Рішення № 80417202, 06.03.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2019 Справа № 917/1258/18

за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища", пр-т Космонавтів, 30-А, оф.721, м. Вінниця, Вінницька область, 21021

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке підприємство з санації полігону", вул. Шевченка, 46, оф. 303, м. Кременчук, 39600;

2) Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628, вул. Горького, 48/75, м. Кременчук, Полтавська область, 39600;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Кременчук", вул. Тімірязєва, 49, м. Кременчук, 39600;

4) Кременчуцької міської ради Полтавської області, площа Перемоги, 2, м. Кременчук, 39600

про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 20.10.2017 року до договору про встановлення земельного сервітуту від 06.10.2011 року в редакції від 27.05.2013 року

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Отюгова О.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача 1 : відсутні;

від відповідача 2 : ОСОБА_2;

від відповідача 3: ОСОБА_3;

від відповідача 4: ОСОБА_4.

Обставини справи : 12.10.2018 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища" до відповідачів:1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке підприємство з санації полігону"; 2) Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Кременчук"; 4) Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 20.10.2017 року до договору про встановлення земельного сервітуту від 06.101.2011 року в редакції від 27.05.2013 року , яка була укладена між Кременчуцькою міською радою Полтавської області, Кременчуцьким комунальним автотранспортним підприємством 1628, Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Кременчук" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке підприємство з санації полігону".

Ухвалою суду від 06.11.2018 року відкрито провадження у даній справі.

Перший відповідач (ТОВ "Кременчуцьке підприємство з санації полігону") надав суду відзив на позов № 27 від 27.11.2018 р. (вх. № 11246 від 30.11.2018 р.), згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову ( арк. справи 37-40, том 2) .

Другий відповідач (Кременчуцьке комунальне автотранспортного підприємства 1628) надав суду відзив на позов № 01-06/1185 від 27.11.2018 р. (вх. № 11277 від 03.12.2018 р.), згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову (арк. справи 42-45, том 2).

Третій відповідач (ТОВ "Кліар Енерджі-Кременчук") надав суду відзив на позов № б/н від 19.11.2018 р. (вх. № 11025 від 26.11.2018 р.), згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову ( арк. справи 221-225, том 1).

Четвертий відповідач (Кременчуцька міська рада Полтавської області) надав суду відзив на позов № 06-14/1461 від 23.11.2018 р. (вх. № 11110 від 28.11.2018 р.), згідно якого зазначає про відсутність спору у даній справі та просить суд закрити провадження у даній справі (арк.. справи 232-238, том 1). Крім того, останній надав суду клопотання про закриття провадження № 06-14/1462 від 23.11.2018 р. (вх. № 11110 від 28.11.2018 р.) В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на відсутність підстав для визнання недійсним на майбутнє спірного договору оренди, який розірвано його сторонами до звернення позивача до суду ( арк.. справи 239-241, том 1).

Позивач надав суду відповіді на відзив, згідно яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (арк. справи 79-87, том 2).

Суд відмовив у задоволенні клопотання Кременчуцької міської ради про закриття провадження у справі.

Так, відповідно до пункту 2 частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору. Укладення угоди про розірвання спірної додаткової угоди не свідчить про відсутність предмету спору, оскільки предмет спору не перестав існувати, а між позивачем та відповідачами, ще залишились неврегульовані питання стосовно предмета спору. Відтак, підстави для закриття провадження у справі відсутні.

В судовому засіданні 06.03.2019 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде складено повне рішення, роз'яснив порядок набранням рішенням законної сили та строк його оскарження у відповідності до положень ст. 240 ГПК України..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що метою створення та єдиним предметом діяльності ТОВ “КПСП” було здійснення санації існуючого полігону твердих побутових відходів на території міського звалища на Деївській горі.

Задля досягнення вказаної мети, 06 жовтня 2011 року між Кременчуцькою міської радою, ККАТП 1628 та ТОВ “КПСП” було укладено договір встановлення земельного сервітуту, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис 23 листопада 2011 р. №28.

20 жовтня 2017 року між Кременчуцькою міською радою Полтавської області, ККАТП 1628, ТОВ “Кліар Енерджі-Кременчук” та ТОВ “КПСП” була укладена додаткова угода №2 до договору про встановлення земельного сервітуту.

Позивач вказує, що внаслідок укладення додаткової угоди №2 фактично відбулась заміна сторони (кредитора) у договорі про встановлення земельного сервітуту та передання права земельного сервітуту від ТОВ “КПСП” на ТОВ “Кліар Енерджі-Кременчук”, що порушує його корпоративні права, суперечить положенням статуту , частині 2 ст. 101 ЗК України та ст. 515 ЦК України.

Таким чином, з посиланням на ст.ст. 92, 97, 98, 145, 203, 215 ЦК України, 167 ГК України позивач просив суд про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 20.10.2017 року до договору про встановлення земельного сервітуту від 06.101.2011 року в редакції від 27.05.2013 року , яка була укладена між Кременчуцькою міською радою Полтавської області, Кременчуцьким комунальним автотранспортним підприємством 1628, Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Кременчук" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке підприємство з санації полігону".

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до положень статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцьке підприємство з санації полігону" ( арк. справи 47-79, том 1):

- товариство створено з метою отримання прибутку в сферах, які є предметом діяльності, вказаних у п. 1.9 статуту;

- учасниками товариства є позивач з часткою 49 % та Кременчуцьке комунальне автотранспортне підприємство 1628 із часткою 51 % ( п.2.2.1 та 2.2.2 статуту) ;

- до компетенції загальних зборів учасників належить прийняття рішення про придбання , відчуження та обтяження чи додаткове обтяження нерухомого майна товариства або прав та таке нерухоме майно (п.6.1.3.12 статуту); надання згоди (дозволу)/ прийняття рішень про вчинення право чинів на суму більш ніж 2 000 грн. або еквівалент у іноземній валюті. При цьому вказана згода не потребується у разі вчинення право чинів, передбачених фінансовим планом товариства, затверджених зборами учасників товариства ( п.6.1.3.18); прийняття рішення про початок діяльності та припинення діяльності в певному напрямку, а також щодо окремих видів продукції ( п. 6.1.3.15);

- директор не має права укладати договори від імені товариства ні з самим собою, ні з підприємствами, в яких директор має частку статутного капіталу, або в яких він є посадовою особою ( п. 6.2.4.1 статуту).

06 жовтня 2011 року між Кременчуцькою міської радою, КАТП 1628 та ТОВ “КПСП” було укладено договір встановлення земельного сервітуту, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис 23 листопада 2011 р. №28 ( арк. 14-19, том 1 справи).

Відповідно до умов договору ТОВ “КПСП” (Набувач) прийняло в тимчасове обмежене оплатне користування майно, у вигляді земельної ділянки площею 936 кв. м., необхідної Набувачеві для розміщення об’єкта електроенергетики - блочно- модульної теплоелектростанції, частини газоуловлюючої системи, мобільної компресорної та факельної установки для санації існуючого полігону твердих побутових відходів на території міського звалища на Деївській горі, у відповідності до Листа-згоди Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 та п. 2 рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20 вересня 2011 р. “Про надання згоди на встановлення земельного сервітуту”.

Згідно п. 14 договору право земельного сервітуту встановлено тимчасово строком на п’ять років.

27 травня 2013 року Сторонами договору встановлення земельного сервітуту було укладено додаткову угоду до нього, згідно умов якої Сторони домовились, що право земельного сервітуту встановлено тимчасово строком на дванадцять років (арк. справи 30-31, том 1).

20 жовтня 2017 року між Кременчуцькою міською радою Полтавської області, КАТП 1628, ТОВ “Кліар Енерджі-Кременчук” та ТОВ “КПСП” була укладена додаткова угода №2 до договору про встановлення земельного сервітуту (арк. справи 34-35, том 1).

Відповідно до умов цієї додаткової угоди преамбула договору про встановлення земельного сервітуту з додатковою угодою до нього від 27.05.13 р. замість слів “Товариство з обмеженою відповідальністю “Кременчуцьке підприємство з санації полігону” читати “Товариство з обмеженою відповідальністю “Кліар Енерджі-Кременчук”.

По всьому тексту договору про встановлення земельного сервітуту в редакції від 27.05.13 р. у відповідних до тексту відмінках вид використання земельної ділянки замість слів: “для розміщення об’єкта енергетики - блочно-модульної теплоелектростанції, частини газоуловлюючої системи, мобільної компресорної та факельної установки для санації існуючого полігону твердих побутових відходів” читати: “для розміщення об’єкта електроенергетики - комплексної інженерної (когенераційної) споруди для виробництва електричної енергії з системою збору та утилізації біогазу на полігоні твердих побутових відходів”, на підставі внесених змін до відомостей Державного земельного кадастру.

В розділі “Реквізити сторін” внести зміни, а саме замість слів “Набувач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Кременчуцьке підприємство з санації полігону” читати Товариство з обмеженою відповідальністю “Кліар Енерджі- Кременчук”.

Позивач просив суд визнати недійсною додаткову угоду №2 від 20.10.2017 року до договору про встановлення земельного сервітуту від 06.10.2011 року в редакції від 27.05.2013 року.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням ( ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Отже, аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що якщо учасник товариства обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, він може оспорити саме договір, вчинений господарським товариством.

Відповідно до положень статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, частини 1 статті 78, частини 1 статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи свідчать, що пунктом 20.2.3. рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 09.08.2018 року “Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці” вирішено припинити право сервітутного користування та визнати таким, що втратив чинність договір земельного сервітуту, зареєстрований 11.09.2013 ( арк. справи 14, том 2)

На підставі вищезазначеного рішення, 23.08.2018 року було укладено Угоду про розірвання договору встановлення земельного сервітуту від 06.10.2011 року з Додатковою угодою від 27.05.2013 року та Додатковою угодою № 2 від 20.10.2017 року між Кременчуцькою міською радою Полтавської області. Кременчуцьким комунальним автотранспортним підприємством 1628 та товариством з обмеженою відповідальністю “Кліар Енерджі-Кременчук” за взаємною згодою сторін припинено дію земельного сервітуту від 06.10.2011року з Додатковою угодою від 27.05.2013 року та Додатковою угодою № 2 від 20.10.2017р. (арк. справи 13, том 2).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23.08.2018 за № 135375282, 23.08.2018 у відповідний реєстр внесено запис про припинення права сервітутного користування по вищезазначеним договорам (арк. справи 16, том 2).

Позивачем не обґрунтовано та не підтверджено доказами які саме його корпоративні права і яким чином буде відновлено в результаті визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 20.10.2017 року до договору про встановлення земельного сервітуту від 06.101.2011 року в редакції від 27.05.2013 року, з огляду на наявність рішення Кременчуцької міської ради від 09.08.2018 року та подальше укладення угоди про розірвання договору встановлення земельного сервітуту.

Суд критично оцінює твердження позивача, що метою створення та єдиним предметом діяльності ТОВ “КПСП” було здійснення санації існуючого полігону твердих побутових відходів на території міського звалища саме на Деївській горі, оскільки це не підтверджується жодним доказом. Так, за змістом п. 1.9 статуту ТОВ “КПСП” товариство створено з метою отримання прибутку в сферах, які є предметом діяльності, вказаних у п. 1.9 статуту. Жодної згадки про здійснення санації існуючого полігону твердих побутових відходів на території міського звалища виключно на Деївській горі статут ТОВ “КПСП” не містить.

Судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази надання згоди загальними зборами учасників товариства на укладення додаткової угоди від 27 травня 2013 року, згідно умов якої сторони домовились, що право земельного сервітуту встановлено тимчасово строком на дванадцять років, а також і на укладення самого договору земельного сервітуту. На наявність таких доказів позивач не посилається.

Однак, при цьому лише додаткову угоду № 2 позивач вважає такою, що порушує його корпоративні права. Отже, позиція позивача суперечлива.

Для вирішення спору у даній справі підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем.

Водночас, сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Сплата судового збору покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 12.03.2019 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України).

Суддя Тимощенко О.М.