Рішення № 80404386, 12.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 р. Справа№200/712/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2)

до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, Донецька область)

про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у відновленні виплати пенсії, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з поверненням заборгованості, яка склалася за цей період.

Ухвалою від 16 січня 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 200/712/19-а, задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 1 лютого 2019 року суд замінив неналежного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на належного - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у справі № 200/712/19-а.

Ухвалою від 12 лютого 2019 року суд замінив неналежного відповідача - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на належного - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовної заяви, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача та його відмова у поновленні виплати пенсії є безпідставною, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та порушує його конституційні права.

Відповідач правом надання відзиву не скористався, витребуваних судом доказів не надав. Тому, з урахуванням положень статей 159, 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи та в межах заявлених позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Совєтським РВ УМВС України в м. Макіївці Донецькій області 16 травня 2000 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером, що підтверджується посвідченням (номер пенсійної справи 147550), виданого 22 жовтня 1999 року.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа. Статус позивача як внутрішньо переміщеної особи підтверджується відповідною довідкою від 10 жовтня 2017 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено, що 23 листопада 2017 року Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя було направлено пенсійну справу позивача на запит відповідача. У супровідному листі до пенсійної справи було зазначено, що ОСОБА_1 забезпечена пенсією по 30 квітня 2015 року включно.

З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15 січня 2019 року № 6321-М-01 вбачається, що 11 жовтня 2017 року позивач звернулась до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про запит її пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України Шевченківського району м. Запоріжжя у зв'язку зі зміною місця проживання. Також, у зазначеному листі повідомлено, що на підставі рішення Комісії на виплатний період липня 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії. Крім того, судом на підставі зазначеного листа встановлено, що на підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією із контролюючими службами виплату пенсії позивачеві було призупинено з 1 липня 2018 року до з'ясування місця фактичного проживання.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії та невиплати заборгованості з пенсійних виплат за минулий період.

Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи № 200/712/19-а судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивача відбулося з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV без прийняття відповідного рішення, тому, суд доходить висновку, що дана адміністративна відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, зокрема, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів щодо прийняття відповідного рішення про припинення виплати пенсії з визначених Законом підстав.

Також, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому, посилання відповідача щодо правомірності припинення/невиплати пенсії на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Суд, відповідно до норм статті 6 КАС України вирішує дану справу, зокрема, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні «Сук проти України» зазначив: «державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі».

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зважає на його ефективність та зазначає, що позивач, не здійснюючи поновлення виплати пенсії та її заборгованості без законодавчо встановлених підстав допустив протиправну бездіяльність. Тому, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивача та сплатити на її користь заборгованість за весь період.

Щодо вимоги позивача про звернення судового рішення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за весь період, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає про наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. (за ставками судового збору, що діяли на час підписання позову) до ухвалення судового рішення.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., п підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, Донецька область) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) нарахування та виплату пенсії з дати припинення та сплатити заборгованість з пенсії за весь період.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з пенсії за весь період - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, Донецька область) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 12 березня 2019 року. Повне судове рішення складено 12 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.