Рішення № 80448137, 14.03.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/12001/18

Провадження № 2/712/339/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого-судді Мельник І.О.

з участю секретаря Хоменко А.В.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» до ОСОБА_2, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що товариство є власником пожежного депо, розташованого по вул. Сумгаїтській, 8 в м. Черкаси на підставі Договору купівлі-продажу частини комплексу будівель, споруд, обладнання, комунікацій, озеленення та інфраструктури на аукціоні від 25.05.2005, укладеного між ДНВП «Ротор» та ВАТ «ЛуАЗ». В подальшому була змінена назва та тип товариства з ВАТ «Луцький автомобільний завод» на ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс». Зазначив, що 22.05.2003 ОСОБА_2 була надана в користування кімната № 9 пожежного депо по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси на підставі ордеру № 1386. Пожежне депо, що є частиною комплексу будівель та споруд, розташоване по вул. Сумгаїтській, 8, однак помилково вважається розміщеним по вул. Корольова, 6 м. Черкаси. 06.08.2003 відповідач був зареєстрований у кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси. Комісією підприємства 17.03.2015 була проведена перевірка проживання ОСОБА_2 у кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси та встановлено, що відповідач за вказаною адресою не проживає, а тому кімнату було опечатано з метою недопущення зникнення особистих речей ОСОБА_2 , про що складений відповідний акт. За наслідкамим аналогічних перевірок 19.04.2016 та 25.04.2017 встановлено, що стрічка, якою опечатана кімната, не була порушена, що свідчить про непроживання відповідача за вказаною адресою. Таким чином, станом на 17.09.2018 ОСОБА_2 більше трьох років не користується житловим приміщенням, а саме кімнатою № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси. Просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування кімнатою № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси; зобов’язати Департамент організаційного забезпечення ЧМР зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку в жилому приміщенні за адресою: м. Черкаси, вул. Корольова, 6, кімната № 9; стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.10.2018відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Відповідачем ОСОБА_5 04.01.2019 скерований відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначивши наступне: з 22.03.1993 ОСОБА_2 працював у пожежній частині ДНВП «Ротор» на посаді начальника варти. На підставі ордеру № 1386 від 22.05.2003 вселений та прописаний в к. 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси. Приміщення є однокімнатною малогабаритною квартирою, яка складається з житлової кімнати, коридора, кухні, санвузла. Зазначив, що власником майна є ПАТ «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс», які навмисно чинять перешкоди в користування житлом та роблять неможливими умови для його проживання. Так, за період з 2005 позивачем повністю ліквідована система опалення приміщення та відімкнена повітряна теплова мережа; демонтовано лінію електропередач; приміщення відімкнено від системи водопостачання. Крім того, позивач збудував навколо будинку паркан, який унеможливлює прохід по території та вхід до приміщення, в якому він повинен мешкати, чим фізично чинить перешкоди в користуванні квартирою, отриманню кореспонденції. Вказав, що неодноразово, а саме: 13.11.2013, 20.10.2014 та 11.10.2017 звертався до позивача з листами щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, однак відповідей не отримав. Також позивач у 2008 році вже звертався з позовом про виселення, однак рішенням суду в позові відмовлено у зв’язку з необґрунтованістю. Дане рішення залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Черкаської області та підтримано Верховним Судом України. Відмітив, що позивач навмисне штучно створив такі умови, за яких проживання у спірному приміщенні є неможливим, тому просить в позові відмовити.

Представником позивача 18.01.2019 скерована до суду відповідь на відзив, відповідно до якої вважає, що надані відповідачем заперечення у формі відзиву не доводяться жодним доказом. Зазначив, що за час відсутності відповідача за місцем реєстрації позивач, як власник майна, не отримав від відповідача жодного звернення. Визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси, усуває перешкоди у здійсненні позивачем права користування і розпорядження своїм майном, а тому просить позов задоволити.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного та житлового законодавства.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні факти.

Згідно з договоррм купівлі-продажу частини комплексу будівель, споруд, обладнання, комунікацій, озеленення та інфраструктури на аукціоні від 25.05.2005 ВАТ «Луцький автомобільний завод» придбало у власність у ДНВП «Ротор» частину комплексу будівель за адресою: м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 8, зокрема, і пожежне депо.

28.04.2009 рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «ЛуАЗ» змінена назва товариства на Публічне акціонерне товариство «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» (протокол № 21 від 28.04.2009).

Рішенням чергових загальних зборів акціонерів від 24.04.2018 змінено тип товариства на Приватне акціонерне товариство «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» (протокол № 33 від 24.04.2018)

Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з позивачем.

Так, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.06.2008 встановлено: «згідно трудової книжки ОСОБА_2 відповідач перебував у трудових відносинах з ДНВП «Ротор» на протязі понад 10 років на різних посадах (пожежного, начальника варти) з 22.02.1993р. по 20.05.1994р. (звільнений за ст.. 38 КзпП України за власним бажанням), з 21.04.1997р. по 25.08.198р. (звільнений по переводу в підрозділ «Зубр» за п. 5 ст. 36 КзпП України»), з 01.07.1999р. начальником варти по 26.05.2004р. (звільнений за п. 1 ст. 40 КзпП України в зв’язку з банкрутством), з 01.03.2000 прийнятий на ДНВП Ротор по трудовій угоді, звільнений з 03.01.206р. у зв’язку з закінченням строку трудової угоди за п. 2 ст. 36 КзпП України, з 04.01.2006р. прийнятий начальником варти пожежної частини ВАТ «ЛУАЗ», з 25.07.2005р. звільнений за п. 5 ст. 36 КзпП України в ДП «Автобусний завод «Богдан»».

Згідно з ордером № 1386 від 22.05.2003, виданим ДНВП «Ротор», ОСОБА_2 на склад сім’ї з однієї особи виділено кімнату № 9 по вул. Корольова, 6 у м. Черкаси, житловою площею 16,8 кв.м.

17.03.2015 комісією в складі працівників АТ «АК «Богдан Моторс» здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_2 та актом зафіксовано, що останній не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 к. 9. З метою недопущення зникнення особистих речей ОСОБА_2 зазначена кімната була ними опечатана 17.03.2015, про що складений відповідний акт.

В подальшому, а саме 19.04.2016 та 25.04.2017, здійснені повторні перевірки проживання відповідача у спірній кімнаті, та актами зафіксовані факти не проживання ОСОБА_2 у кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси, про що свідчить наявна стрічка, якою була опечатана кімната 17.03.2015.

Дані обставини в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які вказали, що вони були у складі комісії під час проведення перевірки щодо проживання ОСОБА_2 у спірній кімнаті. Зокрема, ОСОБА_6 вказала, що була присутньою при проведенні перевірки 17.03.2015, комісією був встановлений факт не проживання відповідача у кімнаті № 9 та опечатано її стрічкою. Свідок ОСОБА_7 вказала, що була у складі комісії щодо перевірки проживання відповідача у кімнаті два рази, у 2016 та 2017 роках, кімната була закритою, двері опечатані та стрічка була цілою.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги представник позивача посилався на те, що відповідач більше трьох років не проживає у кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси, даною кімнатою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, чим позбавляє позивача права розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71,72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.

Вирішуючи даний спір, суд вважає необхідним врахувати наступне.

Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_1 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Як зазначив у судовому засіданні відповідач, іншого житла він не має, спірна кімната є єдиним житлом для проживання. На даний час змушений проживати в орендованому приміщенні чи у близьких та родичів, оскільки позивачем чиняться перешкоди в користуванні житлом та створюються умови, що позбавляють його нормальних умов для проживання, про що свідчать його неодноразові звернення до позивача та поліції.

В матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_2 до ДП «АЗ № 2» АТ «АК «Богдан-моторс» та ПАТ «Автомобільна компанія «Богдан моторс» від 13.11.2013, 20.10.2014 та 11.10.2017 щодо усунення перешкод в користуванні квартирою № 9 по вул. Корольова, 6 у м. Черкаси. Проте, відповіді на ці зверення відсутні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що з відповідачем вони працювали разом. Вказав, що ОСОБА_2 постійно проживав у наданій йому кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 у м. Черкаси на третьому поверсі. В подальшому проживання ОСОБА_2 у кімнаті стало неможливим, оскільки в гуртожиток перестали подавати воду, електроенергію. Крім того, був встановлений паркан та на територію пропускали через перепустки, якої ОСОБА_2 не мав.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 постійно проживав у кімнаті № 9 по вул. Корольова, 6 в м. Черкаси. Однак у 2005 році почали демонтувати опалення, а у 2014 році відключили воду і електроенергію. Вказав, що був свідком того, як ОСОБА_2 намагався потрапити до свого житла, однак через прохідну його не пропустили, оскільки він не мав перепустки.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла, тобто кореспондується з обов'язком держави створювати умови для захисту цього права.

Основною гарантією реалізації конституційного права на житло є закріплення принципу, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог на ст.ст.71, 72 ЖК України.

Відповідно до ст.ст.71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжено. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім'ї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК України, а їхні права та обов'язки - ст. 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході розгляду справи не доведено та не знайшли свого об'єктивного підтвердження доводи представника позивача про те, що відповідач відсутній за місцем свого проживання та не користується житлом у встановлені терміни без поважних причин, тому оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі доводи сторін, з'ясувавши зв'язок відповідача із спірною кімнатою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 141, 258-259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» до ОСОБА_2, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до апеляційного суду Черкаської області через місцевий суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 15.03.2019.

Головуючий І.О. Мельник