Рішення № 80410941, 11.03.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 11.03.2019

Справа № 320/10144/18

(2/320/988/19)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Калугіної І.О.,

при секретарі Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 біржі «Власність» про визнання права власності на майно в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в інтересах якої діє ОСОБА_2 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, в якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування на Ѕ частину житлового будинку № 61 по вул. О. Довженка в місті Мелітополі Запорізької області після смерті ОСОБА_5, яка померла 28 квітня 2017 року. На обґрунтування позову зазначила, що 28 квітня 2017 року померла ОСОБА_5, та після її смерті відкрилась спадщина, однак в отриманні свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки нею не було надано документів, які б підтверджували право власності померлої на нерухоме майно.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, від неї надійшло клопотання з проханням розглядати справу за її відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради Запорізької області в судове засідання не з’явився, від нього надійшло клопотання з проханням розглянути справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник відповідача ОСОБА_4 біржі «Власність» в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про поважні причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв’язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу № 846 від 05 грудня 1998 року ОСОБА_6 став власником Ѕ частини житлового будинку № 61 розташованого по вул. О. Довженка в м. Мелітополі Запорізької області /а.с.12/.

Договір був укладений на ОСОБА_4 біржі «Власність» та зареєстрований 12 грудня 1998 року за № 4046.

10 січня 2017 року помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії І-ЖС № 376388 /а.с.10/.

Відповідно до довідки голови квартального комітету № 51 від 02 квітня 2018 року, на час смерті ОСОБА_6 з ним разом за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. О. Довженко, буд. 61 проживала його дружина ОСОБА_5 /а.с.13/.

28 квітня 2017 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії І-ЖС № 390365 /а.с.11/.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Під час життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 08 червня 2011 року склали заповіти, якими на момент їх смерті заповідали все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їм буде належати на день смерті і на що вони за законом матимуть право – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.8-9/.

Судом встановлено, що позивач звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу Запорізької області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, до складу якої входить 1/2 частина житлового будинку № 61 по вул. О. Довженко в м. Мелітополі Запорізької області, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки вказана частка житлового будинку, була придбана за договором купівлі-продажу, що був укладений на біржі, який виходячи з вимог законодавства, яке діяло на час укладення зазначеного договору, підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню /а.с.16/.

В ході судового розгляду з’ясовано, що з моменту придбання вищевказаного нерухомого майна і до дня смерті, спадкодавець здійснював право користування та володіння даним житловим будинком.

Частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на час укладення угоди купівлі-продажу спірного будинку, визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

В той же час, відповідно до частини 2 вище вказаної статті, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з частинами 1, 4, 5 статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року №1956-XII «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Відповідно до угоди купівлі-продажу нерухомості вона була укладена у визначеному вище вказаними нормами права порядку, адже: а) була здійснена купівля-продаж спірного будинку, допущеної до обігу на товарній біржі; б) сторони договору були членами товарної біржі згідно з рішенням від 01.09.1998 №22156, що визначено в преамбулі (вступній частині) договору; в) договір поданий до реєстрації та зареєстрований на біржі 01 вересня 1998 року в день його укладення, що визначено в інших умовах договору.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» №1956-XII угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, при укладанні договорів купівлі-продажу нерухомого майна на товарних біржах існувала колізія норм права, а саме норм права, визначених частиною 1 статті 227 ЦК УРСР та частиною 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» №1956-XII.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

В абзаці 5 частини 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

ЦК УРСР набрав чинності 18 липня 1963 року, в той же час Закон України «Про товарну біржу» №1956-XII набрав чинності 10 грудня 1991 року.

Враховуючи, що частина 1 статті 227 ЦК УРСР та частина 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» №1956-XII водночас регулювали порядок нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, в тому числі і укладених на товарних біржах, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року №4-зп, угода купівлі-продажу нерухомого майна від 05 грудня 1998 року, укладена на ОСОБА_4 біржі «Власність», не потребувала нотаріального посвідчення.

Таким чином, між сторонами був укладений договір купівлі-продажу ОСОБА_5 мешкала в даному будинку з часу купівлі будинку і по день смерті.

Будь-які суперечки між сторонами угоди відсутні, протизаконних умов угода не містить та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, однак порушена форма угоди, оскільки при її укладенні не була дотримана нотаріальна форма договору.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Главою 25 ЦК передбачені підстави для припинення права власності. До зазначених підстав не належить припинення права власності у зв’язку з набуттям такого права на підставі угоди, зареєстрованої на біржі і не посвідченої нотаріально.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спадкодавець ОСОБА_5 правомірно набула право власності на Ѕ частину спірного будинку, яке після її смерті увійшло до складу спадщини.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Сам факт нездійснення нотаріального посвідчення договору не може вважатися відсутністю прав на відповідне майно, якщо воно правомірно набуто. В даному випадку Ѕ частину житлового будинку № 61 по вул. О.Довженка в місті Мелітополі Запорізької області спадкодавець набув правомірно.

Судом встановлено, що спір виник в зв’язку з відсутністю умов для оформлення спадщини нотаріально.

Статтями 1216-1218 ЦК визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У теперішній час оформити та отримати правовстановлюючий документ на право власності на частину житлового будинку у встановленому законом порядку не можливо, оскільки у відповідності з ч.4 ст.25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент смерті.

Відповідно до ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п.3.1 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, а також того, що позивач є спадкоємицею за заповітом, але нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, сам факт не отримання правовстановлюючих документів, не може вважатися відсутністю прав на відповідне майно, якщо воно правомірно отримано у власність. В даному випадку, суд вважає, що оскільки частина житлового будинку набута спадкодавцем правомірно, то позивач має право отримати її у власність в порядку спадкування за заповітом.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 328, 1216-1218, 1268, 1269, 1270, 1298 ЦК України, ст.ст. 12, 241-246, 258, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 біржі «Власність» про визнання права власності на майно в порядку спадкування, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), право власності в порядку спадкування за заповітом на Ѕ частину житлового будинку № 61 по вул. О. Довженка в м. Мелітополі Запорізької області, після смерті ОСОБА_5, яка померла 28 квітня 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Суддя: І.О.Калугіна