Рішення № 80404066, 12.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 р. Справа№200/2061/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області

про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року та зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року та зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку у Великоновосілківському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року йому припинено виплату пенсії без прийняття будь - якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 24 квітня 2018 року позивач звернувся до управління з заявою про взяття на облік до УПФУ. Відповідач вказує на те, що до цього часу позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Володарському районі Донецької області та у Маріупольському об'єднаному Пенсійному фонді України Донецької області. Крім того, відповідач вказує на те, що 08.06.2017 року КМУ прийнято постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за їх місцем фактичного проживання/перебування. Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам соціальних виплат, в тому числі пенсій. Згідно п. 5 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації міся проживання/перебування. Для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/ перебування внутрішньо переміщеної особи. Відповідач вказує на те, що відповідно до п. 10 Порядку структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складання акта обстеження матеріально - побутових умов сім'ї та отримання електронної пенсійної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати. За результатами розгляду подання комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати. Відповідач зазначає. що управлінням отримано витяг з протоколу з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам поновлено виплату пенсії. Виплату Пенсії розпочато з 01 серпня 2018 року.

Ухвалою від 12 лютого 2019 року суд прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Одночасно, суд задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.

Ухвалою від 12 березня 2019 року суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами.

ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: (м. Донецьк) до смт. Велика Новосілка, Донецька область, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 24 квітня 2018 року № 0000522893.

З метою встановлення підстави припинення виплати пенсії представник позивача звернувся з запитом до Великоновосілківського ОУПФУ.

На адвокатський запит Великоновосілківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області надано відповідь № 1095/02-17 від 24 січня 2019 року, відповідно до якого представника позивача повідомлено, що борг який обліковується в управлінні за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року буде виплачений позивачу в окремому порядку Постанови КМУ№ 365.

З матеріалів справи встановлено, що 24 квітня 2018 року позивач звернувся до управління з заявою про запит пенсійної справи з УПФУ в Першотравневому районі Донецької області та виплату пенсії за фактичним місцем проживання .

Згідно довідки Великоновосілківського ОУПФУ Донецької області № 198232 вбачається, що позивачу за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року пенсія нараховувалась, однак не виплачувалась.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо не виплати пенсії позивачу з моменту звернення останнього з заявою про запит пенсійної справи та виплату пенсії.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок припинення/поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року та зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року включно.

Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) заборгованість з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 28 лютого 2016 року та з 01 червня 2016 року по 30 жовтня 2018 року включно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_1).

Повне судове рішення складено 12 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шинкарьова І.В.