Ухвала суду № 80418151, 12.03.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

"12" березня 2019 р. Cправа № 902/199/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Тварковський А.А., розглянувши матеріали

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" (вул. Аграрна, 1, с. Нова Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22512)

до: головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000)

про визнання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а також про зобов'язання поновити запис у поземельній книзі,

В С Т А Н О В И В :

07.03.2019 р. до Господарського суду Вінницької області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про:

1) визнання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання фізичним особам (громадянам), перелік яких вказано, дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га, що знаходяться на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області за межами населеного пункту;

2) визнання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою та надання у власність фізичним особам (громадянам), перелік яких вказано, земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га, що знаходяться на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області за межами населеного пункту;

3) зобов'язання головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області поновити запис у поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Староприлуцької сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 113, 2118 га ріллі, кадастровий номер: 0522284000:03:000:1033, орендовану ТОВ "Прилуцьке" на підставі договору оренди землі від 29.12.2012 р. № 633, укладеного із Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області.

Розглянувши матеріали позовної заяви вих. № 0603-19/1 від 06.03.2019 р. (вх. № 202/19 від 07.03.2019 р.), суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ТОВ "Прилуцьке" в обґрунтування заявлених вимог зазначає, що останнє відповідно до договору оренди землі № 633 від 29.12.2012 р., укладеного з Липовецькою районною державною адміністрацією, є орендарем земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоприлуцької сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 113,21118 га ріллі, кадастровий номер 0522284000:03:000:1033. Зазначена земельна ділянка в повному обсязі використовується позивачем у власній господарській діяльності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У той же час, за твердження позивача, в ході проведення заходів по інвентаризації землі, за даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вищевказана ділянка не відслідковується. При цьому встановлено, що з єдиного масиву загальною площею 113,2118 га, який знаходиться у позивача в платному користуванні відповідно до договору оренди землі, відповідачем за наказами надано дозволи 18-ти громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, а згодом на підставі наказів передано у власність цим же громадянам новосформовані (із присвоєння кадастрового номера) земельні ділянки площею по 2 га кожна.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визнати зазначенні накази головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області незаконними та їх скасувати, позаяк останні є такими, що порушують його права як орендаря землі.

Крім того, позивач просить зобов'язати головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області поновити запис у поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку загальною площею 113, 2118 га ріллі, кадастровий номер: 0522284000:03:000:1033, орендовану ТОВ "Прилуцьке" на підставі договору оренди землі від 29.12.2012 р. № 633.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. При цьому зі змісту рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 р. № 9-зп слідує, що не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно із ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів").

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації випливає поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміється компетенція суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Судова юрисдикція - це розмежування компетенції між загальними, господарськими та адміністративними судами. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Основними критеріями визначення юрисдикції спорів є характер (предмет) правовідносин, що виникли між сторонами та суб'єктний склад правовідносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів позову слідує, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття фізичними особами (громадянами) права власності на земельні ділянки. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття фізичними особами права власності на земельні ділянки.

А відтак, враховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до яких надано дозволи на розроблення документації із землеустрою та надано у приватну власність земельні ділянки фізичним особам (громадянам), такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб. При цьому суд також враховує, що хоча власники спірних земельних ділянок (фізичні особи) не були зазначені позивачем під час подання позову як співвідповідачі, вказана обставина не може бути підставою для розгляду спору господарським судом, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків таких фізичних осіб.

Правовий висновок у ідентичних правовідносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/13755/17 та від 15.01.2019 р. у справі № 911/4007/16.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах, та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Враховуючи викладене, вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у наведених постановах, судом враховуються при наданні оцінки відповідності процесуальним вимогам даного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на вказане, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Про відмову у відкритті провадження у справі, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви, постановлюється ухвала. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановляння в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу (ч. 3 ст. 175 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.175 ГПК України до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч.6 ст.175 ГПК України).

За приписами ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Враховуючи наведене, вказаний спір віднесений до юрисдикції загальних судів, в даному випадку з урахуванням правил виключної підсудності до юрисдикції Липовецького районного суду Вінницької області.

Разом з тим судом враховується, що зверненню з даним позовом в порядку господарського судочинства до Господарсько суду Вінницької області передувало звернення позивача з позовами з аналогічним вимогами до Вінницького окружного адміністративного суду та Липовецького районного суду Вінницької області. Зокрема, у жовтні 2017 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" зверталось із позовом з вимогами, які є предметом позову у дані справі, до Вінницького окружного адміністративного суду, за результатом чого у справі № 802/1909/17-а було прийнято рішення, яке оскаржено у апеляційному та касаційному порядках.

Однак, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 802/1909/17-а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.02.2018 р. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 р. скасовано. Провадження у зазначеній справі закрито, роз'яснивши, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Згодом з відповідним позовом ТОВ "Прилуцьке" звернулось до Липовецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 25.02.2019 р. у справі № 136/376/19 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за даними вимогами, роз'яснивши, що справа належить до юрисдикції Господарського суду Вінницької області.

Вказана ухвала мотивована тим, що враховуючи суб'єктний склад сторін у даній справі, характер правовідносин, що виникли між сторонами, дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Слід відмітити, що будь-якого врахування правових висновків Верховного Суду, які слугують орієнтиром для правозастосовчої діяльності та в силу приписів ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при застосуванні норм права мають характер обов'язкових, вказана ухвала суду не містить.

Натомість Господарський суд Вінницької області, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у даній справі керується правовими висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/13755/17 та від 15.01.2019 р. у справі № 911/4007/16.

Дійшовши висновку про відмову у прийнятті позовної заяви суд також зважає на практику Європейського суду з прав людини, яка згідно із ч. 4 ст. 11 ГПК України підлягає застосуванню судом при розгляді справ як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

У п. 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини" зазначено, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права.

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 820/5586/16).

З огляду на вказане, відмова господарського суду в прийнятті даної позовної заяви не суперечить ч.3 ст. 124 Конституції України, оскільки це не позбавляє позивача права на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб і в порядку встановленому Конституцією України та законами України, зокрема подання відповідної позовної заяви до суду іншої юрисдикції в порядку цивільного судочинства, в даному випадку Липовецького районного суду Вінницької області.

Окремо слід звернути увагу заявника, що він вправі з метою реалізації свого права на доступ до правосуддя, посилаючись зазначені вище обставини, подати до Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25.02.2019 р. у справі № 136/376/19, долучивши до неї клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали суду в порядку ст. 354 ЦПК України. При цьому наводячи зазначену вище хронологію подій, які мали місце, у якості поважних причин для відновлення процесуального строку.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 232, 233, 234, 235, 240, 242, 243, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. У відкритті провадження у справі № 902/199/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, та зобов'язання поновити запис у поземельній книзі відмовити.

2. Позовну заяву вих. № 0603-19/1 від 06.03.2019 р. (вх. № 202/19 від 07.03.2019 р.) на 13-ти аркушах разом з матеріалами на 86-ти аркушах повернути позивачу.

3. Копію позовної заяви вих. № 0603-19/1 від 06.03.2019 р. (вх. № 202/19 від 07.03.2019 р.) долучити до примірника ухвали, яка залишається в справі.

4. Згідно зі ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

5. За приписами п. 7 ч. 1 ст. 255 ГПК України ухвала про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена окремо від рішення суду першої інстанції до Північно-західного апеляційного господарського суду.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Копію ухвали надіслати заявникові рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (позивачу з матеріалами позовної заяви).

Дата складання повного тексту ухвали 12.03.2019 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Аграрна, 1, с. Нова Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22515;