Рішення № 80407755, 01.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01 березня 2019 року № 826/1404/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника відповідача ОСОБА_1, у відсутність позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

24.01.2018 ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (ДФС України) в якому з урахуванням нової редакції позовної заяви просив суд визнати протиправним та скасувати наказ №79 від 13.02.2017 про проведення документальної позапланової перевірки та визнати дії щодо проведення перевірки протиправними.

В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що наказ №79 від 13.02.2017 про проведення документальної позапланової перевірки прийнято на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 в справі №757/2200/17, якою задоволено клопотання прокурора про призначення виїзної позапланової перевірки громадянина ОСОБА_2 за 1998-2016 роки. Позивач вважає, що суддя, надавши дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством, всупереч вимог міжнародного та національного законодавства.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17 задоволено клопотання про проведення документальної виїзної позапланової перевірки, в той час як Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) не передбачає таких перевірок. При цьому, відповідач на власний розсуд прийняв наказ №79 від 13.02.2017 яким призначив документальну невиїзну позапланову перевірку, навіть всупереч ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17.

Також позивач зазначив, що відповідачем проведено перевірку в період з 13.02.2017 по 14.02.2017, в той час як наказ про проведення перевірки вручено представнику позивача лише 15.02.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву ОСОБА_2 в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначив, що вимога підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України містить імперативний припис щодо обов’язку контролюючого органу призначити позапланову перевірку у разі отримання ухвали слідчого судді у рамках кримінального провадження. При цьому виконання такого обов’язку не передбачає дослідження підстав призначення відповідної перевірки слідчим суддею.

Також відповідач вказує, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17 призначено позапланову документальну перевірку, тому доводи позивача про порушення законодавства шляхом призначення невиїзної позапланової перевірки громадянина є безпідставними.

Відповідач також вказав, що ним дотримано вимоги статті 79 ПК України щодо повідомлення позивача про проведення перевірки шляхом його направлення. При цьому, присутність платника під час документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

При цьому, представником ДФС України подано і клопотання про залишення позову ОСОБА_2 за пропуском строку звернення до суду – без розгляду.

Уухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2019 клопотання представника відповідача задоволено частково й адміністративний позов ОСОБА_2 в частині оскарження ним дій ДФС України щодо проведення перевірки – залишено без розгляду.

В ході судового засідання представник відповідача в частині оскарження позивачем наказу на проведення перевірки заперечив з підстав та мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Ні позивач, ні його представник в засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили. Враховуючи, що це не перша неявка сторони позивача без поважних причин, суд, на підставі статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) ухвалив розглянути справу у їх відсутність.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

16.01.2017 до провадження слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової І.В. надійшло клопотання сторони кримінального провадження - прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про призначення документальної виїзної позапланової перевірки громадянина ОСОБА_2 за 1998-2016 роки.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17 вказане клопотання задоволено, призначено позапланову документальну перевірку громадянина ОСОБА_2, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1998-2016 роки. Проведення перевірки доручено співробітникам ДФС України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30.08.2017 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017.

Постановою Верховного Суду від 15.02.2018 ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30.08.2017 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 про призначення позапланової документальної перевірки ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 1998 - 2016 роки залишено без змін.

На виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17 ДФС України прийнято наказ №79 від 13.02.2017 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.1998 по 31.12.2016, тривалістю 10 робочих днів з 13.02.2017, за адресою Львівська площа, 8, кабінет №1611, м. Київ.

Копію наказу №79 від 13.02.2017 направлено позивачу 13.02.2017 та отримано представником позивача 15.02.2017.

В період з 13.02.2017 по 14.02.2017 головним державним ревізором-інспектором ДФС України ОСОБА_5 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору платником податків фізичною особою ОСОБА_2 за період з 01.01.2007 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 14.02.2017 №6/99-99-13-04-02/НОМЕР_1.

13.04.2017 на підставі висновків акту №6/99-99-13-04-02/НОМЕР_1 від 14.02.2017 прийняті податкові повідомлення-рішення №0000061304 та №0000071304.

Позивач вважає протиправним наказ №79 від 13.02.2017, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно абзацу першого пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

За приписами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Позивач зазначає, що суддя, надавши дозвіл на проведення перевірки в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством, всупереч вимог міжнародного та національного законодавства.

Надаючи правову оцінку даним доводам позивача, суд виходить з правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.08.2018 у справі №822/3292/17.

Відповідно частини п’ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 14.08.2018 у справі №822/3292/17 Верховний суд звернув увагу на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 534 цього Кодексу обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню.

Питання, пов'язані з оскарженням ухвал слідчого судді, внормовано положеннями статей 309, 310 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до приписів яких правом перевірки законності прийнятих слідчим суддею ухвал наділено виключно суд апеляційної інстанції, що здійснює кримінальне провадження.

При цьому ані положення Кримінального процесуального кодексу України, ані положення Кодексу адміністративного судочинства України не надають адміністративному суду повноважень перевіряти ухвали слідчих суддів, прийнятих в межах кримінального провадження та вирішувати питання що пов'язані з виконанням ухвал слідчих суддів, тощо.

З огляду на вказану позицію Верховного Суду, є необґрунтованим висновок позивача про незаконність ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17, а також висновків про те, що ДФС України, з огляду на її незаконність, не мала передбачених статтею 78 ПК України підстав для проведення документальної позапланової перевірки позивача.

Суд також враховує, що позивач оскаржував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 у справі №757/2200/17. Однак, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30.08.2017 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017. Постановою Верховного Суду від 15.02.2018 ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30.08.2017 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16.01.2017 про призначення позапланової документальної перевірки ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 1998 - 2016 роки залишено без змін.

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що вимога підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України містить імперативний припис щодо обов’язку контролюючого органу призначити позапланову перевірку у разі отримання ухвали слідчого судді у рамках кримінального провадження. Виконання такого обов’язку не передбачає дослідження підстав призначення відповідної перевірки слідчим суддею.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування наказу №79 від 13.02.2017.

Окрім того, при вирішенні даної справи суд також звертає увагу й на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.11.2018 у справі №П/811/824/17.

Верховний Суд зазначив, що гідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків. А за результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено не лише акт перевірки, а й прийняті податкові повідомлення-рішення.

Отже, податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв'язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Судом встановлено, що 13.04.2017 на підставі висновків акту №6/99-99-13-04-02/НОМЕР_1 від 14.02.2017 прийняті податкові повідомлення-рішення №0000061304 та №0000071304.

23.06.2017 позивач звернувся до суду із позовами про визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2017 у справі №826/8293/17 й №826/8294/17 відкрито провадження за вказаними позовами ОСОБА_2.

Тому, права позивача, які на його думку були порушені перевіркою, результати якої зафіксовані в акті №6/99-99-13-04-02/НОМЕР_1 від 14.02.2017, можуть бути захищені саме за наслідками розгляду справ №826/8293/17 й №826/8294/17.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність наказу №79 від 13.02.2017, а позивачем не надано належних й достатніх доказів та обґрунтувань протилежного. У зв’язку з цим, суд не вбачає підстав для захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу №79 від 13.02.2017 про проведення документальної позапланової перевірки, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: 01021, місто Київ, Кловський узвіз, 14/24; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Відповідач - Державна фіскальна служба України (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39292197).

Повний текст рішення складено 11.03.2019.

Суддя О.М. Чудак