Ухвала суду № 80423408, 12.03.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/14321/13-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Савлук Т. В., розглянувши у порядку письмового провадження, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

10 липня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Гончарук В.П.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

16 жовтня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання, про прийняття зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

12 березня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про залишення без розгляду первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

07 вересня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, передано в провадження судді Савлук Т.В. в порядку визначеному п. 3 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України.

18 вересня 2018 року суддею Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В. постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження цивільної справи та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року про прийняття позовної заяви та призначення справи до судового розгляду не прийнято до розгляду і повернуто.

13 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, яке знаходиться у відповідача ОСОБА_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити відчужувати спірне майно, а саме: земельну ділянку, яка розташована на території Глибочицької сільської ради Житомирськогорайону, державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 зареєстрований 26.03.2009 року №010920900115; спірне майно (меблі, побутова техніка та інші речі загального вжитку, срібні монети колекційні, срібні комплекти столових приборів, які перелічені у заяві про забезпечення позову, фото обстановки квартири у матеріалах справи - а.с.96-129 т.2), яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1, в якій фактично проживає її колишній чоловік, також вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відчужувати цілісний єдиний майновий комплекс Приватне підприємство «Міжнародна науково-виробнича технологічна компанія «Укрспецмонтаж Інвест»; 50% (1/2) корпоративних прав та статутного капіталу ТОВ«Укрспецмонтаж Інвест»; накласти арешт та заборонити відчужувати та користуватись гладкоствольною мисливською рушницею марки Браунінг Fusion, калібр 12, заводський номер НОМЕР_2. Доручити ВДВС Дарницького РУЮ м.Києва провести огляд квартири АДРЕСА_1 з метою встановлення наявності спірного майна та скласти протокол огляду з долученням опису виявленого майна та накласти арешт на майно встановлене під час огляду. Все, на що накладено арешт (окрім ТОВ «Укрспецмонтаж Інвест») передати на зберігання відповідачу ОСОБА_3Зобов'язати відповідача ОСОБА_3 не змінюватиінтер'єр та не проводити ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1, до винесення рішення суду та вступу його у законну силу.

За змістом положень ч.13 ст.7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Оцінивши наведені позивачем підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до наступного.

Забезпечення позову -- це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 149Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується шляхом, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. ( п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України)

Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення судупро задоволення позову;з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, його метою є хоча і негайні, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Виходячи з положень ч.10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при йому спір не вирішується по суті.

Оцінивши наведені позивачем підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на меблі, побутову техніку, інші речі повсякденного вжитку, та мисливську рушницю, що входять до загального складу об'єктів поділу майна подружжя, що є предметом позовних вимог за первісним позовом, суд приходить до висновку про необґрунтованість наведених у заяві про забезпечення позову доводів, оскільки викладений перелік об'єктів не містить визначення індивідуальних ознак кожного із предмету, тобто колір та розмір (залежності від предмету), найменування фірми виробника, технічні параметри, дозвільної документації на володіння зброєю тощо, що унеможливлює ідентифікувати це майно та припускати його наявність за місцем проживання відповідача, при цьому в матеріалах цивільної справи відсутня інформація, яка мала підтвердити факт належності відповідачу та/або іншим особам квартири АДРЕСА_1, яка не є предметом спору в цій справі, однак за відсутності достовірних даних щодо власника житлового приміщення наявні підстави допускати, що вжиття таких заходів забезпечення позову може зачіпати права та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу.

Відповідно до положень п.7 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом передання речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивач просить - все, на що накладено арешт (окрім ТОВ «Укрспецмонтаж Інвест») передати на зберігання відповідачу ОСОБА_3, який є учасником цивільного процесу та відповідно зацікавленою особою у розрізі даного спору.

Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Проте, як видно з матеріалів справи, заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - земельну ділянку, не містить жодних обґрунтувань щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, також позивачем не доведено наявність обставин, які б давали підстави припускати, що існує вірогідність того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на відчуження майна, що позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відносно застосування заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач, а саме: «шляхом заборони відчужувати цілісний єдиний майновий комплекс Приватне підприємство «Міжнародна науково-виробнича технологічна компанія «Укрспецмонтаж Інвест»; 50% (1/2) корпоративних прав та статутного капіталу ТОВ «Укрспецмонтаж Інвест», суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», товариство не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників.

За змістом ст. 115 ЦК України та ст. 85 ГК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу.

Відповідно до положень ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 178 ЦК України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Як визначено у ч. 1, 3 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен перевірити: наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Відповідно до п.5.6.1Інструкції про проведення виконавчих дій, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, однак застосування саме такого засобу забезпечення позову як заборона відчужувати цілісний майновий комплекс, корпоративні права та статутний капітал господарського товариства - позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном товариства, передачу його іншим особам, здійснювати управлінські функції учасникам господарськоготовариства.

Розглядаючи питання вжиття заходів забезпечення позову в частині заборони відчудження корпоративних прав, суд враховує відсутність в матеріалах цивільної справи установчих документів юридичних осіб - Приватного підприємства «Міжнародна науково-виробнича технологічна компанія «Укрспецмонтаж Інвест» та ТОВ «Укрспецмонтаж Інвест», що унеможливлюєз'ясувати фактичні дані, а саме: чи є відповідач засновником (учасником) вказаних юридичних осіб, в залежності від їх правового статусу; розмір статутного капіталу та частки кожного учасника господарськоготовариства.

Слід зазначити, що Приватне підприємство «Міжнародна науково-виробнича технологічна компанія «Укрспецмонтаж Інвест» та ТОВ «Укрспецмонтаж Інвест» не є учасниками цивільного процесу, питання про залучення цих юридичних осіб у якості третіх осіб, які не заяволяють самостійних вимог щодо предмету спору, на даній стадії розгляду справи судом не вирішувалось.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-150, 257, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я