Постанова № 80442289, 13.03.2019, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/5390/18

Провадження № 3/345/220/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2019 м.Калуш

Суддя Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області Юрчак Л.Б., розглянувши матеріали, що надійшли з Івано-Франківського відділу податкового супроводження підприємств Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, генерального директора ТОВ «Гудвеллі Україна», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, за ч. 1 ст. 1631 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

19.02.2019 до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з Івано-Франківського відділу податкового супроводження підприємств Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 1631 КУпАП.

У судове засідання адмінправопорушник не зявився, однак його представник – адвокат ОСОБА_3 подала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що адмінправопорушник свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1631 КУпАП не визнає, а провадження відносно нього просить закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Дослідивши фактичні обставини справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в матеріалах провадження доказів наявність в діях ОСОБА_1 ОСОБА_2. складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, виходячи з наступного.

Так, завданням судді при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, є своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. В ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів.

Розгляд справи відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Karelinv.Russia»,- заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено форму і основні елементи змісту протоколу про адміністративне правопорушення. В ньому, зокрема, повинно бути викладені всі обставини вчинення правопорушення, встановлені на підставі сукупності досліджених доказів, які наведені на обґрунтування наявності складу правопорушення і правильності його юридичної кваліфікації.

Так, у протоколі про адміністративне правопорушення №244 серії ВП Лв №000645 від 13.12.2018 зазначено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 вчинив порушення ведення податкового обліку, що призвело до порушення п. 187.1 ст. 187 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 53757761,12 грн.

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі.

Суддя, розглядаючи справу, повинен, дослідивши докази у справі, переконатися шляхом співставлення фактично досліджених по справі обставин та доказів зі змістом обставин, що ставляться конкретній особі у вину згідно з протоколом про адміністративне правопорушення та з диспозицією ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, і дійти висновку чи містять її дії, які суддя вважає доведеними, ознаки саме такого правопорушення.

Отже, диспозиція ч. 1 ст. 163-1 КУпАП передбачає притягнення особи до адміністративної відповідальності також за порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку.

Як вбачається, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено суті правопорушення, а саме: не розкрито об'єктивну сторону правопорушення, яка б відповідала диспозиції ч.1 ст.163-1 КУпАП. Всупереч вимогам ст. 256 КУпАП у протоколі не зазначені конкретні дії чи бездіяльність, які б мали місце і полягали у порушенні чи нездійсненні посадовою особою передбачених законодавством правил ведення податкового обліку, не вказано місце і час вчинення правопорушення, форма вини порушника (умисел чи необережність).

Cвої висновки щодо винуватості ОСОБА_1 ОСОБА_2 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.163-1 КУпАП обґрунтовувано виключно одним доказом по справі, а саме актом ГУ ДФС в Івано-Франківській області №169/28-10-48-13/32464900 від 26.11.2018 про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

Так, відповідно до акту перевірки, ПДВ згідно з виданими податковими накладними на загальну суму 53 757 761,12 грн. включено ТОВ «Ґудвеллі Україна» до реєстру виданих податкових накладних та до складу податкових зобов’язань ПДВ. Із акту також вбачається, що платник податків включив до податкового зобов’язання ПДВ 11 442 716,66 грн. ПДВ по факту першої події – передоплати, тобто не порушив п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України. Решту суми 42 315 044,46 грн. платник податків включив до податкового зобов’язання (підтверджується актом) відповідних періодів, отже не занижував податкових зобов’язань ПДВ.

Згідно п. 86.10. ПК України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Відповідно до п.4.1.2. ПК України, одним з принципів оподаткування є рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

Податковий орган, стверджує, що поставки свиней Товариством «Даноша» фактично не було. Тому податковий орган вважає, що ТОВ «Даноша» не включило, але повинно було включити до податкового зобов’язання суми ПДВ з отриманої від згаданих контрагентів оплати за товар. Податковий орган вважає, що саме на ці суми було занижене податкове зобов’язання з ПДВ.

Проте платник податків уже включив до податкового зобов’язання ПДВ з операцій продажу живих свиней рівно ті суми ПДВ, які було отримано в сплаченій покупцем вартості свиней (53 757 761,12 грн.). Це підтверджується відповідними зареєстрованими податковими накладними виданими покупцям: ТОВ «С-компані», ТОВ «Миско», ТОВ «Рефул Ресурс», ТОВ «Пріст Ком», ТОВ «Самві», та податковими деклараціями з ПДВ, у яких включені у розрахунок податкового зобов’язання згадані податкові накладні, а також підтверджується Актом перевірки на сторінках 27, 192, 238, 247, 269, 399.

Як вбачається зі ст.187 ПК України, платник податків зобов’язаний включити до податкового зобов’язання ПДВ відповідну суму ПДВ від операції з продажу товару по першій події – або поставка товару або проплата, залежно яка подія відбулася раніше.

У даному випадку податковий орган на сторінках акту перевірки 27, 192, 238, 247, 269, 399 підтверджує, що платник податку включив до реєстру виданих податкових накладних та до складу податкових зобов’язань ПДВ згідно з виданими податковими накладними на загальну суму 53 757 761,12 грн.

Таким чином податковий орган сам стверджує, що суми ПДВ від згаданих контрагентів було включено до податкового зобов’язання як не по факту поставки свиней, то по факту отримання оплати за свиней. Отже, твердження про заниження податкового зобов’язання ПДВ є хибним. Бюджет не постраждав.

Щодо доказування транспортування та ветеринарних сертифікатів, слід зазначити наступне.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.97 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за №128/2568 (далі – наказ Мінтрансу №363) визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно п.п.11.1 наказу № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні. Товарно-транспортна накладна має містити інформацію про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Податковий орган стверджує, що поставок свиней по факту не було, а документи були фальсифіковано.

Проте, податковий орган не врахував той факт, що кожну поставку живих свиней контролює ветеринарний лікар відповідної державної установи.

Згідно п.2.2. Правил заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку Затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 01.08.2014 №288 При відправленні товарів чи при переміщенні тварин автомобільним транспортом ветеринарний документ передається водію (експедитору) як додаток до товарно-транспортних документів з подальшою передачею його одержувачу в пункті призначення.

Згідно п.2.3. Правил, ветеринарні документи видаються на підставі безпосереднього огляду об’єкта державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

На кожну партію свиней Державна служба безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (в особі конкретного ветеринара) видає Ветеринарне свідоцтво безпосередньо водію, який везе свиней до покупця. У Ветеринарному свідоцтві вказується видаткова накладна, на підставі якої здійснюється поставка, вказується пункт призначення.

Таким чином, цей документ, який видається державним органом, є додатковим підтвердженням реальності поставки. Крім того, державний службовець Державної служби безпечності харчових продуктів та захисту споживачів є свідком кожного факту відправки кожної партії свиней. Його свідчення є належним доказом у розумінні КАСУ.

Згідно п.4.2. Правил Ветеринарні свідоцтва, видані фізичним та юридичним особам, зберігаються протягом періоду реалізації харчових продуктів.

Оскільки згідно п.2.2. Правил Ветеринарний документ передається водію, який після доставки передає його покупцю свиней, то у ТОВ «Даноша» (Ґудвеллі-Україна) оригіналів цих документів на момент проведення податкової перевірки не було і не могло бути. Тому ТОВ «Ґудвеллі-Україна» витребувало копії згаданих Ветеринарних свідоцтв у Державної служби безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, які були надані інспекторам під час податкової перевірки.

Львівське управління Офісу ВПП скерувало запит на Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області для надання ветеринарних свідоцтв, які надавалися ТОВ «Ґудвеллі-Україна» за період з 01.10.2014 по 30.09.2017.

Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області на зазначений запит надало відповідь, в якій зазначено перелік виданих ТОВ «Ґудвеллі-Україна» ветеринарних свідоцтв з вказанням контрагентів кому реалізовувався товар, номер та дату ветеринарних свідоцтв.

Як доведено вище, Постачальник свиней – ТОВ «Даноша» не отримувало і за законом не могло отримувати від Держпродспоживслужби жодних ветеринарних свідоцтв, оскільки їх отримує через водія від працівника Держпродспоживслужби покупець. При цьому для захисту своїх прав, які порушені податковим органом, ТОВ «Ґудвеллі-Україна» витребувала від Держпродспоживслужби КОПІЇ ветеринарних свідоцтв, які були видані покупцям живих свиней у ТОВ «Даноша» (Ґудвеллі-Україна).

Держпродспоживслужба замість надати за запитом податкового органу витребовувані ветеринарні свідоцтва надала тільки реєстр виданих ветеринарних свідоцтв.

Таким чином податковий орган зробив передчасний висновок про те, що деякі наявні копії ветеринарних свідоцтв не видавалися Держпродспоживслужбою. Копії ветеринарних свідоцтв є завірені мокрою печаткою Держпродспоживслужби, отже є дійсними, і Держпродспоживслужба не стверджує, що таких ветеринарних свідоцтв не видавала.

Факт поставок підтверджується не тільки ТТН, видатковою накладною, але ще ветеринарними свідоцтвами, які є належним чином оформленими документами органу державної влади. В Акті податкової перевірки податковий орган не довів недійсність чи фіктивність чи безтоварність документів виданих органом державної влади – Держпродспоживслужбою.

Таким чином, податковий орган зробив неправильний висновок про відсутність факту поставок.

Також, як вбачається із матеріалів, що долучені представником адмінправопорушника ОСОБА_3, 15.03.2018 податковий орган виніс податкове повідомлення- рішення по цій же справі про донарахування ПДВ в сумі 79 359 369,78 грн. та 39 679 684,89 грн. штрафних санкцій. Дані суми були донараховані і по ПДВ – зобов’язанню, та по ПДВ- податковому кредиту. В частині ПДВ- зобов’язання, що є предметом акту перевірки, який став підставою для складення цього протоколу, Державна фіскальна служба України за результатами розгляду скарги ТзОВ «Ґудвеллі Україна», скасувала податкове повідомлення. Таким чином, Рішення ДФС України №18275/6/99-99-11-01-02-25 від 25.05.2018 «Про результати розгляду скарг» є додатковим підтвердженням неправомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Після цього податковий орган вдруге провів перевірку за цей же період та знову донарахував аналогічні суми ПДВ.

26 грудня 2018 року ТОВ “Ґудвеллі Україна” оскаржило дане повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України. За результатами розгляду даної скарги ДФС України задоволило скаргу ТзОВ «Ґудвеллі Україна» а податкове повідомлення-рішення №0009624813 від 06.12.2018 року -скасувала.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 254 Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Всупереч вказаній вимозі закону, протокол про адмнісітративне правопорушення щодо ОСОБА_2 ОСОБА_1 був складений через 17 днів після складення акту перевірки.

У справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що: “...суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпеченняйого старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності...”.

Також, у рішенні від 09.01.2007 у справі “Інтерсплав проти України”, Європейський суд з прав людини вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Вказані рішення Європейського суду хоча і стосується обставин щодо безпідставності покладення на покупця обов’язку щодо повторної сплати податку на додану вартість в разі невиконання продавцем, яких знаходиться поза контролем покупця, своїх зобов’язань по декларуванню вказаного податку за умови повного виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, однак вони встановлюють загальне правило, відповідно до якого платник податку - покупець по операціях поставки товарів не повинен відповідати за невиконання продавцем зобов‘язань, та бути позбавлений гарантованого Конвенцією права власності, зокрема, й в наслідок донарахування йому відповідних податкових зобов’язань до бюджету, в разі якщо він повністю виконав свої зобов‘язання, за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку по цих операціях, або будь-яких вказівок на його обізнаність про порушення вчинені його контрагентом, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

На підставі наведеного, суд прийшов до висновку, що матеріали провадження не містять жодних даних про наявність в діях ОСОБА_1 ОСОБА_2 порушень порядку ведення податкового обліку.

Приймаючи таке рішення, суд виходить із загальних засад судочинства, що передбачені ст.129 Конституції України, зокрема принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки принцип змагальності реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами, тому при прийнятті рішення виходжу з доказів, що надані суду сторонами.

На суд покладено обов'язок сприяти змагальності сторін з метою всебічного і повного з'ясування обставин у справі, в той час як пошук доказів на підтвердження винуватості особи, не входить до обов'язку суду, оскільки ст. 6 Конвенції про захист прав й основних свобод людини чітко передбачено, що "кожна людина …має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону".

Так, адвокатом ОСОБА_3 спростовано факт вчинення ОСОБА_1 ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1631 КУпАП, а працівниками фіскальної служби не надано суду належних доказів, які б підтверджували протилежне.

Згідно ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Положення ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Всі сумніви, які маються в матеріалах справи, відповідно до ст. 69 Конституції України, трактуються на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, про відсутність у діях ОСОБА_1 ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1631 КУпАП.

У відповідності до ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,7,9, 23, 1631, 247, 268, 283-285 КУпАП України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 1631 КУпАП закрити за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області.

Суддя: