Рішення № 80385667, 06.03.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15124/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2019 м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді - Кучиної Н.Г.

секретар судового засідання - Ющук О.С.

справа № 569/15124/17

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2

представник відповідачів МПП "АПМ", ТзОВ" АПМ Плюс" - адвокат ОСОБА_3

представник виконавчого комітету Рівненської міської ради -ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат", малого приватного підприємства " АПМ", товариства з обмеженою відповідальністю "АПМ Плюс", виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання недійсним в частині протоколу установчих зборів засновкників, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача адвокат ОСОБА_2в судовому засіданні позов ОСОБА_1підтримав та просить суд визнати укладений 26 травня 1998 року між закритим акціонерним товариством «Рівненський домобудівний комбінат» і ОСОБА_2 приватним підприємством «АПМ» договір №5 купівлі-продажу об’єктів соціального побуту в частині купівлі-продажу квартири №67 у гуртожитку для сімейних по вул. Андрія Мельника,16 в м.Рівне в редакції зі змінами, внесеними угодою від 28 квітня 2004 року, недійсним і скасувати здійснену 28 березня 2000 року Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрацію за МПП «АПМ» права власності на квартиру №67 у гуртожитку для сімейних по вул. Андрія Мельника,16 в м.Рівне; визнатим протокол 1/2012 року установчих зборів засновників «Про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» в частині рішення про включення квартири №67 у гуртожитку для сімейних по вул. Андрія Мельника,16 в м.Рівне в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що ТзОВ «АПМ Плюс» на підставі свідоцтва про право власності від 15 червня 2012 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Вказана квартира знаходиться у гуртожитку для малосімейних, що належав АТ «Рівненський ДБК». Позивач, набула права користування житловим приміщенням та проживає в ньому, оскільки у квартиру АДРЕСА_2 позивач зі своєю родиною поселилися на законних підставах. Житло було виділено їх родині для постійного проживання на підставі спільного рішення адміністрації Державного підприємства «Спецбуд» та профкому за погодженням із Орендним підприємством «Рівненський домобудівний комбінат». Це було пов’язано із тим, що чоловік позивача ОСОБА_5 був працівником підприємства ДП «Спецбуд», яке в якості субпідрядника виконувало будівельні роботи, пов’язані зі зведенням буд. 16 по вул. А. Мельника у м. Рівне. Вони були поселені до вказаного приміщення згідно ст. 55 Житлового кодексу України в чинній на час поселення редакції.

В подальшому гуртожиток для малосімейних, як цілісний майновий комплекс АТ «Рівненський ДБК» був проданий за договором купівлі-продажу від 26.05.1998року МПП «АПМ», яке 9.02.2012 року грошову частку у вигляді 39 квартир цього гуртожитку внесло до статного капіталу ТОВ «АПМ Плюс». Останньому на вказані квартири гуртожитку під №1,№3,№5,№9,№11,№21,№22,№33,№43,№49,№50,№54,№57,№63,№65,№67,№70,№71,№78,№80,№81,№92,№99,№105,№111,№112,№117,№126,№130,№134,№137,№145,№150,№151,№153,№159,№163,№164,№174 виконкомом Рівненської міськради видано свідоцтво про право власності. Надалі вказане товариство виступило засновником ТзОВ «АПМ Плюс», якому було видано свідоцтво про право власності на квартиру гуртожитку для малосімейних, в якій проживають позивач та її син.

Вважає, що реєстрація за ТОВ «АПМ Плюс» права власності на вказану квартиру суперечить Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку, який набрав чинності з 1 січня 2009 року та Закону України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015роки».

Згідно реєстраційного посвідчення від 18.04.1998 р. на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичній особі – ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», вказано, що даному підприємству згідно договору купівлі-продажу державного майна належить лише гуртожиток як об’єкт права власності, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. А. Мельника, 16, однак 09.02.2012р. МПП «АПМ» вніс в статутний капітал ТзОВ «АПМ ПЛЮС» квартири (у т.ч. і спірну квартиру), хоча саме таких об’єктів цивільних прав (квартир) у МПП «АПМ» у власності не було, тобто, ця квартира перед передачею їх у статутний капітал даного товариства не була зареєстрована за МПП «АПМ» як окремий об’єкт цивільного права. У справі немає доказів, що ця квартира була у власності МПП «АПМ» на момент зазначеної у 2012 році передачі до статутного капіталу створеного цим же підприємством іншого товариства. Тобто, вказана квартира № 67 не перебувала у власності МПП «АПМ» перед її передачею у статутний капітал і не була зареєстрована за цим підприємством, а тому правових підстав для прийняття на підставі «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» спірного розпорядження № 622-Р і видачі спірного свідоцтва 2012 року на квартири, зокрема її, у виконкомі міської ради не було.

Вважає, що спірний договір № 5 купівлі-продажу об’єктів соціального побуту в частині купівлі-продажу гуртожитку для сімейних по вул. А.Мельника,16 в м. Рівне є незаконним, оскільки ухвалений із неправильним застосуванням норм ч. 1 ст. 48, ст. 49 ЦК УРСР 1963р. (в редакції, яка була чинна на час укладення спірного договору).

Представник відповідача ТОВ «Рівненський домобудівний комбінат» заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Вважає, що ТзОВ «Рівненський домобудівний комбінат» мав усі законні права на відчуження гуртожитку по вул. А.Мельника,16 в м.Рівне без порушення прав та інтересів позивача по справі.Згідно акту оцінки вартості інвентарних об’єктів Рівненського орендного підприємства «Рівненський ДБК» капітальні вкладення становили 260 929тис.крб, що дорівнювало відновній вартості незавершеного будівництва, яка була визначена у відповідності до постанови КМ України №522 від 2.09.1992року «Про затвердження методики оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди».

Крім того зазначив, що у відповідності до принципу дії закону у часі Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на час укладення спірних договорів купівлі-продажу, видачі свідоцтва про право власності не діяв, а приватизація кімнат у гуртожитках законодавством не передбачалась.

Доводить, що у позові не зазначені підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998року, а доводи позивача, що він суперечить ч.1 ст.48, ст.49 ЦК УРСР не ґрунтується за положеннях ЗУ «Про власність» та самого ЦК УРСР.

Представник виконавчого комітету Рівненської міської ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні. Вважає, що виконавчий комітет дія в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом, не порушуючи будь-чиїх законних прав та інтересів.

Представник МПП «АПМ», ТОВ «АПМ ПЛЮС», заявлені позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні підтримавши заперечення на позов представника ТзОВ «Рівненський домобудівний комбінат» та виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання недійсним в частині протоколу установчих зборів засновниківне підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 1 червня 1993 року № 62 була проведена приватизація державного майна орендного підприємства «Рівненський домобудівельний комбінат» шляхом викупу.

ОСОБА_7 результатами інвентаризації орендованого державного майна орендного підприємства "Рівненський домобудівельний комбінат" та з урахуванням вимог ОСОБА_2 оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої Постановою КМУ від 2.09.1992 № 522, комісією з інвентаризації та оцінки орендного державного майна підприємства підготовлений та затверджений 30.09.1993 року Фондом акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.(а.с.45-48)

Організацією орендарів домобудівельного комбінату був підписаний з Фондом державного майна України договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Рівненський ДБК" від 30.06.1993р. №11, який засвідчений державним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі.(а.с.49,50)

ОСОБА_7 цим договором покупець придбав майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Рівненський домобудівельний комбінат", розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Будівельників, 1, в тому числі гуртожиток по вулиці Якіра,16.

9 липня 1993 року Орендному підприємству "Рівненський ДБК" було видано Фондом державного майна України по Рівненській області свідоцтво про власність №9 на майно цілісного майнового комплексу.(а.с.71)

Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" №2163-XII від 4.03.1992 року в редакції, що діяла на момент вчинення вказаного правочину, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

ОСОБА_7 приписами частини 2 статті З Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктами 10, 11 ОСОБА_2 оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою КМ України №522 від 2.09.1992року, в редакції на момент приватизації встановлено, що до переліку майна об’єктів приватизації або оренди як цілісного майнового комплексу включаються основні засоби і вкладення (в т.ч. незавершене будівництво), оборотні засоби. До основних засобів та вкладень належать, в т.ч. капітальні вкладення та аванси –вартість незавершеного будівництва (витрати на зведення будівель і споруд, придбання обладнання, інструменту, інвентаря, а також інші витрати), тощо. До незавершеного будівництва слід відносити також завершене будівництво з не перекритими джерелами фінансування.

Пунктом 8 цієї ОСОБА_2 визначено, що оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.

Таким чином, зі змісту зазначених норм вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, включалися основні засоби та вкладення, до яких входило незавершене будівництво, що належало підприємствам.

ОСОБА_7 оцінки вартості цілісного майнового комплексу вартість цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Рівненський ДБК» становить 976 065 тис. крб., яка складається із: залишкової вартості основних засобів (217 850тис. крб.); запаси та активи (за вирахуванням зносу малоцінних і швидкозношуваних активів (507 020тис. крб.); фінансові активи з урахуванням перекриття заборгованості(-9 734 тис. крб.); капітальні вкладення та аванси за вирахуванням вартості незавершеного будівництва (260 929 тис. крб.).

Згідно відомості розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва станом на 1.06.1993року орендного підприємства «Рівненський ДБК» вартість капітальних вкладень становить 260 929 тис. крб., спірний гуртожиток у ньому значиться під №13. (а.с.51)

Отже, Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу організації орендарів «Рівненський ДБК» від 30.09.1993 року у сукупності із угодою купівлі-продажу від 30.06.1993 №11 підтверджують наявність права власності орендного підприємства «Рівненський ДБК» на будівлю гуртожитку по вул. А.Мельника,16. Вказані обставини свідчать про помилковість висновку позивача про те, що дане нерухоме майно не включено до вартості майна, що підлягало приватизації організацією орендарів та не було предметом спірного договору купівлі-продажу.

ТОВ «Рівненський домобудівний комбінат» є правонаступником організації орендарів «Рівненський ДБК», орендного підприємства «Рівненський ДБК», ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та ПАТ «Рівненський домобудівний комбінат».

ОСОБА_1 з 08 вересня 1993 року зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. В квартирі з нею проживає її малолітній син ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

ОСОБА_7 приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла з 22.07.1992р. по 22.02.1994р., тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім, кімнат в гуртожитках.

Відповідно до п. 9 ст. 8 цього Закону Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням міг передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 6.11.1995 року, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 цього Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26.05.2004 р.

Отже, на момент проведення приватизації орендного підприємства гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних ОСОБА_6, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

20 травня 1997 року ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» було видано реєстраційне посвідчення на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам на гуртожиток за адресою м. Рівне вул. А.Мельника,16(а.с.53).

Вказане посвідчення видано з дотриманням ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 4.1 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 N 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за N 31/1056 на підставі дійсних договору купівлі-продажу від 8.07.1993року та свідоцтва про право власності від 9.07.1993року.

Оскільки, гуртожиток належав ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», як правонаступнику організації орендарів «Рівненський ДБК», то Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації не могло прийняти іншого рішення, окрім підтвердити право власності ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» на спірний гуртожиток і зареєструвати це право у передбачений законом спосіб.

ОСОБА_7 наведеного, посилання позивача про незаконну реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку по вул. А.Мельника,16 в м. Рівне за ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат, оформлену зазначеним вище Реєстраційним посвідченням не заслуговують на увагу.

Частинами 1 та 2 статті 4 Закону України «Про власність» було передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

11 квітня 1997 року загальними зборами акціонерів ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» було прийнято рішення про надання дозволу на продаж квартир ОСОБА_6 раді та Правлінню по вул.Студентській, 14, Волинської Дивізії, 29 та Мельника 16 за пільговими цінами працівникам ЗАТ «РДБК».

Дана обставина підтверджується дослідженою в судовому засіданні випискою протоколу №6 загальних зборів акціонерів ЗАТ «РДБК» від 11 квітня 1997 року з якої вбачається, що на порядку денному стояло питання: про оформлення власності на малосімейне житло, котре знаходиться у статутному фонді ЗАТ «РДБК» і було вирішено: після обговорення прийнято рішення: дозволити продаж квартир ОСОБА_6 раді та Правлінню по вул.Студентській, 14, Волинської Дивізії, 29 та Мельника 16.

На підставі даного рішення Правлінням ЗАТ «РДБК» було розроблено Положення про порядок продажу квартир в гуртожитках для малосімейних, що знаходяться на балансі ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», яке було затверджено рішенням ОСОБА_6 ЗАТ «РДБК» протокол №29 від 14 травня 1997 року та погоджено засіданням профкому ЗАТ «РДБК» протокол №8 від 20 травня 1997 року.(а.с.61)

Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні протоколом №29 ОСОБА_6 ради ЗАТ «РДБК» від 14 травня 1997 року та протокол №8 засіданням профкому ЗАТ «РДБК» від 20 травня 1997 року.(а.с.60-64)

Згідно з п.11 Положення про продаж квартир проводився протягом травня-липня 1997 року, після цього терміну продаж квартир припинився.

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» і МПП «АПМ» було укладено договір №5 згідно якого ЗАТ «РДБК» продало для МПП «АПМ» гуртожиток для сімейних по вул. А.Мельника,16 м.Рівне, після чого на виконання умов зазначеного договору між ЗАТ «РДБК» і МПП «АПМ» було складено акт приймання -передачі основних засобів, за яким МПП «АПМ» прийняло від ЗАТ «РДБК» зазначений гуртожиток для малосімейних та за МПП «АПМ» 28 березня 2000 року на підставі вищезазначеного договору №5 від 26 травня 1998 року було зареєстровано право власності на цей гуртожиток.

З дослідженого в судовому засіданні договору №5 від 26 травня 1998 року укладеного між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» (продавець) та приватним підприємством «АПМ» (покупець) вбачається, що сторони уклали цей договір про наступне: п.п.1.1. продавець продає, а покупець купує слідуючий об’єкт соціального побуту: гуртожиток для сімейних по вул.А.Мельника,16 в м.Рівне за 352512 грн.

Одночасно, з укладенням вказаного договору між ЗАТ «РДБК» та ОСОБА_2 приватним підприємством «АПМ» було підписано Особливі умови до договору №5 від 26 травня 1998 року, відповідно до яких продаж квартир на пільгових умовах для працівників ЗАТ «РДБК» здійснювався до 01 червня 1999 року.

В подальшому було розроблено Зміни та доповнення до Положення, затверджені 28 травня 1999 року рішеннями ОСОБА_6 і Правління та погоджені засіданням профкому ЗАТ «РДБК».

На підставі вказаних Змін та доповнень до Положення пунктом 11 Положення було змінено умови та продовжено термін продажу квартир для працівників ЗАТ «РДБК» на пільгових умовах до 1 вересня 1999 року. Пізніше рішенням ОСОБА_6 ЗАТ «РДБК» (протокол №10 від 29 липня 1999 року) було затверджено нові Зміни та доповнення до Положення, згідно з якими продаж квартир на пільгових умовах було продовжено до 1 січня 2000 року.

Відповідно до Додатку № 1 Особливих умов, вартість квартири №67, в якій проживає позивач була визначена у розмірі 50 44 грн. (а.с.76-78)

Що стосується тверджень позивача про визнання договору купівлі-продажу № 5 від 26 травня 1998 року нікчемним та недійсним, через неправильне застосування норм ст.48,49 ЦК УРСР 1963 року та ст.228 ЦК України 2004 року, суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна

фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або

незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 48 ЦК (1963 року) застосовувалася при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного

законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними Правила зазначеної статті застосовувалися також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена.

Аналізуючи вищевказані норми права, встановлено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом для визнання угоди недійсною і суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

З дослідженим матеріалів справи суд не вбачає наявності таких обставин, щоб визнати договір купівлі-продажу № 5 від 26 травня 1998 року нікчемним та недійсним.

Частиною 3 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, системи цивільного захисту та державних навчальних закладів.

При цьому, дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (ч.4 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»). Вказаний закон набрав законної сили 1.01.2009 року.

Відповідно до п.3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 року, з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установити мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

В подальшому, Законом України від 28.12.2014 року «Про внесення змін до пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» було продовжено строк мораторію на відчуження гуртожитків» внесено зміни та у першому реченні пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» слова «не менше шести років» замінені словами «не менше одинадцяти років».

При вирішенні спору, суд вважає, що дія вказаного Закону не поширюється на статус спірного гуртожитку та його відчуження ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» не впливає на права позивача. Так, як на момент укладення договору купівлі-продажу від 26 травня 1998 року Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не діяв, гуртожиток не належав до державного житлового фонду та не перебував у власності територіальної громади м.Рівного, а тому правові підстави для визнання цього договору недійсним із скасуванням реєстрації права власності, здійсненої 20.05.2007 року - відсутні

Судом також встановлено, що позивач не скористалася своїм правом на викуп квартири на пільгових умовах навіть після того, як новим власником також було надано їй таку можливість це зробити до 01 січня 2000 року.

Надалі МПП «АПМ» виступило засновником ТОВ «АПМ ПЛЮС», якому були видані свідоцтва про право власності на квартиру гуртожитку для малосімейних, в якій проживає позивач, законність видачі яких остання оспорює.

09 лютого 2012 року мале ПП «АПМ», як один із засновників ТзОВ «АПМ ПЛЮС» внесло до статутного фонду ТзОВ «АПМ ПЛЮС» 39 квартир по вул. А.Мельника,16, у тому числі і квартиру №67, в якій проживала та була прописана позивач.(а.с.16)

З дослідженого в судовому засіданні акту прийому-передачі майна від 09 лютого 2012 року укладеного між ТзОВ «АПМ ПЛЮС» та засновником (учасником) вказаного товариства – малим приватним підприємством «АПМ» вбачається, що МПП «АПМ» в особі директора ОСОБА_9 передає як внесок до статутного капіталу ТзОВ «АПМ ПЛЮС»:квартири в кількості 39 штук , зокрема і квартиру №67, що знаходяться в будівлі гуртожитку для сімейних за адресою Рівненська область м.Рівне, вул.Мельника А. (вулиця Якіра) будинок №16, а директор ТзОВ «АПМ ПЛЮС» ОСОБА_10, приймає вказане майно як внесок до статутного капіталу даного товариства.(а.с.26,27)

15 червня 2012 року видано Розпорядження міського голови №622-Р «Про оформлення права власності на квартири». (а.с.14), вказане свідоцтво про право власності у встановленому законом порядку не скасоване.

З дослідженого в судовому засідання Розпорядження міського голови від 15 червня 2012 року №622-Р про оформлення права власності на квартири вбачається, що керуючись ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» оформити право приватної власності на квартири в гуртожитку для сімейних, в кількості 39 квартир, на вул. А.Мельника, 16 в м.Рівному за товариством з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС», включно з квартирою № 67.

15 червня 2012 року на спірні квартири було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

З досліджених в судовому засіданні рішення про державну реєстрацію прав на квартири в гуртожитку для сімейних, що розташовано на вулиці А.Мельника,16 в м.Рівне від 15 червня 2012 року, реєстраційний номер 36905838АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ТзОВ «АПМ ПЛЮС».

Статтею 4 Закону України «Про власність», який був чинним на час укладення оспоренного договору купівлі-продажу, передбачалось, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства.

Положеннями Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним до 01 січня 2004 року було передбачено випадки при яких угоди підлягали визнанню недійсними, зокрема, якщо ця угода не відповідала вимогам закону, була укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства та якщо угода юридичної особи суперечить її цілям (ст.ст. 48, 49, 50 ЦК).

Твердження сторони позивача про те, що ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» не вправі було здійснювати приватному підприємству «АПМ» відчуження приміщення гуртожитку для сімейних по вул. А.Мельника,16 м.Рівне, не заслуговують на увагу, оскільки це твердження суперечить положенням вищевказаної статті 4 Закону України «Про власність», щодо права власника на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном.

Сам факт, що позивачам надавалось право викупити займані ними житлові помешкання за пільговими цінами, вже свідчить про відсутність у них будь-яких правових підстав нав’язувати законному власнику цього майна будь-які свої умови чи обмежувати його у користуванні своєю власністю.

Та обставина, що 11 квітня 1997 року загальними зборами акціонерів ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» було прийнято рішення про надання дозволу на продаж квартир ОСОБА_6 раді та Правлінню по вул. Мельника, 16 за пільговими цінами працівникам ЗАТ «РДБК», а потім це право також було надано і наступним власникам спірного майна, на думку суду, зовсім не означає, що у зв’язку із цим виникли певні юридичні факти, відповідно до яких ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та приватне підприємство «АПМ» вже мали певні зобов’язання перед позивачем щодо передачі їй у власність займаних нею жилих приміщень, оскільки це була лише пропозиція, якою остання у визначений строк із власної волі не забажала скористатись.

Що стосується тверджень позивача, стосовно порушених прав неповнолітньої дитини, суд зауважує наступне - вказаний договір жодним чином не порушував інтересів та майнових прав неповнолітнього ОСОБА_11, оскільки ні він, ні члени його сім’ї не є власниками квартири АДРЕСА_4 та не підлягали виселенню на підставі даного договору

Відповідно до статті 60 Кодексу про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 року який був чинний на момент укладення спірного договору, захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Згідно статтею 128 вказаного Кодексу опіка і піклування встановлюються для захисту особистих майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлені батьків, батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин лишилися без батьківського піклування. Отже, укладення спірного договору не вимагало надання згоди органів опіки та піклування та не суперечило чинному на той час законодавству.

Частиною 1 ст.15 ЦК України, частиною 1 ст.4 ЦПК України встановлено, що судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право особи.

На час звернення до суду право позивача на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку, в якому вона мешкає, не є порушеним, оскільки вона цього права не набула, а воно може у неї виникнути у майбутньому, за умови передачі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади та у випадку прийняття місцевою радою рішення про дозвіл на приватизацію житлових приміщень ( п.п. «а» п. 5 ч.1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»). Однак, цією ж нормою Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено право місцевої ради прийняти рішення і про інший спосіб використання гуртожитку, при якому право на приватизацію мешканцям не буде надане.

Отже, судом встановлено, що набуття права власності ТОВ «АПМ Плюс» на квартиру № 67 у гуртожитку по вулиці Андрія Мельника,16 в м.Рівне не суперечить Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та не порушує житлових прав осіб, які постійно проживають у цих квартирах, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задоволенню не підлягають.

Тому, з вище наведених підстав в частині основної позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5 від 26 травня 1998 року укладеного між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та приватним підприємством «АПМ» в частині купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 слід відмовити.

Що стосується вимог позивача про скасування здійсненої 28 березня 2000 року Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрації за МПП «АПМ» права власності на квартиру №67 у гуртожитку для сімейних по вул. Андрія Мельника,16 в м.Рівне та визнання протоколу 1/2012 року установчих зборів засновників «Про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» в частині рішення про включення квартири №67 у гуртожитку для сімейних по вул. Андрія Мельника,16 в м.Рівне в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» недійсним, суд приходить до висновку, що дані вимоги теж не підлягають до задоволення, оскільки є похідними вимогами, не доведені позивачем, тому у задоволенні похідних позовних вимог теж слід відмовити.

Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються , у разі відмови в позові – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат", малого приватного підприємтсва " АПМ", товариства з обмеженою відповідальнністю "АПМ Плюс", виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання договору купівлі- продажу недійсним та про визнання недісним в частині протоколу устанвочих зборів засновків - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Позивач:ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідачі:

Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат", місце знаходження: 33016, м.Рівне, вул. Будівельників,1, код ЄДРПОУ 22555939

Мале приватне підприємство "АПМ", місце знаходження: 33027, м.Рівне,вул. Студентська,14, код ЄДРПОУ 22574888

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПМ ПЛЮС", місце знаходження: 33027, м.Рівне,вул.Д.Галицького,25, код ЄДРПОУ 38116574

Виконавчий комітет Рівненської міської ради, місце знаходження: 33000, м.Рівне, вул. Соборна,12а, код ЄДРПОУ 04057758.

Повний текст рішення виготовлено 11 березня 2019 року.

Суддя: Н.Г.Кучина