Рішення № 80447956, 12.03.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/310/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого - судді: Казидуб О.Г.

при секретарі: Зайцевій О. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (18005, АДРЕСА_1) звернулася до Придніпровського районного суду з позовом до ПАТ «Азот» (18014, м. Черкаси, вул. Г. Холодного Яру, буд. 72, код ЄДРППОУ 00203826) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала на ПАТ «Азот». Наказом від 19.04.2017 року № 169-вк її звільнено із займаної посади на підставі ст.. 38 КЗпП України за власним бажанням (в зв’язку з виходом на пенсію), що підтверджується відомостями трудової книжки. Зазначає, що в день її звільнення ПАТ «Азот» не здійснив з нею належні розрахунки при звільненні, а саме, не виплатив заробітну плату. Станом на 07.09.2018 року заборгованість по заробітній платі становить 14387 грн. 12 коп.

Просить суд стягнути з ПАТ «Азот» на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 14387 грн. 12 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в сумі 99 311,10 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 10520,66 грн.

16 січня 2019 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до свого провадження та відкрито спрощене позовне провадження.

19 лютого 2019 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу термін для усунення недоліків.

27 лютого 2019 року ухвалою суду продовжено розгляд цивільної справи.

Представник позивача за дорученням ОСОБА_2 надав заву про слухання справи без його участі, також вказав, що позов підтримує та просить його задоволити.

Представник відповідача ПАТ «Азот» в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не відомі. Про день, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Надали суду відзив на позовну заяву.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що наказом № 169-вк від 19.04.2017 ОСОБА_1. звільнено з ПАТ «Азот» на підставі ст.. 38 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, ПАТ «Азот», у день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена. Крім того, на час розгляду справи, відповідачем не спростована інформація позивача щодо нездійснення з ним розрахунку по заробітній платі.

Як вбачається з довідки № 496 від 10.09.2018, виданої керівником ПАТ «Азот», заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1станом на 07.09.2018 складає: за лютий 2017 року – 1199,11 грн., березень 2017 року – 2907,84 грн., квітень 2017 року – 10280,17 грн. Загальна сума заборгованості - 14387,12 грн. З таким розміром заборгованості погодилася і позивач.

На вимоги здійснити виплату заробітної плати відповідач повідомляв, що у нього відсутні кошти для проведення розрахунку, що підтверджено і відзивом на позов.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 11.01.2019) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по зарплаті позивачу не виплачена.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на банківські рахунки підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій.

При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено і вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Слід зазначити, що, як вказав ВСУ у постанові від 11.10.2017р. по справі № 6-1638цс17, - у разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п’ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2017 по 11.01.2019 (в межах позовних вимог) суд виходить з наступного:

згідно із даними довідки ПАТ «Азот» № 495 від 10.09.2018 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, які передували звільненню, становить: за лютий 2017 року – 4711,95 грн., березень 2017 року – 4637,96 грн. Загальна сума заборгованості – 9349,91 грн. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 252 грн. 70 коп.

За період з 19.04.2017 по 11.01.2019 (в межах позовних вимог) час затримки становить 430 робочих днів, а саме: квітень 2017 року - 8 днів; травень 2017 року – 20 днів; червень 2017 року – 20 днів; липень 2017 року – 21 день; серпень 2017 – 22 дня; вересень 2017 – 21 день; жовтень 2017 року – 21 днів; листопад 2017 року – 22 дня; грудень 2017 року – 20 днів; січень 2018 року – 21 день; лютий 2018 року – 20 днів; березень 2018 року – 21 день; квітень 2018 року – 20 днів; травень 2018 року – 20 днів; червень 2018 року – 20 днів; липень 2018 – 22 днів; серпень 2018 року – 22 дня; вересень 2018 року – 20 днів; жовтень 2018 року – 22 дня; листопад 2018 року – 22дня; грудень 2018 – 20 днів; січень 2019 року – 7 днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п’ятиденного робочого тижня ОСОБА_1 та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19.10.2017 №224/0/103-17/214.

Проте, позивачем в позовній заяві надано розрахунок середнього заробітку за час затримки починаючи з 20.04.2017 по 10.01.2019, тобто загальна кількість робочих днів 393 дня (8 + 152+228+5).

Суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 по 10.01.2019 становить 99311 грн. 10 коп. (із розрахунку 252 грн. 70 коп. х 393 робочих днів).

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, як на думку суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України. В даному випадку, посилання представника відповідача, викладені у відзиві про необхідність застосування такого відрахування, суперечать нормам законодавства.

Статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Постановою КМУкраїни від 21.02.2001р.,№ 159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», зокрема визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення) (п.п. 2, 3 Порядку).

Таким чином, сума у розмірі 2021,60 грн. вчасно не виплачена ОСОБА_1 з вини відповідача, а тому підлягає компенсації на підставі вищевказаних положень законодавства.

Відповідно до п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Позивачем представлено суду розрахунок суми компенсації, згідно якого сума компенсації за період з 20.04.2017 року до 10.01.2019 року ( в межах позовних вимог) становить 10520,66 грн.,однак перевіривши правильність розрахунку, суд не погоджується з вказаною сумою, оскільки така розрахована з порушенням вимог Постанови КМ України, від 21.02.2001р., № 159, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів,

Згідно розрахунку проведеного судом, компенсація втрати частини грошових доходів позивача за період з 20.04.2017 року до 10.01.2019 року (в межах позовних вимог) становить 3143 грн. 56 коп. (14387 грн. 00 коп. (сума боргу) х 121,85 (сукупний індекс інфляції)/100 % - 14387 грн. 00 коп. (сума боргу))

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 14387 грн.12 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в сумі 99311 грн. 10 коп., індексації заробітної плати в сумі 3143 грн. 56 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до квитанцій від 25.02.2019 позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. та 768 грн. 40 коп. А тому, суд вважає, за необхідне стягнути з ПАТ «Азот» на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1536 грн. 80 коп.

Також, згідно ст.. 141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «Азот» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів - задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 14387 грн. 12 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 20.04.2017 по 10.01.2019 в сумі 99311 грн. 10 коп. , 3143 грн. 56 коп. компенсації втрати частини грошових доходів за період з 20.04.2017 по 10.01.2019 року без відрахування при виплаті податків, зборів та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України.

Решті відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1536 грн.80 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» на користь держави судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Черкаської області.

Повний текст судового рішення складений 11 березня 2019 року.

Головуючий: ОСОБА_3