Рішення № 80407691, 11.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 лютого 2019 р. № 520/10347/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ) до Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56,м. Харків,61052, код ЄДРПОУ08166355), Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168, код ЄДРПОУ00034022) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»; скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 10 протоколу № 102 від 12.10.2018 року; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності другої групи, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України; зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум про призначення позивачу одноразової грошової допомоги позивачеві прийнято з порушенням вимог підпункту ст.ст. 16, 16-2, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року та підпункту «Б» пункту 21.5 Положення № 402.

Ухвалою суду від 22.11.2018 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

У період з 13.12.2018 року по 26.12.2018 року головуюча по справі суддя перебувала у відпустці та з 27.12.2018 року по 21.01.2019 року на лікарняному.

Представником відповідача - Харківського обласного військового комісаріату надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, просив провадження у справі закрити оскільки, та зазначив, що дії Харківського облвійськкомату щодо відмови позивачу подати висновок про виплату одноразової грошової допомоги є правомірними і законними та такими, що відповідають чинному законодавству в сфері соціального захисту військовослужбовців і звільнених з військової служби осіб.

Відповідач - Міністерства оборони України, надав суду відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з тих підстав, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження. Розглянувши вказане клопотання суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, в силу положень ст.263 КАС України

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР, у тому числі в складі діючої армії в період з 02.07.1979 року по 10.07.1981 року, де велись бойові дії (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується військовим квитком, копія якого долучена до матеріалів справи

Позивачу з 07.10.2013 року встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням, травмою, контузією і захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААБ № 187405 від 07.10.2013 року та з 06.10.2015 року ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА № 160388 від 07.10.2015 року.

Згідно п. 10 витягу з протоколу засідання комісії міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.10.2018 року № 102, позивачеві відмовлено у призначенні виплати з тієї підстави, що група інвалідності встановлена понад 3 - місячний термін та ним не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено 06.10.2015 року

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (16.01.2018 року) та встановлення інвалідності, діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

На момент встановленні 2 групи інвалідності приписами ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17, від 06.09.2018 року у справі 644/5447/17, від 28.08.2018 року у справі 645/3875/16.

Що стосується твердження відповідача. що позивачем разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 року за № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою). Посилання відповідача на необхідність подання позивачем документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, проходження служби суд вважає безпідставним, виходячи з наступного. Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву). Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Отже, з аналізу вказаної норми вбачається, що копія акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Суд також зауважує, що з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 20.05.2013 року № 1218 вбачається, що отримані позивачем поранення , ЗМЧТ, травма хребта, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до пункту 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом МО України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення № 402).

За такого правового врегулювання, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", то суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що при реалізації управлінської функції владний суб'єкт не перевірив та не з'ясував наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги, не надав належної юридичної оцінки документам поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення такої виплати.

Оскільки, наявність передумов для призначення виплати позивачеві відповідачем достовірно не встановлена, суд не вбачає за можливе зобов'язати відповідача прийняти рішення у спірних правовідносинах, що призведе до обмеження його права діяти на власний розсуд при прийнятті рішення, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Вказана позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладених у постанові від 18.03.2014 року (справа №21-11а14), якими визначено, що оскільки звернення позивача відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Таким чином, суд, беручи до уваги встановлені обставини у поєднанні з наведеними нормами права, вважає за необхідне обтяжити відповідача обов'язком здійснити повторний розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Щодо вимоги про зобов'язання Міністерства оборони надіслати рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1., то суд вважає його передчасною, оскільки на момент розгляду справи відсутні докази того, що відповідачем не буде дотримано вимог постанови КМУ від 25.12.20013 року № 975.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 10 протоколу № 102 від 12.10.2018 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

В іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.