Рішення № 80438755, 11.03.2019, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/125/19

Провадження №2/278/46/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року суддя Житомирського районного суду Житомирської області Зубчук І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, як законного представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи органу опіки та піклування Житомирської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, вказуючи, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 В даному будинку зареєстровані її внуки ОСОБА_3, 2007 року народження ат ОСОБА_3, 2011 рок народження, які фактично не проживали в ньому, з реєстраційного обліку не знімаються, що перешкоджає позивачу як власнику у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 31 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.33-35).

Позивач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.

Відзив від законного представника відповідачів до суду не надходив.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Дослідивши докази в їх сукупності, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини між сторонами регулюються ст.41 Конституцій України, ст.ст. 316, 317, 319, 386, 391 ЦК України, чинними на день їх виникнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 26 вересня 2006 року придбала житловий будинок по АДРЕСА_1

Відповідно до довідки Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області №4046 від 12 грудня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані в будинку, але не проживають (а.с.21).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування житлом в будинку АДРЕСА_1 (а.с.25).

Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Процедура реєстрації та зняття з реєстрації дітей визначена Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», а також постановою КМ України від 02 березня 2016 року №207, якою затверджено Правил реєстрації місця проживання.

Відповідно до положень зазначених норм права наявність дозволу власника, на реєстрацію дітей разом з одним із батьків, не передбачено.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачі - малолітні діти зареєстровані в будинку у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справі «Лупса проти Румунії», заява №10337/04, пункти 41-42; та рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункти 42, 46 та 49-50).

Згідно із Конвенцією про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Виходячи із цього принципу, суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, судом встанвоелно, що реєстрація місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проведена згідно з вимогами чинного законодавства.

Суд також враховує, що діти не досягли повноліття, а відтак не набули повної цивільної дієздатності, причини їх не проживання у житловому будинку є поважними, а тому і відсутні підстави для визнання їх таким, що втратили право користування цією квартирою з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР.

З таким рішенням погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, акцентувавши увагу на тому, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому доводи позивача, що діти не є членами її сім'ї, не пов'язані з нею спільним побутом, взаємними правами і обов'язками, не заслуговують на увагу. Не сплата дітьми коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітніх дітей.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін та порушення прав малолітніх дітей відповідачів, в зв'язку з чим позовні вимоги задоволенні бути не можуть.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 82, 247, 258-259 263-265, 279 ЦПК України, ст.41 Конституцій України, ст.ст.316, 317, 319, 386, 391 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклик) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І. В. Зубчук