Рішення № 80450473, 18.02.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/8641/18

Провадження № 2/760/2222/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в квітні 2018 р. звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, в якому просив:

стягнути з Міністерства оборони України на його користь 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди;

стягнути з Міністерства оборони України на його користь 24650,00 грн. в якості відшкодування завданої майнової шкоди.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, позивач, проходив військову службу з 27.04.1977 р. по 19.05.2004 р. і звільнений в запас за станом здоров'я наказом командира військової частини А-1910 № 101 від 19.05.2004 р.

З 01 березня 2010 р. йому вперше встановлено першу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

08 вересня 2014 р. йому встановлено першу Б групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, довічно, що підтверджується довідкою МСЕК від 09.09.2014 р. серії 10 ААВ № 830753, та видано посвідчення інваліда війни 1 групи.

Позивач вважає, що саме з 08.09.2014 р. у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, згідно чинних на цей день нормативно-правових актів.

Як зазначає позивач, з метою вирішення питання про виплату йому одноразової грошової допомоги, він 4 рази звертався до МО України та надавав всі необхідні документи. Однак, МО України на протязі майже 3-х років під різноманітними причинами відмовляло йому у призначенні такої допомоги.

Позивач вважає, що протиправними діями і рішеннями МО України, фактично, умисно ігноруючи його конституційні законні та цивільні права на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи, завдало йому майнових і немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, чим спричинило йому значної моральної та майнової шкоди, виходячи з наступного.

Так, вперше 17.02.2015 р. через Житомирський ОМВК, він подав заяву до МО України та надав всі необхідні документи для виплати одноразової грошової допомоги.

МО України через 9 місяців бездіяльності, відмовило позивачу у призначенні такої допомоги, з посиланням на те, що ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги на позивача не поширюється (встановлено інвалідність до 1 січня 2007 р.) і повернуло йому всі документи.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.01.2016 р. по справі № 806/5216/15, яка набрала законної сили 22.03.2016 р., дії відповідача було визнано протиправними та зобов'язано МО України розглянути заяву позивача про призначення різниці в розмірі одноразової грошової допомоги відповідно до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975.

29.03.2016 р. позивач вдруге звернувся до Житомирського ОМВК із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, надав всі належні документи, які були направлені до МО України.

МО України Протоколом № 28 від 22.04.2016 р. засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, відмовило позивачу у призначенні цієї допомоги у зв'язку з тим, що зміна причинного зв'язку інвалідності відбулась понад дворічний термін, який визначено у п. 8 Порядку 975.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 р. по справі № 806/815/16 позивачу було відмовлено у задоволенні позову. При цьому, як зазначає позивач, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки жодного рішення за заявою позивача, поданою 29.03.2016 р., відповідачем не приймалося, тому позовні вимоги є на даний час передчасними та безпідставними, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Листом від 18.05.2016 р. за № 248/3/6/2282, Департамент фінансів МО України запросив облвійськкомат надіслати пакет документів для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності за рішенням суду.

14.07.2016 р. позивач надав всі необхідні документи з заявою, які облвійськкоматом були надіслані до Департаменту фінансів МО України.

19.09.2016 р. він отримав лист Департаменту фінансів МО України від 15.08.2016 р. № 248/3/6/9448, з повідомленням про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що зміна причинного зв'язку інвалідності відбулась понад дворічний термін.

26.09.2016 р. він в третій раз був змушений звернутись до суду за захистом порушених прав.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р. по справі №296/9396/16-а, яка набрала законної сили 15.09.2017 р., визнано протиправним та скасовано рішення МО України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Зобов'язано МО України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу на дату встановлення інвалідності, а саме 08.09.2014 р., відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975.

Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 р.

28.09.2017 р., як вказує позивач, він вчетверте звернувся до Житомирського ОМВК із заявою та належними документами про виплату йому одноразової грошової допомоги, які були направлені до МО України.

Крім того, позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України. 05.12.2017 р. було відкрито виконавче провадження за № 55307660 з вимогою боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Однак, і це не вплинуло на дії МО України.

Тому, враховуючи протиправну діяльність МО України, небажання виконувати вимоги Конституції України та Законів України, остаточного судового рішення, керуючись принципами розумності та справедливості, враховуючи присутність травмую чого фактору, характеру та обсягу страждань і втрат, їх тривалості, розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, позивач просить визначити в сумі 200000,00 грн.

Крім того, протиправними діями та рішеннями МО України, спричинило позивачу і матеріальну шкоду.

Так, вперше 17.02.2015 р. він звернувся з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги та надав всі необхідні документи, які були надіслані до МО України для вирішення питання щодо можливості призначення та виплати цієї допомоги та були зареєстровані в МОУ Країни 10.03.2015 р.

З урахуванням ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 13 Порядку № 975, МО України повинно було прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги не пізніше 1 травня 2015 р.

Разом з тим, фактично одноразова грошова допомога була призначена лише 09.01.2018 р.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги склало 985 діб (з 01.05 по 31.12.2015 р. - 245 діб, з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. - 731 доба, з 01.01. по 09.01.2018 р. - 9 діб).

Тому сума неодержаних доходів (упущеної вигоди) у вигляді 3% річних від простроченої суми - 304500 грн. (сума непризначеної одноразової грошової допомоги х 0,03 (3% річних) : 365 (кількість днів у році) х 098 (кількість днів прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги) становить 24651,98 грн.

Посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, розмір відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач просить визначити в сумі 24650 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2018 р., відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, без повідомлення (виклику) сторін.

15.06.2018 р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Міністерства оборони України просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. У поданому відзиві представник відповідача звернув увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази понесення позивачем моральних страждань внаслідок прийняття відповідачем рішень, які стосувались питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими рішеннями та погіршенням стану здоров'я позивача. Між сторонами спору не виникало цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р., ані на підставі заяви позивача від 17.02.2015 р. про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на підставі постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2017 р. Відносини між сторонами мають виключно публічно-правовий характер, а тому до них не можуть бути застосовані положення ЦК України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов'язань, передбачені ст. 625 ЦК України.

21.06.2018 р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_1 просить:

стягнути з Міністерства оборони України на його користь 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди;

стягнути з Міністерства оборони України на його користь за період з 23.04.2016 р. по 24.01.2018 р. суму індексу інфляції у розмірі 71250,44 грн., три проценти річних у розмірі 16067,59 грн., а всього стягнути відшкодування майнової шкоди в розмірі 87318,03 коп.

25.06.2018 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач повністю підтримує заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, та просить задовольнити, а заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає безпідставними, оскільки МО України своїми протиправними діями порушено особисті немайнові права позивача, передбачені Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що спричинило позивачу істотної моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 21.08.2018 р., здійснено перехід до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної та майнової шкоди за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.11.2018 р., закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної та майнової шкоди, та призначено справу до розгляду.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої 21.06.2018 р. заяви про збільшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, повністю підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача, пояснення представника відповідача, врахувавши їх доводи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, проходив військову службу з 27.04.1977 р. по 19.05.2004 р. і звільнений в запас за станом здоров'я наказом командира військової частини А-1910 № 101 від 19.05.2004 р.

З 01 березня 2010 р. позивачу вперше встановлено першу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 05.03.2010 р. серії ЖИА № 114647.

08 вересня 2014 р. позивачу встановлено групу інвалідності першу Б внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 09.09.2014 р. серії 10 ААВ № 830753, та 15.09.2014 р. видано посвідчення інваліда війни 1 групи серії НОМЕР_3.

17.02.2015 р. через Житомирський ОМВК, позивач подав заяву до МО України та надав всі необхідні документи для виплати одноразової грошової допомоги.

Як вбачається з листа Департаменту фінансів МО України від 26.10.2015 р. №248/3/6/3056, МО України повернуло всі документи позивачу, з посиланням на те, що ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги на позивача не поширюється (встановлено інвалідність до 1 січня 2007 р.).

Відповідно до Витягу з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.04.2016 р. № 28, за результатами поданих документів, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

Так, вбачається, що старшому прапорщику у записі ОСОБА_1, документи якого надійшли з Житомирського ОВК відповідно до постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 19.01.2016 р. за справою № 806/5216/15 та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 р., якого 20.05.2004 р. звільнено з військової служби та 01.03.2010 р. під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом І групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія ЖИА № 114647 від 01.03.2010 р.), а 09.09.2014 р. під час повторного огляду - інвалідом І групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААВ № 930753 від 09.09.2014 р.), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки зміна причинного зв'язку інвалідності відбулася понад дворічний термін.

Згідно листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 18.05.2016 р. № 248/3/6/2282, у зв'язку з надходженням в Департамент фінансів копій ухвал Житомирського апеляційного адміністративного суду, останній запросив Житомирський ОВК надіслати пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ОСОБА_1 за рішенням суду.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15.08.2016 р. за № 248/3/6/3448 повідомлено про те, що відповідно до протокольного рішення засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.04.2016 р. № 28 ОСОБА_1 відмовлено у доплаті одноразової грошової допомоги, оскільки зміна причинного зв'язку інвалідності відбулася понад дворічний термін.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р., за результатами розгляду справи № 296/9396/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду 1 групи з 08.09.2014 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.04.2016 року №28.

Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як інваліду 1 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби, одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 08.09.2014 року відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Зазначена постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р. набрала законної сили 15.09.2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.01.2018 р. №2, у зв'язку з набуттям законної сили рішень судів, прийнято таке рішення:

На виконання постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р. за справою № 296/9396/16-а та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 р. скасовано пункт 18 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.04.2016 р. № 28 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності старшому прапорщику у запасі ОСОБА_1 (Житомирський ОВК).

У зв'язку з цим прийнято нове рішення (з урахуванням висновків суду) про призначення допомоги старшому прапорщику у запасі ОСОБА_1, якого 20.05.2004 р. звільнено з військової служби та 01.03.2010 р. під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом І групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія ЖИА № 114647 від 01.03.2010 р.), а 09.09.2014 р. під час повторного огляду - інвалідом І групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААВ № 930753 від 09.09.2014 р.), в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 304500 грн. 00 коп.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що йому на виконання судових рішень не своєчасно була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із проходженням військової служби, з часу встановлення інвалідності, а саме з 08.09.2014 р. по дату фактичної виплати допомоги у повному обсязі - 09.01.2018 р., у зв'язку з чим на спірні правовідносини поширюються вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, представник Міністерства оборони України звернув увагу суду на те, що між сторонами спору не виникало цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р., ані на підставі заяви позивача від 17.02.2015 р. про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на підставі постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2017 р. Відносини між сторонами мають виключно публічно-правовий характер, а тому до них не можуть бути застосовані положення ЦК України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов'язань, передбачені ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, з такими твердженнями Міністерства оборони України суд не погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.11.2018 р. у справі №750/5104/17.

Відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2017 р. про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних зі призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.01.2018 р. № 2, яким скасовано пункт 18 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.04.2016 р. № 28 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності старшому прапорщику у запасі ОСОБА_1 (Житомирський ОВК), та прийнято рішення про призначення допомоги ОСОБА_1 в сумі 304500 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що саме з 22.04.2016 р. у Міністерства оборони України виникло грошове зобов'язання перед позивачем.

Одноразова грошова допомога була призначена позивачу лише 09.01.2018 р., а виплачена 25.01.2018 р., що підтверджується копією виписки по картковому рахунку позивача.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги складає 642 доби (з 23.04. по 31.12.2016 р. - 253 доби, з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. - 365 діб, з 01.01.2018 р. по 25.01.2018 р. - 24 доби).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, сума інфляційних втрат розраховується за формулою:

Втрати від інфляції = С х Ін : 100 - С

Де: С - сума простроченого боргу - 304500 грн.; Ін. - Індекс інфляції (добуток щомісячних індексів) за період з 23.04.2016 р. по 25.01.2018 р. становить: 123,48%.

Загальна сума інфляційних втрат складає 71250 грн. 44 коп. (304500 х 123,48% : 100% - 304500 = 71250,44 грн.).

Розрахунок суми трьох процентів річних розраховується за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100,

Де: С - сума заборгованості (304500 грн.), Д - кількість днів прострочення (642 доби).

Таким чином, сума у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 23.04.2016 р. по 25.01.2018 р. (включно) становить 16067 грн. 59 коп. (304500 грн. х 3 х 642 : 365 : 100 = 16067 грн. 59 коп.).

Загальна сума збитків складає 87318 грн. 03 коп. (71250,44 коп. + 16067,59 грн.).

Суд погоджується з таким розрахунком позивача.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з виплати одноразової грошової допомоги у сумі 304500 грн. 00 коп., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а тому вимоги позивача в частині відшкодування майнової шкоди в розмірі 87318 грн. 03 коп., яка складається з суми індексу інфляції та 3% річних, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн., то слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1, з 01 березня 2010 р. вперше встановлено першу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 09.03.2010 р. серії ЖИА № 114647.

08 вересня 2014 р. позивачу встановлено групу інвалідності першу Б внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 09.09.2014 р. серії 10 ААВ № 830753, та 15.09.2014 р. видано посвідчення інваліда війни 1 групи серії НОМЕР_3.

Позивач посилається на те, що у зв'язку з протиправними діями Міністерства оборони України щодо невиплати одноразової грошової допомоги, йому завдано моральну шкоду. Через надзвичайно погане самопочуття йому неодноразово прийшлось звертатись до лікарів, лікуватись амбулаторно та в стаціонарі обласної клінічної лікарні. Стан здоров'я значно погіршився, зявилися серцеві напади, що призвело до додаткового лікування у лікаря кардіолога.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово проходив курси стаціонарного лікування в медичних установах у зв'язку з наявними у нього захворюваннями, що підтверджується випискою Центральної міської лікарні №1 Поліклінки №2 з амбулаторної картки № 291214 хворого ОСОБА_1, виписним епікризом із медичної картки № 23506 Житомирської обласної лікарні ревматологічного центру клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського, виписним епікризом із медичної картки № 5735 КУ «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського».

Відповідно до довідки КУ «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського», видані ОСОБА_1, встановлено, що згідно записів в медичній картці амбулаторного хворого, Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського, останній 10.03.2017 р., 12.12.2017 р. звертався до лікаря кардіолога зі скаргами на болі в ділянці серця, та отримував амбулаторне лікування.

Згідно довідки Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 від 28.03.2018 р., ОСОБА_1 звертався до лікаря-психіатра (25.01.2017 р., 01.08.2017 р., 10.01.2018 р.) з приводу невротичного розладу, амбулаторно отримував лікування.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Враховуючи, що Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення інвалідності у ОСОБА_1 стали травми, пов'язані з проходженням ним військової служби.

Разом з тим, наявність шкоди у позивача не породжує у Міністерства оборони України безумовного обов'язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

При цьому, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (частина перша статті 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві (частина перша статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 760/463/16-ц (касаційне провадження № 61-2125св18), у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 334/7452/16-ц (касаційне провадження № 61-9св17), у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 315/439/17 (касаційне провадження № 61-14498св18), у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 333/6091/16-ц (касаційне провадження № 61-19891св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі справа № 760/5467/16-ц (касаційне провадження № 61-35788св18) ті інших.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Тому передбачені законом підстави для задоволення позову в частині стягнення з Міністерства оборони України відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн. відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Частина 6 ст. 141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З урахуванням ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн., так як позивач при зверненні до суду з позовною заявою звільнений від сплати судового збору на підставі закону.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 11, 16, 22, 23, 509, 524, 533-535, 625, 1166, 1167, 1173 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) 3% річних - 16067,59 грн., втрати від інфляції - 71250,44 грн., а всього стягнути 87318 (вісімдесят сім тисяч триста вісімнадцять) грн. 03 коп.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І. Кушнір