Рішення № 80417268, 14.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2019Справа № 910/14075/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/14075/18

За позовомЗаступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 Субботіна Олександра Миколайовича в інтересах держави в особі: 1) Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 2) Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністраціїдоКомунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києвапроповернення приміщення гімназії

За участю представників сторін:

від прокуратури: Стрільчук Н.О., посвідчення №045877 від 13.02.2017р.;

від позивача 1: Матюшенко О.М., довіреність №101-84/03 від 04.01.2019р.;

від позивача 2: Кошелєва М.О., довіреність №12 від 02.01.2019р.;

від відповідача: Давиденко І.О., адвокат, ордер серії КС №339129 від 22.01.2019р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 Субботін Олександр Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі: 1) Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації; 2) Управління освіти Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва про повернення приміщення гімназії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення строку дії Договору №2173 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 31.03.2016р., відповідач безпідставно продовжує користуватись нежитловими приміщеннями загальною площею 304,80 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул О.Мішуги, 5, та які підлягають поверненню балансоутримувачу - Управлінню освіти Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації для використання за призначенням - як заклад освіти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018р. відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання по справі призначено на 29.11.2018р.

В підготовчому засіданні 29.11.2018р. судом, у відповідності до ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.12.2018р.

10.12.2018р. позивачем 2 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі, в яких зазначається, що розміщення підприємства охорони здоров'я в закладі освіти суперечить вимогам Закону України «Про освіту», з огляду на що відповідач неодноразово повідомлявся про відмову у продовженні договору оренди.

12.12.2018р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, вказуючи на те, що зі змісту умов Договору не вбачається, що в оренду передано саме частину приміщення закладу освіти (гімназії). Крім цього, відповідач вказує на те, що умовами Договору не передбачено односторонньої відмови від Договору, разом з цим передбачено право орендодавця відмовитися від Договору та вжити всіх необхідних заходів для примусового виселення орендаря у разі несплати останнім орендної плати протягом трьох місяців підряд, проте відповідачем всі орендні платежі сплачувались своєчасно та в повному обсязі. Також відповідач зазначає, що протягом місяця після закінчення строку дії Договору відповідачем, жодних повідомлень орендодавця про припинення дії Договору отримано не було, при цьому з посиланням на ст. 783 ЦК України наголошує, що саме орендодавець, а не балансоутримувач, користується правом вимоги про розірвання Договору.

В судовому засіданні 13.12.2018р. суд, у відповідності до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі №910/14075/18 на 30 днів та на підставі ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголосити перерву в підготовчому засіданні до 24.01.2019р.

22.12.2018р. через відділ діловодства суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 зазначає, що рішенням Київської міської ради від 02.12.2010р. №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» приміщення гімназії №323 розміщеної за адресою: м. Київ, вул. О.Мішуги, 5, включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які розміщені у Дарницькому районі, що підтверджує передачу в оренду саме приміщень закладу освіту. Також, за твердженням прокуратури, сплата орендної плати не свідчить про волевиявлення сторін на автоматичне продовження Договору №2173 та не підтверджує обставину його автоматичної пролонгації, оскільки, відповідно до п. 3.12 Договору, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату до повернення об'єкту оренди підприємству - балансоутримувачу (Управлінню).

Крім цього, з посиланням на ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, п. 9.7 Договору та докази, долучені до матеріалів справи, прокуратура вказує на відсутність взаємного волевиявлення (у тому числі мовчазного) на продовження дії Договору з боку Управління, яке як сторона Договору неодноразово повідомляло відповідача про відмову у продовженні орендних правовідносин.

З приводу підстав представництва інтересів держави заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 повідомив, що з огляду на передачу спірних приміщень в орендне користування для цілей розміщення комунального некомерційного підприємства охорони здоров'я, навчальний заклад не може у повному обсязі задовольнити потребу мешканців мікрорайону у здобутті освіти. Таким чином, враховуючи, що позивачі, будучи обізнаними, що Договір суперечить законодавству про освіту, не вжили дій, спрямованих на усунення допущених порушень у позасудовому порядку, як і не звернулися за захистом до суду, а вжиті Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією заходи щодо пришвидшення пошуку та реконструкції більш придатного приміщення для розміщення закладу охорони здоров'я на думку прокуратури не є достатніми, прокурором прийнято рішення про вжиття заходів представницького характеру.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2019р. враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, а також відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, закрито підготовче провадження у справі №910/14075/18 та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2019р.

В судовому засіданні 14.02.2019р. представники прокуратури та позивача-2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. В той же час, представник позивача-1, надаючи пояснення по справі просив прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 14.02.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації №373 від 11.08.2011р. до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації було передано приміщення гімназії №323, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мишуги, 5.

31.03.2016р. між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач) та Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва (орендар) було укладено Договір №2173 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 17.03.2015 №29 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мишуги, 5, для розміщення комунального некомерційного підприємства охорони здоров'я.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 304,80 кв. м., в т.ч. на І поверсі - 304,8 кв.м., згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з пунктами 2.4.-2.5. Договору, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі об'єкта. Передача об'єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об'єкт. Власником об'єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 9.1 Договору, цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.03.2016р. до 30.03.2017р.

Судом встановлено, що об'єкт оренди за Договором №2173 від 31.03.2016р.: нежитлові приміщення, загальною площею 304,80 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Мишуги, 5, що належать до комунальної власності міста Києва та перебувають на балансі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, були передані орандарю у користування, про що сторонами підписано трьохсторонній акт приймання-передачі об'єкту в оренду від 31.03.2016р.

26.08.2016р. між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Департамент), Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач) та Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва (орендар) було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.03.2016р. №2173, відповідно до п. 1 якої Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за згодою орендаря передає, а Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов'язки орендодавця по Договору оренди від 31.03.2016р. №2173 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Пунктом 9.4 Договору визначено, що Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

За умовами п. 9.7 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною цього Договору.

24.01.2017р. та 26.03.2018р. відповідач звертався до Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з листами №102 від 23.01.2017р. та №443 від 21.03.2018р., в яких просив продовжити строк дії Договору оренди.

Листами №222 від 30.01.2017р., №232 від 31.01.2017р., №633 від 28.02.2017р., №645 від 23.02.2018р., №785 від 14.03.2017р. Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомляло відповідача про намір використовувати приміщення за цільовим призначенням, а саме: задовольнити потреби громадян відповідної території в здобутті освіти, а тому Договір оренди продовжуватись не буде, у зв'язку із чим запропоновано відповідачу провести остаточні розрахунки по наданим послугам та здати орендовані приміщення балансоутримувачу по акту приймання-передачі.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що у разі закінчення/припинення дії цього Договору або при його розірванні, орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди.

Проте, відповідач нерухоме майно після закінчення строку дії Договору позивачу не повернув, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму.

За змістом частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Водночас, оскільки передане в оренду за спірним Договором нерухоме майно є власністю територіальної громади міста Києва, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За умовами п. 9.1 Договору, він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.03.2016р. до 30.03.2017р.

Згідно з частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються з нормою частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Проте, положеннями статті 764 Цивільного кодексу України визначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У частині 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» також передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З аналізу статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Таким чином, для продовження дії договору оренди на підставі частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Істотне значення у даному випадку має зміст такого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди.

Як встановлено судом, Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як балансоутримувачем орендованого приміщення, неодноразово, зокрема, листами №222 від 30.01.2017р., №232 від 31.01.2017р., №633 від 28.02.2017р., №645 від 23.02.2018р., №785 від 14.03.2017р. було повідомлено відповідача про відсутність підстав для продовження терміну дії Договору оренди, оскільки спірне нежитлове приміщення необхідне для використання за цільовим призначенням.

Разом з цим, абзацами 3, 5 статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відтак, листи Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації не можуть вважатися належними доказами відмови орендодавця від поновлення договору оренди, оскільки в розумінні статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцем за цим Договором є саме Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, якою в даному випадку було направлено орендарю лист №101-2479/02 від 16.03.2017р. з повідомленням про те, що Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не заперечує проти продовження дії Договору №2173 від 31.03.2016р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду до завершення будівельних робіт з реконструкції закладу охорони здоров'я на вул. Б. Гмирі, 8, куди у подальшому переміститься орендар з гімназії №323.

Крім цього, згідно із змістом вказаного листа Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації доручено у стислі терміни здійснити необхідні організаційно-правові заходи, для продовження терміну дії Договору на строк проведення реконструкції об'єкту по вул. Б.Гмирі. 8 але не більше ніж на один рік.

Сторони не надали до матеріалів справи належних доказів продовження терміну дії спірного Договору оренди на один рік.

Таким чином, листів саме орендодавця - Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, з запереченнями щодо продовження терміну дії Договору у строк, визначений ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 9.7 Договору, надісланих орендарю у період з 31.03.2017р. по 30.04.2017р. та у період з 31.03.2018р. по 30.04.2018р., матеріали справи не містять, а тому за висновком суду Договір №2173 від 31.03.2016р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду є продовженим на той самий термін - 1 рік, тобто до 30.03.2019р., і на тих самих умовах, які були передбачені договором, та нормами чинного законодавства не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача-2 на положення п. 9.7. Договору оренди, оскільки з положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що учасниками договору оренди комунального майна є саме орендодавець та орендар, тоді як Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за договором є балансоутримувачем спірного приміщення, тобто його права, безпосередньо пов'язані з відносинами, що виникають між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Суд також наголошує на тому, що під час розгляду справи орендодавець за спірним договором оренди (позивач-1) так і не висловив своєї категоричної позиції проти продовження строку дії Договору №2173 від 31.03.2016р. та необхідністю відповідачу звільнити нежитлові приміщення загальною площею 304,80 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул О.Мішуги, 5.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з положеннями ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи не встановлення судом обставин припинення Договору оренди №2173 з причин несвоєчасної відмови орендодавця від пролонгації цього договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про зобов'язання Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва повернути нежитлове приміщення, у зв'язку з закінченням строку дії Договору оренди.

При цьому, стосовно подання позову прокурором, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3) ч. 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17, від 23.10.2018р. у справі №906/240/18, від 01.11.2018р. у справі №910/18770/17 та від 06.02.2019р. у справі №927/246/18.

Проте, судом не встановлено, а прокурором не доведено наявності обставин, які б давали підстави для висновку про порушення інтересів держави та позивачів у спірних правовідносинах.

Більш того, у даній справі судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Навпаки, обставини справи свідчать про вжиття позивачами заходів з метою врегулювання спірних правовідносин з відповідачем. Сама по собі обставина не звернення позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 13.03.2019р.

Суддя А.І. Привалов