщо у управління є необхідність у отриманні додаткових документів, окрім наданих ОСОБА_1 – просили здійснити відповідні запити направленні на їх отримання, в тому числі на підтвердження стажу та/або належності до громадянства. Та просять призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком, про прийняте рішення сповістити їх у встановлений законодавством 10-денний термін (а. с. 72-73).

У відповідь на вказану заяву, листом від 29.10.2018 №11485/02-20-07 Луцьке ОУПФУ в черговий раз надало відповідь позивачу про те, що питання пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем залишається не врегульованим, з огляду на відсутність відповідної міждержавної угоди між Україною та Ізраїлем. (а. с. 75).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до приписів статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов’язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України.

Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина України, тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листах від 16.07.2018, 23.08.2018, 29.10.2018 є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Пічкур проти України».

Крім цього, відповідно до статті 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. За громадянином України зберігається громадянство України незалежно від місця його проживання.

Згідно частини другої статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантуються.

Статтею 24 Конституції України, передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто, виходячи із положень Конституції України, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачем припинено громадянство України у відповідності з вимогами, доказів протилежного відповідачем не надано.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.

Так, за змістом положень пунктів 1.1 - 1.3, 1.5 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім’ї у зв’язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об’єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Також, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (пункт 4.7 Порядку №22-1).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяв позивача від 01.06.2018, 09.08.2018, 12.10.2018 та доданих до них документів, відповідач не повідомив заявнику про необхідність надання будь яких оригіналів поданих документів, а також документів які підтверджують належність ОСОБА_1 до громадянства України та паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), заява не містить повідомлення про те, які документи необхідно подати додатково.

Між тим, в силу приписів частини другої статті КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши та проаналізувавши зміст листів-відповідей Луцького ОУПФУ від 16.07.2018, 23.08.2018, 29.10.2018 на заяви, подані представниками позивача про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідачем не була надана належна оцінка таким заявам та доданим до них документам, в порядку, визначеному розділом IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1. При цьому, посилання Луцького ОУПФУ лише на зміст Порядку №22-1, на думку суду, не є належним обґрунтуванням для прийняття рішення за результатами розгляду заяви пенсіонера з урахуванням наведених вище норм права.

Щодо посилань представника Луцького ОУПФУ у відзиві на позовну заяву на обставини про необхідність подачі заяви про призначення пенсії особисто ОСОБА_1 та відсутність у позивача паспорта громадянина України, а тому і, відповідно не підтвердження факту громадянства України, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству з огляду на таке.

Зокрема, зважаючи на те, що у листах-відповідях від 16.07.2018 №7429/02-15, 23.08.2018 №9542/02-20-07, 29.10.2018 №11485/02-20-07, якими відповідачем повідомлено про відмову у призначенні пенсії позивачу, відсутні посилання на зазначені обставини, суд звертає увагу на вимоги абзацу другого частини другої статті 77 КАС України, з якого вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, тому дані обставини судом до уваги не беруться.

Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідачем не досліджувалось питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії, а також не було прийнято рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.

Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Беручи до уваги що на час розгляду справи питання про наявність страхового стажу для призначення пенсії за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації не розглядалось, пенсійні виплати не призначені, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.

З приводу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини першої статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов'язання здійснити виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 у справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Луцького ОУПФУ на користь ОСОБА_1В слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений відповідно до квитанції №0.0.1259306245.1 від 05.02.2019.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького об’єднаного Управління пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Президента Грушевського, будинок 1, код ЄДРПОУ 40370530) щодо непризначення ОСОБА_1 Ісааку Володимировичу (69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 160, офіс 10.23, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) пенсії за віком згідно поданих заяв від 01.06.2018, від 09.08.2018, від 12.10.2018.

Визнати протиправними та скасувати рішення Луцького об’єднаного Управління пенсійного фонду України Волинської області, викладені у формі повідомлень від 01.06.2018, від 09.08.2018, від 12.10.2018

Зобов’язати Луцьке об’єднане Управління пенсійного фонду України Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Ісаака Володимировича від 01.06.2018 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об’єднаного Управління пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Президента Грушевського, будинок 1, код ЄДРПОУ 40370530) на користь ОСОБА_1 Ісаака Володимировича (69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 160, офіс 10.23, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський