Рішення № 80416070, 26.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2019 Справа №914/1991/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судових засідань Чорної І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна», м Борислав,

до відповідача: ОСОБА_2, м. Стебник,

про стягнення 213655,06 грн.

За участю представників:

від позивача - не з»явився,

від відповідача - не з»явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна», м. Борислав, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2, м. Стебник, 211161,37 грн. заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за утримання та комунальні платежі, а також 2493,69 грн. трьох процентів річних за період з 01.06.2016 р. по 20.10.2016 р.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач посилається на те, що між ТзОВ «Етол-Україна», правонаступником якого він є, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 25 жовтня 2012 р. укладено Договір оренди № 6. Відповідачка допустила заборгованість за платежами, які передбачені цим договором, у сумі 213661,37 грн. станом на 31.05.2016 р. У 2017 р. заборгованість відповідачкою частково погашена. За період з 01.06.2016 р. по 20.10.2016 р. Позивач просить стягнути з відповідачки на підставі ст. 625 ЦК України 2493,69 грн. трьох процентів річних.

Позивач вважає, що перебіг позовної давності перервався у зв»язку з визнанням відповідачкою свого боргу шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016 р., 31.12.2015 р. та станом на 31.12.2014 р., а також частковою сплатою боргу. Востаннє відповідачка сплатила на рахунок позивача 500 грн. 22.09.2017 р.

Щодо необхідності розгляду справи господарським судом, позивач посилається на зміну судової практики та висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у його постанові від 05 червня 2018 р. у справі № 338/180/17. Відповідно до висновків Верховного Суду, з 15 грудня 2017 р. господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб»єкта підприємницької діяльності, якщо цей спір пов»язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Стислий вклад заперечень відповідачки.

Відповідачка у відзиві (а.с. 131-133) посилається на те, що відповідно до п. 3.10. Договору платежі за Договором носили періодичний характер. За таких обставин, строки позовної давності повинні обчислюватися щодо кожного періодичного платежу окремо.

Відповідачка посилається на те, що вчинення нею дій, які свідчать про визнання певного періодичного платежу, не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) періодичних платежів.

Відповідачка вказує, що до позовних вимог, викладених у позовній заяві, в частині боргу, який утворився за період з 25.10.2012 р. по 25.10.2015 р., слід застосувати строки позовної давності.

Відповідачкою подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог, викладених у позовній заяві, в частині боргу, який утворився за період з 25.10.2012 р. по 25.10.2015 р.

Відповідачка не вважає акти звірки взаєморозрахунків доказами переривання строку позовної давності, оскільки ці акти не є первинними бухгалтерськими документами, не фіксують жодних господарських операцій, містять лише зведені відомості про бухгалтерський облік за минулі періоди, що передували їх підписанню. Ці акти не містять жодних зобов»язань відповідачки щодо визнання боргу чи його повернення.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29.10.2018 р. повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «НТД-Україна», м. Борислав, заяву про забезпечення позову б/н від 23.10.2018 р.

Ухвалою суду від 30.10.2018 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НТД-Україна», м. Борислав, залишено без руху.

Ухвалою суду від 22.11.2018 р. прийнято позовну заяву у справі до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 17.12.2018 р. оголошувалась перерва до 14.01.2019 р. Ухвалою суду від 14.01.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. У судовому засіданні 11.02.2019 р. з розгляду справи по суті оголошувалась перерва до 13.02.2019 р. Ухвалою суду від 13.02.2019 р. розгляд справи по суті відкладався з підстав, викладених у цій ухвалі.

Від представників сторін 20.02.2019 р. та 26.02.2019 р. надійшли клопотання про розгляд справи з врахуванням наявних матеріалів справи, за відсутності представників позивача та відповідача.

Мотивувальна частина рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, які давались ними у судових засіданнях. дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Етол-Україна» (код ЄДРПОУ 25227710), яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «НТД-Україна» (код ЄДРПОУ 25227710) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, м. Стебник, 25 жовтня 2012 р. укладено Договір оренди № 6 з додатками (а.с. 21-35).

Суд бере до уваги норми п. 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118. Згідно з цією правовою нормою ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом.

В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Суд, на підставі наявної у матеріалах справи Детальної інформації про фізичну особу (а.с. 43-44), встановив, що державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 здійснено 31.01.2017 р.

Відповідачка на підставі п. 1.1. Договору прийняла в строкове платне користування від позивача торгове приміщення, вказане в Додатку № 1 до Договору оренди № 6, площею 40,5 кв м. Наведене підтверджується Актом приймання-передачі Об»єкта оренди від 12 травня 2013 р. (а.с. 26). Об»єкт оренди повернуто відповідачкою позивачу 31 травня 2016 р., що підтверджується наявним у матеріалах справи Актом приймання-передачі (а.с. 36).

У п. 2 Додатку № 5 від 29 листопада 2013 р. до Договору оренди № 6 (а.с. 28) сторони погодили, що Договір слід доповнити п. 3.10. такого змісту: « 3.10. Сума орендної плати, відшкодування вартості комунальних платежів та сервісного обслуговування за розрахунковий місяць сплачується орендарем (відповідачкою) не пізніше 10-го (десятого) числа місяця наступного за розрахунковим.».

Наявними у матеріалах справи Актами надання послуг за період з 30 червня 2013 р. по 31 грудня 2013 р., за період з 31 січня 2014 р. по 31 грудня 2014 р., за період з 31 січня 2015 р. по 31 грудня 2015 р., за період з 31 січня 2016 р. по 31 травня 2016 р. (а.с. 90-125), які підписані сторонами, підтверджується обов»язок відповідачки сплатити позивачу на підставі Договору оренди № 6 від 25.10.2012 р. у 2013 р. 69641,17 грн. орендної плати за використання приміщення та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів, у 2014 р. - 86467,95 грн. орендної плати за використання приміщення та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів, у 2015 р. 85126,38 грн. орендної плати за використання приміщення та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів, у 2016 р. - 48132,53 грн. орендної плати за використання приміщення та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів.

Представником позивача, ОСОБА_3, у судовому засіданні 11.02.2019 р. визнано та підтверджено, що відповідачкою сплачено позивачу з 15.07.2013 р. по 09.01.2014 р. суми, зазначені у акті звірки взаєморозрахунків станом за період: травень 2013 р. - грудень 2014 р. (а.с. 42), а також суми, зазначені у долучених до матеріалів справи виписках по рахунку (а.с. 48-63). Суд встановив, що загалом вказана сума сплачених коштів відповідно до Акту звірки та виписок по рахунку, складає 78188,86 грн. Про сплату відповідачкою 78188,86 грн. зазначається й адвокатом Квак В.В. у його письмових поясненнях від 19.02.2019 р. Наведене підтверджується й наявними у матеріалах справи виписками по рахунку позивача за період з 03.04.2015 р. по 25.09.2017 р. (а.с. 48-63). Факт сплати відповідачкою сум, вказаних у акті звірки (а.с. 42), який підписано сторонами у справі, позивачем не заперечено та не спростовано, тому суд бере його до уваги як належний та достатній доказ сплати відповідачкою заборгованості.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення з відповідачки боргу, який утворився за період з 25.10.2012 р. по 25.10.2015 р. (а.с. 144-145). Аналогічну заяву зроблено відповідачкою й у відзиві на позовну заяву (а.с. 131-133).

Здійснивши перерахунок суми заборгованості, яка підлягає до стягнення, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає 114991,1 грн. заборгованості з орендної плати та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів за період оренди приміщення з червня 2013 р. по травень 2016 р.

На підставі вищенаведених доказів, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі виникли договірні правовідносини щодо орендної плати. Відповідачка належно не виконала взяті на себе за договором зобов»язання щодо сплати орендної плати та відшкодування за утримання приміщень та комунальних платежів за період оренди, у строки, передбачені п. 3.10. договору (в редакції Додатку № 5 до Договору оренди № 6). Наведеним відповідачка порушила передбачене умовами Договору право позивача на отримання у повній мірі та у строки, встановлені договором, платежів, передбачених п. 3.10. Договору.

Решта позовних вимог в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають з огляду на сплив строку позовної давності щодо них, застосування судом позовної давності за заявою відповідачки та приписи ч. 4 ст. 267 ЦК України.

При прийнятті рішення про відмову у задоволені частини позовних вимог про стягнення заборгованості в зв»язку з спливом позовної давності, суд виходить з приписів ст. 256, 257, 260, 261, 262, 264, 267 ЦК України, згідно з якими позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд також виходить з того, що сплачені відповідачкою 03.03.2015 р., 17.07.2015 р. та 27.08.2015 р. грошові суми (а.с. 48, 49, 50) підлягають зарахуванню позивачем відповідно до зазначеного у них цільового призначення платежу, а саме: в рахунок оплати актів надання послуг № 198 (а.с. 96), № 674 (а.с. 100) та № 802 (а.с. 101).

Беручи до уваги приписи ч. 5 ст. 261 ЦК України, суд вважає, що згідно з нормами п. 3.10. Договору оренди № 6 відповідачка зобов»язувалась сплачувати суму орендної плати та відшкодування вартості комунальних платежів та сервісного обслуговування за розрахунковий місяць не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Тобто сплата зазначених платежів мала здійснюватись щомісячно. Строки позовної давності по кожному щомісячному платежу починали свій перебіг з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила по кожному окремому місячному платежу. Позовна давність обчислюється судом окремо по кожному простроченому платежу.

Суд дійшов висновку, що звернувшись 30.01.2018 р. до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення 213661,37 грн. заборгованості позивач, відповідно до приписів ч. 2 ст. 264 ЦК України, вчинив дію, у разі вчинення якої переривається строк позовної вимоги. При цьому 30.01.2018 р. перервався строк позовної давності лише по тих вимогах, по яких станом на 30.01.2018 р. строк позовної давності ще не сплив. Не підлягає перериванню строк позовної давності за вимогами, по яких він станом на 30.01.2018 р. уже сплив. Факт звернення позивачем з позовом 30.01.2018 р. встановлено ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 вересня 2018 р. у справі № 442/653/18, яка набрала законної сили. Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд дійшов висновку, що здійснюючи сплату 2000 грн. 11.01.2016 р., 500 грн. - 28.04.2018 р., 500 грн. - 27.06.2017 р., 500 грн. - 26.07.2017 р., 500 грн. - 28.08.2017 р. та 500 грн. 25.09.2017 р. відповідачкою вчинено дії, що свідчать про визнання нею свого боргу.

Крім цього, суд дійшов висновку, що позивач невірно здійснював зарахування оплат відповідачки. Позивач самостійно, у зручний для себе спосіб, визначав в рахунок погашення якої саме заборгованості зараховувати оплати відповідачки, оскільки вона у платіжних документах не зазначала призначення платежів, а лише вказувала, що оплата відбувається згідно договору № 6 від 25.10.12 р. Однак, такі оплати мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Наведене підтверджується листом Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., в якому зазначено, що питання віднесення платежу до певного періоду має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем таким чином: - якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;

- якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у його постановах від 06 грудня 2011 р. у справі № 5016/1816/2011 (4/66) та від 12 грудня 2016 р. у справі № 904/4541/16. Крім цього, таке зарахування, здійснених відповідачкою, платежів сприятиме утвердженню та дотриманню фінансової дисципліни сторонами договору при здійсненні ними їхньої господарської діяльності.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що відповідачка визнала суму боргу, підписавши акти звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016 р., за станом на 31.12.2015 р. та станом на 31.12.2014 р., з огляду на таке.

У наявних в матеріалах справи актах звірки взаєморозрахунків (а.с. 37, 41, 42), які підписані відповідачкою, відсутня дата підписання нею цих актів. Крім цього, на вказаних актах звірки відсутня дата їхнього складення позивачем. На них лише зазначено, яка саме заборгованість існує станом на 31.05.2016 р., 31.12.2015 р. та 31.12.2014 р. Однак, коли саме визнано відповідачкою ці заборгованості не відомо. Наявні у матеріалах справи лист № 73 від 07 червня 2017 р., опис вкладення у поштовий конверт, квитанція та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення свідчать, що деякі із актів отримано відповідачкою 22.06.2017 р. (а.с. 37-40). Проте, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, у який саме день акти підписано відповідачкою. За відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували дату підписання відповідачкою актів звірки, суд не може дійти обгрунтованого висновку про те, що вказані акти підписано ОСОБА_2 у межах строків позовної давності по кожному із платежів, а не після спливу строків позовної давності. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для висновку про те, що перебіг позовної давності по зазначених у актах платежах, перервано та перебіг позовної давності по них почався заново.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки трьох процентів річних за 142 дні прострочення виконання грошового зобов»язання, починаючи з 01.06.2016 р., на підставі ст. ст 266, 625 ЦК України підлягають задоволенню частково, в сумі 1342,09 грн.

При вирішенні спору суд, крім наведених вище правових норм, застосовував норми права, закріплені у ст. ст. 526, 530, 625, 629, 692, 759, 760, 761, 762 ЦК України та ст. ст. 232, 265ГК України. Відповідно до цих правових норм зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов»язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір є обов»язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2,3,13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва, 46-Б, код ЄДРПОУ 25227710) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ДРФО НОМЕР_1) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ДРФО НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва, 46-Б, код ЄДРПОУ 25227710) 114991,1 грн. основного боргу, 1342,09 грн. трьох процентів річних та 1745 грн. судового збору

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.03.2019 р.

Суддя Бортник О.Ю.