Рішення № 80429706, 10.01.2019, Дружківський міський суд Донецької області

ЄУН 229/3229/18

Номер провадження 2/229/90/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року Дружківський міський суд Донецької області в особі:

головуючого - судді Петрова Є.В.,

при секретарі Цукаревій К.А.

за участю представника позивача за первісним позовом-

представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

відповідача за первісним позовом-

позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Дружківського міського суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про виселення.

Свою позовну заяву мотивує наступним. Вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності, САВ/875771, виданого 10 вересня 2008 року виконавчим комітетом Дружківської міської ради. Право власності зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 вересня 2008 року. (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, додається до позовної заяви).

У вказаній квартирі був зареєстрований її колишній чоловік - ОСОБА_2. За рішенням Дружківського міського суду від 10 вересня 2013 року по справі № 229/2313/13-ц, ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житлом в її квартирі, на підставі якого його знято з реєстрації

Позивач має намір користуватись нею, однак потрапити до квартири вона не може, оскільки там фактично перебуває відповідач ОСОБА_2, який встановив свої замки на вхідні двері, регулярно знаходиться в цій квартирі, використовує її для своїх потреб в якості майстерні, в квартирі знаходяться його особисті речі.

Договір найму чи інші угоди, які б надавали йому право користуватися квартирою не укладались. Житлове приміщення він займає самоправно. Користуючись квартирою та фактично перебуваючи в ній, відповідач не оплачує комунальних платежів, в наслідок чого утворилась значна заборгованість зі сплати комунальних платежів. Добровільно ОСОБА_2 звільнити квартиру не бажає. Позивач просить виселити його з належної їй квартири без надання іншого житла та стягнути з нього судові витрати.

01 жовтня 2010 року відповідач подав до суду заперечення на позов, в якому посилається на те, що вищевказана квартира була отримана 23.01.1980 р, а шлюб позивача і відповідача зареєстрований в 1977 році, який розірваний 20.10.2000 р., вважає, що він має право спільної власності на квартиру. Просить в позові відмовити.

Також до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру. Зустрічний позов обгрунтовував наступним. У 1977 році він уклав шлюб з ОСОБА_3. Незабаром вони подали заяву про вступ до ЖБК «Гвоздика» створеному при міській раді. Після закінчення будівництва рішенням міської ради № 24-5 від 23.01.1980 р їм був виданий ордер № 4893 серія 05 на квартиру №54 в ЖБК «Гвоздика», розташованому за адресою: вул.Космонавтів будинок 69. В ордері вказано склад сім'ї: позивач та відповідачка. Таким чином, згідно з ордера, ця квартира належала йому та його дружині. На підставі довідки від ЖБК «Гвоздика» про виплату паю дружина подала заяву про видачу свідоцтва на власність на цю квартиру. Рішенням міської ради № 977 від 13.09.2008 р нам було видано свідоцтво на власність № 875771 серія САВ від 10.09.2008 р. Однак міська рада зробила юридичну помилку і не вказала у рішенні видати свідоцтво на власність на двох членів сім'ї, як це і зазначено в ордері. В результаті цієї помилки він позбавлений права на частку власності в своїй квартир. Просить визнати за ним право власності на вищезазначену квартиру.

Додатково наполягав, що право власності на квартиру перейшло до нього на підставі укладеної угоди між ним та ОСОБА_3 У 2016 році ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 3000 євро відповідно до підписаної сторонами «Угоди», після цього ОСОБА_3 передала всі документи на квартиру. Однак, нотаріально правочин оформлено не було, оскільки нотаріальні послуги коштували досить дорого, а ОСОБА_2 не мав в своєму розпорядженні потрібних фінансів. Крім того, переоформлення власності на квартиру на ім’я ОСОБА_2 – позбавить його права на субсидію.

У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_3 та у відзиві на зустрічний позов відповідача ОСОБА_2 спростовує його посилання про протиправність позбавлення його права власності. Зазначає, що право власності на квартиру у неї виникло після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, він не має права власності на спірну квартиру, більш того втратив право користування цією квартирою згідно з судовим рішенням.

Разом із тим наголошує, що предметом позову у поточний час є лише питання виселення відповідача з квартири, якою він не володіє, не має права розпоряджатися та користуватися.

Вважає позовні вимоги ОСОБА_2 безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 20 серпня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до підготовчого засідання.

Зустрічна позовна заява 08 жовтня 2018 року суддею залишений без руху, а 20 листопада 2018 року прийнята до спільного розгляду разом із первісним позовом, оскільки ОСОБА_2 усунені недоліки позову. По справі закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи.

В судове засідання прибув представник позивачки за первісним позовом - відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 Просив задовольнити позов ОСОБА_3 та виселити ОСОБА_2 з її квартири, відмовити в задоволенні зустрічної позовної заявина посилаючишь на раніше надані пояснення, які викладені у позові, запереченнях та відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнав, підтримав свій зустрічний позов до неї і просить визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Суд, вислухавши пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановивши факти та відповідні їм правовідносини дійшов до наступних висновків.

Що стосується первісного позову. Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 16). У вказаній квартирі був зареєстрований колишній чоловік позивачки – ОСОБА_2 За рішенням Дружківського міського суду від 10 вересня 2013 року по справі № 229/2313/13-ц, ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житлом в її квартирі, на підставі якого його знято з реєстрації (а.с. 12). Наразі в зазначеній квартирі немає зареєстрованих осіб, згідно довідки № 2890 від 18.07.2018 р., виданої Виконавчим комітетом Дружківської міської ради (а.с. 18).

Сторони не заперечували, що в вищезазначеній квартирі, не зважаючи на зняття з реєстрації, продовжує проживати ОСОБА_2, що на думку позивачки порушує її право власності.

Судом установлено, що до розгляду даної справи ОСОБА_3 було заявлено позов до ОСОБА_2 про зняття останнього з реєстрації та примусового виселення з квартири (справа № 229/2113/13-ц). Згідно рішення Дружківського міського суду від 10 вересня 2013 року по справі № 229/2313/13-ц, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 було задоволено частково.

Тобто в судовому засіданні, вже розглядались вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про його виселення з квартири, і суд розглянув їх і виніс рішення по справі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження по справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Відповідно, повторно розглядати вимоги, щодо яких вже було винесено рішення суд не може, а відтак в цій частині справа підлягає закриттю.

Що стосується вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання права власності. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З боку ОСОБА_2 в судовому засіданні не було надано достатніх доказів про те, що він укладав правочин про придбання квартири з ОСОБА_3 З його боку було надано тільки «Угоду про поділ сумісного майна подружжя» від 20.04.2001 року, яку було укладено у простій письмовій формі. Доказів про сплату грошових коштів у розмірі 3000 Євро на користь ОСОБА_3 з боку ОСОБА_2 надано не було, інших доказів про укладення договору щодо купівлі-продажу квартири або дарування квартири також до суду надано не було.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 655 ЦК України закріплює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, закон чітко встановлює, що договір купівлі-продажу квартири укладається в письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно посилання ОСОБА_2 на факт того, що між ним було укладено договір, відповідно до якого до нього перейшло право власності є безпідставним і в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження.

Що стосується вимоги ОСОБА_2 про визнання його права власності на квартиру у зв’язку з тим, що було зроблено помилку у свідоцтві на право власності на квартиру, і він безпідставно був позбавлений права власності на квартиру. Судом установлено, що рішення про видачу свідоцтва було прийнято на підставі Тимчасового положення реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 № 6/5, на підставі довідки кооперативу про те, що ОСОБА_3 внесла свій пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 (а.с 73). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.09.2008 року квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_3. З боку ОСОБА_2 не було надано доказів про те, що він в свою чергу оскаржив рішення про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно прийняте Дружківською міською радою, доказів про сплату пайового внеску за квартиру.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-80, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення відмовити в повному обсязі.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд протягом тридяти днів після проголошення рішення.

В разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. В. Петров