Рішення № 80383436, 12.03.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/165/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) 08.01.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Чернігівській області (далі - Управління) та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', викладеної у листі від 21.12.2018 №64-К/43/45/01-2018;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'';

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 17.07.2018 по дату ухвалення рішення у справі, без урахування обов'язкових податків та зборів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він відповідає критеріям обов'язкової виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не залежно від наявності права на пенсію, тому відмова Управління у виплаті останньої є протиправною.

Також оскільки відповідач не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні, тобто не виконав обов'язку щодо повного розрахунку, вважає, що з Управління має бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку.

Ухвалою судді від 16.01.2019 прийнято справу до свого провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Також зазначено, що оскільки після звільнення ОСОБА_1 не набув права на отримання пенсії, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», він не мав права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою суду від 30.01.2019 Управлінню відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України та наказом Управління поліції охорони в Чернігівській області від 10.07.2018 №162 о/с звільнений зі служби за пунктом 1 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Станом на день звільнення зі служби стаж служби в поліції позивача складав 15 років 08 місяців 05 днів (а.с. 14).

Як вбачається зі змісту вказаного наказу, Управлінням позивачу не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

Для вирішення вказаного питання ОСОБА_1 звернувся до відповідача із відповідною заявою (а.с. 7-8) і листом від 21.12.2018 за №64-К/43/45/01-2018 Управління повідомило, що згідно чинного законодавства відсутні підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки ОСОБА_1 після звільнення не мав права на отримання пенсії (а.с. 11-12).

Вважаючи вказану відмову Управління протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Статтею 102 Закону №580 установлено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до статті 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393), згідно з якими військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З наведених положень пункту 10 Постанови №393 вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не пов'язується з набуттям ними права на пенсію.

Так, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 у справі №804/16182/15.

Крім того, відповідно до пункту «б» частини першої статті 1-2 Закону від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, окрім інших, - особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські.

Позивач як поліцейський відповідає критерію пункту «б» частини першої статті 1-2 вказаного Закону і є особою, яка має право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.

При цьому, необхідно розуміти, що словосполучення «які мають право на пенсію за цим Законом» - це не ті хто набув право на призначення пенсії, а ті особи, які взагалі мають право при дотриманні умов визначених у статті 2 Закону.

Одноразова грошова допомога при звільненні - це інша соціальна гарантія для осіб, на яких розповсюджується Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який безпосередньо з фактом призначення пенсії не пов'язаний.

Так, у частині другій статті 9 Закону прямо зазначено, що право на цю допомогу мають особи при звільненні за власним бажанням та при умові вислуги років 10 років і більше.

Зазначеної вислуги років недостатньо для призначення пенсії відповідно до вимог статті 12 Закону, але є достатньо для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Словосполучення «які мають право на пенсію за цим Законом», яке використано у частині другій статті 9 Закону, не пов'язує виплату одноразової грошової допомоги з призначенням пенсії, а лише обмежує розповсюдженні цієї соціальної гарантії тими особами, які зазначені у статті 1-2 Закону та взагалі мають права на набуття права на призначення пенсії.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 є поліцейським, тобто особою визначеною у статті 1-2 Закону, має вислугу більше 10 років та звільнився зі служби за власним бажанням, він має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Так, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу у день звільнення одноразової грошової допомоги.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Управління нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 17.07.2018 по дату ухвалення рішення у справі, без урахування обов'язкових податків та зборів, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці « Про захист заробітної плати «№95», ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Так, згідно Рішення Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз'яснення вказаної норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що про необхідність застосування норм КЗпП в даному випадку зазначено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 у справі №21-384во10, від 06.11.2013 у справі №21-389а1, від 25.05.2016 у справі №6-511цс16.

Судом встановлено, що на час розгляду справи позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, тобто відповідач не виконав обов'язку щодо повного розрахунку з ОСОБА_1, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем підлягає відшкодуванню по день ухвалення рішення суду у справі.

Отже, враховуючи, що позивач був звільнений зі служби в поліції з 17.07.2018, за період з цієї дати до ухвалення судового рішення 12.03.2019 Управління повинно самостійно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

При цьому, суд зауважує, що розрахунок середнього заробітку повинен бути проведений за формулою, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», тобто обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середньоденний заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана дана виплата.

З огляду на зазначене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з дати звільнення 17.07.2018 по день ухвалення рішення у справі - 12.03.2019, мають бути задоволені.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, оскільки відповідач не довів правомірність своїх дій.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні.

Одночасно, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116 ,117 КЗпПУ та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про стягнення з Управління середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є об'єктом справляння судового збору.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем передбачено сплату судового збору у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9605,00 грн.).

За приписами статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи, що при поданні адміністративного позову судовий збір позивачем не було сплачено, а адміністративний позов задоволено у повному обсязі, суд, у відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Чернігівського окружного адміністративного суду судового збору за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1. ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління поліції охорони в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 40109021, вул. Івана Франка, 4-а, м. Чернігів, 14000) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління поліції охорони в Чернігівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', викладеної в листі від 21.12.2018 №64-К/43/45/01-2018.

Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 17.07.2018 по 12.03.2019.

Стягнути з Управління поліції охорони в Чернігівській області до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Чернігівського окружного адміністративного суду (рахунок 34319206084033, отримувач: УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030101, код ЄДРПОУ 38054398, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998) судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна