Рішення № 80408637, 07.03.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2019 року Чернігів Справа № 620/408/19

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гаршина В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне підприємство Фірма "Майстерня архітектора Травки В.А." до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради з адміністративним позовом, в якому остаточно просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення № 641 Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 щодо відмови ОСОБА_3 у затвердженні та наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2;

- зобов'язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняти рішення, яким затвердити та надати ОСОБА_3 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.75).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для прийняття рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 № 641, пункт 3 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 зазначено, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним будівельним та санітарним нормам і правилам, що на думку позивача, не узгоджується з вимогами частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якими передбачено підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, перелік яких є вичерпним. Крім того, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Отже, позивач вважає, що відповідач обмежив права власності позивача всупереч вимогам статті 41 Конституції України.

12.02.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26.02.2019 на адресу суду відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що при вирішенні питання про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки ОСОБА_3 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради було враховано Генеральний план м. Чернігова, затверджений рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003 та Детальний план центральної частини м. Чернігова, затверджений рішенням Чернігівської міської ради від 08.09.2005, які по суті є містобудівною документацією та є обов'язковими до виконання. Тому після дослідження поданих позивачем документів, з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації, 13.12.2018 прийнято рішення № 641, пункт 3 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2. Вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

27.02.2019 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що відповідачем до відзиву не надано жодного письмового або іншого доказу, який би свідчив про невідповідність намірів позивача щодо реконструкції його власного будинку вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

01.03.2019 представником позивача подано клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне підприємство Фірма "Майстерня архітектора Травки В.А.".

04.03.2019 представником позивача подана заява про зміну позовних вимог.

06.03.2019 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представника позивача, прийнято заяву про зміну позовних вимог та залучено в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне підприємство Фірма "Майстерня архітектора Травки В.А.".

07.03.2019 представником позивача подано заяву про долучення до матеріалів справи докази витрат на правничу допомогу, а саме розрахунок витрат на правничу допомогу, акт виконаних робіт № АО-010-03-19 та квитанцію № 06/03/19-1 від 06.03.2019.

07.03.2019 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, приєднано до матеріалів справи розрахунок про надання правничої допомоги та додані до нього документи.

07.03.2019 представником відповідача заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи Генеральний план м. Чернігова та Детальний план центральної частини м. Чернігова з нанесенням місця розташування земельної ділянки (будинок АДРЕСА_2).

Ухвалою суду від 07.03.2019 постановленою без виходу до нарадчої кімнати, приєднано до матеріалів справи подані представником відповідача документи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, наведених у відзиві.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд встановив таке.

ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0484 га, в межах згідно з планом, за кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_2, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г. від 25.12.2013, зареєстрованого в реєстрі за № 1897 (а.с. 77-78) та договором договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г. від 25.12.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1899 (а.с.80-81).

У 2018 році ФОП ОСОБА_4. зроблений містобудівний розрахунок реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, який міститься в матеріалах справи. Вказаний розрахунок містить відомості про часткове збереження фундаменту, збереженням частини стін, використовуються зовнішні інженерні мережі, зміну існуючого фундаменту, що є відповідно до визначення - реконструкцією, а не будівництвом нового будинку. Так, у розділі 2. Аналіз існуючих умов, зазначено що: Реконструкція передбачає знесення будинку з частковим збереженням фундаментів, зведення нового фундаменту, стін і інших конструкцій, надбудова другого поверху.

Основні планувальні обмеження та рішення:

- зміна контурів фундаменту на багатокутну форму з максимальними розмірами 23.88* 13.22м.

- використання фундаменту існуючої цегляної стіни протяжністю 20.42 м. у якості стіни житлового будинку з подальшою добудовою до висоти орієнтовно 10.85 м.

- використання фундаменту існуючої цегляної стіни загальної протяжності 16.35 м. у якості паркану, з подальшою добудовою до висоти 2 м (а.с. 36-43).

09.10.2019 ОСОБА_3 звернувся до управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з заявою про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (реконструкція, капітальний ремонт будівель із зміною зовнішньої конфігурації) за адресою: АДРЕСА_2, та надав наступні документи, а саме: заяву про намір реконструкції об'єкта до виконавчого органу міської ради на ім'я міського голови щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, засвідчену в установленому порядку копію документа про право власності (користування) земельною ділянкою, містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланового об'єкта реконструкції (капітального ремонту); копію правовстановлюючих документів на будівлю (приміщення), копію довіреності та витяг з ДЗК (а.с.20).

13.12.2018 рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 641 пункт 3 відмовлено ОСОБА_3 у затвердженні надані містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним будівельним та санітарним нормам і правилам (а.с.22), про що позивача повідомлено листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 14.12.2018 № 01-24/658 (а.с. 21).

Вважаючи вказане рішення таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, повноваження виконавчого комітету Чернігівської міської ради у спірних правовідносинах визначаються, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Згідно пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Статтею 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

При цьому відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудівної діяльності.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; витяг із Державного земельного кадастру. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення). Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (частина третя статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Згідно з положеннями частини шостої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, заява ОСОБА_3 про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки зареєстрована 09.10.2018, однак рішення про відмову в їх наданні прийнято 13.12.2018, тобто з порушенням строку, встановленого частиною шостою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень обґрунтована тим, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним будівельним та санітарним нормам і правилам (а.с. 22).

Однак суд не погоджується з таким рішенням відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із положеннями статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Оновлення містобудівної документації передбачає:

1) актуалізацію картографо-геодезичної основи;

2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму;

3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що відповідна міська рада має право приймати рішення про оновлення містобудівної документації на місцевому рівні одним із способів, визначених частиною другою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Разом з тим, такий спосіб внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні, як реконструкція під багатоквартирну житлову забудову на земельній ділянці, що належить на праві власності фізичній особі без її згоди, Законом не передбачено, що свідчить про невідповідність вказаного інструменту принципу правової визначеності.

При цьому суд зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 за кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_2 надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та належить позивачу на праві приватної власності.

Докази, які б спростували вказані обставини відповідачем суду не надано.

Отже, відповідачем не доведено невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні.

Зважаючи на те, що відповідач не вказує на наявність інших підстав відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, визначених частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому таке рішення є протиправним.

Суд наголошує, що у цій справі предметом дослідження є правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, зокрема у контексті дотримання ним при прийнятті оскаржуваного рішення положень статей 16, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (статті 41 Конституції України).

Суд також виходить з того, що взаємовідносини між органами місцевого самоврядування, які представляють територіальну громаду, та суб'єктом приватного права повинні відбуватися в інтересах відповідної громади, але виключно у межах та спосіб, визначений законодавством (стаття 19 Конституції України).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява N 31443/96, пункт 115).

Аналогічно у цій справі відсутність послідовності з боку органів влади при зміні функціонального призначення територій та самого характеру обмеження реконструкції житлового будинку, який належить позивачу на праві приватної власності, а також створена ним невизначеність, є важливими факторами при оцінці Судом пропорційності оскаржуваної ситуації (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), N 31443/96, пункт 151).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 № 641, пункт 3 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято без наявності підстав, визначених частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з порушенням строків, встановлених частиною шостою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та всупереч статті 41 Конституції України.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити та надати ОСОБА_3 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Слід зазначити, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року № 806/2208/17).

Водночас, повноваження органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року (справа №807/3072/14), а відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Умови, за яких уповноважений орган відмовляє у наданні містобудівних умов та обмежень, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, уповноважений орган містобудування та архітектури за заявою замовника відповідно до статті 29 Закону №3038-VI на безоплатній основі на підставі містобудівної документації на місцевому рівні повинен надати містобудівні умови та обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати містобудівні умови та обмеження або відмовити у їх наданні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

З огляду на те, що правові підстави для відмови позивачу в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відсутні, суд дійшов висновку відповідно до частини третьої статті 245 КАС України зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії та надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 у відповідності до містобудівного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частина третя статті 132 КАС України).

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз доданих до заяви документів свідчить, що представником позивача з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 18.12.2018 № 18/12/18ц, ордер серії ЧН №062946 від 07.02.2019, розрахунок витрат на оплату послуг адвоката від 07.03.2019, акт здачі прийняття робіт № АО-0100319 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 06.03.2019 № 06/03/19-1 на суму 10000,00 грн. (а.с.17а, 49-50, 103, 104,105).

При цьому суд зазначає, що розрахунок витрат проведений з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару затверджених рішенням ради адвокатів Чернігівської області від 16.02.2018 № 57, зокрема застосовувались наступні вимоги: розмір адвокатського гонорару за годину роботи адвоката становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати.

Станом на 07.03.2019 відповідно до Закону України "Про державний бюджет України" прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921,00 грн., відповідно - 50% прожиткового мінімуму.

З наданих документів вбачається, що загалом витрати ОСОБА_3 на правничі послуги адвоката при підготовці до розгляду та розгляду адміністративної справи № 620/408/18 становлять 10000,00 грн. (а.с.103).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем були понесені витрати на професійну правову (правничу) допомогу, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача суму судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, відтак з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений відповідно квитанції від 08.02.2019 № 1.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення № 641 Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 щодо відмови ОСОБА_3 у затвердженні та наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2.

Зобов'язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради вчинити необхідні дії та надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 у відповідності до містобудівного розрахунку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), сплачений відповідно квитанції від 08.02.2019 № 1 та судові витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) на користь ОСОБА_3.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 13.03.2019.

ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1).

Відповідач: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради (вул. Магістратська, буд. 7, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 04062015).

Третя особа: Приватне підприємство Фірма "Майстерня архітектора Травки В.А." (вул. О. Молодшого, 12, м. Чернігів, 14013.

Суддя І.І. Соломко