Постанова № 80422543, 12.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/363/19Головуючий у 1-й інстанції Побережна Н.П. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т.Л. Категорія: 302030000

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідач Фетісова Т.Л.

судді Пономаренко В.В., Гончар Н.І.

секретар Попова М.В.

учасники справи:

позивач (скаржник) - ОСОБА_3,

відповідач - ТОВ «Лебединська аграрна компанія»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12.12.2018 (ухвалене о 10 год. 39 хв. у залі судових засідань Шполянського районного суду, повний текст складено 22.12.2018, суддя в суді першої інстанції - Побережна Н.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лебединська аграрна компанія» про визнання недійсним та скасування договору емфітевзису та скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, :

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся 23.07.2018 до суду з вищевказаним позовом, яким, після послідуючого уточнення, просив: визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений 23.12.2015 між ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від імені позивача, з однієї сторони та ТОВ «Лебединська аграрна компанія» в особі директора ОСОБА_5, який діяв на підставі Статуту товариства, з моменту його укладання та підписання сторонами; скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) із кадастровим НОМЕР_1, яка розташована в адміністративних межах м. Шпола Черкаської області, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та належить позивачу на праві приватної власності.

В обґрунтування вказано на те, що позивач є власником вищевказаної земельної частки (паю) з кадастровим НОМЕР_1. Згідно довідки №163 від 20.06.2018 ТОВ «Лебединська Аграрна Компанія» між позивачем та відповідачем 26.01.2016 укладений договір емфітевзису, за яким позивачу нараховано дохід в сумі 31055,90 грн. і виплачено 25 000,00 грн. в 2016 році. Договором не передбачено нарахування та виплата коштів в наступних періодах. Цей договір не відповідає волевиявленню позивача, оскільки укладений без його присутності, без погодження із позивачем особою, якій він довірив свої інтереси, він прямо порушує право власності позивача на земельну ділянку в частині її користування. У 2011 році між сторонами справи була укладена угода про використання земельної частки (паю) позивача, вказаної вище. Оригінал державного акту на право приватної власності на землю позивач віддав представникам відповідача у 2011 році, отримавши кошти в розмірі 20 000,00 грн. за користування цією земельною ділянкою. Також у 2011 році позивач підписав довіреність на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, строк дії якої уже закінчився. У травні 2018 року позивач дізнався про оформлення договору емфітевзису на 100 років, який був укладений представниками позивача без погодження з ним як власником землі. Договір емфітевзису вважає недійсним з моменту його підписання представниками позивача та державної реєстрації у приватного нотаріуса, оскільки дія довіреності на ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на сьогодні припинена в зв'язку із закінченням строку дії. Вказані особи, укладаючи від імені позивача спірний договір, діяли всупереч його інтересам та не погоджували укладення такого договору з позивачем. Згоди щодо істотних умов договору емфітевзису між позивачем, як власником земельної ділянки, та відповідачем досягнуто не було. Спірний договір емфітевзису укладено між ОСОБА_6, який діяв не в інтересах позивача (довірителя), а в інтересах ТОВ «Лебединська аграрна компанія».

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 12.12.2018 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано 24.01.2019 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в справі. Скаржник зазначає, що судом не було взято до уваги обставини, які він навів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При розгляді справи встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки 131134291 від 17.07.2018, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, кадастровий НОМЕР_1. Підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер НОМЕР_2, виданий 03.11.2004 Шполянською РДА.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на вищевказану земельну ділянку зареєстровано 25.01.2016 строком на 100 років за ТОВ «Лебединська Аграрна Компанія» на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н, ввд 23.12.2015. Додаткові відомості: Землекористувач сплачує Власнику плату у розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень 00 коп., що сплачується ним у грошовій формі на протязі 14 календарних днів із дня підписання даного Договору та є повним розрахунком Землекористувача з Власником за весь строк дії даного Договору. (а.с.10).

Згідно довідки від 20.06.2018 №163 ТОВ «Лебединська аграрна компанія» відповідно до договору емфітевзису від 26.01.2016 ОСОБА_3 нараховано дохід в сумі 31055,90 грн. і виплачено 25000,00 грн. в 2016 році. Договором не передбачено нарахування та виплата в наступних періодах. (а.с.11).

Згідно умов договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 23.12.2015 (спірний договір), який був укладений між ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності серія ВРЛ №231083 від 29.06.2011 в інтересах власника ОСОБА_3, та ТОВ «Лебединська Аграрна Компанія» (як землекористувачем), власник надає землекористувачу право використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису (п.1.1).

Пункт 1.7 договору передбачає, що право користування земельною ділянкою переходить до землекористувача з моменту державної реєстрації цього договору. Згідно п.2.1 договору, термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису за цим договором складає 100 (сто) років з дати державної реєстрації права емфітевзису. За користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, 00 коп., що сплачується ним у грошовій формі на протязі 14 календарних днів із дня підписання даного договору та є повним розрахунком землекористувача з власником за весь строк дії даного договору. У відповідності до п.6.4, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання своїх зобов'язань. Право емфітевзису вважається набутим землекористувачем з моменту державної реєстрації такого права (а.с.34-35).

Також згідно довіреності від 29.06.2011, посвідченої приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Білоусом В.П., зареєстрованої в реєстрі за №53, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноважив ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, кожен з яких діє окремо і незалежно один від одного, представляти його інтереси у всіх без винятку підприємствах, установах, організаціях, органах місцевого самоврядування та органах державної влади, з правом розписуватися у будь-яких документах, без обмежень у тому числі і правочинах, укладати правочини щодо розпорядження всім належним майном, у тому числі але не виключно, земельними ділянками, грошима, житловими будинками, квартирами, нежитловими спорудами. Укладати від імені довірителя правочини на умовах які повірений вважає прийнятними та доцільними, а також розривати укладені договори. Довіреність видана без права передоручення третім особам терміном на шість років і дійсна до двадцять дев'ятого червня дві тисячі сімнадцятого року (а.с.49).

Позивач у справі вважає, що спірний договір емфітевзису має бути визнаний у судовому порядку недійсним, оскільки його укладено всупереч його волевиявленню, та представник позивача, укладаючи спірний договір, діяв всупереч інтересів довірителя.

Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, на їх підставі мають наступне правове регулювання.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.102-1 ЗК України (тут та далі по тексту постанови апеляційного суду нормативно-правові акти приведено в редакції станом на момент укладення спірного договору) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно п.3 ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Статтею 408 ЦК України визначено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором (без визначення його максимальної тривалості для земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, як в даній справі).

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, законодавством передбачено можливість права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Далі, нормами ч.1 ст.237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У відповідності до ч.1 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Згідно ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Також згідно ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. У відповідності до ст.1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника, що відповідає правовому висновку ВС у справі № 465/7362/16 від 29.08.2018.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно вказує, що відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За вищенаведеного правового регулювання спірний договір міг бути укладеним у випадку, якщо одну з його сторін представляв представник на підставі належним чином оформленої довіреності, що має місце в цій справі.

Далі, відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) - ч.3 ст.215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх неповнолітніх дітей.

За змістом ст.205 ЦК України воля сторони правочину на його укладення у письмовій формі засвідчується її підписом.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів того, що він не мав волевиявлення на укладення спірного договору, оскільки цей договір від його імені підписав належним чином уповноважений представник, який не мав обмежень в укладення такого типу правочинів. У відповідності до наданої позивачем довіреності повірені, вказані в ній мають право, в тому числі, укладати від імені довірителя правочини щодо розпорядження всім належним довірителю майном, у тому числі, але не виключно: земельними ділянками, грошима, житловими ділянками, квартирами, нежитловими спорудами, укладати від імені довірителя правочини, які повірений вважає прийнятними та доцільними (а.с.50). Станом на день укладення спірного договору ця довіреність не припинила своєї дії, не була відізвана довірителем чи скасована в судовому порядку. Також позивачем не надано доказів того, що він у відповідності до вимог ст.1006 ЦК України звертався до повірених з вимогами повідомити йому про хід виконання довіреності, що ним видана, які не були задоволені.

Доказів наявності зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною позивач суду не надав.

Інших доказів, які б свідчили про недійсність спірного договору емфітевзису позивачем суду надано не було.

Також при розгляді справи не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що повірений, який підписав від імені позивача спірний договір, укладаючи його діяв всупереч інтересів чи волі позивача, адже за змістом відповідної довіреності він був уповноважений на укладення будь-яких правочинів щодо майна довірителя на власний розсуд, що позивачем у справі не оспорюється.

Оскільки позовна вимоги про визнання недійсним договору емфітевзису є такою, що не підлягає до задоволення, суд вірно вказав про необхідність відмовити у задоволенні похідної позовної вимоги про скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке виникло на підставі оспорюваного правочину.

Апеляційний суд враховує, що скаржник в своїй апеляційній скарзі не навів інших аргументів, які б не отримали оцінку суду першої інстанції при розгляді цієї справи.

Інших обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції у цій справі при судовому розгляді встановлено не було, а апеляційні скарга посилань на них не містить.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12.12.2018 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести за рахунок державного бюджету, оскільки скаржника звільнено від сплати судового збору згідно положень п.10 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12.12.2018 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лебединська аграрна компанія» про визнання недійсним та скасування договору емфітевзису та скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді віднести за рахунок державного бюджету.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 13 березня 2019.

Суддя-доповідач

Судді