Ухвала суду № 80411476, 12.03.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.03.2019

Справа № 320/7137/18

Провадження № 1-кп/320/306/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Урупи І.В.

за участі:

секретаря судового засідання - Литвиненко В.Є.,

прокурорів - Гончара Д.С., Дущака Г.С.,

обвинувачених - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисника обвинуваченого ОСОБА_3- адвоката Яцуренко О.А.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката Стоякіна Г.М,

потерпілої ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі об'єднане кримінальне провадження №№12018080140002659, 12018080140000077, 12018080140001211, 12018080330000384 відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК Українита ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 162 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області знаходиться об'єднане кримінальне провадження №№12018080140002659, 12018080140000077, 12018080140001211, 12018080330000384 відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК Українита ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК України.

Прокурор Гончар Д.С. заявив клопотання про продовження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обраних під час досудового розслідування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що обставини, що стали підставою для застосування щодо обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою на цей час не змінилися, ризики, передбачені ст.177 ч.1 КПК України, при цьому існують.

Прокурор Дущак Г.С. та потерпіла ОСОБА_7 клопотання підтримали.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат Яцуренко О.А. проти заявленого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували, посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 ч.1 КПК України, просили застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат Стоякін Г.М. проти заявленого прокурором клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували. Адвокат Стоякін Г.М., посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 ч.1 КПК України, просив застосувати запобіжний захід у вигляді залогу.

Суд, вислухавши учасників судового провадження вважає, що клопотання прокурора підлягають задоволенню.

В ході досудового розслідування до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 серпня 2018 року застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою строком до 14.10.2018. Ухвалами суду вказані запобіжні заходи неодноразово продовжувалися та ухвалою суду від 24 січня 2019 року запобіжний захід відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою було продовжено до 24 березня 2019 року включно.

Відповідно до ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку і за наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою може продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою до двох місяців.

У даному випадку строки запобіжних заходів відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спливають, судове провадження не завершене.

При обранні запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 враховувалась наявність достатніх доказів підозри його у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, данні про його особу.

Суд вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України мають місце і на теперішній час, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на потерпілих, свідків, співучасника у цьому ж кримінальному провадженні. При цьому враховується особа обвинуваченого, який є таким, що має судимості, тяжкість кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_3, їх кількість, обґрунтованість обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_3, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК України, один із яких відноситься до категорії тяжких та за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до шести років, офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, міцних соціальних зв'язків також не має, тому є підстави вважати, що перебуваючи на свободі він може вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватися від суду.

Отже, вказані обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_3 усвідомлюючи ступінь тяжкості злочинів, за якими він обвинувачується, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про наявність існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а тому суд вважає, що підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 на більш м'який на теперішній час немає.

При обранні запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 враховувалась наявність достатніх доказів підозри його у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, данні про його особу.

Суд вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України мають місце і на теперішній час, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, співучасника у цьому ж кримінальному провадженні. При цьому враховується особа обвинуваченого, який є таким, що має судимості, тяжкість кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_4, обґрунтованість обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.186 ч.2, 162 ч.1 КК України, один із яких відноситься до категорії тяжких та за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до шести років, офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, тому є підстави вважати, що перебуваючи на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватися від суду. При цьому суд враховує, що в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда знаходиться обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, де відносно останнього вже обрано запобіжний захід у вигляді застави. ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, місця проживання на території м. Мелітополя та Мелітопольського району немає, стійких соціальних зв'язків також не має.

Вказані обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_4 усвідомлюючи ступінь тяжкості злочину, за яким він обвинувачується, може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про наявність існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а тому суд вважає, що підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 на більш м'який на теперішній час немає.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Оскільки встановлені раніше ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, при застосуванні запобіжних заходів відносно обвинувачених на даний час продовжують існувати, на переконання суду даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених.

Європейський суд з прав людини у рішенні „Подвезько проти України крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.

Так, ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні злочинів передбачених за ч. 2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК України. ОСОБА_4 обвинувачується за ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 162 КК України, при цьому злочин передбачений за ч. 2 ст. 186 КК України у відповідності до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжкого злочину.

У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, незважаючи на презумпцію невинуватості, з урахуванням серйозності висунутого обвинувачення, наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на даному етапі є адекватним превентивним заходом.

Оскільки заявлені при обранні та продовженні запобіжного заходу ризики щодо неналежної поведінки підозрюваних не зменшилися, що виправдовує подальше тримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під вартою, суд знаходить доцільним продовження раніше застосованих запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених до 60 днів.

Вмотивованих клопотань про зміну обвинуваченим запобіжних заходів не надано.

Щодо доводів адвоката Стоякіна Г.М. про визначення обвинуваченому ОСОБА_4 розміру застави суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

З огляду на характер умисного тяжкого злочину із погрозою застосуванням насильства передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,за яким обвинувачується ОСОБА_4, керуючись правилами п.1 ч.4 ст.183 КПК України, суд не знаходить підстав для визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 177, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Гончара Д.С. про продовження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обраних під час досудового розслідування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Термін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.3 ст.185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК України, продовжити до 10 травня 2019 року включно.

Термін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 162 КК України, продовжити до 10 травня 2019 року включно.

Копію ухвали для виконання направити в СІЗО м. Запоріжжя.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: