Рішення № 80387268, 28.02.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/15594/18

Провадження №: 2/755/1944/19

м. Київ

"28" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

судді Шевченко В.М.,

секретар судового засідання Сіренко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва

цивільну справу № 755/15594/18

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, -

Державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна,

Житлово-будівельний кооператив «Русанівський»,

про встановлення факту та визнання права власності на майно,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач, треті особи - не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року батьком ОСОБА_5 у зв'язку з фактичним вступом в управління та володіння спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1, та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ квартири АДРЕСА_1; з метою підтвердження обставин, на які посилається, просить допитати ряд свідків.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з дня народження він проживав за адресою: АДРЕСА_1, разом зі своїми батьками - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і рідною сестрою ОСОБА_2 Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 матері ОСОБА_6 батько позивача подав заяву до Першої київської державної нотаріальної контори, відповідно до якої позивачем була прийнята спадщина за матір'ю, що складалася з паєнакопичень в Житлово-будівельному кооперативі «Русанівський» Дніпровського району міста Києва. Позивач як особа, що постійно мешкала зі своїми батьками на момент смерті матері в квартирі АДРЕСА_1 фактично вступив в управління спадковим майном. ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності подружжя, набутому подружжям за час шлюбу, яке складається з паєнакопичень в житлово-будівельному кооперативі Подільського району м. Києва «Русанівський» в сумі 4 876 карбованців.

Після смерті ОСОБА_6 кожен з її спадкоємців за законом (чоловік та двоє дітей) рішенням загальних зборів членів ЖБК були прийняті в члени ЖБК «Русанівський» і за ними була закріплена трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що станом на 1989 рік він, відповідач ОСОБА_2 та їх батько ОСОБА_5 стали власниками не паєнакопичень, а кожен 1/6 частки квартири АДРЕСА_1, оскільки після смерті матері відкрилася спадщина на Ѕ частку квартири, яка належала ОСОБА_6 і за яку були виплачені пайові внески повністю.

ОСОБА_5 був прописаний (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 з 24.06.1968 р. до дня виписки 14.11.1989 р. на АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача - ОСОБА_5 помер. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 фактично вступили в управління і володіння спадковим майном за померлим батьком - належною йому 2/3 (1/2+1/6) частиною квартири АДРЕСА_1.

23.05.2018 Державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори - Сердцевич О.В. з підстави, що ОСОБА_1 пропущено шестимісячний строк прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою суду від 07.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено дату підготовчого засідання та роз'яснено сторонам порядок подання заяв по суті /а.с. 79-81/.

22.01.2019 ухвалами суду задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_7 про витребування доказів та відкладено підготовче засідання по справі /а.с. 125-129/.

04.02.2019 від Першої київської державної нотаріальної контори на виконання ухвали суду від 22.01.2019 надійшла копія належним чином завірених матеріалів спадкової справи № 876/2017 /а.с. 132-208/.

18.02.2019 постановлено ухвалу суду, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду /а.с. 228-230/.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач та представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в тому числі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідач правом подання відзиву не скористався. На електронну пошту суду неодноразово від імені відповідача надходили фотокопії заяв про відкладення розгляду справи /а.с. 117, 118, 209, 232, 233/. Будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки відповідачем не подано. Так само не надійшли на адресу суду вказані заяви в оригіналі за власним підписом відповідача.

За правилом ст. 222 ЦПК України, головуючий при відкритті судового засідання з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Під час судового розгляду суду було подано заяву про відкладення розгляду справи, яка надійшла на електронну пошту суду від ОСОБА_8, який не є стороною у справі, заява підписана від імені ОСОБА_2

В силу ч. 2 ст. 222 ЦПК України суд залишив вказану заяву без розгляду.

Подання суду неодноразово низки заяв не в оригіналі, без копії паспорту відповідача позбавляє суд можливості встановити відповідність підпису відповідача та дійсність його намірів, а тому оцінюється судом як намагання певної особи вчиняти перешкоди при здійсненні судом розгляду цієї справи.

Будь-яких інших заяв та клопотань від учасників справи не надійшло.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, прийшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Києві, про що в книзі реєстрації актів народження 05.06.1976 був зроблений запис за номером № 1753. У свідоцтві про народження НОМЕР_2 зазначено, що батьками позивача є ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.17/.

З дня народження позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1, разом зі своїми батьками та рідною сестрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4

За даними довідки ЖБК «Русанівський» від 15.05.2017 № 23 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 04.05.1992 по теперішній час /а.с. 24/.

За даними довідок гімназії № 136 м. Києва від 15.01.2018, 19.01.2018 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, навчався в школі-гімназії № 136 з 01.09.1983 по 08.06.1991 та проживав за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 30-32/.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати позивача ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3, повторно виданим 24.11.2006, та про що зроблений відповідний запис в книзі реєстрації смертей 13.04.1988 за № 1528 /а.с. 26/.

ОСОБА_1 як особа, що постійно мешкала зі своїми батьками (батьком і матір'ю) на момент смерті матері в квартирі АДРЕСА_1 фактично вступив в управління спадковим майном.

У заяві до Першої київської державної нотаріальної контори (№6890, спадкова справа №4723), що була подана ОСОБА_5 як чоловіком померлої, чітко зазначено, що факт прийняття спадщини підтверджується фактичним вступом в управління спадковим майном; спадкоємці безпосередньо перед смертю спадкодавця проживали разом з нею і продовжують проживати в даний час в спадковій кооперативній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.46, 47/. Також у заяві зазначається про те, що на день смерті ОСОБА_6 залишилося майно, яке полягало в паєнакопиченнях в житлово-будівельному кооперативі Подільського району м. Києва «Русанівський» в сумі 4876 карбованців. Паєнакопичення набувалися ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спільно в період перебування в зареєстрованому шлюбі, згідно ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю УССР. Просить видати свідоцтво про право власності на Ѕ частину паєнакопичення на себе, як чоловіка померлої, а на іншу Ѕ частину - видати свідоцтво про право власності на спадщину по закону в рівних долях кожному зі спадкоємців за законом першої черги.

За даними довідки, виданої ЖБК «Русанівський» від 11.05.1989 для пред'явлення в нотаріальну контору міста Києва, ОСОБА_6 була постійно прописана за адресою: АДРЕСА_1, та була членом кооперативу «Русанівський» з 1963 року, сума паєнакопичень склала 4876 карбованців /а.с. 53/.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину по закону, виданого ОСОБА_10, нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, який проживає в АДРЕСА_1, є спадкоємцем майна ОСОБА_6 в рівних долях з батьком ОСОБА_5 та сестрою ОСОБА_2 /а.с. 34/. Відповідно до свідоцтва ОСОБА_5 отримав право власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності подружжя, набутому подружжям за час шлюбу, яке складається з паєнакопичень в житлово-будівельному кооперативі Подільського району м. Києва «Русанівський» в сумі 4876 карбованців.

За даними архівного витягу від 14.06.2018 № 068/05-17/1190 із рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 29.08.1989 №805 «Про вирішення окремих житлових питань по ЖБК» убачається: «Розглянувши подання управління по обліку, розподілу житлової площі та керівництву житлово-будівельними кооперативами виконкому міськради про надання квартир членам ЖБК, затвердити нових членів кооперативів і закріплення або надання їм квартир, скасування рішень загальних зборів членів ЖБК, зміни в розподілі жилих приміщень та внесення часткових змін в рішення виконкому міськради відповідно до вимог Примірного статуту ЖБК виконавчий комітет Київської міської Ради народних депутатів

ВИРІШИВ:

Погодитись з пропозиціями житлової комісії /з питань ЖБК/ при управлінні по обліку, розподілу житлової площі та керівництву житлово-будівельними кооперативами виконкому міськради та затвердити:

4. Рішення загальних зборів членів житлово-будівельних кооперативів про прийняття членами ЖБК та закріплення квартир, внаслідок передачі паю або переходу його в спадщину, таким громадянам:

Протокол житлової комісії від 10 серпня 1989 року № 54/4-89

ЖБК «Русанівський», АДРЕСА_1 ОСОБА_2 з родиною три особи /вона, батько, брат/ - трикімнатної АДРЕСА_1, площею 41,1 кв.м.» /а.с. 29, 33/.

Батько позивача ОСОБА_5 змінив прізвище «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, виданим повторно 13.04.1989 /а.с.25/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 - батько позивача ОСОБА_1 - помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3, повторно виданим 24.11.2006, про що зроблено відповідний запис в книзі реєстрації смертей 14.05.1990 за №2425 /а.с.27/.

Предметом позову у спірних правовідносинах є встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п'ятою Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з пунктом 28 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186 пайові внески, сплачені членом кооперативу в рахунок вартості квартири, є коштами кооперативу.

У разі смерті члена кооперативу до 1 липня 1990 року - набрання чинності Законом Союзу РСР "Про власність", який згідно з постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" підлягав застосуванню на території України до 15 квітня 1991 року - часу набрання чинності Законом України від 7 лютого 1991 року "Про власність", відповідно до статті 145 ЖК УРСР та пункту 43 Типового статуту ЖБК і пунктів 7, 55 Примірного статуту ЖБК відкривається спадщина на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (статті 524-562 ЦК Української РСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. До кооперативу може бути прийнято стільки спадкоємців, скільки є ізольованих кімнат у квартирі спадкодавця.

Неповнолітній спадкоємець, як виняток, може бути прийнятий до кооперативу з тим, щоб до досягнення ним повноліття його права та обов'язки здійснював опікун.

Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (частини четверта, п'ята пункту 43 Типового статуту ЖБК).

Крім цього, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 61 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", за змістом частини першої статті 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї.

Відповідно до листа Житлово-будівельного кооперативу «Русанівський» вих. №2809/03 від 28.09.2017, у відповідь на запит з Першої Київської державної нотаріальної контори №9342/02-14, у архівах ЖБК «Русанівський» не виявлено документів щодо членства ОСОБА_5 у правлінні кооперативу, документів щодо внесення пайових внесків. Ці документи видавалися мешканцям на руки. Оскільки майже всі власники квартир оформили на них документи згідно сучасних вимог законодавства, а документи, на які робиться запит, відносяться до періоду 1965-1985 р.р. Отже, питання членства та питання сум пайових внесків має вирішуватися у судовому порядку /а.с. 43/.

Після смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5 реалізував своє право на спадщину шляхом подання відповідної заяви до Першої київської державної нотаріальної контори ( № 6890, спадкова справа № 4723), ІНФОРМАЦІЯ_9 йому було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину паєнакопичень в спільному майні подружжя.

Із архівного витягу рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 29.08.89 № 805 «Про вирішення окремих житлових питань по ЖБК» слідує, що після смерті ОСОБА_6 кожен з її спадкоємців за законом (чоловік ОСОБА_5, син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2) рішенням загальних зборів членів житлово-будівельних кооперативів про прийняття членами ЖБК та закріплення квартир, внаслідок передачі паю або переходу його в спадщину, згідно Протоколу житлової комісії від 10 серпня 1989 року № 54/4-89ЖБК «Русанівський», АДРЕСА_1, площею 41,1 кв.м.

Судом встановлено, що станом на 1989 рік, позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та їх батько ОСОБА_5 як члени сім'ї ОСОБА_6, які проживали разом, користувалися спірною квартирою та після смерті ОСОБА_6 були прийняті членами житлово-будівельного кооперативу /а.с. 29/, та стали власниками саме паєнакопичень на 1/6 частки квартири кожен АДРЕСА_1.

Верховний Суд України у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 сформував такий правовий висновок: відповідно до ч.ч. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (у 2004 р.) відносини спадкування регулюються нормами ЦК (2004 р.), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (термін на прийняття якого закінчився до 1 січня 2004 р.), або якщо воно було прийнято хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963.

Якщо спадщина у зв'язку зі смертю члена кооперативу відкрилася до 1 липня 1990 року, тобто до набрання чинності Законом СРСР «Про власність» та відповідно до ст. 145 ЖК УРСР та п. 43 Типового статуту ЖБК і пп. 7, 55 Примірного статуту ЖБК, відкривається спадщина не на квартиру, а на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (ст.ст. 524-562 УРСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на виплачений нею в повному обсязі розмір паєнакопичень у розмірі 4876,00 карбованців, спадкова справа № 4723 від ІНФОРМАЦІЯ_5, а тому до цих спадкових відносин застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР 1963року (далі - ЦК УРСР).

Згідно із ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за заповітом та законом, спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Приписами ст. 529 ЦК УРСР передбачено, що першою чергою спадкоємців за законом є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно із положенням п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим правом, то він вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до ст. 560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Згідно із ст. 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

За правилами статей 524-562 ЦК Української РСР 1963 року відкривається спадщина на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом.

Отже, за нормами чинного на той час законодавства спадкову масу після померлої ОСОБА_6 становила не квартира, а паєнакопичення на квартиру, за яку ОСОБА_6 як членом ЖБК були виплачені пайові внески повністю.

З урахуванням того, що спадкоємцем Ѕ частини паєнакопичень в спільному майні подружжя був ОСОБА_5, то Ѕ частина паєнакопичень за квартиру підлягала спадкуванню в рівних долях між ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 1/6 частині кожному, так як вони проживали в спірній квартирі, після смерті ОСОБА_6 стали членами ЖБК та продовжували проживати в цій квартирі, тобто фактично вступили у володіння спадковим майном, а тому в силу ст. 549 ЦК УРСР вважалися такими, що прийняли спадщину.

Право власності на Ѕ частину паєнакопичення на квартиру за ОСОБА_5 підтверджуються копією свідоцтва про право власності від ІНФОРМАЦІЯ_9 у спадковій справі № 4723, зареєстровано в реєстрі № 1085 /а.с. 55-56/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 - батько позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2

За даними довідки №29 від 12.06.2017, виданої Житлово-будівельним кооперативом «Русанівський» на ім'я ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_8 в тому, що він дійсно був прописаний (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 з 24.06.1968 р. до дня виписки 14.11.1989 р. на АДРЕСА_2 /а.с. 38/.

Отже, письмовими доказами підтверджено, що з 04.01.1990 та до дня смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

В той час інститут прописки мав дозвільний характер, прописка здійснювалася за умов наявності жилої площі, певних родинних зв'язків, згоди інших осіб на прописку, наявності дозволу органу влади тощо, забезпечував функції контролю та обліку громадян, а реалізація громадянином права обирати місце проживання і користування жилим приміщенням обмежувалося пропискою, а погосподарські (домові) книги були особливою формою статистичного обліку, що здійснювалося в Україні (УРСР) із 1979 року.

Таким чином, із зазначеного слідує, що з 04.01.1990 ОСОБА_5 не проживав за адресою: АДРЕСА_1.

За даними Витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, станом ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованими були: ОСОБА_2 з 08.07.1980 та ОСОБА_12 з 09.01.1990, а ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою з 14.04.1992 /а.с. 37/.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Припинення сімейних відносин з членом кооперативу не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним жилим приміщення (ч. 5 ст. 145 ЖК Української РСР).

Дане положення узгоджується із ч.ч. 4, 5 пункту 54 Примірного статуту ЖБК, відповідно до якого припинення сімейних відносин з членом кооперативу не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним жилим приміщенням.

Отже, відповідно до статті 145 ЖК УРСР та пункту 54 Типового статуту ЖБК ОСОБА_1 та ОСОБА_2, станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 - день смерті ОСОБА_5, зберегли право користування 2/3 частини квартири, так як були членами кооперативу та проживали у спірній квартирі.

Ч. 2 ст. 7 Закону Союзу РСР від 06.03.1990 №1305-1 «Про власність в СРСР» передбачено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.

Закон Союзу РСР "Про власність в СРСР " набрав чинності 1 липня 1990 року, а тому ОСОБА_5 на день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3, не набув права власності на 2/3 частини квартири.

Отже, спадкову масу після померлого ОСОБА_5 становить 2/3 частини паєнакопичень на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а до правовідносин спадкування майна померлого ОСОБА_5 застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року.

07.08.2017 позивач звернувся з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за померлим батьком ОСОБА_5 до Першої Київської державної нотаріальної контори /а.с. 136/, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №48672117 /а.с. 35/. За заявою позивача була заведена спадкова справа - номер у Спадковому реєстрі 61045998.

23.05.2018 постановою Державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич О.В. з підстави пропущення ОСОБА_1 шестимісячного строку прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину /а.с.204/.

Відповідно до листа Державного архіву міста Києва від 22.06.2017 №02-12/А-101/1445, документи, які підтверджують факти проживання або реєстрацію громадян у місті Києві на зберігання до Державного архіву не надходили, тому надати інформацію немає можливості /а.с.39/.

Відповідно до листа Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 05.09.2017 №62073-002088494-787-06, згідно Реєстру територіальної громади ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, на день смерті за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований не був. За вказаною адресою на день смерті ОСОБА_5 та по теперішній час зареєстровано чотири особи згідно витягу з Реєстру, що додається, в тому числі ОСОБА_1 з 14.04.1992 року /а.с. 36, 37/.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, 04.05.1992 по теперішній час /а.с. 24/.

Згідно з пунктами 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Верховний Суд зазначив, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 336/709/18-ц.

У даному випадку позивач при зверненні до суду з позовними вимогами про визнання права власності на майно просить встановити не факт постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а факт прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ч. 1 ст. 90 ЦПК України).

За клопотанням представника позивача та позивача на підтвердження даних, що є предметом судового розгляду, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які, кожен окремо, підтвердили суду, що ОСОБА_1, який є позивачем у цій справі, постійно проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. В дитинстві ходив до школи-гімназії № 136 поряд з будинком, а в квартирі він постійно мешкав у маленькій кімнаті, після смерті батька та до цього часу він там постійно проживає разом із своєю сестрою - відповідачем у справі ОСОБА_2, особисті речі позивача знаходяться в цій кімнаті цієї квартири, тощо.

Таким чином, судом встановлено, що від народження та станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 - час відкриття спадщини після померлого батька, та згодом позивач ОСОБА_1 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1, оскільки був малолітнім на день смерті батька.

Згідно із положеннями ст.ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 фактично вступили в управління і володіння спадковим майном за померлим батьком - належними йому 2/3 (1/2+1/6) паєнакопичень на квартиру АДРЕСА_1, тобто прийняли спадщину у встановленому на той час законом порядку, а тому ОСОБА_2 є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом , та належним відповідачем у цій справі.

За даними інформаційної довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07.09.2017 КВ-2017 № 30642 згідно з даними реєстрових книг Бюро, АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована /а.с. 152/.

01.07.2004 було прийнято Закон України №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно якого право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. Частиною 5 статті 3 цього Закону (в редакції на момент його прийняття) передбачалося, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

За таких обставин до 01.07.2004 не передбачалося обов'язкової державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відносини з права власності регулювалися Законом України від 07.02.1991 №697-ХІІ «Про власність».

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 як член житлово-будівельного кооперативу повністю сплатила пайовий внесок за квартиру в розмірі 4876 карбованців, а спадкоємці за законом отримали по 1/6 частки паєнакопичень - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожен окремо, та 2/3 частки паєнакопичень - ОСОБА_5, право власності на квартиру у нього за життя не виникло в силу чинних на той час положень законодавства, які наведено вище, а тому до складу спадщини після померлого ОСОБА_5 входять саме паєнакопичення на квартиру. Зазначений висновок також узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові ВСУ від 18.12.2013р. у справі №6-138цс13.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном згідно із ст. 549 ЦК УРСР, а так як спадкоємцями за законом відповідно до даних спадкової справи № 876/2017 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, то позивачу як спадкоємцеві на підставі ст. 529 ЦК УРСР належить половина спадщини після смерті ОСОБА_5, - тобто 1/3 частина паєнакопичень на квартиру.

01.07.1990 набрав чинності Закон Союзу РСР "Про власність в СРСР», який згідно з Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" підлягав застосуванню на території України до 15 квітня 1991 року - часу набрання чинності Законом України від 7 лютого 1991 року N 697-XII "Про власність".

Статтею 15 цього Закону України «Про власність» передбачалося, що член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на цю квартиру.

Згідно роз'яснень, наданих у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз'яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Отже, в силу ст. 15 Закону України «Про власність» у ОСОБА_1 виникло права власності на 1/2 частину спірної квартири за правом спадкування, зокрема: на 1/6 частину квартири - 1/6 частка паєнакопичень на квартиру була отримана ним відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від ІНФОРМАЦІЯ_9, спадкова справа 4723, та на 1/3 частини квартири - 1/3 частка паєнакопичень, набута позивачем як спадкоємцем першої черги за законом внаслідок реалізації останнім свого право на спадщину після померлого батька у спосіб, передбачений ст. 549 ЦК УРСР, а також членства позивача у житлово-будівельному кооперативі.

Згідно із Указом Президента України від 25.08.1996 №762/96 «Про грошову реформу в Україні» з 16.09.1996 єдиною грошовою одиницею на Україні є гривня. Оскільки пайовий внесок за квартиру зроблений до 16.09.1996, то право власності на квартиру у ОСОБА_1 виникло до набрання винності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до положень Розділу 2 глави 10 п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру ніким не оспорювалось.

У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надані роз'яснення «у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження».

У п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено наступне « суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Суд погоджується з доводами позивача про відсутність можливості оформити в нотаріальному порядку спадкові права на вищевказане нерухоме майно.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ст. 95 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості. Позивачем надано належним чином завірені копії відповідних документів.

З огляду на викладене, аналізуючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна, Житлово-будівельний кооператив «Русанівський», в частині встановлення факту прийняття ОСОБА_1 спадщини за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 батьком ОСОБА_5 у зв'язку з фактичним вступом в управління та володіння спадковим майном - квартирою АДРЕСА_3, а також визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири за правом спадкування.

Суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки позивачем подано відповідну заяву щодо цього.

На підставі викладеного вище, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186, ст. 15 Закону України «Про власність», ст. 58 Конституції України, ст.ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 64, 145 ЖК УРСР, ст.ст. 5, 328, 1220 ЦК України, ст.ст. 209, 258, 264, 268, 354, пп.15.5 п. 15Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна, Житлово-будівельний кооператив «Русанівський», про встановлення факту та визнання права власності на майно,- задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року батьком ОСОБА_5 у зв'язку з фактичним вступом в управління та володіння спадковим майном - квартирою АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1;

відповідач - ОСОБА_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, -

державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Сердцевич Ольга Володимирівна, місцезнаходження: АДРЕСА_4;

Житлово-будівельний кооператив «Русанівський», ідентифікаційний код 22870894, адреса: 02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, 35.

Складання повного тексту рішення 12.03.2019.

Суддя В. Шевченко