Вирок № 80423247, 13.03.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14260/18

Провадження №: 1-кп/752/676/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Дідика М.В.,

секретарів Івасенко І.А., Салій І.О.,

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Києві судовий розгляд кримінального провадження № 12018100010000181 відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Свердловське Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, п/б, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 п/б, раніше судимого:

19.01.2009 року Новомиргородським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.185; ч.2 ст.15, ч.2 ст. 185; ч.3 ст.185 КК України, з застосуванням ст. 70 ч.1 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

09.01.2013 року Новомиргородським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.185; ч.2 ст. 186 КК України, з застосуванням ст. 70 ч.1 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, від відбування якого 25.02.2016 року звільнений по відбуттю строку покарання,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця с. Тишківка, Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 раніше судимого:

09.01.2013 року Новомиргородським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.185; ч.2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, від відбування якого, на підставі ст.75 КК України, звільнений з випробуванням, з встановленням іспитового строку терміном 3 роки;

10.12.2013 року Новомиргородським районним судом Кіровоградської області за ч.3 ст.185 КК України, з застосуванням ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, від відбування якого 09.11.2016 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 4 місяці 29 днів,

обвинувачених за ч. 2 ст. 187 КК України,

з участю сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурора Демиденко Л.В.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників Науменка В.Б.., Сеперовича В.О., Камінської М.П.,

потерпілої ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, з метою заволодіння чужим майном, вчинили грабіж, відкрито заволодівши майном потерпілої ОСОБА_6 за наступних обставин.

Так, 08.01.2018 року, близько 07:15 годин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи на вул. Академіка Заболотного, 74 в м. Києві, побачили раніше їм незнайому громадянку ОСОБА_6, яка проходила поряд, тримаючи в руках сумку, та вирішили відкрито заволодіти її майном.

Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підійшли ззаду до потерпілої ОСОБА_6 Після чого ОСОБА_1, намагаючись забрати сумку потерпілої, наніс її удар в область голови, а ОСОБА_2 повалив її на землю та став наносити удари ногами в область обличчя, тобто застосували до потерпілої насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров»я, після чого відкрито заволоділи сумкою потерпілої, в якій знаходилося 2 тисяч гривень та гаманець з трьома тисячами гривень, а також мобільний телефон марки «Самсунг».

Тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд визнає винними за ч.2 ст. 186 КК України, - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілої, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Обвинувачений ОСОБА_1 визнав себе винним, але не у вчиненні розбою. По суті пояснив, що 08.01.2018 року разом з ОСОБА_2 перебували в м. Києві, оскільки приїздили до його тещі, вітати з святами. Ранком знаходилися на станції метро Теремки. Взяли пива і на території школи його вживали. Поряд з ними пройшла жінка. Сказав ОСОБА_2 щоб зачекав, а сам направився за жінкою. Підійшов до неї, схопив за сумку та став виривати. Жінка не хотіла випускати сумку, він почав смикати і вона впала, при цьому кликала на допомогу. Заволодівши сумкою, втік до лісосмуги. Там з сумки забрав гроші, суми не пригадує, та телефон, а сумку викинув. Пізніше зателефонував ОСОБА_2. Зустрілися і поїхали на станцію метро «Видубичі», звідки направилися до місця проживання в м. Новомиргород. Майном потерпілої заволодів він один, ОСОБА_2 там не було. Потерпіла впала лицем до низу, однак свідомості не втрачала, як вважає, оскільки постійно кликала на допомогу та кричала, що грабують. Потерпілій удари не наносив, вона говорить неправду. На досудовому слідстві давав свідчення з приводу того, що ОСОБА_2 теж брав участь у пограбуванні, оскільки до нього застосовували насильство. Телефон потерпілої 11 січня 2018 року здав в ломбард в м. Києві. Свідків пограбування не було. Не виключає, що потерпіла могла бачити його обличчя. Затримали їх з ОСОБА_2 десь приблизно через 3 місяці та привезли до м. Києва.

Обвинувачений ОСОБА_2 винним себе не визнав. Пояснив, що разом з ОСОБА_1 перебували в м. Києві, оскільки відвідували його тещу, та вранці 08 січня 2018 року приїхали на станцію метро «Теремки», маючи намір добиратися в Кіровоградську область. Взяли пива, яке розпивали на території спортивного майданчика поряд з школою. ОСОБА_1 відлучився та кудись пішов, його не було приблизно 15 хвилин. Через певний час ОСОБА_1 зателефонував та запитав де він. Пізніше прийшов і вони направилися до станції «Видубичі», звідки маршруткою на 08.20 годин поїхали до м. Новомиргород. Уже в маршрутці у ОСОБА_1 помітив телефон, на що той сказав що викрав, але не повідомляв в кого і при яких обставинах. По приїзду знаходилися вдома. ОСОБА_1, так як сирота, проживав у нього. Затримали їх 17 квітня 2018 року в с. Йосипівка. Потерпіла впізнала його по очах та капюшоні. Чому вона вказує на нього, пояснити не може, по суті вона його обмовляє. Участі у пограбуванні потерпілої не брав. Вважає, що потерпіла бачила їх з ОСОБА_1 перед впізнанням, коли вони заходили у райвідділ. Винним себе не визнає, злочину не вчиняв.

Незважаючи на позицію обвинуваченого ОСОБА_1, з приводу того що він один вчинив злочин, та позицію обвинуваченого ОСОБА_2, щодо заперечення своєї вини, суд вважає, що стороною обвинувачення надано достатньо належних, допустимих та безсумнівно переконливих доказів, що підтверджують винність обвинувачених у вчинені злочину поза розумним сумнівом, в обсязі обвинувачення, який суд вважає доведеним.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні під присягою надала свідчення, які повністю викривають обвинувачених у вчиненні злочину. Зокрема вона показала, що вранці 08 січня 2018 року йшла на роботу. Ззаду підбігло дві особи, в яких в категоричній формі впізнає саме обвинувачених. Відчула спочатку удар ззаду, повернулася, чітко побачила двох нападників, це були ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як потім з»ясувалося. ОСОБА_1 вдарив в обличчя межи очі і почав виривати сумку. Потім почали бити обоє. Впала, втрачала свідомість, так вважає. Сумку, в якій були гроші та телефон, вирвали. Вона довго не відпускала сумку, того напевно били. Хто конкретно забрав сумку не може вказати. ОСОБА_1 був в спортивній шапці, а ОСОБА_2 в світлому капюшоні. Обох нападників, якими є саме обвинувачені, впізнає по обличчях, оскільки їх бачила добре. Коли нападники з її сумкою втекли, до неї підійшов чоловік, який прогулювався з собакою, допоміг піднятися, викликали поліцію. Певний час лікувалася, чи проходила експертизу, не може сказати.

Саме чіткі та детальні показання потерпілої, суд вважає правдивими та бере їх до уваги, оскільки вони повністю узгоджуються з іншими доказами наданими стороною обвинувачення та дослідженими судом і по суті повністю підтверджують винність обвинувачених саме у вчиненні злочину, в якому суд визнає їх винними.

Зокрема, про те, що майном потерпілої заволоділи саме дві особи, зазначено в протоколі про прийняття заяви про вчинення злочину від 08.01.2018 року (т.1 а.с.163), та зазначеної позиції потерпіла притримувалася на протязі досудового та судового розгляду, з категоричною впевненістю стверджуючи, що саме це є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Як видно з протоколів пред»явлення осіб для впізнання від 18.04.2018 року (т.1 а.с. 189-195), потерпіла ОСОБА_6 серед інших впізнала саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як осіб, які заволоділи її майном, про це вона також відмітила під час допиту в судовому засіданні, зазначивши, що саме обвинувачені застосувавши насильство заволоділи її майном, їх чітко бачила, пам»ятає і без сумнівів впізнає.

Свідок ОСОБА_7 в своїх свідченнях відмітив, що в квітні 2018 року був запрошений в якості понятого при проведенні слідчої дії, і бачив, що потерпіла роздивившись, серед чотирьох осіб впізнала одного. Особи, які брали участь у впізнанні, були без головних уборів.

Як доказ винності обвинувачених, прокурором надано в розпорядження суду також лист ПТ «АЙТі ломбард» (т.1 а.с. 169), в якому зазначено, що 11.01.2018 року ОСОБА_1 заклав до ломбардного відділення мобільний телефон «Самсунг», який в подальшому, як видно з протоколу огляду, впізнала як свій потерпіла і який, згідно розписки, як речовий доказ, був переданий її на зберігання (т.1 а.с.183-188).

Зазначена обставина підтвердження здачі в ломбард через три дні після події телефону потерпілої, є ще одним свідченням неправдивості показань обвинувачених, з приводу того, що 08.01.2018 року, фактично після події, вони поїхали з м. Києва та направилися за місцем проживання в Кіровоградську область.

Вищезазначені, досліджені безпосередньо судом докази суд вважає належними, допустимими та в сукупності достатніми для визнання обвинувачених винуватими, у вчиненні злочину поза розумним сумнівом.

Протирічливі та неузгодженні показання обвинуваченого ОСОБА_1, який відмічає, що він один заволодів майном потерпілої та показання обвинуваченого ОСОБА_2, який відмічає що участі у заволодінні майном потерпілої не брав, суд до уваги не бере та відкидає, оскільки вони повністю спростовуються показаннями потерпілої, які є логічними, послідовними та переконливими і такими що узгоджуються з іншими доказами і які суд бере до уваги. У суду немає будь-яких підстав не довіряти показанням потерпілої, а твердження обвинувачених з приводу того, що потерпіла їх свідомо обмовляє, є нічим непідтвердженими здогадами та припущеннями, які не можуть бути покладені в основу висновків по суті кримінального провадження.

Суд, показання обвинувачених розцінює як спосіб уникнути передбаченої відповідальності за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Аналізуючи досліджені докази в сукупності та зміст висунутого обвинувачення, за результатами судового розгляду, керуючись вимогами ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд прийшов до висновку про необхідність вийти за межі висунутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті та перекваліфікувати їх дії з ч.2 ст. 187 КК України (розбій) на ч.2 ст. 186 КК України (грабіж), оскільки це не погіршує становище обвинувачених, а навпаки. До такого висновку суд прийшов з наступних підстав.

Так, розбій, це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства.

Небезпечне для життя та здоров»я насильство, - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров»я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров»я в момент їх вчинення (постанова Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2010 року).

Так, як видно з висунутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення, яке є предметом і лише в межах якого суд має право здійснювати розгляд, у ньому відображено, що обвинувачені наносили потерпілій удари і потерпіла, як наслідок, втративши свідомість, випустила сумку. Однак, що потерпіла отримала тілесні ушкодження, які детально описані та відображені у висновку експерта № 1141/Е від 11.07.2018 року (т.2 а.с.6-11), і які мають певну ступінь тяжкості, у обвинуваченні не відображено взагалі. Враховуючи викладене, суд не бере до уваги твердження зазначені у висновку експерта, що «враховуючи наявність у потерпілої ОСОБА_6 травми у вигляді струсу головного мозку, не виключається можливість зміни рівня свідомості (аж до її втрати) після спричинення зазначеного ушкодження», оскільки, у обвинуваченні не відображено характер тілесних ушкоджень, відображених у висновку експерта, а втрата свідомості можлива була лише за наявності описаних ушкоджень, а суд, керуючись принципом диспозитивності, самостійно не має можливості формулювати та описувати ушкодження, оскільки це погіршує становище обвинувачених.

Факт втрати свідомості потерпілою, про що вона відмічала в свої свідченнях та про що відображено у обвинуваченні, в ході судового розгляду, враховуючи що така втрата могла мати місце при спричиненні певних тілесних ушкоджень, які не відображені в обвинуваченні, в ході судового розгляду достатнього підтвердження не отримав.

Слід також відмітити, що про проведення судово-медичної експертизи, яка була завершена в переддень складання обвинувального акта, взагалі не зазначено у реєстрі матеріалів досудового розслідування

Враховуючи, що в ході судового розгляду не вдалося встановити обставин того, що обвинуваченими до потерпілої застосовувалося фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров»я, як зазначено в обвинувальному акті, суд прийшов до висновку, що в діях обвинувачених є склад злочину передбачений саме ч.2 ст. 186 КК України.

Підсумовуючи результати судового розгляду в цілому, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особи обвинувачених, які раніше неодноразово судимі, в тому числі за вчинення злочинів проти власності, мають задовільний стан здоров»я та не перебувають на обліку у нарколога та психіатра, суд прийшов до висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виді позбавлення волі.

Лише таке покарання, як вважає суд, є необхідним і буде достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.

Що стосується обвинуваченого ОСОБА_2, остаточне покарання йому, керуючись вимогами ст. 81 КК України, слід визначити за правилами ст. 71 КК України, тобто за сукупністю вироків. Приймаючи таке рішення суд враховує, що ОСОБА_2 10.12.2013 року вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області засуджений за ч.3 ст.185 КК України, з застосуванням ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, від відбування якого 09.11.2016 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 4 місяці 29 днів, і протягом невідбутої частини покарання вчинив новий злочин, винність у вчиненні якого, доведена судом.

Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін.

Відповідно до вимог ст. 72 КК України, у строк покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зарахувати попереднє ув'язнення, починаючи з 19.04.2018 року з розрахунку день за день (дата взяття під варту відповідно до ухвали суду).

Питання щодо речових доказів вирішити згідно ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Строк покарання ОСОБА_1 рахувати з 13 березня 2019 року, зарахувавши, відповідно до вимог ст. 72 КК України, у строк покарання попереднє ув'язнення, починаючи з 19.04.2018 року по 12.03.2019 року, включно, з розрахунку день за день.

Запобіжний захід обраний обвинуваченому ОСОБА_1 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Ураховуючи вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10.12.2013 року, яким ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 КК України, з застосуванням ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, від відбування якого 09.11.2016 року був звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 4 місяці 29 днів, і протягом невідбутої частини покарання вчинив новий злочин, за правилами ст. 71 КК України (сукупністю вироків), остаточне покарання ОСОБА_2 визначити у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 1 (один) місяць.

Строк покарання ОСОБА_2 рахувати з 13 березня 2019 року, зарахувавши, відповідно до вимог ст. 72 КК України, у строк покарання попереднє ув'язнення, починаючи з 19.04.2018 року по 12.03.2019 року, включно, з розрахунку день за день.

Запобіжний захід обраний обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін.

Речові докази: телефон «Самсунг», що на зберіганні у потерпілої ОСОБА_6, - залишити її за належністю.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 діб з дня проголошення.

Суддя М.В.Дідик