Рішення № 80417498, 28.02.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/4024/17

Номер провадження 2/404/516/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

за участі секретаря- Вітохіної Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ПАТ КБ”Приватбанк”, який 21.05.2018 року змінив свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №б/н від 10.07.2008 року станом на 31.05.2017 року в розмірі 12 051,59 грн., з них: заборгованість за кредитом- 779,45 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом- 8 060,16 грн., заборгованість за пенею та комісією- 2 400,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 561,98 грн.- (процентна складова), та 1 600,00 грн. - понесених судових витрат.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 10.07.2008 року відповідач отримала кредит у розмірі 500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір, що підтверджується підписом в заяві. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.05.2017 року має заборгованість 12 051,59 грн., яка складається із заборгованості за кредитом- 779,45 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом- 8 060,16 грн., заборгованості за пенею та комісією- 2 400,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 561,98 грн.- (процентна складова), та 1 600,00 грн. - понесених судових витрат. З посиланням на зазначене сторона позивача просила задовольнити позовні вимоги повністю. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про стягнення боргу. Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року відкрито провадження по вказаній цивільній справі та призначено судове засідання.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції. Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2018 року, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 50). 02 серпня 2018 року відповідачем, через канцелярію суду, подано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнала, у їх задоволенні просила відмовити та застосувати строк позовної давності. Вказала, що свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що через порушення умов кредитного договору в неї, станом на 31.05.2017 року є заборгованість за кредитом в сумі 12 051,59 грн. З даним твердженням не згодна, оскільки позивач в одну суму заборгованості порахував фактично дві різні карти: одну, що була видана 10.07.2008 року зі строком дії 4 роки, яка закінчилася 10.07.2012 року, та якусь іншу картку банку, яку в неї було викрадено 07.02.2013 року разом з сумкою, з приводу чого зверталась до правоохоронних органів. На підтвердження надання їй карти з кредитним лімітом 793,57 гривень ОСОБА_2 жодних документів не надає. Станом на 01.01.2013 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, нею було повністю погашено кредит від 10.07.2008 року. Жодних доказів укладення нового договору, видачі нової карти з кредитним лімітом 793,57 гривень банком не надано. Крім того, відповідно до розрахунків наданих позивачем було в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитом з 36,00% річних до 43,20% річних. Також банком самостійно було введено відсоткову ставку по простроченій заборгованості в розмірі 72.00%. Крім того, зміна умов договору по картковому рахунку в односторонньому порядку відбулася з порушенням Умов та правил, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та допустимих доказів про причини зміни розміру процентної ставки, а також доказів повідомлення позичальника про зміну процентної ставки та погодження з ним цієї дії. Загалом із наданих Банком документів неможливо визначити розмір відсоткової ставки за прострочену заборгованість за кредитом, оскільки вказана відсоткова ставка відображена тільки в розрахунку заборгованості за кредитним договором в розмірі 72% річних. Умови та правила кредитування також не містять її підпису , ні такої відсоткової ставки. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору , і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки, в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Вважає, що комісія обрахована позивачем в сумі 2400.00 гривень також є незаконною. За положеннями ч. 5 ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів” до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Штраф та пеню за кредитним договоромпозивач також обраховує незаконно. Відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення — строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс 15 та у постанові від 11.10.2017 року №347/1910/15-ц. Отже, позов не підлягає задоволенню, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису Позичальника та не є складовою частиною кредитного договору, відсутня заява анкета на укладання договору в 2013 році. Розрахунок заборгованості за договором від 10.07.2008 року не є належним доказом у справі, оскільки грунтується на припущеннях, так як Банком не надано жодних первинних бухгалтерських документів, виписок по рахунку, меморіального ордеру, анкети заяви, що могли б свідчити про наявність заборгованості та сам факт надання кредиту (а.с. 79-84).

Представником позивача на електронну адресу суду 11 вересня 2018 року направлено та 18 вересня 2018 року отримано судом поштою відповідь на відзив, згідно якої вважає, що відповідач приєдналась до Умов та правил надання Банківських послуг шляхом підписання відповідної анкети-заяви від 10.07.2008 року. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. Вважає, що Банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов'язань: копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідача, за яким був оформлений кредитний договір; виписка по рахунку; фото клієнта з карткою. Зауважує, що Закон України ''Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Щодо перевипуску кредитних карт, то 10.07.2008 року ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку "Універсальна" № 4149437324800158 зі строком дії до 01.2010 року, що підтверджується довідкою банку по виданим карткам, а також відміткою у відповідному полі анкети-заяви. В подальшому картка неодноразово перевипускалася. Клієнт ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) згідно кредитного договору б/н від 10.07.2008 року, отримала картки №4149437324800158, №4149437400925986, №4149437724160575, №5211537439112504 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2016 року. 10.06.2013 року відповідач пройшла повторну ідентифікацію та підписала нову анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Отримання перевипущених карток підтверджується фотографуванням клієнта з карткою (фото додаються), а користування випискою по рахунку в якій відображено, як зняття кредитних коштів, так і погашення. Згідно Постанови НБУ від 17.12.2003 року «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» п. 2.2. Ідентифікація клієнта не є обов'язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України. Оскільки, відповідача було ідентифіковано 10.07.2008 року та повторну ідентифікацію відповідач пройшла 10.06.2013 року, то при перевипускі карток підписання нової анкети не було потрібно, що не заборонено чинним законодавством України. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого Клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. Тобто, перевипуск картки це лише заміна самої картки, в той час заборгованість переноситься на новий картковий рахунок. В розрахунку заборгованості позивачем зазначено заборгованість, що була перенесена на останню перевипущену картку № 5211537439112504. Щодо посилання Відповідача на втрату картки, то особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов”язання. Відповідачем було інформовано ОСОБА_2 про втрату картки 10.06.2013 року, даний запит розглянули провідні спеціалісти банку. На запит було надано відповідь, згідно якої відповідачем були порушені умови договору, за якими клієнт зобов”язався негайно інформувати банк, а також клієнту рекомендовано звернутись до правоохоронних органів про факти втрати Картки, Стікеру PayPass, ПІНу, сім-карти мобільного телефону. Щодо нарахування підвищеної процентної ставки повідомив, що Умовами договору встановлено, що за користування ОСОБА_2 нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів на рік. Також зазначив, що згідно умов договору за несвоєчасне виконання боргових зобов'язань (користування простроченим кредитом і овердрафтом) Держатель сплачує відсотки за підвищеною процентною ставкою або додаткову комісію. У зв'язку з вищенаведеним твердження відповідача, щодо необгрунтованого нарахування збільшеної відсоткової ставки являється хибним. Одночасно зазначив, що в розрахунку заборгованості, в колонці під назвою «сума комісії та пені» фактично зазначено лише пеню, оскільки нарахування комісії умовами кредитного договору не передбачено. Крім того, заперечення відповідача, про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст.61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Щодо строків позовної давності, то строк випущеної картки до отаннього дня 09.2016 року, а позивач звернувся до суду 21.06.2017 року- до спливу строку позовної давності. Вважає, що обставини, на які відповідач посилається у відзиві, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Також зауважує, що згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконувала свої зобов”язання за кредитом, що свідчить про те, що знала про умови кредитування та визнала свої зобов”язання за Договором. Тому, посилання відповідача про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги (а.с. 89-150).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 листопада 2018 року, за клопотанням представника відповідача, витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» оригінал: анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10.06.2013 року та фото клієнта з картою (а.с. 159).

29 листопада 2018 року на виконання вимог ухвали суду від 19 листопада 2018 року представником позивача на електронну адресу суду направлено довідку про видачу кредитної картки, фото з продуктом банку, виписку за договором (а.с. 164-180).

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити, з посиланням на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач, її представник в судовому засіданні вимоги не визнали, у їх задоволенні просили відмовити, після оголошеної перерви, представник відповідача подала, через канцелярію суду, заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши виступи представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд позов задовольняє частково, із наступних підстав. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.1 ст.631 ЦК України).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 10.07.2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно якого позичальнику надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 в заяві від 10 липня 2008 року підтвердила, що зазначена заява разом із Пам'яткою, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена і згодна, що засвідчила своїм підписом. Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка з карткового рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача. З наданого розрахунку та виписки з карткового рахунку встановлено, що ОСОБА_1, користуючись кредитними коштами, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом з урахуванням 34,80 % річних.

Що стосується укладеного між сторонами у даній справі кредитного договору та його складових, то, як зазначалося вище, підписавши 10 липня 2008 року заяву ОСОБА_1 дала свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена.

Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надала. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами.

Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_1 не заявляла. За таких обставин, суд вважає, що між банком та відповідачем 10 липня 2008 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами. А тому, заперечення щодо не підписання позичальником Умов та правил не заслуговують на увагу.

10 червня 2013 року відповідач звернулась до Банку із заявою про перевипуск карти, тобто надання з новим строком дії (а.с. 106,107), отримала кредитну картку 5211537439112504 із строком дії по вересень 2016 року включно, що підтверджується довідкою банку (а.с. 167). Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. Відповідно до пунктів 3.1.1 та 33.1.3 Правил користування платіжною карткою карта дійсна до останнього календарного дня вказаного в картці місяця і по закінченню строку дії картки банк продовжує строк дії картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо від клієнта не надійшла письмова заява про закриття карткового рахунку.

Згідно з пунктом 5.4 правил користування платіжною карткою строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Крім цього, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначала, про те, що іншу картку банку в неї було викрадено 07.02.2013 року разом з сумкою, з приводу чого зверталась до правоохоронних органів. Як вбачається із матеріалів справи 07 січня 2013 року дійсно до чергової частини Кіровоградського ВП УМВС в області по лінії 102 надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_1, 26.10. 1971 р.н, прож: ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що 07.01.2013 по вул. Бєляєва невідома особа шляхом ривка заволоділа належною їй сумкою. Даний факт зареєстровано до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Кропивницького відділу поліції за реєстраційним № 204 від 07.02.2013 та в подальшому внесено в ЄРДР № 12013120020000115 від 07.02.2013 року (а.с. 84).

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено визначення електронного платіжного засобу (п. 1.14) - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Згідно п. 1.27 платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Ч. 16 ст. 14 встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та / або використання електронного платіжного засобу або його реквізитів.

Відповідно до умов Договору клієнт зобов'язаний: застосовувати заходи до запобігання втрати картки, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконного використання (п. 1.1.2.10 Умов і Правил); -інформувати ОСОБА_2, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, ПІНу, або отримання звістки про їх незаконне використання (п 1.1.2.11 Умов і Правил ); У 3-х денний термін після усної заяви про втрату картки, ПІНа надати письмову заяву в ОСОБА_2 (п. 1.1.2.12 УіП). Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи (п. 1.1.5.29 Договору). ОСОБА_1 із письмовою заявою в ОСОБА_2 про втрату картки звернулась лише 10 червня 2013 року, на що Банком 12 червня 2013 року повідомлено, що нею порушені правила. Зловживань та порушень зі сторони співробітників Банку не виявлено. За результатами розгляду рекомендовано звернутись до правоохоронних органів (а.с. 145).

Грошовими коштами здійснювалась оплата послуг, відповідно особа (або ж сам відповідач) яка здійснювала оплату мала інформацію про платіжну карту, її номер, строк дії, СVV-код і знала ПІН -код властивий даній карті, а згідно п. 1.1.1.106 УІП РIN -код відомий лише держателю карти та необхідний для здійснення операцій з Платіжною картою.

Враховуючи п. 1.1.5.29 кредитного договору, клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з картою. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Кримінальне провадження про вчинення злочину стосовно ОСОБА_1, не підтверджує та не спростовує наявність чи відсутність вини останньої щодо неналежного виконання кредитного зобов’язання. Відсутні докази того, що кредитні кошти з рахунку відповідача знято внаслідок шахрайських дій невідомих осіб.

Позивач зазначав, що взяті на себе зобов’язання за кредитним договором відповідачка припинила виконувати, у зв'язку з чим, станом на 31.05.2017 року утворилась заборгованість у розмірі — 12 051,59 грн., з них: заборгованість за кредитом- 779,45 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом- 8 060,16 грн., заборгованість за пенею та комісією- 2 400,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 561,98 грн.- (процентна складова), розрахунок якої додається (а.с. 4-6).

Разом з цим, аналізуючи наданий позивачем розрахунок, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування тобто з 01.10.2016 року, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення частково, стягнувши заборгованість по процентам за користування кредитом по вересень 2016 року, включно.

Такий правовий висновок викладено в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд не у повній мірі погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості по процентам за користування кредитом та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку; умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року (справа № 489/9289/14-ц, провадження № 61-5307св18), у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо; боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку; такий висновок наведений і у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

З розрахунку заборгованості вбачається, що під час укладення кредитного договору діяла процента ставка по кредиту в розмірі 36,00 % на рік, з 01.01.2013 року процентна ставка була зменшена до 30,00 % річних, з 01.09.2014 року зменшена до 34,80% річних, а з 01.04.2015 року збільшена до 43,20 % річних.

Однак, суду не надано доказів того, що позивачем узгоджувалася з відповідачем зміна процентної ставки - її збільшення до 43,20 % річних з 01.04.2015 року, а тому суд за цей період бере до уваги первинну процентну ставку - 36,00 % річних (3% на місяць). Щодо дотримання порядку зміни процентної ставки до 30,00 % річних у період з 01.01.2013 року до 31.08.2014 року та до 34,80% річних у період з 01.09.2014 року до 31.03.2015 року, то слід зазначити, що зменшення процентної ставки здійснено кредитором в односторонньому порядку правомірно. Крім того, суд звертає увагу, що поняттю «базова процентна ставка» не надано визначення в Умовах і правилах надання банківських послуг та таке поняття не може розумітись як початкова процентна ставка, яка може змінюватись банком в односторонньому порядку.

Станом на 31.03.2015 року загальний залишок заборгованості за процентами становив 227,10 грн.

У період з 01.04.2015 року до 30.09.2016 року процентна ставка за ОСОБА_2 договором становила 3,0% на місяць (36%на рік). З розрахунку 360 днів у році, що передбачено у Кредитному договорі, денна процентна ставка становить 0,1%.

Заборгованість за процентами за період з 01.04.2015 року до 30.05.2015 року є добутком: 734,53 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*60 днів (з 01.04.2015 року до 30.05.2015 року включно)*0,1% та дорівнює 44,07 грн.

Заборгованість за процентами за період з 31.05.2015 року до 29.06.2015 року є добутком: 691,66 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*30 днів (з 31.05.2015 року до 29.06.2015 року включно)*0,1% та дорівнює 20,75 грн.

Заборгованість за процентами за період з 30.06.2015 року до 30.07.2015 року є добутком: 654,87 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*31 день (з 30.06.2015 року до 30.07.2015 року включно)*0,1% та дорівнює 20,30 грн.

Заборгованість за процентами за період з 31.07.2015 року до 07.08.2015 року є добутком: 621,47 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*8 днів (з 31.07.2015 року до 07.08.2015 року включно)*0,1% та дорівнює 4,97 грн.

Заборгованість за процентами за період з 31.08.2015 року до 29.09.2015 року є добутком: 603,34 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*30 днів (з 01.08.2015 року до 29.09.2015 року включно)*0,1% та дорівнює 18,10 грн.

Заборгованість за процентами за період з 30.09.2015 року до 30.09.2016 року є добутком: 599,30 грн. (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався)*367 днів (з 30.09.2015 року до 30.09.2016 року включно)*0,1% та дорівнює 219,94 грн.

У підсумку, заборгованість за процентами за весь період користування кредитом складає 555,23 грн.(227,10 грн.+ 44,07 грн.+20,75 грн.+20,30 грн.+4,97 грн.+18,10 грн.+219,94 грн.), а не 8 060,16 грн.

Крім цього, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15. Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Враховуючи викладене, у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісією- 2 400,00 грн., так як з наданих розрахунків й заявлених вимог не можливо роз’єднати суми заборгованості по пені та комісії, суд вважає за необхідне, відмовити, в зв”язку із забороною подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі- 2 146,66 грн., з них: заборгованість за кредитом – 779,45 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 555,23 грн., штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 561,98 грн.- (процентна складова).

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, заявлених стороною відповідача, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ПК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ПК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 91-93 Постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж ОСОБА_1 на погашення кредиту було здійснено 13 листопада 2014 року (а.с.5- зворотня сторона), а тому момент виникнення права вимоги слід відраховувати з часу нездійснення чергового платежу, тобто з 25 грудня 2014 року, тому саме з цього моменту для позивача АТ КБ «ПриватБанк» почався перебіг позовної давності. Крім того, згідно довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” відповідачу було видано картки №4149437324800158, 4149437400925986, 4149437724160575, 5211537439112504 остання з яких мала термін дії до останнього дня 09.2016 року (а.с. 146, 167). Оскільки, позов до суду позивачем було подано в червні 2017 року, відтак строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір майнового характеру виходячи з такого розрахунку. Загальна сума задоволених вимог позивача складає в розмірі 2 146,66 грн., тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 285,00 грн. (2 146,66 грн. х 100% : 12 051,59 грн. х 1 600,00 грн.).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” заборгованість за кредитним договором №б/н від 10.07.2008 року в розмірі- 2 146,66 грн., з них: заборгованість за кредитом – 779,45 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 555,23 грн., штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 561,98 грн.- (процентна складова), а також 285,00 грн. -сплаченого судового збору.

У іншій частині вимог- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570;

відповідач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Повне судове рішення складено 05 .03. 2019 року.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда