Рішення № 80397702, 04.03.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 130/1771/18

Провадження № 2/127/4285/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

при секретарі Середі Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача прокуратури Вінницької області – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позовну заяву тим, що 22.02.2010 року прокуратурою Барського району Вінницької області щодо позивача було порушено кримінальну справу за ст.ст. 364, 366 КК України, пред’явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд.

11.09.2015 року вироком Жмеринського районного суду Вінницької області в справі № 125/3729/13-к позивача було виправдано за відсутності в його діях складу злочину. 14.04.2016 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області, вирок суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином, позивач перебував під слідством та судом протягом 6 років 2 місяців.

За час перебування під слідством та судом ОСОБА_3 було заподіяно страждання, внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, оскільки він працював на посаді, яка була пов’язана з роз’їздним характером роботи, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя. Отже, під час перебування під слідством та судом, в результаті незаконних дій прокуратури, позивачу була спричинена моральна шкода в розмірі 275 502 грн., виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. З огляду на вказане вище, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 275 502 грн. Судові витрати віднести за рахунок держави.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини викладені в позовній заяві. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 Вінницької області - ОСОБА_2, в судовому засіданні позов не визнала та надала відзив на позовну заяву, відповідно до якого до даних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди. Дане право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру. Одним з методів доведення моральних страждань є висновок експертизи моральної шкоди, проте позивач на підтвердження своїх позовних вимог не долучив висновок експертизи. Також, крім процесуальних документів, які підтверджують факт реабілітації, позивач не надав до суду будь-яких доказів щодо вжиття додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв’язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, які б були підставою для визначення розміру моральної шкоди у вказаній позивачем сумі. Крім того, право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов’язок компенсації. Таким чином, позовні вимогиОСОБА_3 є безпідставними та недоведеними, а саме щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Просила в задоволені позову відмовити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 08.04.2010 року ОСОБА_3 оголошено підозру у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (а.с. 79-81).

Постановою слідчого прокуратури Барського району 10.08.2010 року винесено постанову про притягнення ОСОБА_3, як обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 364 ч. 2 і 366 ч. 2 КК України (а.с. 86-87).

З матеріалів справи вбачається, що постановою Барського районного суду Вінницької області від 17.07.2012 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 за ст. 364 ч.2 ст. 366 ч. 2 КК України з мотивів неповноти досудового слідства направлено на додаткове розслідування прокурору Барського району Вінницької області (а.с. 107-111). Зазначена постанова була скасована ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19.09.2012 року, а справа направлена на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі (а.с. 105-106).

Вироком Барського районного суду Вінницької області від 15.08.2013 року у справі №201/3977/12 ОСОБА_3 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, ч.2 ст. 366 КК України виправдано за недоведеністю його вини у вчинені даних злочинів (а.с. 121-128).

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11.12.2013 року апеляцію прокурора задоволено частково, вирок Барського районного суду Вінницької області від 15.08.2013 року стосовно ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі (а.с. 118-120).

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29.10.2014 року апеляції засуджених та прокурора було задоволено частково, вирок Барського районного суду Вінницької області від 22.05.2014 року щодо засуджених: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 – скасовано, а матеріали кримінальної справи направлено до того ж суду на новий судовий розгляд в іншому складі суду (а.с. 142-145).

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було виправдано за ч. 1 ст. 366 КК України, у зв’язку з відсутністю в їх діях складу злочинів.

Матеріалами справи встановлено, що ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14.04.2016 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2015 року відносно ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишено без змін (а.с. 161-164).

Таким чином, установлено, що ОСОБА_3 перебував під слідством та судом протягом 6 років 6 днів, а саме з 08.04.2010 року – визнання його підозрюваним у вчинені злочинів,по 14.04.2016 року – ухвалення остаточного судового рішення.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що початок строку його перебування під слідством та судом слід рахувати з 22.02.2010 року, з таких підстав.

Постановою прокурора Барського району від 22.02.2010 року було порушено за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення службовими особами Кузьминецької сільської ради кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України (а.с. 76).

Аналізуючи дану постанову, суд приходить до переконання, що 22.02.2010 року кримінальну справу не було порушено відносно позивача. З огляду на це, суд вважає за необхідне розпочати відрахунок строку перебування позивача під слідством з 08.04.2010 року, коли ОСОБА_3 було визнано підозрюваним у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та йому було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Таким чином, строк перебування позивача під слідством та судом становить 6 років 6 днів.

З метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на статті 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних дій прокуратури.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 5. ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 9 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно зі ст. 1Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 статті 2 вказаного вище Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Отже, сам факт постановлення виправдувального вироку судом, дає підстави позивачу вимагати відшкодування моральної шкоди.

У наведених в статті 1 вказаного вище Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункт 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 11 вказаного вище Закону встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Надання особі статусу виправданого зумовлює появу у такої особи певних прав. Ні в КПК України 1960 року, ні в чинному КПК України немає окремої статті, яка б безпосередньо була присвячена правам виправданого.

Проте частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

У КПК України 1960 року у статті 53-1 передбачалося лише те, що у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

На теперішній час єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі на виправданих.

Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно із п.п. 11, 12 Положення, для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Стосовно ОСОБА_3 не було виконано передбаченого статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», обов'язку роз'яснення порядку поновлення його порушених прав, та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Слід зазначити, що вказаний вище Закон не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, проте таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Судом встановлено, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_3 звернувся у порядку цивільного судочинства до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, який ухвалив виправдувальний вирок щодо нього, із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а саме незаконним засудженням. Слід відзначити, що дана цивільна справа була передана для розгляду за територіальною юрисдикцією до Вінницького міського суду Вінницької області (а.с. 6, 25-26).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 1 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 4 вказаного вище Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В позовній заяві позивач посилається на те, щоза час перебування під слідством та судом йому було заподіяно страждання, внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, оскільки він працював на посаді, яка була пов’язана з роз’їздним характером роботи, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.

З матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа відносно ОСОБА_3 тривалий час розглядалась судами, в результаті чого останній був вимушений приймати участь в судових засіданнях. Так, позивач брав участь в судових засіданнях: 19.10.2010 року, 29.10.2010 року, 25.01.2011 року, 04.02.2011 року, 18.03.2011 року, 27.01.2012 року – 17.07.2012 року, 19.09.2012 року, 20.12.2012 року, 25.02.2013 року – 15.08.2013 року, 06.03.2013 року, 21.03.2013 року, 06.11.2013 року, 18.06.2013 року, 11.12.2013 року, 05.02.2014 року, 24.02.2014 року, 18.03.2014 року, 31.03.2014 року, 14.04.2014 року, 28.04.2014 року, 20.05.2014 року, 03.09.2014 року, 29.10.2014 року, 10.02.2015 року, 20.02.2015 року, 02.03.2015 року, 10.03.2015 року, 19.03.2015 року, 20.04.2015 року, 15.05.2015 року, 22.07.2015 року, 25.08.2015 року, 08.09.2015 року, 29.09.2015 року, 16.10.2015 року, 27.10.2015 року, 02.11.2015 року, 17.02.2016 року, 14.04.2016 року. Тобто, позивач протягом 2010-2016 років відвідував судові засідання, в результаті чого йому були спричинені хвилювання та заподіяно страждання. Також для прийняття участі в судових засіданнях позивачу необхідно було відлучатись з роботи. Крім того, перебуваючи на підписці про невиїзд ОСОБА_3був позбавлений можливості реалізації ним своїх звичок і бажань протягом 2010 -2016 років.

Також слід відзначити і той факт, що позивач проживає в м. Немирів, а досудове розслідування проводилось в м. Бар, розгляд кримінальної справи здійснювався в м. Бар, в м. Жмеринці та в м. Віннниці, з огляду на це позивачу довелось постійно їздити в зазначені населенні пункти.

Слід зазначити, що в період з 13.03.2015 року по 14.06.2015 року та з 05.02.2016 року по 27.10.2016 року позивач був безробітнім та отримував допомогу по безробіттю, що вбачається з записів в трудовій книжці позивача (а.с. 165-168).

Враховуючи вказане вище, суд приходить до переконання, що ОСОБА_3 було заподіяно моральну шкоду, в результаті його перебування під досудовим та судовим слідством.

Статтею 13 вказаного вище Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як роз'яснено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, на підставі положень Закону № 266/94-ВР, ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Щодо визначення розміру заробітної плати, що діє на час розгляду справи, то слід зазначити наступне. Позивач звернувся до суду з даним позовом в 2018 році та заявив позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2018 рік. Протягом розгляду справи ОСОБА_3 позовні вимоги не збільшував, з урахуванням збільшення розміру мінімальної заробітної плати в 2019 році. З огляду на це, суд не може вийти за межі позовних вимог та здійснювати обрахунок розміру моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2019 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПКУ України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд звертає увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальний розмір заробітної плати становив 3723 грн.

ОСОБА_3 перебував під слідством та судом із 08.04.2010 року по 14.04.2016 року, тобто 6 повних років, у огляду на це розмір відшкодування моральної шкоди становить 268 056,00 грн (3 723 грн (мінімальна заробітна плата) х 72 місяців).

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача прокуратури Вінницької області про те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними, оскільки ним не надано жодного доказу на підтвердження даного факту.

Разом з тим, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Отже, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, то згідно зі ч. 6 ст. 141 ЦПК України, їх слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 56 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 11, 13Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, ст.ст. 3, 43 КПК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 268 056,00 грн. (двісті шістдесят вісім тисяч п’ятдесят шість грн. 00 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП – НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: прокуратура Вінницької області, код ЄДРПОУ – 02909909, місцезнаходження за адресою: м.Вінниця, вул. Монастирська, будинок № 33.

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ – 37567646, місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул. Бастіонна, будинок № 6.

Повний текст рішення суду складений 13.03.2019 року.

Суддя: