Рішення № 80414955, 04.03.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1862/17

Провадження № 2-87/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Євдокімова В.С., Бут Є.А.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 13 березня 2017 року, звернулася до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, обґрунтовуючи яку зазначала, що 27 лютого 2017 року помер батько ОСОБА_4, - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після подання ОСОБА_4 у квітні 2017 року заяви про прийняття спадщини, їй стало відомо, що померлим був складений заповіт, посвідчений 9 жовтня 2015 року, за яким він заповів усе майно своїй дочці ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Призначаючи спадкоємцем ОСОБА_5 як свою дочку, ОСОБА_7 був введений в оману її матір’ю ОСОБА_8 щодо свого батьківства відносно цієї дитини. ОСОБА_8 з 25 січня 2002 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_9. Шлюбні відносини цих осіб тривали до 29 грудня 2011 року та були припиненні на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, а відмітка у паспорті ОСОБА_8 про розірвання шлюбу зроблена 28 вересня 2012 року. Актовий запис про народження ОСОБА_5, в якому її батьком записано ОСОБА_7, вчинено 29 вересня 2012 року, тобто наступного дня.

Оскільки з часу розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до народження дитини спливло менше 10 місяців, то вона, відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України, походить від подружжя, а її батьком мав бути записаний чоловік ОСОБА_8

За твердженнями позивача, введення ОСОБА_7 в оману щодо батьківства відносно ОСОБА_5 здійснювалось ОСОБА_8 з метою заволодіння його майном, а також майном колишньої дружини ОСОБА_2 та їх дочки ОСОБА_4

Посилаючись на викладене, неправильне уявлення ОСОБА_7 про обставини, які мали істотне значення при складанні заповіту, зокрема щодо його батьківства відносно особи, яку ним призначено спадкоємцем, потягло за собою невідповідність складеного ним заповіту його волі, тому позивач просила визнати заповіт недійсним.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_4, - ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстав позову, у якій, крім обставин, зазначених у позовній заяві від червня 2017 року, в обгрунтування вимог про визнання заповіту недійсним вказала на те, що заповіт був складений ОСОБА_7 в умовах, коли він у повній мірі не міг усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку, керувати ними та його волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі. З 2015 року ОСОБА_7 дуже змінився, мав пригнічений стан, був наляканий і стривожений. У нього погіршувався психологічний стан, з’являлися нав’язливі ідеї щодо реальності існування загрози його життю та здоров’ю. Таке призвело до тимчасового розладу душевного стану, могло вплинути на рівень його свідомості у момент складання та підписання оспорюваного заповіту, викликати порушення свідомості та стан, в якому він не усвідомлював значення і наслідки своїх дій.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_10 у поданому відзиві на позов заперечував проти його задоволення, зазначав, що заповідач може призначити спадкоємцем будь-яку особу. Таке призначення не залежить від наявності між ним та цієї особою родинних відносин. Визнання ОСОБА_7 батьківства щодо ОСОБА_5 підтверджується поданою ним до органів РАЦС заявою, на підставі якої в актовому записі було зроблено запис про його батьківство. Тому відсутні підстави вважати, що заповіт був укладений внаслідок помилки чи не відповідав його волі. Докази про те, що в момент складання і підписання заповіту ОСОБА_7 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними відсутні. У період посвідчення заповіту ним видавались довіреності, вчинялись інші юридично значимі дії, які вказують на його стійкий психічний стан.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Під час проведення підготовчого засідання ухвалою суду від 21 червня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 про призначення у справі судово-біологічної (генетичної) експертизи. Цією ж ухвалою задоволено подане нею клопотання та призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, а провадження у справі на час її проведення зупинено.

Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою суду від 17 грудня 2018 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду.

Розглянувши справу, подані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

27 лютого 2017 року помер ОСОБА_7, який 9 жовтня 2015 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований у реєстрі за №87, яким заповів усе своє майно і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті своїй доньці ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Матір’ю останньої і її законним представником ОСОБА_8 у строки, встановлені ст. 1270 ЦК України, подано заяву про прийняття спадщини.

Крім ОСОБА_5, заяви про прийняття спадщини подали дружина померлого ОСОБА_8, а також його дочка від першого шлюбу ОСОБА_4 (позивач у справі).

Інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_7 у т. ч. тих, які згідно ст. 1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, не встановлено, заяв про прийняття спадщини від таких осіб не надходило. Не має права на обов’язкову частку у спадщині і позивач ОСОБА_4

Згідно відомостей, наданих на запит суду приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, єдиним спадкоємцем усього майна ОСОБА_7 є його малолітня донька ОСОБА_5 28 серпня 2017 р. їй було видане свідоцтво про право на спадщину реєстровий № 706, спадкова справа 7/2017 (т. 2, а.с. 225-226).

З огляду на належність ОСОБА_4 до кола спадкоємців за законом, вона, як заінтересована особа, має право на подання позову про визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК України).

Згідно положень ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом такої особи заповіт може бути визнаний судом недійсним у випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Обґрунтовуючи невідповідність заповіту ОСОБА_7 його волі, позивач вказувала на те, що він був введений в оману матір’ю ОСОБА_5, - ОСОБА_8 щодо свого батьківства відносно цієї дитини, а відтак помилявся, коли вважав, що призначає спадкоємцем свою дочку і така обставина мала істотне значення при складанні заповіту.

Між тим, згідно наданого представником відповідача повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, 29 вересня 2012 року зареєстровано народження ОСОБА_12, яка народилась 4 вересня 2012 року (т. 2 а. с. 78-81). Відповідно до спільної заяви про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини поданій ОСОБА_8 та ОСОБА_13, шлюб між якими був припинений внаслідок його розірвання рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2011 року, останній не є батьком цієї дитини, про що 29 вересня 2012 року об 14:53:56 в актовому записі про народження зроблено відповідний запис.

У цей же день, об 15:05:06 реєстратором Відділу реєстрації актів цивільного стану в актовий запис на підставі спільної заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 29 вересня 2012 року про визнання батьківства, ОСОБА_7 записано батьком дитини, а її прізвище змінено з «Матейко» на «Шабловська». Законодавець не ставить можливість подання такої заяви в залежність від волевиявлення інших, крім матері дитини, осіб або ж того, чи перебуває чоловік в іншому шлюбі.

З огляду на викладене, записи в актовому записі про народження щодо ОСОБА_5 вчинені у повній відповідності з нормами ч. 3 ст. 122 Сімейного кодексу України.

За таких обставин посилання ОСОБА_4 на те, що дитина була народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу між ОСОБА_8 і ОСОБА_13, а відтак останній мав бути записаний батьком дитини не ґрунтуються на наведених положеннях законодавства, у зв’язку з чим підлягають відхиленню.

Оскільки батьківство ОСОБА_7 відносно ОСОБА_5 зареєстроване у встановленому законом порядку і не оспорене, то вона була його дочкою як на час складання заповіту, так і смерті заповідача.

Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_7 був введений в оману ОСОБА_8 щодо свого батьківства відносно дочки ОСОБА_14 і він помилявся відносно цієї обставини, яка має істотне значення, у зв’язку з чим таке потягло за собою невідповідність складеного ним заповіту його волі, не подано.

Крім того, зміст оспорюваного заповіту не свідчить про те, що умовою призначення ОСОБА_7 спадкодавця визначено існування факту родинних відносин між ним і цією особою.

Право заповідача призначити своїм спадкоємцем особу незалежно від наявності у нього з цією особою сімейних, родинних відносин закріплено у ст. 1 ст. 1235 ЦК України.

Для визнання недійсним правочину, який вчинено під впливом помилки істотне значення має така помилка, яка стосується природи правочину, прав та обов’язків сторін в ньому (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Зазначені позивачем обставини на підтвердження того, що заповіт ОСОБА_7 укладено під впливом помилки, не стосуються ні його природи (розпорядження майном на випадок своєї смерті), ні прав і обов’язків інших осіб на час посвідчення такого одностороннього правочину, оскільки вони на той момент ні у кого не виникали, отже не можуть бути підставами для визнання його недійсним.

Підлягають відхиленню через недоведеність викладені у позовній заяві в якості підстав для визнання заповіту недійсним посилання на те, що такий був складений ОСОБА_7 в умовах, коли він у повній мірі не міг усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку, керувати ними у зв’язку з чим його волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Для встановлення психічного стану ОСОБА_7 М,П. на час складання заповіту за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 21 червня 2018 року була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

Однак, така не була проведена, оскільки ОСОБА_4, на яку було покладено витрати за проведенню експертизи, їх оплату не провела попри повідомлення суду про необхідність внесення коштів та наслідки невиконання цього обов’язку (т. 2, а.с. 194), крім тогоповторне повідомлення з даного приводубуло особисто вручене під підписїї представнику ОСОБА_2П.(т. 2 а. с. 197).

Судом також було задоволене клопотання представника ОСОБА_4, - ОСОБА_1 про виклик свідків для підтвердження пригніченого психічного стану ОСОБА_7 (т. 2 а. с. 139-141, 178).

Разом з тим, позивач не забезпечила явку свідків для проведення їх допиту окрім ОСОБА_9, клопотання про вжиття судом до іншихсвідків заходів процесуального примусу у вигляді приводу не заявлялось (ст. ст. 143, 144, 147 ЦПК України).

Із змісту звернення ОСОБА_7 із заявою від 1 лютого 2016 року до правоохоронних органів (т. 2 а. с. 57) вбачається, що він побоюється як за власне життя і здоров’я,так і за життя та здоров’я своєї родини, до складу якої на той час входила його дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_14, при цьому наводив конкретні факти на яких ґрунтуються такі побоювання та просив забезпечити йому особисту безпеку.

З урахуванням зазначених у заяві фактів відсутні підстави вважати викладене нав’язливою ідеєю реальності існування загрози його життю та здоров’ю, як про це необґрунтовано вказує позивач.

Не може бути використаний в якості доказу психічного стану ОСОБА_7 на час складання ним 9 жовтня 2015 року заповіту і його посвідчення Медичний звіт від 7 січня 2019 року лікаря невролога АндреасаЛ.Теофаноса, складений на території Республіки Кіпр (Лімассол).

Відповідно до цього звіту, згідно виписки із історії хвороби 26 лютого 2011 року у ОСОБА_7 було діагностовано підозру на мікроінсульт, він був на прийомі у лікаря 5 травня та 9 червня 2015 року.

Тобто ОСОБА_7 останній раз був на прийомі у лікаря за чотири місяці до складання заповіту, а підозра на мікроінсульт виникла більше чотирьох років до цього.

Отже зазначені події мали місце заздалегідь до складання заповіту і не можуть свідчити про йогопсихічний стан на 9 жовтня 2015 року.

Крім цього, у суду викликає сумнів достовірність наведених у Медичному звіті відомостей про стан ОСОБА_7, який, без стороннього супроводу, двічі з інтервалом у місяць самостійно прийшовши на прийом до даного лікаряна території Республіки Кіпр, як зазначено в звіті«губився в орієнтації відносно простору і часу, не міг чітко і ясно відповідати на самі прості запитання, мав труднощі в розпізнаванні облич і предметів».Також суд бере до уваги наступний лист даного лікаря, наданий представником відповідача, згідно якого АндреасЛ.Теофанос зазначає, що його висновки могли бути перебільшеними.

Натомість, за життя постійним місцем проживання ОСОБА_7 була Україна.

Відсутність психічних розладів у ОСОБА_7 та не перебування на психіатричному обліку підтверджується листами закладів охорони здоров’я по місцях його постійного проживання на території України: Комунальний заклад київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» вих.№1776 від 02.11.2108; Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна психоневрологічна лікарня №2» вих.№362 від 06.11.2108; Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району вих.№1038 від 08.11.2108; КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району м. Києва вих.№1294/01 від 31.10.2108; КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Шевченківського району м. Києва вих.№1428 від 30.10.2108; Обухівська центральна районна лікарня вих.№1620 від 05.11.2108; Комунальний заклад Обухівської районної ради «Обухівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» вих.№1168 від 09.11.2108; КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м. Києва вих.№1129/33/10 від 07.11.2108; ТМО «Психіатрія» у місті Києві вих.№061/203/1-02/1047 від 16.11.2108 р. (т. 2 а. с. 230-238).

У період складання спірного заповіту у 2015-2016 років на території України ОСОБА_7 неодноразово вчиняв юридично значимі дії, зокрема отримав медичну довідку про відсутність медичних протипоказань для отримання дозволу на зберігання та носіння вогнепальної і газової зброї (т. 2 а. с. 239), а також оформивнизку довіреностейрізним особам у різних нотаріусів м. Києва, а саме: від 03.07.2015 р. та 06.07.2015 р., які посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_15; від 01.07.2015 р., яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_16; від 13.11.2015 р., яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_17; від 02.12.2015 р. та 11.12.2015 р., які посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_18; від 16.12.2015 р., яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_19; від 06.01.2016 р., яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_20; (т. 2, а.с. 66-84, 240-245).

Згідно показів свідкаМатейка М.Д., котрий був викликаний за клопотанням позивача,вінбув знайомий із з ОСОБА_7 з 2007 року та спілкувався з ним восени 2015 року, тобто в період складання заповіту. ОСОБА_7 був привітним, врівноваженим, керував автомобілем, залишав враження розумної і виваженої людини.

Свідок ОСОБА_21 показав, що будучи настоятелем храму в с. Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району знав ОСОБА_7. як прихожанина з 2014 року, підтримував з ним товариські відносини, звершував відносно нього обряди вінчання і сповіді, і не помічав жодних психічних розладів чи відхилень у його поведінці.

Про те, що ОСОБА_7 завжди був розсудливою людиною, поведінка останнього ніколи не викликала сумнівівв адекватності його психічного стану повідомили свідки ОСОБА_22 Б.Б., ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, котрі добре знали померлого та спілкувалися з ним в тому числі в період складання заповіту.

Свідок ОСОБА_28 (до зміни прізвища у зв’язку із укладенням шлюбу ОСОБА_18 (т. 2 а. с. 223), яка посвідчувала складений ОСОБА_7 заповіт, показала, що в день посвідчення заповіту останній приїжджав до неї сам. Вони спілкувалися близько години. Складання заповіту лише на користь ОСОБА_15 пояснював тим, що саме вона потребує підтримки, оскільки старша дочка ОСОБА_29 ним достатньо матеріально забезпечена.

Підстави ставити під сумнів покази вказаних свідків відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами родинних відносин.

Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, як що буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Сукупність наведених доказів дає суду можливість зробити висновок про те, що на час складання і посвідчення заповіту ОСОБА_7 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а відтак оспорений заповіт укладений ним вільно і відповідає його волевиявленню.

Протилежне позивачем і його представниками не доведене.

За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81,82,89, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко