Рішення № 80417604, 28.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2521/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" про стягнення заборгованості в загальній сумі 299124,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Садове" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" про стягнення заборгованості за договором поставки № 13-2609 від 26.09.2018 р. в загальній сумі 299124,00 грн., у т.ч. 282582,50 грн. основної заборгованості, 10312,50 грн. пені, 859,50 грн. 3% річних, 5369,50 грн. інфляційних втрат, посилаючись на наступне.

26.09.2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Садове" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" договір поставки № 13-2609.

Як вказує позивач, зі своєї сторони ПСП "Садове" відповідно до вищевказаного договору поставки передало ТОВ "Вікспромгруп" товар - соняшник врожаю 2018 року в кількості 31,11 тон на загальну суму 282582,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 56516,50 грн.), а саме: згідно накладної № 30 від 27.09.2018 року - 13,530 тон соняшник та накладної № 31 від 28.09.2018 року - 17,580 тон соняшнику.

Так, позивач зазначає, що відповідно до пункту 5.1. договору поставки № 13-2609 від 26.09.2018 р. товар - соняшник врожаю 2018 року в кількості 31,11 тон поставлено за адресою: вул. Вишнева, буд. 64, смт. Брилівка, Олешківський район, Херсонська область (вантажоодержувач - Філія ПАТ "ДПЗКУ" "Брилівський елеватор") згідно товаротранспортної накладної серії 12ААЕ № 969962 від 27.09.2018 р. і товаротранспортної накладної серії 12ААП № 969954 від 28.09.2018 р.

В свою чергу згідно п. 6.1 договору № 13-2609 від 26.09.2018 р. ТОВ "Вікспромгруп" зобов'язано оплатити товар на поточний банківський рахунок ПСП "Садове" протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відвантаження товару та підписання відповідних видаткових накладних.

Як зазначає позивач, з метою до судового врегулювання спору відповідачу було надіслано поштою претензію № 1 від 29.10.2018 року з вимогою про сплату на розрахунковий рахунок ПСП "Садове" заборгованості в сумі 282582,50 грн. згідно договору поставки №13-2609 від 26.09.2018 року у строк до 05.11.2018 р.

Проте, за ствердженнями позивача, станом на 09.11.2018 р. заборгованість за вищевказаний поставлений товар - соняшник врожаю 2018 року в кількості 31,11 тон на загальну суму 282582,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 56516,50 грн.) ТОВ "Вікспромгруп" не сплачена.

Наразі позивач посилається на п. 7.2 договору № 13-2609, за яким у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діє на дату такого прострочення.

Так, сума пені, нарахованої позивачем за період 04.10.2018 р. до 29.10.2018 р., складає 10312,50 грн., яка заявлена до стягнення.

За ствердженнями позивача, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару останній зобов'язаний відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми в розмірі 859,50 грн., а також збитки від інфляції, розмір яких складає 5369,50 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2018 р. позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2521/18 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 03.01.2019 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.01.2019 р. по справі № 916/2521/18 підготовче засідання відкладено на 21.01.2019 р. з огляду на неявку позивача та відповідача.

10.01.2019 р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" (вх. № 2-105/19) про участь у судовому засіданні 21.01.2019 р. у справі № 916/2521/18 в режимі відеоконференції, проведення якої заявник просив доручити господарському суду Херсонської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.01.2019 р. у справі № 916/2521/18 заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по даній справі задоволено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2019 р. по справі № 916/2521/18 підготовче засідання відкладено на 11.02.2019 р. з огляду на неявку відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.02.2019 р. у справі № 916/2521/18 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 28.02.2019 р.

25.02.2019 р. від позивача до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якому заявник вказує, що представник 28.02.2019 р. не матиме можливості прибути в судове засідання по даній справі, оскільки 28.02.2019 р. о 09 год.30 хв. братиме участь у судовому засіданні Білозерського районного суду Херсонської області по справі № 648/313/19 як представник ОСОБА_1, а о 11 год.00 хв. у судовому засіданні Херсонського апеляційного суду по справі № 664/2162/17 як представник ТДВ "Ім.Латиських Стрільців".

Відповідач відзив на позов не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою „за закінченою адресою не проживає", „за закінченням встановленого строку зберігання" та „неповна адреса".

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

26 вересня 2018 року між Приватним сільськогосподарським підприємством "Садове" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" (покупець) було укладено договір поставки № 13-2609, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується поставити й передати, а відповідач як покупець зобов'язується оплатити й прийняти від постачальника сільськогосподарську продукцію - соняшник (надалі іменований - товар) насипом відповідно до умов дійсного договору.

Згідно п. 1.2 договору постачальник гарантує покупцеві, що товар є його власністю й вільний від третіх осіб, не є предметом застави (у тому числі податкової), не перебуває під арештом, щодо нього відсутні судові або адміністративні спори і тд., а також гарантує чинність наданих документів відповідно до п. 10.6 на дату підписання та впродовж терміну виконання цього договору. Постачальник гарантує покупцеві, що товар не походить з території республіки Крим та/або міста Севастополя та/або території Луганської та Донецької області, тимчасово непідконтрольних Україні. Постачальник також гарантує, що розрахунки за товар та пов'язані з ним послуги (зберігання, транспортування тощо) були ним здійснені шляхом безготівкового розрахунку.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що якість товару повинна відповідати наступним показникам: волога - 8%, сміттєва домішка - 3%, маслянистість не менше 41%, всі інші показники - відповідно до ДСТУ 70112009.

Відповідно до п. 3.1 договору кількість товару - 100 метричних тонн +- 5% (згідно даних, отриманих при зважуванні товару під час вивантаження у пункті призначення). Вага є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні товару під час вивантаження в пункті призначення.

Положеннями п. 4.1 договору визначено, що ціна товару за дійсним договором за 1 метричну тону становить 10900 грн. з ПДВ. Загальна вартість товару становить 1090000 грн. з ПДВ +- 5% (п. 4.2 договору).

В п. 5.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується передати товар вантажним автомобільним транспортом на умовах СРТ („перевезення оплачено до"): ТОВ "Вікспромгруп", адреса: Херсонська область, Олежківський район, смт. Брилівка, вул. Вишнева, 64, що є пунктом призначення на умовах цього договору. Умови поставки визначаються й розуміються відповідно до "Інкотермс" 2010 р.

Згідно п. 5.2 договору товар повинен бути відвантажений відповідно до показників якості й у кількості, згідно п. 2.1 та 3.1 цього договору у період з 27.09.2018 р. по 01.10.2018 р. Датою відвантаження є дата приймання товару в пункті призначення.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що після відправлення автотранспорту з товаром до прибуття товару в пункт призначення постачальник зобов'язується електронною поштою (на електронну адресу vikxpromgrupp@gmail.com) надіслати покупцю наступну інформацію: а) ПІБ водія; б) номер посвідчення водія; в) номер автотранспорту та причепа; г) контактний номер водія.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець здійснює 100% оплати за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на поточний банківський рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відвантаження товару та підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Усі спори, що виникають у зв'язку із виконанням умов цього договору сторони вирішують у порядку, передбаченому чинним законодавством України з урахуванням положень цього договору (п. 9.1 договору).

Згідно п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що будь-які доповнення й зміни до цього договору повинні бути оформлені письмово у вигляді додатків до цього договору й підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Належним чином оформлені додатки до цього договору є його невід'ємною частиною.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як стверджує позивач, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 13-2609 ним було здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 282582,50 грн., що підтверджується копіями накладних від 27.09.2018 р. на суму 147477,00 грн. та від 28.09.2018 р. на суму 191622,00 грн., проте відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару не здійснив, внаслідок чого й виник даний спір.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.

Разом з тим, як вбачається з наданих позивачем до суду разом з позовом копій накладних № 30 від 27.09.2018 р. на суму 147477,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 24579,50 грн.) та № 31 від 28.09.2018 р. на суму 191622,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 31937,00 грн.), зазначені накладні не містять ані підпису уповноваженої особи відповідача про отримання вказаного в них товару, ані відмітки про таке отримання.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відтак, наведене свідчить, що подані позивачем в якості доказу здійснення господарської операції накладні та товарно-транспортні накладні, в розумінні положень чинного законодавства, є первинними документами, а відтак такими документами, які є підставою для оприбуткування товару. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

Проте, всупереч наведеним приписам законодавства накладні № 30 від 27.09.2018 р. та № 31 від 28.09.2018 р. не містять особистого підпису особи, уповноваженої на отримання товару від імені ТОВ "Вікспромгруп".

До того ж відповідно до умов договору поставки позивач був зобов'язаний в обумовлений договором строк поставити товар на умовах СРТ (згідно Інкотермс 2010) - ТОВ "Вікспромгруп", адреса: Херсонська область, Олежківський район, смт. Брилівка, вул. Вишнева, 64. При цьому вказаний термін CPT згідно Інкотермс 2010 "фрахт/перевезення оплачено до..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Також вказаний термін CPT зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

Так, як вбачається із наданих позивачем товарно-транспортних накладних серія 12ААЕ №969962 від 27.09.2018 р. та серія 12ААЕ №969954 від 28.09.2018 р., замовником та відправником вантажу є ТОВ "Вікспромгруп", а одержувачем вантажу - Філія ПАТ ДПЗКУ "Брилівський елеватор". Будь-яких посилань у вказаних товарно-транспортних накладних на договір поставки № 13-2609 від 26.09.2018 р. або відміток про здійснення перевезення вантажу саме позивачем в межах виконання вказаного договору зазначені ТТН не містять. Відтак, ідентифікувати надані позивачем товарно-транспортні накладні як документи по виконанню договору поставки № 13-2609 від 26.09.2018 р. за вказаними реквізитами в накладних є неможливим.

Адже за умовами п. 5.4 договору постачальник зобов'язаний самостійно та за власний рахунок забезпечити транспортування товару до пункту призначення і його цілість в дорозі; постачальник зобов'язаний забезпечити відвантаження товару в справний автотранспорт, технічно придатний для перевезення товару відповідно до умов цього договору.

За таких обставин, суд не вбачає зв'язку між отриманням товару на підставі вказаних товарно-транспортних накладних та договірними відносинами, що виникли між сторонами на підставі договору поставки № 13-2609 від 26.09.2018 р.

Згідно п. 5.6 договору постачальник вважається таким, що здійснив свої зобов'язання з поставки товару з дати приймання товару в пункті призначення.

Поряд з цим інших документів на підтвердження виконання позивачем своїх обов'язків за спірним договором поставки, які ним передбачені, позивач до суду не надав.

Водночас, позивачем до матеріалів справи надано копію рахунку-фактури № 27 від 28.09.2018 р. на суму 339099,00 грн. (в тому числі ПДВ - 56516,50 грн.), підписаного директором та головним бухгалтером ПСП "Садове" та скріпленого печаткою останнього, однак доказів отримання вказаного рахунку відповідачем матеріали справи не містять.

Крім того, п. 6.2 договору поставки визначено, що постачальник зобов'язується надати покупцеві податкову накладну в електронному вигляді, належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201.1 Податкового кодексу України та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події (отримання коштів) протягом строку, передбаченого Податковим кодексом України.

Однак, доказів надання Приватним сільськогосподарським підприємством "Садове" Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" податкових накладних за спірними операціями поставки товару, обов'язок надання яких сторони погодили в п. 6.2. договору від 26.09.2018 р., матеріали справи також не містять.

У зв'язку з викладеним господарський суд не приймає накладні № 30 від 27.09.2018 р. та № 31 від 28.09.2018 р., товарно-транспортні накладні серія 12ААЕ №969962 від 27.09.2018 р. та серія 12ААЕ №969954 від 28.09.2018 р. як належні та допустимі докази, що підтверджують передачу позивачем відповідачу товару, оскільки позивачем всупереч вимогам ст. 74 ГПК України не доведено факт поставки та отримання відповідачем товару, на які він посилається в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець здійснює 100% оплати за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на поточний банківський рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відвантаження товару та підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Отже, у правовідносинах поставки, які виникли на підставі спірного договору, обов'язок оплати вартості товару виникає у покупця виключно за умови доведеності факту передання продавцем такого товару у власність покупця та підписання сторонами відповідних видаткових накладних, а недоведеність такого факту виключає можливість покладення на відповідача обов'язку по сплаті відповідної грошової суми за поставку товару.

З огляду на те, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено факту передання у власність відповідача товару за спірним договором поставки, по якому заявлена до стягнення спірна заборгованість, а також враховуючи відсутність підписаних сторонами відповідних видаткових накладних, з моменту підписання яких умовами договору пов'язано момент виникнення обов'язку по оплаті товару, суд не вбачає правових підстав для покладення на ТОВ "Вікспромгруп" обов'язку щодо сплати за поставку товару та стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 282582,50 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 10312,50 грн. на підставі п.7.2 договору поставки, розрахунок якої наведено в позові, суд зазначає наступне.

Такі правові наслідки як сплата неустойки настають саме у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 7.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діє на дату такого прострочення.

З огляду на встановлення судом відсутності підстав для здійснення відповідачем оплати за договором і самої заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені, що заявлена до стягнення.

Аналогічно з огляду на відсутність у відповідача зобов'язання з оплати за поставку товару та відповідно прострочення такого зобов'язання, неможливо застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Так, виходячи з системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, обов'язок сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, що в даному випадку відсутнє.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача на користь ПСП "Садове" нарахованих за порушення грошового зобов'язання сум пені в розмірі 10312,50 грн., 3% річних в розмірі 859,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5369,50 грн. є безпідставними з огляду на відсутність у відповідача самого грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" про стягнення заборгованості в загальній сумі 299124,00 грн., у т.ч. 282582,50 грн. - основної заборгованості, 10312,50 грн. - пені, 859,50 грн. - 3% річних, 5369,50 грн. - інфляційних втрат є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного сільськогосподарського підприємства "Садове" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікспромгруп" про стягнення заборгованості в загальній сумі 299124,00 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 березня 2019 р.

Суддя В.С. Петров