Рішення № 80415572, 11.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2019Справа № 910/16655/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідивши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства «Азот»

до акціонерного товариства «Сбербанк»

про визнання кредитного договору недійсним,

Представники:

від позивача Іванов П.О. (за дов.)

від відповідача Киричук Р.П. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Азот» до акціонерного товариства (далі - АТ) «Сбербанк» про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ від 10.11.2010.

Позивач вважає, що зміст оскаржуваного договору містить недоліки, які є підставою його недійсності. Такими недоліками є:

- умови договору, що передбачать сплату позичальником комісії (п. 5.1) та процентів (6.1) у розмірі, який обчислюється від суми кредитної лінії у валюті кредиту - в доларах США. На думку позивача, ці платежі є платою за послуги, право на яку виникає тільки отримання якої за наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Нормативно обґрунтовуючи свої доводи позивач посилається на Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що був чинний на час укладення договору. Водночас, згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті НБУ http://www.bank.gov.uа/, на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на укладення кредитного договору зі сплатою процентів та комісій у іноземній валюті;

- у договорі не відсутня умова щодо строку його дії, яка є істотною умовою;

- умова договору (п. 5.3), якою встановлений обов'язок позивальника сплачувати банку комісію в розмірі 1% річних від розміру вільного залишку ліміту кредитної лінії, суперечить п. 3.6 Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених поставою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, що діяли на момент укладення кредитного договору (далі - Правила), оскільки не містить інформації, які саме послуги за цією комісією надаються позивачу;

- договір, всупереч п.п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.8 Правил, не містить такої інформації, а саме: відсутня методика, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом; відсутній графік платежів, який має бути докладно розписаний з урахуванням сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом; відсутнє абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі); відсутнє обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тощо).

Суд своєю ухвалою від 12.12.2018 відкрив провадження у справі № 910/16655/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Акціонерне товариство «Сбербанк» подало клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Суд своєю ухвалою від 26.12.2018 залишив без задоволення клопотання акціонерного товариства «Сбербанк».

Публічне акціонерне товариство «Азот» звернулося до суду з клопотанням про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Суд своєю ухвалою від 16.01.2019 залишив без задоволення клопотання публічного акціонерного товариства «Азот» про розгляд справи у порядку загального позовного провадження та постановив розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив судове засідання на 28.01.2019.

Позивач на виклик суду не прибув, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд своєю ухвалою від 28.01.2019 відклав розгляд справи до 11.02.2019.

Публічне акціонерне товариство «Азот» подало клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки позивач відрядив до суду представника-адвоката, який не обізнаний про предмет та обставини цієї справи, та про допуск до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Суд відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи як необґрунтоване.

Також суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про участь його в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки позивач порушив передбачений ст. 197 ГПК України п'ятиденний строк на подання відповідного клопотання.

Відповідач позовні вимоги відхилив у повному обсязі, зазначивши, що на час видачі кредиту за договором про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ в АТ «Сбербанк» діяла банківська ліцензія № 198 від 12.08.2009, дозвіл № 198-3 від 12.08.2009, додаток до дозволу № 198-3 від 12.08.2009. За твердженням відповідача, він як фінансова установа має право здійснювати операції з валютними цінностями за умови наявності у нього банківської ліцензії, тому індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій не потрібна.

Також відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

10.11.2010 публічне акціонерне товариство «Дочірний банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - Банк) та відкрите (наразі - публічне) акціонерне товариство «Азот» (позичальник) уклали договір про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ (далі - Кредитний договір).

Предметом Кредитного договору є відкриття банком позивальнику відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті та надання на підставі додаткових угоди окремими частинами кредиту (на поповнення обігових коштів) у порядку і на умовах цього договору, які позивальник зобов'язується повернути та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1 Кредитного договору).

Банк зобов'язався надати кредит позичальнику у межах строку кредитної лінії окремими частинами шляхом надання траншу або декількох траншів, які оформлюються окремими додатковими угодами до Кредитного договору (п. 4.2 Кредитного договору).

Пунктом 1.2 Кредитного Договору визначено, що ліміт кредитної лінії складає 30 000 000 доларів США.

Останній день кредитної лінії встановлено до 07.05.2012 (п. 1.4 Договору).

Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору, розмір процентів за користування кредитом складає 11 % річних.

Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачена сплата позичальником комісії в розмірі 0,25 % річних від суми кредитної лінії за відкриття та ведення позичкового рахунку, а пунктом 5.3 Кредитного договору передбачено, що за підтримання вільного залишку ліміту кредитної лінії позичальник зобов'язується сплачувати банку комісією в розмірі 1% відсотка річних від розміру вільного залишку ліміту Кредитної лінії (без ПДВ). Термі «підтримання вільного залишку ліміту кредитної лінії», відповідно до абзаці 2 пункту 5.3 Кредитного договору, значить здійснення банком протягом дії цього договору будь-яких дій, в т.ч залучення ресурсів, ненадання кредитів іншим клієнтам, тощо з метою вчасного виконання банком заявки позивальника з надання йому кредиту в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії.

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти, нараховані на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості, тобто в доларах США.

Кредитний договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання зобов'язань позичальником по цьому договору (п. 11.3. Кредитного договору).

В подальшому шляхом укладення договорів про внесення змін сторони змінювали умови Кредитного договору, у тому числі і щодо розміру ліміту кредитної лінії, останнього дня кредитної лінії, розміру процентів за користування кредитом, комісій банку.

Укладаючи Кредитний договір банк діяв на підставі банківської ліцензії № 198, виданої Національним банком України 12.08.2009, та дозволу № 198-3 від 12.08.2009 на право здійснення операцій з валютними цінностями, серед яких були операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Станом на час укладання Кредитного договору порядок здійснення валютних операцій на території України встановлювався Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993, № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), який визначав загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України, в розумінні Декрету є іноземною валютою.

За приписами Декрету, здійснення валютних операцій, до яких були віднесені операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, підпадало під режим ліцензування згідно з цим Декретом (ст. 5 Декрету) шляхом видані Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензії.

Генеральні ліцензії, відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету, видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Операцій, здійснення який підпадало під режим індивідуального ліцензування (п. 4 ст. ст. 5 Декрету), були віднесені разові валютні операції, що здійснюється резидентам і нерезидентам, ліцензії на які видавались на період, необхідний для здійснення такої операції. До таких операцій були віднесені операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Оцінюючи доводи сторін щодо правомірності встановлення Кредитним договором сплати позичальником комісії (п. 5.1) та процентів (6.1) у розмірі, який обчислюється від суми кредитної лінії у валюті кредиту - в доларах США за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії (відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії сторонами визнається та не підлягає доказуванню), суд виходить з такого.

Економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України від 07.12.2000, № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон), положення кого судом застосовуються в редакції чинній на час укладення Кредитного договору.

В розумінні Закону банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Ці операціями є банківською діяльністю (ст. 2 Закону).

Право здійснення банками банківської діяльності засновано на банківській ліцензії - документі, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі (ст.ст. 2, 19 Закону).

Перелік банківський операцій, які здійснюються на підставі банківської ліцензії, наведено у ст. 47 Закону, серед яких розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004, № 483, що була чинна на час укладення Кредитного договору, дозволялось використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, враховуючи наявність у відповідача на час укладення Кредитного договору банківської ліцензії та дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих Національним банком України, видача кредиту, сплата процентів і комісій за ним не вимагали наявності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін Кредитного договору. Вказане свідчить про необґрунтованість відповідних доводів позивача.

Оцінюючи інші доводи позивача щодо недійсності Кредитного договору, які полягають у відсутності необхідних умов, суд виходить з такого.

Зокрема, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України), суть якої розкрита у ст. 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо. Укладання договору є наслідком збігу волі та волевиявлення сторін, що забезпечує свободу договору.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, відсутність згоди щодо певних умов не є обставиною, з якою закон пов'язує недійсність правочину. Відсутність певних умов, які є істотними умовами, може свідчити про те, що правочин, як юридичний факт, не відбувся, і встановлення цих обставин повинно здійснюватись при вирішенні спору про право цивільне, а не про визнання недійсним договору.

Враховуючи наведене, позов є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, суд не оцінює доводи щодо позовної давності та не вирішує питання застосування наслідків її спливу, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 202, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Азот» до акціонерного товариства «Сбербанк» відмовити повністю.

Судові витрати покласти на публічне акціонерне товариство «Азот».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.03.2019.

Суддя С. А. Ковтун