Рішення № 80405202, 11.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/200/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Секірської А.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Вакуленка А.В.,

представника позивача - не прибув;

представника відповідача - не прибув;

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання призначити пенсію за віком,

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі -відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якому представник позивача просить суд зобов'язати управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 04.06.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, ізраїльське посвідчення особи № НОМЕР_2, виданий МВС в м. Ашдод від 14.08.2013. Трудовий стаж позивача складає 32 роки, що підтверджено трудовою книжкою та дипломом про освіту. Перед виїздом за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1, Україна. 19.05.1999 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Отже, при віці 69 років і страховому стажі понад 32 роки позивачка досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону про пенсії. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує. Враховуючи те, що позивач постійно мешкає в Державі Ізраїль, де немає територіального органу ПФУ, в неї виникли труднощі щодо того, до якого з управлінь ПФ України їй звертатися. Тому, потребуючи допомоги у реалізації свого законного права на пенсію, 04.06.2018 представники позивача звернулися до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просили Пенсійний Фонд України визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.

ПФУ виконав прохання позивача і листом від 13.06.2018 №13349/Ф-П направив заяву про призначення пенсії Позивачу з доданими документами, необхідними для призначення пенсії, вказавши; «... управлінням визначеним для розгляду заяви позивачки про призначення пенсії є Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області».

6 липня 2018 року був отриманий лист Відповідача №344/Ф-8 від 02.07.2018 року, у відповідності до якого позивачу було відмовлено у призначені пенсії, в тому числі на тій підставі, що відповідачем не отримані належним чином засвідчені копії документів.

Саме тому, 14.12.2018 представники позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подали безпосередньо до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області документи позивача, необхідні для призначення пенсії, нотаріально посвідчені та апостильовані.

Представник позивача вважає, що дії відповідача щодо незаконної відмови в призначенні пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв'язку із чим вимушений звернутися до суду із позовом.

Ухвалою суду від 15.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, поновлено строк звернення до суду, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр. 1-2).

Представник позивача у судове засідання не прибув, надав клопотання від 11.02.2019 за вх. № 7443/2019 про розгляд справи без його участі (арк. спр. 219).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав відзив від 30.01.2019 за вх. № 5568/2019 (арк.спр. 127-129), в якому позовні вимоги не визнав з таких підстав.

19.06.2018 на адресу управління надійшов лист Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 13.06.2018 № 13348/Ф-11, до якого було додано копію звернення ОСОБА_1 та копії документів, доданих до його звернення, а саме: копія довіреності, копія ізраїльського посвідчення особи, копія трудової книжки, копія диплому на ім'я ОСОБА_4 та копія заяви позивача про призначення/перерахунок пенсії від 18.04.2018.

У даному зверненні, окрім іншого, зазначено, що 19.05.1999 ОСОБА_2 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю. Відповідачем за наслідками розгляду вказаного звернення листом від 02.07.2018 № 344/Ф-8 було надано роз'яснення ОСОБА_1 про порядок звернення із заявою про призначення пенсії та про необхідність надання певних документів, які до теперішнього часу надані не були.

Також, 18.12.2018 на адресу відповідача поштовим зв'язком надійшов лист представника позивача за дорученням ОСОБА_1 Юридичний офіс (Ізраїль-Україна) від 14.12.2018 вих. № 3746, до якого була додана заява про призначення пенсії та копії наступних документів: довіреності від 18.04.2018; ізраїльського посвідчення особи, диплому на ім'я ОСОБА_4, картки платника податків та трудової книжки. У даному листі, окрім іншого, також зазначено, що 19.05.1999 ОСОБА_2 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю. Жодного разу, документ, який підтверджує громадянство України, надано не було.

Відповідачем за наслідками розгляду вказаного звернення листом від 28.12.2018 № 685/Ф-5 було надано роз'яснення про порядок звернення за призначенням пенсії та про необхідність надання певних документів.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява та додані до неї необхідні документи, подані в установленому порядку.

Позивач не надавала до відповідача оригінали документів про стаж, вік та заробітну плату.

Тому, управління не мало правових підстав для вирішення питання про призначення чи відмову у призначенні пенсії позивачу та рішення про відмову в призначенні пенсії, передбачене ч. 5 ст. 45 Закону 1058 та пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не приймалось.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію з 04.06.2018 року, управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області зазначило, що з практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права. Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Згідно з частиною п'ятою статті 45 вказаного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

З огляду на встановлені обставини та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, та з урахуванням дискреційних повноважень територіального орану Пенсійного фонду на прийняття рішення в питаннях призначення та перерахунку пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), відповідач вважає, що судом повинно бути прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити пенсію.

Щодо зобов'язання призначити пенсію саме з 04.06.2018 відповідач зазначив, що до УПФУ в м. Сєвєродонецьку від представника позивача заява про призначення пенсії ОСОБА_2 надійшла 18.12.2018, про що свідчить штамп про отримання вхідної кореспонденції на зверненні від 14.12.2018 № 3746. Тому, вимога призначити пенсію з 04.06.2018 є необґрунтованою.

Також відповідач вважає безпідставним посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, оскільки дане рішення поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009, а згідно з наданою позивачем інформацією він виїхав на постійне місце проживання за кордон 26.03.2009.

Крім того, відповідач посилається, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивач повинен був дізнаватися 26 числа кожного місяця, за який йому не було виплачено пенсію.

Вимоги про призначення пенсії у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а також про компенсацію втрати частини доходів відповідач також вважає безпідставними.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

07.02.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив за вх. № 7040/2019, в якому позивач зазначив, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження тези про відсутність у ОСОБА_2 громадянства України. Крім того, факт належності Позивача до громадянства України не є предметом спору в цій адміністративній справі, та спір щодо цього факту відсутній. Позивач постійно проживала на території України і на момент проголошення незалежності України 24.08.1991, і по травень 1999 року включно.

Також факт проживання позивача на момент проголошення незалежності підтверджено її трудовою книжкою. Крім того, представник позивача зазначив, що громадянство України позивача не припинялось ані за жодною з підстав, встановлених Законом України «Про громадянство» і відповідачем не надано доказів припинення громадянства.

Щодо особистого звернення до пенсійного органу із заявою про призначення виплати пенсії представник позивача зазначив, що особиста заява позивача про поновлення пенсії повністю відповідає формі, яка встановлена Додатком 3 Порядку 22-1. Підпис заявниці на заяві про поновлення пенсії належить ОСОБА_2, особа якої була посвідчена посвідченням особи та була засвідчена нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003.

Також представник позивача зазначив, що 14.12.2018 до УПФУ разом з особистою заявою позивача про призначення пенсії були подані всі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення копій. 14.12.2018 працівникам УПФУ був також наданий оригінал трудової книжки, для огляду та засвідчення копії. Також будо надано нотаріально засвідчену копію трудової книжки.

Заява була прийнята Відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується супровідним листом від 14.12.2018.

Дослідивши письмові докази, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77,90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 19.05.1999 прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон АЕ 530531, виданим 28.03.1998 органом 1200 (арк. спр. 67-71).

До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_2, Україна, що не є спірним питанням у даній справі.

08.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України за нотаріально посвідченою довіреністю від імені ОСОБА_2 із заявою, в якій просив переслати заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії з додатками уповноваженому управлінню для розгляду по суті; про рішення та заходи, вжиті за даною заявою, сповістити представників (арк. спр. 131).

До заяви додано: копію довіреності представників (арк.спр. 135-138), копію ізраїльського посвідчення особи (арк.спр. 141-142), копію трудової книжки (арк.спр. 144-147), копію диплому (арк.спр. 143) та копію особистої заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії від 18.04.2018 (арк.спр. 24).

Листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 13.06.2018 № 13349/ф-11 заяву ОСОБА_2 направлено до УПФУ в м. Сєвєродонецьку для розгляду по суті (арк. спр. 130).

Листом від 02.07.2018 № 344/Ф-8 відповідач повідомив, що згідно поданих документів ОСОБА_2 встановлено, що трудова книжка подана не оригіналі, надані документи не завірені нотаріально, паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера та реєстрація місця проживання в м. Сєвєродонецьку у ОСОБА_2 відсутня. Таким чином заява вважається неподаною відповідно до встановленого Порядку надання документів до органів управління Пенсійного фонду України. Зазначено, що цей лист не є рішенням або відмовою у призначенні (поновленні) пенсії (арк. спр.100-101).

18.12.2018 за вх. № 685/Ф-5 до відповідача надійшла заява представників позивача за довіреністю від 14.12.2018 вих. № 3746 «Про призначення пенсії ОСОБА_2.», до якої було додано апостильовану особисту заяву про призначення пенсії із необхідними нотаріально засвідченими копіями документів: довіреності від 18.04.2018, ізраїльського посвідчення особи, диплому на ім'я ОСОБА_4, картки платника податків та трудової книжки (арк. спр.103-104).

Листом від 28.12.2018 № 685/7-5 відповідач повідомив представника позивача про те, що відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації). Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 передбачається, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії реєструються в журналі реєстрації рішень (а не в журналі вхідної кореспонденції) органу, що призначає пенсію. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (пункт 2.9 Порядку 22-1). Звернення не до спеціаліста з призначення пенсій без додержання вимог Порядку, не є особистим зверненням, поданням заяви. Крім того, згідно з пунктом 1.7 Порядку заява про призначення пенсії поштою не пересилається. Пунктом 2.23 Порядку передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсій, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Зазначено, що заява ОСОБА_2 про призначення пенсії вважається неподаною, відповідно до встановленого Порядку подання документів до органів управління Пенсійного фонду України. УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не має підстав для призначення пенсії ОСОБА_2 Зазначено, що цей лист не є рішенням або відмовою в поновленні пенсії (арк. спр. 134).

На виконання вимог судового запиту управлінням Державної міграційної служби України у Луганській області надано лист від 23.01.2019 (вх. № 4894/2019 від 28.01.2019), у якому зазначено, що відомості щодо припинення громадянства України ОСОБА_2 до УДМС не надходили (арк. спр. 124-125).

Управлінням консульського обслуговування Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України надано суду інформацію від 28.02.2019 № 71/ПР/16-523/2-410 (вх. № 12919/2019 від 11.03.2019), що за інформацією закордонних дипломатичних установ України громадянка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не зверталась з клопотанням про вихід з громадянства України для виїзду за кордон та продовження терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 (арк.спр. 220).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, суд робить висновок, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Суд звертає увагу, що вперше апостильована заява ОСОБА_2 від 18.04.2018 про призначення/перерахунок пенсії надійшла до УПФУ в м. Сєвєродонецьку від Пенсійного фонду України 19.06.2018 вх. № 344/Ф-8 з вказівкою «для розгляду по суті» (арк.сппр. 130) та поштою 18.12.2018 вх. № 685/Ф-5 від представника позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем (арк.спр. 132), що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

За наслідками розгляду цих заяв відповідачем направлено представнику позивача листи від 02.07.2018 за вих. № 344/Ф-8 (арк.спр. 55-56) та від 28.12.2018 за вих. № 685/Ф-5 (арк.спр. 134) з зазначенням того, що ці листи не є рішенням або відмовою в призначенні пенсії.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Проте, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 18.04.2018 відповідач не прийняв рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, а двічі надав відповіді листами, чим порушив вимоги статті 45 Закону № 1058-ІV та пунктів 4.3, 4.10 Порядку № 22-1, та пряму вказівку Пенсійного фонду України про розгляд по суті, наведену у листі від 13.06.2018 № 13349/Ф-11 (арк.спр. 130).

Суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що позивач не надавала оригінали документів про стаж, вік та заробітну плату, тому УПФУ в м. Сєвєродонецьку не мало правових підстав для вирішення питання про призначення чи відмову у призначенні пенсії позивачу та рішення про відмову в призначенні пенсії, з посиланням на постанови Верховного суду від 27.02.2018 № 725/5885/14а, від 06.02.2018 № 425/1867/16а, та Верховного Суду України від 06.12.2016 № 21-1449а16, оскільки в даному випадку судом установлено, що подана позивачем заява від 18.04.2018 про призначення/перерахунок пенсії містить всі необхідні відомості, які передбачені у затвердженій Порядком № 22-1 формі (додаток 2).

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає таке.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідач як уповноважений орган не перевіряв дотримання інших умов для перерахунку, поновлення пенсії із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, що є обов'язковою умовою відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення за заявою позивача не приймалося, тому, з урахуванням відсутності відповідного рішення відповідача відносно ОСОБА_2 суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 04.06.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів є передчасними, оскільки до прийняття відповідного рішення спір про поновлення виплати пенсії (чи відмову в поновленні) не може бути предметом судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 211/5254/16-а (провадження № К/9901/5537/17), від 20 грудня 2018 року у справі № 132/3485/16-а (провадження №К/9901/44939/18).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про призначення/перерахунок пенсії від 18.04.2018 та зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення/перерахунок пенсії від 18.04.2018 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність клопотання про його поновлення, суд зауважує, що відповідне клопотання було надано 14.01.2019 за вх. № 2026/2019 (арк.спр. 90-92), ухвалою суду від 15.01.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом (арк.спр. 1-2).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 768,40 грн (арк. спр. 2).

Оскільки позов задовольняється частково, відповідно до приписів частини третьої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання призначити пенсію за віком задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про призначення/перерахунок пенсії від 18 квітня 2018 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення/перерахунок пенсії від 18 квітня 2018 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_3) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 13 березня 2019 року.

Суддя А.Г. Секірська