Рішення № 80414689, 05.03.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2019 р. Справа № 903/11/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельський госпрозрахунковий ринок"

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 6002,77 грн.,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Горблюк Р.В., довіреність № 753 від 21.02.2019 року;

від відповідача: н/з.

Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельський госпрозрахунковий ринок" звернулося з позовною заявою (з врахуванням заяви №775 від 04.03.2019р.) до ОСОБА_1 про стягнення 6002,77 грн. заборгованості по сплаті платежів за оренду торговельного місця, при цьому посилається на невиконання відповідачем умов Договору торговельного місця №596 від 31.12.2016року.

В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.01.2019 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 04.02.2019 року з викликом сторін, зобов'язано відповідача надати відзив, позивача відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 04.02.2019 року відкладено розгляд справи по суті на 25.02.2019р., зобов'язано відповідача надати відзив, позивача відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 25.02.2019р. відкладено розгляд справи по суті на 05.03.2019р., зобов'язано відповідача надати відзив, позивача відповідь на відзив.

05.03.2019р. позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав додаткові пояснення №774 від 04.03.2019р. з додатками та заяву №775 від 04.03.2019р., в яких просить стягнути з відповідача 6002,77 грн. заборгованості по сплаті платежів за оренду торговельного місця за невиконання умов Договору оренди торговельного місця №596 від 31.12.2016р., дані докази долучені до матеріалів справи та з врахуванням яких вирішується спір.

В судовому засіданні 05.03.2019р. представник позивача позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та з врахуванням додаткових поясненнях №774 від 04.03.2019р. та заяви №775 від 04.03.2019р. просить стягнути з відповідача 6002,77 грн. заборгованості по сплаті платежів за оренду торговельного місця, щодо невиконання вимог ухвал суду від 04.02.2019р. та від 25.02.2019р. вказав, що на даний момент відзиву від відповідача не отримував, в зв'язку з чим був позбавлений можливості підготувати відповідь на нього.

Відповідач у судове засідання 05.03.2019р. не з'явився, вимог ухвал суду від 04.01.2019р., від 04.02.2019р., від 25.02.2019р. не виконав, відзиву на позов не надав, ухвали суду від 04.01.2019р., від 04.02.2019р., від 25.02.2019р. направлялися останньому рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу зазначену в позовній заяві, яка відповідає адресі, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (АДРЕСА_1), ухвала суду від 04.01.2019р. повернута з відміткою «через не запит», ухвала суду від 04.02.2019р. повернута з відміткою «за закінченням терміну зберігання», ухвала суду від 25.02.2019р., згідно відомостей з сайту ПАТ «Укрпошта»: https://ukrposhta.ua/ була повернута на адресу суду з відміткою «не вручена під час доставки: інші причини».

Згідно із п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.3 ст.4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Ч. 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, проте останній не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, також відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Беручи до уваги те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду даної справи, враховуючи строки розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд при розгляді справи по суті, -

в с т а н о в и в:

31 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельський госпрозрахунковий ринок» (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Орендар) було укладено Договір оренди торговельного місця № 596 (далі - Договір) (а.с.6-7).

У відповідності до умов п.2.1 Договору, предметом його є торговельне місце НОМЕР_2, загальною площею 6,0 кв.м., що розташоване на Привокзальному ринку за адресою: м.Ковель, бул.Л.Українки (далі - «Торговельне місце»), яке надається Орендодавцем у тимчасове платне користування Орендареві для розміщення Об'єкта торгівлі (малої архітектурної форми, яка не є власністю Орендодавця) для провадження торговельної діяльності.

Згідно п.3.1 Договору вступ Орендаря у користування Торговельним місцем настає 1 січня 2017р., з цього дня Торговельне місце вважається переданим в користування Орендарю.

Згідно п.4.1 Договору, розмір орендної плати за Торговельне місце складає 288 грн. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок або в касу Орендодавця, не пізніше 20-го числа поточного місяця (розрахунковий місяць). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць після першого місяця дії Договору визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на офіційний індекс інфляції за попередній місяць. При цьому скоригована сума орендної плати не може бути нижчою за встановлену Договором.

Згідно п.6.2.2 Договору Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування Торговельним місцем.

Згідно п.8.1 Договору сторони дійшли згоди, що цей Договір укладено строком на 12 місяців та діє з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно.

31 грудня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельський госпрозрахунковий ринок» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено Додаткову угоду до Договору оренди торговельного місця №596 від 31.12.2016р.(далі - Додаткова угода), в якій погодили внести зміни та викласти в наступній редакції п.4.1 Договору: «Розмір орендної плати за Торговельне місце складає 420 грн. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок або в касу Орендодавця, не пізніше 20-го числа поточного місяця (розрахунковий місяць)», також п.8.1 Договору погодили викласти в наступній редакції: «Сторони дійшли згоди, що цей Договір діє з 01 січня 2017р. до 31 грудня 2018р. включно. Якщо Орендар продовжує користуватися Торговельним місцем після закінчення дії Договору, то за відсутності заперечень Орендодавця протягом місяця з дати закінчення дії Договору, Договір вважається поновленим на тих же умовах на той самий строк з урахуванням змін в законодавстві на дату продовження Договору».

З врахуванням змін внесених Додатковою угодою до Договору від 31.12.2017 р. з 01 січня 2018 року розмір орендної плати за Торговельне місце складає 420, 00 грн. на місяць.

За період з січня 2017 року по вересень 2017 року Орендарем щомісячно сплачувалась орендна плата в розмірі визначеному умовами Договору та станом на 30.09.2017 року заборгованість була відсутня.

За період з 01.10.2017р. по 31.12.2018р. Орендодавцем було нараховано Орендарю на підставі Договору з змінами внесеними Додатковою угодою, орендну плату в сумі 6002,77 грн. з врахуванням коригування розміру орендної плати на індекс інфляції, а саме:

- в жовтні 2017 року було нараховано 317,42 грн.;

- в листопаді 2017 року було нараховано 321,23 грн.;

- в грудні 2017 року було нараховано 324,12 грн.;

- з січня по грудень 2018 року Орендодавцем враховуючи Додаткову угоду до Договору було нараховано Орендарю 5040 грн., тобто по 420 грн. за кожен місяць, дана заборгованість не була оплачена відповідачем.

Позивач на адресу відповідача направляв претензії №4 від 05.04.2018р. та №6 від 22.08.2018р. щодо добровільного погашення заборгованості по орендній платі, однак вони були залишені відповідачем без задоволення(а.с.9-12).

З матеріалів справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельський госпрозрахунковий ринок» звертався до Ковельського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 5582,77 грн. заборгованості по Договору оренди торговельного місця НОМЕР_2, загальною площею 6,0 кв.м.(даний Договір з змінами є підставою для стягнення заборгованості у справі №903/11/19), проте 06.12.2018р. Ковельським міськрайонним судом постановлено ухвалу у справі №159/6252/18 (провадження 2/159/1712/18), якою у відкритті провадження у справі за вищенаведеним позовом відмовлено та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склались між ними роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду(а.с.22-23).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, станом на день винесення рішення суду, відповідач всупереч п.4.1 Договору з врахуванням змін внесених Додатковою угодою за період з 01.10.2017р. по 31.12.2018р. орендну плату в сумі 6002,77 грн. не сплатив.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу підтверджується матеріалами справи, відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець 31.01.2017 року(а.с.19-21), щодо даної обставини суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічна правова позиція, викладена у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у справі № 3-788гс17 від 09.08.2017 р.

Відтак, фізична особа ОСОБА_1 станом на момент винесення рішення господарським судом є відповідачем у даній справі.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача стягнення 6002,77 грн. заборгованості по сплаті платежів за оренду торговельного місця підставна та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 1762 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельський госпрозрахунковий ринок" (45000, Волинська обл., місто Ковель, вул. Брестська, будинок 2, код ЄДРПОУ 01557420) 6002,77 грн. заборгованості, а також 1762 грн. витрат по судовому збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено

13.03.2019

Суддя С. В. Костюк