Рішення № 80406500, 13.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6070/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №217 від 13.11.2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №217 від 13.11.2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду 26.11.2018 року було відкрито провадження по справі №420/6070/18 за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що не погоджується з прийняттям наказу ГУ ДМС України в Одеській області №217 від 13.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на те, що відповідачем не було досліджено інформації по країні походження, що призвело до прийняття неправомірного рішення. Разом з тим, позивач наголосила, що на сьогоднішній день на території Сирійської Арабської республіки продовжується запеклий внутрішній збройний конфлікт. Тому, позивач має об'єктивні побоювання за своє життя та здороов`я. У зв'язку з викладеним, посилаючись на ст.1 Конвенції про статус біженця 1951р., Європейську Конвенцію з прав людини, ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача 11.12.2018 року за (вхід.№38433/18) надав до суду відзив щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі пославшись на те, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Виїзд з Сирії у позивача був пов'язаний лише з метою навістити на території України рідну сестру ОСОБА_2, а не пов'язаний із можливими переслідуваннями позивачки, про що свідчать усні її твердження з приводу легального виїзду, безперешкодного отримання у Ель-Хасаке паспортного документу та української візи терміном на 3 місяці. При виїзді з країни та в'їзді до України у неї не виникало жодних проблем з перетинанням державного кордону Сирії. Крім того, у позивачки ніколи не виникало жодних проблем на Батьківщині з державними та правоохоронними органами. Відповідач також зазначив, що за результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що позивач надає інформацію, яка містить суттєві розбіжності, що у свою чергу зменшує рівень довіри до клопотання в цілому. Разом з тим, відповідач наголосив, що за матеріалами особової справи, спостерігається, що звернення позивача пов'язане лише з бажанням тимчасової легалізації, про що нею особисто зазначено під час співбесіди (а.с.31-47).

В судовому засіданні 06.03.2019 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, позов підтримує в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти розгляду справи в письмовому провадженні та про задоволення позовних вимог, але не заявив будь-яких клопотань про витребування додаткових письмових доказів, а тому суд, на підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 13.03.2019 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини:

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Сирії/ Сирійської Арабської Республіки, уродженка та мешканка с.Сфера, мухафаза Ель-Хасаке.

У липні 2011 року, ОСОБА_1 на підставі оригіналу паспортного документу гр. Сирії та оформленої української візи (туристична) терміном на 3 місяці, авіасполученням Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна) за запрошенням брата чоловіка сестри ОСОБА_2, ОСОБА_8 перетнула Державний кордон України легально у міжнародному аеропорті «Одеса». З липня 2011 року до моменту звернення, позивачка не покидала територію України та перебувала в Україні нелегально. Виїзд з Сирії у липні 2011 року був пов'язаний лише з метою навістити на території України рідну сестру ОСОБА_2.

29.10.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №217 від 13.11.2018 року, на підставі висновку управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області громадянці Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.138-150).

Відповідно до зазначеного висновку від 13.11.2018 року міграційною службою було встановлено, що за результатами розгляду матеріалів особової справи позивача, можливо визначити, що вона не переслідувалася в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, заявник чітко стверджує, що не зазнавала переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань; по відношенню до заявника не застосовувалося фізичне насилля або утиски в регіоні попереднього постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Позивачка не була офіційним членом жодної політичної, громадської, релігійної, військової чи іншої організації, як у країні громадянської належності так і поза її межами. Також, аналізом проведених із заявником анкетування та протоколу співбесіди можливо підтвердити відсутність у неї побоювань стосовно повернення до регіону постійного проживання у зв'язку із ймовірною загрозою зазнати смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, відповідно до п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З протоколу співбесіди спостерігається, що права особи та її рідних в Сирії жодним чином не порушувались, будь-яких проблем з представниками влади в них не виникали, до свавільних арештів, затримань або позасудових рішень причетні не були.

Під час проведення протоколу співбесіди від 08.11.2018 року, позивачка не може вказати чітку небезпеку, яка буде загрожувати у випадку її повернення на Батьківщину, вона боїться слова «війна» та ймовірного розгортання військових дій у регіоні постійного місця проживання і просто не бажає повертатись. Під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 13.11.2018 року у випадку повернення до с.Сфера, мухафаза Ель-Хасаке їй може погрожувати побоювання та небажання повернення через ймовірність початку військових дій, більше ніяких погроз немає, що свідчить про відсутність у позивачки обгрунтованих побоювань з приводу повернення до регіону постійного місця проживання на Батьківщині. Водночас встановлено, її батько з другою дружиною та трьома спільними дітьми, та двоє братів позивачки залишилися проживати за колишньою адресою в с.Сфера, не зазнавали та не зазнають жодних проблем. Батько має у власності будинок та земельну ділянку, на якій вирощує сільськогосподарські культури (протокол співбесіди від 08.11.20218 року). Разом із тим, щодо умов проживання, то подача електроенергії буває рідко, натомість є недержавні генератори, мобільний зв'язок є через турецькі сім-картки, взимку опалення дровами, а вода у колодці, що свідчить про наявність необхідних умов для проживання у випадку повернення до Сирії та подальшого сумісного проживання разом з іншими членами родини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують її особу, або такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності ОСОБА_1 зазначено те, що виїзд з Сирії у липні 2011 року був пов'язаний лише з метою навістити на території України рідну сестру ОСОБА_2, а не пов'язаний із можливими переслідуваннями позивачки, про що свідчать усні її твердження з приводу легального виїзду, безперешкодного отримання у Ель-Хасаке паспортного документу у 2011 році та української візи терміном на 3 місяці. При виїзді з країни та в'їзді до України у неї не виникало жодних проблем з перетинанням державного кордону Сирії. Крім того, у позивачки ніколи не виникало жодних проблем на Батьківщині з державними та правоохоронними органами. Виїзд ОСОБА_1 з Сирії до України та звернення до територіального підрозділу ДМС обумовлені суто особистими мотивами та потребою у легалізації, що неодноразово підтверджувалось усними твердженнями позивачки, наданими під час процедури набуття міжнародного захисту з приводу отримання будь-якого паперу, який свідчить про легальне перебування на території України (протоколи співбесіди від 08.11.20218 року та від 13.11.2018 року). Позивачка не може вказати чітку небезпеку, яка буде загрожувати у випадку її повернення на Батьківщину, вона боїться розгортання військових дій у регіоні постійного місця проживання і просто не бажає повертатись.

Судом також встановлено, що позивачка не відмовляється від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки після втрати паспортного документу на підставі якого вона здійснила в`їзд, у 2015 році був оформлений новий паспортний документ гр.Сирії у Посольстві Сирії в Україні - Імміграційний відділ (дата видачі 03.12.2015 року, дійсний до 02.12.2017 року), який особисто був отриманий у дипломатичному органі, що свідчить про відсутність переслідувань з боку органів державної влади Сирії. З представниками Посольства Сирії в Україні у заявниці не виникало жодних проблем з оформленням паспортного документу гр. Сирії. До того ж, новий паспортний документ був оформлений з метою подальшого отримання дозволу на імміграцію по сестрі гр. України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, але через подальший виїзд з України задумане не вдалось здійснити можливим. Згідно протоколу співбесіди від 08.11.2018 року позивачка чітко вказала, що не планує звертатись до Посольства Сирії з метою оформлення нового паспортного документу, водночас під час проведення додаткової співбесіди від 13.11.2018 року вказала, що зверталась особисто у 2017 році до Посольства Сирії в Україні з метою оформлення нового паспортного документу гр. Сирії, який знаходиться вдома, у найближчий час обіцяла принести на зберігання до територіального підрозділу ДМС, про що свідчить анульована відмітка на обкладинці паспортного документу серії НОМЕР_1, який був наданий на зберігання до територіального підрозділу ДМС під час звернення від 29.10.2018 року, однак новий паспортний документ не було надано на зберігання до територіального підрозділу ДМС через можливість подальшого використання з перспективою ймовірних подальших виїздів. Зазначене вказує на те, що позивачка бажає користуватися захистом країни громадянської належності, що не сумісно з конвенційними ознаками визначення статусу біженця.

Додатково встановлено, що позивачка має намір в подальшому виїхати з України на постійне місце проживання до Німеччини, що свідчить про те, що вона бажає тимчасово перебувати на території України та має подальшу зацікавленість в легалізації однієї з європейських країн, однак не має відповідних документів (протокол співбесіди від 08.11.20218 року).

З матеріалів особової справи спостерігається, що позивачка не змогла належним чином обгрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року. Так, твердження носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Крі того, позивачка не надала належного обгрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування позивачка надавала твердження, які суттєво відрізняються від інформації, вказаної у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, відповідно до двох протоколів співбесід від 08.11.20218 року та від 13.11.2018 року позивачка сама стверджувала, що ситуація у регіоні постійного її місця проживання с. Сфера є стабільною та в цілому безпечною. Додатково, позивачка вказує на періодичні вибухи у Ель-Хасаке, що підтверджуються актуальною ІКП, у провінції відбувалися бої сирійських демократичних сил з бойовиками «Ісламської держави», з 27 червня офіційно оголосили про вигнання останніх бойовиків з території провінції Ель-Хасаке на південь від її кордонів.

Таким чином, вбачається, що виїзд позивача з Сирії до України та звернення до територіального підрозділу ДМС обумовлені суто особистими мотивами та потребою у легалізації, що неодноразово підтверджувалось твердженнями позивачки, наданими під час процедури набуття міжнародного захисту з приводу отримання будь-якого паперу, який свідчить про легальне перебування на території України.

При цьому, судом встановлено, що зазначені ОСОБА_1 причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з небажанням повертатися та звичкою до українського образу життя, почуватися більш вільною.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.

Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не зверталася та не потребувала міжнародного захисту протягом 2011 - 2018 років, а її звернення пов'язане лише з тим, щоб на руках був якийсь папір, щоб мати змогу виходити з будинку.

Таким чином, значна тривалість проміжку часу між приїздом до України, закінченням строку перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Зазначені в своїй сукупності обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманною з метою легалізації перебування на території Україні у пошуках кращих умов життя.

Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, відповідно до п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №217 від 13.11.2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, задоволенню не підлягають відповідно до положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №217 від 13.11.2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Єфіменко К.С.

.