Рішення № 80451387, 11.03.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19556/17

Провадження 2/127/5465/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Максимчука Я.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Служба у справах дітей Вінницької міської ради про виселення.

Позов мотивовано тим, що 07.09.2016 ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 29.04.2005. Після отримання у власність вказаної нерухомості позивач намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. На виконання вимог ст. 109 ЖК України позивачем відповідачем було направлено письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку. Однак, такі вимоги були проігнорована відповідачами і нерухомість не була передана позивачу.

Вищезазначене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про виселенняОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою суду від 22.09.2017 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.11.2017 провадження по даній справі було зупинено.

Ухвалою суду від 26.07.2018 суддею Борисюк І.Е. прийнято справу до свого провадження, поновлено провадження у справі, розгляд якої вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 26.07.2018, відповідачем відзив та третьою особою – письмові пояснення, суду не надано.

Ухвалою суду від 31.10.2018 в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 31.10.2018 зобов’язано Службу у справах дітей Вінницької міської ради надати суду висновок щодо розв’язання спору.

На виконання вищевказаного судового рішення 27.11.2018 Службою у справах дітей Вінницької міської ради суду надано висновок № 01-00-011-55718 від 22.11.2018 про недоцільність виселення дитини – ОСОБА_3 з квартири.

Ухвалою суду від 11.03.2019 в задоволенні клопотання представника відповідача про зобов’язання органу опіки і піклування Вінницької міської ради надати додатковий висновок щодо можливості, доцільності та наслідків розлучення малолітньої дитини з матір’ю - відмовлено.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити, аргументуючи мотивами викладеними в позовній заяві.

Відповідач, діючи в своїх інтересах та як законний представник малолітньої ОСОБА_3, а також її представник заперечували щодо задоволення позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору просила суд відмовити в задоволенні позову в частині, що стосується малолітньої дитини, пославшись на недоцільність і на висновок органу опіки та піклування.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.04.2005 між ОСОБА_7 та КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № VIH0GF02020538. Згідно умов даного кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк по 27.04.2020 включно, у виді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 26 552, 00 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості в сумі 21 890, 00 доларів США і на оплату страхових платежів за нерухомість в сумі 1 122, 00 доларів США і особисте страхування в сумі 3 540, 00 доларів США зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 1 % щомісячно на суму залишку заборгованості по кредиту і комісії в розмірі 0, 13% від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності з п. 1.4. даного договору. (а.с. 138-141)

29.04.2005 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за № 951. (а.с. 136-137)

Того ж дня, 29.04.2005, між ОСОБА_7 та КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_7 перед іпотекодержателем, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за № 952. Згідно п. 6 цього договору, ОСОБА_7 було передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2. (а.с. 132-135)

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_7 змінила прізвище на «Підвисоцька» і є матір’ю ОСОБА_3 та ОСОБА_6, що також було визнано учасниками справи і не мало обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Також, судом встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання спору шляхом оформлення права власності за іпотекодержателем на іпотечне майно. Згідно із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 67863145 від 12.09.2016, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 29.04.2015. Дата державної реєстрації права власності - 07.09.2016. (а.с. 4-5)

Відповідно до відомостей Департаменту адміністративних послуг ВМР та управління ДМС УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1 по теперішній час. (а.с. 19, 21, 188)

З договору купівлі-продажу квартири від 29.04.2005, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрованого в реєстрі за № 951 вбачається, що на момент його укладення продавець (ОСОБА_8В.) зобов’язався знятися з реєстрації проживання та звільнити квартиру від речей домашньої обстановки та вжитку до 28.05.2005 (п. 4.12. договору).

Судом встановлено, що реєстрація місця проживання відповідачів у вищевказаній квартирі відбулась після укладення договору іпотеки від 29.04.2005.

Згідно з п. 13, п. 17.7 і п. 17.12 договору іпотеки від 29.04.2005, з моменту набрання чинності цього договору та реєстрації права власності на предмет іпотеки в установленому законом порядку, іпотекодавець має право, зокрема, розпорядитись предметом іпотеки тільки за письмовою згодою іпотекодержателя.

Статтею 29 ЦК України визначено поняття місця проживання фізичної особи.

З моменту придбання ОСОБА_10 спірної квартири у власність і проживання у ній, місцем проживання її малолітнього, на той час, сина ОСОБА_6, було місце проживання його матері, тобто дана квартира.

Право користування вищевказаною квартирою у ОСОБА_3 виникло на підставі факту її народження, тобто з 12.12.2007.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Однак, суд вважає, що проведення реєстрації осіб в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки, є неправомірним, враховуючи відсутність згоди банку на реєстрацію цих осіб, передбачену п. 13, п. 17.7 і п. 17.12 договору іпотеки від 29.04.2005.

Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» під місцемпроживання цей Закон визначає житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом встановлено дотримання позивачем вищевказаної процедуру, а саме: направлено 15.07.2017 відповідачам письмові вимоги про звільнення житлового приміщення, що є предметом іпотеки, в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги. Дані вимоги відповідачами було отримано 18.07.2017, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. (а.с. 6-8 зв.)

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора або нового власника добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Згідно із п. 11.9 договору іпотеки від 29.04.2005 особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що відповідачами не виконано вимоги позивача про виселення із квартири, на яку звернуто стягнення.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.

Статтею 346 ЦК України визначено підстави припинення права власності, в тому числі й в разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла є втрата права користування житловим приміщенням.

Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на це житло.

Отже, на час ухвалення рішення по даній справі позивачем виконані імперативно-диспозитивні приписи, встановлені ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового приміщення, на яке здійснено звернення як на предмет іпотеки.

Судом встановлено наявність порушення відповідачами прав нового власника – ПАТ КБ «ПриватБанкк».

Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно ст. 391 ЦК України. При цьому така вимога може бути пред’явлена власником майна у будь-який час.

Відповідно до положень ст. 19 СК України, на виконання вимог ухвали суду від 31.10.2018 органом опіки та піклування подано до суду письмовий висновок № 01-00-011-55718 від 22.11.2018 щодо вирішення спору, яким визнано недоцільним виселення дитини – ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. (а.с. 172)

Судом прийнято до уваги, що висновок органу опіки та піклування ВМР має рекомендаційний характер для суду і не є обов’язковими та повинен оцінюватись судом за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені представником позивача у позові, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_10 було придбано квартиру АДРЕСА_1 за рахунок кредитних коштів отриманих у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі кредитного договору № VIH0GF02020538 від 29.04.2005, яка була передана в іпотеку в забезпечення виконання умов цього кредитного договору на підставі договору іпотеки від 29.04.2005. Після укладення іпотечного договору, ОСОБА_10 без згоди іпотекодержателя зареєструвала у квартирі, що є предметом іпотеки, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 У позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно 07.09.2016, яке є предметом іпотеки, на підставі договору іпотеки від 29.04.2005 відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв’язку із цим право власності ОСОБА_10 на квартиру припинилося. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника у випадку зміни власника. Виникнення права членів сім'ї власника квартири на користування нею та обсяг цих прав залежить, зокрема, від виникнення у власника квартири права власності на цю квартиру, а отже, припинення права власності на квартиру припиняє право членів його сім’ї на користування нею.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов’язана з використанням його властивостей. Право користування власністю ? це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідачі створюють перешкоди позивачу в користуванні, володінні та розпорядженні його майном на власний розсуд, тобто повно і незаперечно здійснювати свої права користування і розпорядження майном, що є неприпустимим, згідно чинного законодавства України.

Оскільки в іпотеку передано квартиру, яка була придбана саме за рахунок отриманих кредитних коштів, тому суд дійшов до висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день звернення особи, зокрема, на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду виключно про:

1) позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) виселення;

4) визнання особи безвісно відсутньою;

5) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про виселення;

4) про визнання особи безвісно відсутньою;

5) про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання без надання іншого жилого приміщення.

В задоволенні позовних вимог в частині виселення інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання без надання іншого жилого приміщення, слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами.

Суду не надано доказів проживанні інших осіб, крім відповідачів, в квартирі, виселення з якої є предметом спору. Також, на час прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє виконання позивачем імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду інших мешканців, крімвідповідачів, із житлового приміщення. Отже, такі позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки на момент звернення до суду відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод позивача щодо звільнення вказаного житлового приміщення іншими мешканцями, крім відповідачів, в разі їх наявності, в розумінні вимог ст. 4 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 1 600, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 19.08.2017. (а.с. 1)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні даного позову точно визначити неможливо, оскільки даний позов носить вимоги немайнового характеру, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. На що також звернув увагу ВССУ в п. 36 Постанови Пленуму № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 (із змінами від 25.09.2015).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_10, яка також є законним представником співвідповідача ОСОБА_3, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 533, 34 гривень, а з ОСОБА_6 – 266, 66 гривень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (50 %) в рівних частках з кожного. Решту судового збору в сумі 800, 00 гривень слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи наведене, керуючись Конституцією України, ст. 19 СК України, ст.ст. 12, 15, 16, 29, 316, 317, 319, 321, 346, 391 ЦК України, Законом України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 9, ч. 2 і ч. 3 ст. 109 ЖК України, ч. 1 – ч. 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-266, 279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання без надання іншого жилого приміщення.

В задоволенні позовних вимог в частині виселення інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання без надання іншого жилого приміщення – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 533, 34 гривень.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 266, 66 гривень.

Судовий збір в сумі 800, 00 гривень залишити за Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_4.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Рішення суду складено 14.03.2019.

Суддя: