Ухвала суду № 80391066, 12.03.2019, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/373/19

Провадження № 1-кп/350/79/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Максиміва І.В.

з участю:

секретаря судових засідань Видойник І.П.

прокурора Романіва М.В.

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої Гутник П.М.

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019090220000010 від 11 січня 2019 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2019 року до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019090220000010 внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 11 січня 2019 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2019 року дане кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник Гутник П.М. не заперечили проти призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник Козик В.Є. не заперечили проти призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Заслухавши учасників судового провадження, суд вважає, що провадження підлягає призначенню до судового розгляду з таких підстав.

Кримінальне провадження підсудне Рожнятівському районному суду.

Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Підстави для закриття провадження відсутні.

Відповідно до вимог ст. 27 КПК України розгляд справи потребує відкритого судового провадження.

Крім того, в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів без внесення застави, які мотивовані тим, що під час досудового розслідування відносно ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Рожнятівського районного суду від 14 січня 2019 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12 березня 2019 року включно. Заявлені під час обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а саме те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого йому загрожує покарання від семи до десяти років, і з огляду на тяжкість та неминучість покарання останній може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілу, оскільки такі ще не допитані судом, обвинувачений ніде не працює, його джерело існування невідоме, а тому інші запобіжні заходи є недостатніми для запобігання вказаним ризикам та не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник Гутник П.М. просили суд обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_4 при прийнятті рішення щодо запобіжного заходу поклався на розсуд суду.

Захисник обвинуваченого Козик В.Є. заперечив з приводу заявленого клопотання прокурора, покликаючись на недоведеність прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Просив застосувати відносно обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.

Розглянувши клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заслухавши думку потерпілої та її представника, думку обвинуваченого та його захисника з приводу заявленого клопотання, суд приходить до наступних висновків.

Згідно вимог ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що ухвалою слідчого судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2019 року обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 спливає 12 березня 2019 року.

За висновком Конституційного Суду України, викладеним в рішенні від 23.11.2017 № 1-р/2017, продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов'язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність (ч. 2 ст. 29 Конституції України).

Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Вирішуючи клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, зокрема, при продовженні строку тримання під вартою суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин справи.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

В рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року зазначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, переховування від суду, вчинення іншого правопорушення.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків, а саме обвинувачений не одружений, не працює, будь-яких утриманців не має, з урахуванням ризиків, визначених ст. 177 КПК, зокрема, що розгляд кримінального провадження судом не розпочато, потерпіла та свідки не допитані, матеріали кримінального провадження не досліджені, відтак, існує ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, а також можливість обвинуваченого переховуватись від суду, можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому суд приходить до висновку про необхідність обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Особлива тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватими, у сукупності із даними про особу обвинуваченого, з огляду на вірогідність переховуватися від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, спростовує доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність зазначених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, стороною захисту не надано.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що злочин в якому обвинувачується ОСОБА_4, згідно даних обвинувального акту, вчинений із застосуванням насильства та спричинив смерть малолітньої потерпілої, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Керуючись ст.ст. 131, 176-178, 183-184,197, 314, 315 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Судовий розгляд у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, призначити у відкритому судовому засіданні в залі Рожнятівського районного суду на 15 год. 00 хв. 19 березня 2019 року.

Клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу задовольнити.

Обрати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Ясень Рожнятівського району Івано-Франківської області, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в установі виконання покарань № 12 м. Івано-Франківська, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 10 травня 2019 року включно.

Ухвала оскарженню окремо від судового рішення, передбаченого ч. 1 ст. 392 КПК України не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення.

Суддя Максимів І.В.