Рішення № 80411235, 12.03.2019, Запорізький районний суд Запорізької області

пр.. № 2/317/380/2019

Справа № 317/4266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Мінгазов Р.В.

при секретарі Герман Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 р. АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.03.2016 року у розмірі 11 955,28 грн. та судові витрати в сумі 1 762,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 25.03.2016 року, відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку. Банк свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 15.11.2018 року має заборгованість у сумі 11 955,28 грн., яка складається з наступного: 4 812,32 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6 097,47 грн. заборгованість за пенею; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 545,49 грн. штраф (процентна складова).

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 14 січня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що ним дійсно 25.03.2016 року, було підписано анкету-заяву № б/н від 25.03.2016 року, згідно якої АТ КБ «ПриватБанк» йому було відкрито картковий рахунок. Однак, в зазначеній заяві були відсутні будь-які посилання на процентну ставку, а також штрафні санкції. Крім того, при оформлені та отриманні даної кредитної картки, він не був ознайомлений позивачем із змістом Умов та Правил надання банківських послуг, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених позовних вимог, та не підписував їх. У відповідача виникають сумніви що саме додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг існували на час підписання ним анкети-заяви. Вважає що застосування до нього двох видів цивільно-правової відповідальності штрафу та пені є порушенням ст. 61 Конституції України.

Також зазначає що за час користування кредитною карткою ним було знято з карткового рахунку 5 778,37 грн., а поповнено відповідний рахунок на суму 6 585,41 грн. Доданий до позову розрахунок заборгованості незрозумілий, не містить алгоритму розрахунку.

Вважає що саме позивач порушив додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг, п. 2.1.1.5.6 яких передбачено що – у випадку невиконання зобов’язань по договору, клієнт зобов’язаний на вимогу банку виконати зобов’язання по поверненню кредиту (в тому числі простроченого кредиту і овердрафту), оплаті винагороди банку.

Жодних вимог про погашення заборгованості Відповідач не отримував.

Слід зазначити, що відзив на позовну заяву був поданий відповідачем до суду й направлений в адресу позивача з додержанням порядку та строків, встановлених ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.01.2019 року, а також ст. 178 ЦПК України.

Згідно даних, оприлюднених на офіційному сайті ПАТ «УКРПОШТА» http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, вказана вище заява по суті справи (відзив) була отримана позивачем 13.02.2019 року о 13 год. 45 хв. Електронна сторінка сайту була оглянута судом з метою встановлення зазначеної обставини.

05.03.2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, яка, всупереч вимог ч.ч. 4, 5 ст. 178, ч.ч. 3, 4 ст. 179 ЦПК України, була надіслана (надана) позивачем з пропуском встановленого ухвалою суду від 14.01.2019 року десятиденного строку, й більш того – взагалі не була направлена відповідачу. Під час дослідження вказаного вище документу, судом було з'ясовано, що до нього не додано доказів надсилання іншій стороні у справі.

Частинами 3, 4 ст. 179 ЦПК України визначено, що до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п’ятою статті 178 цього Кодексу; відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Відповідно до положень частини 4, 5 ст. 178 ЦПК України: копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються, серед іншого – документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 126 ЦПК України: право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Отже, враховуючи що позивачем, не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу, а також відповідь на відзив подано з порушенням строків, встановлених ухвалою суду від 14.01.2019 року, суд не приймає до уваги відповідь на відзив.

Представник позивача у судове засідання нез’явився, разом із позовом подав до суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. У позовній заяві не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання нез’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З’ясувавши всі обставини у справі та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи були встановлені наступні обставини.

АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав та обов’язків ПАТ КБ «Приватбанк», у зв’язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 р оку № 519 змінено тип та найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», проведено державну реєстрацію вказаних змін.

25.03.2016 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н у вигляді підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. При отриманні кредитної картки відповідач надав згоду на те, що підписана заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений у письмовому вигляді та зобов’язався регулярно ознайомлюватися із змінами до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.ргіvаtbаnk.uа, що підтверджується його особистим підписом у заяві.

У відповідності до положень ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України);

- предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України);

- достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України);

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України);

Згідно вимог ч.ч. 1, 5 – 7 ст. 81 ЦПК України:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81);

- докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. ч. 5 – 7 ст. 81).

Таким чином, з огляду на положення ст.ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України, саме обставини, якими обґрунтовуються заявлені у справі вимоги чи заперечення та з приводу яких у сторін виникає спір, підлягають з’ясуванню (доведенню) в процесі розгляду справи по суті, та мають бути встановлені під час ухвалення судового рішення на підставі оцінки наявних у справі доказів.

При цьому, обов’язок доведення вказаних вище обставин покладається саме на сторони справи – позивача та відповідача; щодо суду, то він позбавлений процесуального права збирати докази, які стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що саме ті «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», які додані ним до позовної заяви (у відповідній редакції), становлять невід’ємну частину укладеного з відповідачем кредитного договору, тобто таких доказів, які поза розумним сумнівом будуть достовірно свідчити, що відповідач до, або під час оформлення заяви позичальника, був ознайомлений та погодився саме з ними. Таким доказом можуть бути, наприклад, конкретні «Умови та Правила» підписані зі сторони відповідача.

Аналогічну правову позицію висловила Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в Постанові № 6-2320цс16 від 22.03.2017 року.

Крім того, в порушення вимог ст. 95 ЦПК України, додана позивачем до позовної заяви копія Умов та правил надання банківських послуг, які, на думку позивача, є частиною укладеного з відповідачем договору, та на які позивач посилається як на підставу позову – не засвідчена у встановлений чинним законодавством спосіб.

Так, всупереч вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 № 55, – жодна сторінка копії згаданого документу не містить слів «Згідно з оригіналом»; назви посади; особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища; дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.

У відповідності до положень ч.ч. 2, 4 ст. 95 ЦПК України: письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною 5 статті 95 ЦПК України передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу; учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про те, що додані позивачем по позовної заяви копії Умов та правил надання банківських послуг, які не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством, є недопустимими доказами та не можуть братися до уваги під час встановлення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Відповідно до підписаної відповідачем анкети-заяви № б/н від 25.03.2016 року, позивач надав йому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, однак з вказаних документів не вбачається сума кредитного ліміту встановленого на кредитну картку.

До позовної заяви позивачем додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (Універсальна, 30 днів пільгового періоду, Універсальна, 55днів пільгового періоду, Універсальна контракт), однак вказаний документ не містить інформації про те, які саме умови (процентна ставка, пільговий період, обов’язковий щомісячний платіж, пеня, інше) розповсюджуються на кредитну карту видану відповідачу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Параграфом першим глави 71 ЦК України регулюються правовідносини позики.

Статтею 1046 Кодексу передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідач ОСОБА_1, отримав кредитний ліміт в розмірі 5 000,00 грн., та скористався ним, шляхом використання кредитних грошових коштів.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За правилом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З позовної заяви, а також розрахунку заборгованості станом на 15.11.2018 року, який додано до позову, вбачається, що відповідач має заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 4 812,32 грн., нарахованої пені в розмірі 6 097,47 грн., а також штрафи в розмірі 1045,49 грн.

Однак, з позовної заяви та з вказаного вище розрахунку, на які посилається позивач в якості обґрунтування позовних вимог щодо наявної заборгованості, вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту.

Надаючи оцінку наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вище викладене вбачається, що основна сума боргу сплачується в останню чергу після зарахування процентів і неустойки.

Таким чином, з позовної заяви та наданих в обґрунтування доказів, неможливо перевірити на яку суму відповідачу нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі 4 812,32 грн., пеню в розмірі 6097,47 грн., а також штрафи в розмірі 500 грн. та 545,49 грн., за відсутності заборгованості за тілом кредиту (основної заборгованості), крім того з наданого позивачем розрахунку вбачається що відповідачем фактично погашено заборгованість за кредитом оскільки знято з карткового рахунку 5 778,37 грн., а поповнено на суму 6 585,41 грн.

Більш того, суд зважає на те, що матеріали справи взагалі не містять доказів отримання відповідачем кредитних коштів саме в розмірі 5 000,00 грн.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості фактично складається лише з певних математичних показників, при цьому не містить конкретного алгоритму (формули), з використанням якого можливо перевірити їх правильність (достовірність), та встановити дійсну суму відсотків, а також суми, на які нараховувалася пеня та штрафи у кожному періоді.

Отже, наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст.ст. 77-79 ЦПК України, у зв'язку з чим судом відхиляється.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, проаналізувавши досліджені у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявності заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 11 995 грн. 28 коп., а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не відшкодуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 18, 141, 247, 258, 264-265, 274, 352-356 ЦПК України, ст.ст.509, 526, 527, 530 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299) до ОСОБА_1 (70461, Запорізька область, Запорізький район, с. Світанок, вул.. Радгоспна б.25, РНОКПП НОМЕР_1 паспорт СВ № 808929 виданий 14.05.2003 року Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України

Повний текст рішення складено 12.03.2019 р.

Суддя Р.В. Мінгазов