Рішення № 80408002, 01.03.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2699/18

2/214/920/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 березня 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді – Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря – Фастовець Ю.Ю.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу № 214/2699/18 за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, ОСОБА_6, про визнання права користування квартирою та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання права користування квартирою та вселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з вересня 2014 року вона почала проживати у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_6, в зв’язку з цим вона вселилась за місцем проживання свого чоловіка за адресою: вул. Покровська, 15/5, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область. На той час в цій квартирі були зареєстровані її чоловік ОСОБА_6 та його рідний брат.

30 липня 2015 року у них з ОСОБА_6 народився син ОСОБА_4 Його місце проживання було зареєстровано з адресою: вул. Покровська 15/5, м. Кривий Ріг. Однак, позивач стверджує, що її чоловік зловживав наркотичними засобами та постійно вчиняв сварки. У зв’язку з цим. Для того, щоб уникнути конфліктних ситуацій , вона була змушена не добровільно, а вимушено, у листопаді 2016 року разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4, залишити квартиру на деякий час .

Вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.

В лютому 2017 року позивач стверджує, що вона прийшла до квартири її цивільного чоловіка щоб зібрати теплі речі передати їх йому в СІЗО, однак вона не змогла відкрити своїм ключем вхідні двері і потрапити до квартири, тому що відповідач змінив замки від вхідних дверей. Іншого житла вона та її малолітній син ОСОБА_4 не мають, однак відповідач категорично відмовляється надати їй ключі від квартири.

Крім того. Вона неодноразово зверталась до поліції та до служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, однак її звернення не дали жодних результатів. Відповідач так і не надав їй ключі від квартири.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог, суду пояснив, що відповідач являється наймачем спірної квартири . Крім нього, в квартирі зареєстрований його брат ОСОБА_6, який фактично в квартирі не проживає, оскільки перебуває в місцях позбавлення. ОСОБА_1 в квартирі не проживає з листопада 2016 року, за комунальні послуги не сплачує, спільне господарство з ОСОБА_6 не веде та ніколи не вела, тому відповідно до ст.. 64 ЖК України не є членом сім’ї. Позивач по справі змінила місце проживання дитини за власним бажанням.

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні, в режимі відео конференції, суду пояснив, що позовні вимоги визнає частково. Не заперечує проти вселення до квартири сина, однак, щодо вселення до квартири ОСОБА_1 заперечує.

Представник третьої особи ОСОБА_7 з урахуванням інтересів дитини позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснив, що він проживає в одному будинку з відповідачем. ОСОБА_9 він знайомий з дитинства. Хто мешкає в квартирі з 2014 року він не знає. Проте, свідку відомо, що брат ОСОБА_9 зараз перебуває в місцях позбавлення волі. В квартирі за адресою вул. Покровська, 15/5, м. Кривий Ріг, був місяць тому назад, його запросив відповідач. Стан квартири не задовільний, вікна розбиті речі в занедбаному стані. ОСОБА_10 не бачив ні разу. Хот зареєстрований за в квартирі не знає. Позивача не бачив ні разу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що ОСОБА_1 проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 зі своїм чоловіком ОСОБА_6 О з періоду вагітності. Коли дитині виповнилось 1,5 років ОСОБА_1 виїхала з квартири та на протягом півтора – два роки там не проживала. Свідок зазначає, що бачила як позивач вивозила з квартири холодильник. Причини, за яких позивач залишила житлове приміщення свідку не відомі. Свідок стверджує, що з тих пір, коли ОСОБА_1 виїхала, а ОСОБА_6 відбув до місць позбавлення волі, в спірній квартирі ніхто не проживав.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи приходить до такого.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 народився 30 липня 2015 року, його батьками зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ( а.с.10).

Згідно довідки виданої Криворізькою об’єднаною міською довідково-інформаційною службою ОСОБА_4О, 30.07.2015 року з 09.09.2015 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2( а.с 12).

21 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Начальника СВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою, в якій зазначила, що ОСОБА_5 чинить їй та її дитині ОСОБА_4 перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою 5 в будинку, 15 по вулиці Покровській в м. Кривому Розі (а.с.13).

Вищезазначена заява була прийнята та зареєстрована в ЖЕО за № 7593, згідно талону- повідомлення № 164 від 21.03.2018 року ( а.с.14).

Згідно акту складеного мешканцями будинку № 15 розташованого по вул. Покровській, ОСОБА_1 з вересня 2014 року проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_6 за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Покровська, 15/5. Після народження ОСОБА_4О, ІНФОРМАЦІЯ_3 також почав проживати у цій квартирі зі своїми батьками.

З лютого 2017 року ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_4, 30.07.2015 року не можуть потрапити до квартири, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Покровська, 15/5, оскільки брат ОСОБА_6 – ОСОБА_5 змінив замки від вхідних дверей цієї квартири та заперечує проти їх проживання у цьому житловому приміщенні. ( а.с.17).

ОСОБА_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Саксаганському УПСЗН м. Кривий Ріг, та отримує щомісячну одноразову допомогу при народження однієї дитини в розмірі 860,00 грн. ( а.с.22).

З заяви наданої представником виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради ОСОБА_7 від 13.11.2018 року вбачається, що малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований у житлі за адресою : вул. Покровська, 15/5 разом з батьком ОСОБА_6 Отже, факт реєстрації дитини є законним і сумнівам не підлягає.

Оскільки батько малолітнього ОСОБА_4 не може проживати разом із сином через перебування в місцях позбавлення волі, а дитина за віком не може проживати одна, служба у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради вважає за доцільним визнати за позивачем ОСОБА_1 матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_4, право користування житловим приміщенням за адресою: вул. Покровська, 15/5 та вселити позивача разом з малолітньою дитиною до зазначеного житла з метою захисту житлових прав малолітньої дитини та недопущення дитячої без оглядності і безпритульності ( а.с.146).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» орган опіки та піклування зобов'язаний здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органу опіки та піклування відповідно до ст. 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти-члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних громадян» неприпустимим є зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Так, судовому засіданні встановлено та представником відповідача не спростовано, що ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_4 мешкала у квартирі свого цивільного чоловіка ОСОБА_6 Через постійні сварки, з цивільнім чоловіком позивач забрала малолітнього сина та змінила місце мешкання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Саксаганському УПСЗН м. Кривий Ріг, та отримує щомісячну одноразову допомогу при народження однієї дитини в розмірі 860,00 грн. Власного житла у праві приватної власності чи у праві користування позивач не має.

ОСОБА_12 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тому відповідно до положень Конвенції ООН «Про права дитини» та Закону України «Про охорону дитинства» має право на житло від народження.

ОСОБА_4 був вселений та зареєстрований у спірній квартирі у малолітньому віці, у відповідності до положень 65 ЖК України, на час його вселення у приміщення вищезазначеної квартири жодних заперечень від наймачів квартири не було, жодних домовленостей про порядок користування квартирою не існувало.

Також судом зв’язко до уваги, що допитаний в судовому засіданні батько ОСОБА_13 ОСОБА_6, позовні вимоги підтримав частково, не заперечував проти вселення його сина до квартири.

Твердження представника відповідача, що ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_14 добровільно покину квартиру АДРЕСА_1, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Суд зазначає, що у позивача були поважні причини тимчасово бути відсутньою за місцем свого мешкання та місцем реєстрації неповнолітнього ОСОБА_14, оскільки неприязні стосунки ОСОБА_6 з нею, постійні сварки негативно впливали на духовний розвиток дитини.

Представник відповідача, під час судового розгляду не заперечував, що відповідач змінив замки в квартирі та чинить перешкоди, що вселення малолітнього ОСОБА_14 та його матері ОСОБА_1 до спірної квартири.

Також, суд зазначає, що не може бути підставою для відмови в задоволення позовних вимого не проживання малолітнього ОСОБА_14 в квартирі з 2017 року, оскільки його місце проживання визначене батьками та зареєстроване в законному порядку, тому він має право користуватись житлом свого батька, що не суперечить вимогам частини шостої статті 29 Цивільного кодексу України. Оскільки дитина не досягла повноліття, а відтак не набула повної цивільної дієздатності, причини його не проживання у квартирі є поважними, а тому і відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування цією квартирою з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, ОСОБА_5 A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання повинні враховуватись в першу чергуй у спірних ситуаціях, а вже тільки потім права батьків.

Отже, враховуючи інтереси дитини, беручи до уваги, що батько малолітнього ОСОБА_4 не може проживати разом із сином через перебування в місцях позбавлення волі, а дитина за віком не може проживати одна, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 про вселення задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 319, 383, 391 ЦК України,ст. 65, 71,72, ЖК Української РСР, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, ОСОБА_6, про визнання права користування квартирою та вселення задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_4 право користування чотирьохкімнатною квартирою, розташованою за адресою АДРЕСА_2.

Вселити ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_4 до чотирьохкімнатної квартирою, розташованої за адресою АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, тимчасове місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_5: ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8.

Треті особи:

Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради м. Кривий Ріг, юридична адреса: вул. Володимира Великого, буд.32;

Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради м. Кривого Рогу, юридична адреса: вул. Володимира Великого, буд. 32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область;

ОСОБА_6, зареєстрований за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_9. Кв. 5, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Повний текст судового рішення складено 11.03. 2019 року.

Суддя А.В. Ткаченко