Рішення № 80389062, 12.03.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/1390/16-ц

Провадження № 2/211/68/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 березня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Ткаченко С.В.

при секретарі Польчик Л.В.

за участі :

представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

за відсутності відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказавши, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_3 кредитного договору № б/н від 07.11.2010 року, ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В порушення умов Договору станом на 29.02.2016 року відповідач ОСОБА_3 має заборгованість у загальному розмірі 33997,16 грн., яка складається із:5168,96 грн. - заборгованість за кредитом; 23833,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1595,10 грн. – штраф (процентна складова).

До теперішнього часу відповідач ОСОБА_3 вказану заборгованість не погасив, що є порушенням законних прав позивача. Просять стягнути з відповідача заборгованість по кредиту в розмірі 33997,17 грн., та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

В подальшому позивач двічі уточнював свої позовні вимоги, останній раз 06.03.2018 року, вказавши, що станом на 31.01.2018 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором № б/н від 07.11.2010 року становить 159843,38 грн., яка складається із:5168,96 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 149474,42 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5200,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією;

Враховуючи, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, тому заборгованість до стягнення становить 117000,00 грн., яка складається з:

5168,96 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту);

111831,04 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, що просять стягнути з відповідача, та судові витрати у загальному розмірі 1762,00 грв.

В ході розгляду ОСОБА_3 було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги з урахування їх уточнення підтримав у повному обсязі, покладаючись на викладені у позовній заяві обставини, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив відмовити в зв’язку з недоведеністю позовних вимог та з підстав спливу строку позовної давності . Також просив стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 5000,00 грн., в якості відшкодування витрат на правничу допомогу. В подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від03.10.2017, яким ЦПК України викладеного в новій реакції.

У відповідності до п.9 п.1 Розділу ХІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції - справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 07.11.2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір (а.с. 5 - 30) який відповідно ч. 1 ст. 634 ЦК України є договором приєднання та складається з Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та самих Правил та Умов.

На виконання умов договору банком відповідачу була надана кредитна картка «Універсальна» за № 5577212916641940.

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» є правонаступником прав та обов'язківПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК».

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом ч. 4 ст. 202 ЦК України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 3, 5 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору з В урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦПК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Своїм підписом у анкеті-заяві ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Крім того, своїм підписом в заяві ОСОБА_3 підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому виді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Він зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змістом на сайті ПриватБанку.

Факт підписання анкети-заяви, ознайомлення з Умовами та правилами надання кредиту відповідач ОСОБА_3 не спростував, як і дійсність виконаного ним підпису на анкеті – заяві та довідці про умови кредитування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, 07 листопада 2010 року було укладено в письмовій формі кредитний договір та відповідачу була надана кредитна картка «Універсальна» за № 5577212916641940.

Судом прийнято до уваги, що положення ст. 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем після останнього уточнення позову, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором б/н від 07.11.2010 станом на 31.01.2018 становить 117000,00 гривень, з яких: 5168,96 гривень - тіло кредиту; 111831, 04 гривень – заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Так, відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальнику грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором.

Враховуючи положення ст. 207 ЦК України зміст договору про надання банківських послуг між позивачем та відповідачем зафіксований в кількох документах:

-анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 07.11.2010 року, підписаній представником банку та відповідачем;

-Умовах та Правила надання банківських послуг, розміщених на сайті ПриватБанка: www.privatbank.ua;

-Тарифах.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 2.1.1.5.5 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Також позивачем на підтвердження своїх вимог було надано довідку з якої вбачається, що між банком та відповідачем ОСОБА_3 був підписаний кредитний договір № б/н за яким останньому 04.03.2011 року було надано кредитну картку № 5577212705280561, термін дії 01/15. Також було надано довідку, з якої вбачається, що 04.03.2011 року на вказаний картковий рахунок було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн., у період з 04.03.2011 року по 30.10.2013 року кредитний ліміт поступово збільшувався та знижувався.

Як вже вище зазначалось, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 07.11.2010 містить погодження про укладення договору про надання банківських послуг, та дані про відкриття карткового рахунку та видачу кредитної картки № 5577212916641940.

Доказів того, що вищевказаний рахунок № 5577212705280561 було відкрито на виконання умов договору, заборгованість за яким є предметом спору, суду не надано. При цьому судом звернуто увагу, що кредитний договір було укладено 07.11.2010 року. Доказів того, що картка перевипускалась - суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що відповідно до умов Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (п. 2.1.1.2.9 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку) банк має право випустити клієнту додаткову картку.

Однак, доказів звернення відповідача до позивача із відповідною заявою і видачу йому такої картки суду не надано.

Також, судом прийнято до уваги, що відповідно до умов договору перевипуск картки може мати місце в разі: закінчення терміну дії картки; її втрати; за зверненням клієнта до закінчення дії картки; при подачі клієнтом претензії до банку про несанкціоновані операції по картці; на вимогу банку (п. 2.1.3.3 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку).

З наданої відповідачем ксерокопії кредитної картки № 5577212916641940 яку було видано відповідачу 07.11.2010 року вбачається, що терміном її дії є 07/14, а датою видачі картки № 5577212705280561 є 04.03.2011 року.

Проте, доказів виникнення обставин, за яких міг відбутися перевипуск картки до закінчення терміну її дії, суду не надано.

Згідно із п. 2.1.5.1 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для відображення операцій, що проводяться з використанням платіжної картки, банк відкриває клієнту картрахунок.

Картрахунком є спеціальний картковий рахунок - рахунок фізичної особи, до якого випущена платіжна картка (п. 1.1.1.107 Витягу з Умовта правил надання банківських послуг в ПриватБанку).

Згідно з п. 2.1.1.2.12 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, після настання зазначеного в картці останнього місяця терміну її дії банком випускається картка на новий термін, за що клієнтом вноситься плата згідно діючих тарифів.

Із позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається, що картка № 5577212705280561 відповідачу видавалась за кредитним договором б/н від 07.11.2010 і була перевипущена.

В той же час, позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами кредитного договору № б/н від 04.03.2011 року за яким ОСОБА_3 була надана кредитна картка № 5577212705280561, як і доказів що ОСОБА_3 за договором SAMDN50OTC003861544 отримав кредитні картки: № 5577212916641940 та № 5577212705280561.

Крім того суд не може взяти до уваги вказані довідки як належні докази, оскільки вони не містять підпису посадової особи та відбитку печатки, взагалі є комп’ютерними роздруківками.

Отже з вказаних підстав, суд вважає, що суми до стягнення, нараховані позивачем по кредитній картці № 5577212705280561 , виданій відповідачу 04.03.2011 року, не охоплюються положеннями укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 07.11.2010, а отже не можуть бути стягнуті з відповідача, як кредитні зобов'язання саме за цим договором.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами відкриття картрахунку 04.03.2011 року на виконання умов кредитного договору б/н від 07.11.2010 і відповідно наявність заборгованості саме за цим договором.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є необґрунтованим і не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Враховуючи те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом кредитного договору б/н від 07.11.2010 року відповідачем, відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експерті; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів сторонами по справі до суду не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Договір б/н від 07.11.2010 року є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Суд прийшов до висновку, що в даному випадку, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь згідно з договором б/н від 07.11.2010 заборгованості в сумі 117000,00 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не можуть бути задоволені, тому відмовляє у їх задоволенні.

Щодо застосування строків позовної давності, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 2.1.1.2.11 Умов та Правил карта діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні карти, включно.

Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104 цс16.

Відповідачем було надано ксерокопію кредитної картки №5577212916641940яка зазначена у анкеті - заяві від 07.11.2010 року та строк її дії до 07.2014 року. Належних та допустимих доказів того, що вказана картка пере випускалася суду не надано.

Із вказаним позовом позивач звернувся до суду 01.04.2016 року , тобто до спливу, строку позовної давності.

Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідачем подано суду ордер ДП № 000043 від 14 липня я 2018 року, акт виконаних робіт від 14 березня 2018 року на суму 5000 грн. та квитанцію прибуткового касового ордеру № 8 на суму 5000 грн.

Разом з тим, належними доказами, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу, крім тих, які подані відповідачем, є докази, які доводять відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, у Книзі обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Суду не надано договору про надання правової допомоги та розрахунок наданих послуг, окрім того суд вважає що надана відповідачем квитанція прибутокового касового ордеру № 8 не може бути належними доказам витрат, пов’язаних з наданням правничої допомоги, тому дана вимога відповідача не підлягає задоволенню.

У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підстав для відшкодування позивачу судового збору не має.

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 258-259, 223, 264-265, 354-355ЦПК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: ОСОБА_5

Повний текст рішення складено 12.03.2019 року.