Рішення № 80383063, 12.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2019 року № 826/1228/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району" міста Києва

до

Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006941402, №00006931402 від 02.10.2017 року

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району" міста Києва (далі також – позивач, КП ШЕУ Дніпровського району) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також – відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення №00006941402 від 02.10.2017 року про збільшення Комунальному підприємству "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району міста Києва" суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 432 679,00 грн.

- скасувати податкове повідомлення-рішення №00006931402 від 02.10.2017 року про збільшення Комунальному підприємству "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району міста Києва" суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 412 303,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2018 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 28.03.2018 року.

Через канцелярію суду 27.03.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання прибули уповноважені представники сторін.

Судом визначено строк та зобов'язано позивача надати відповідь на відзив, а відповідача заперечення та відкладено підготовче засідання на 04.06.2018 року.

Через канцелярію суду 18.04.2018 року позивачем подано відповідь на відзив, а 17.05.2018 року відповідачем подано заяву про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 04.06.2018 року з'явилися уповноважені представники сторін.

Під час підготовчого засідання представником позивача заявлено клопотання про виклик свідка. Представник відповідача щодо вказаного клопотання поклався на розсуд суду.

Заслухавши думку сторін, судом задоволено клопотання представника позивача про виклик свідка та здійснено допит свідка.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 02.07.2018 року.

У вказане судове засідання з’явились представники позивача, представник відповідача не з’явився.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства, натомість зі своїм контрагентом позивач укладав реальні договора, на підставі яких відбувались реальні господарські операції, також представник позивача вказував на відсутність доказового значення протоколу допиту представників його контрагента, що жодним чином не має відношення до проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вастон».

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні. Головуючим суддею задоволено вказане клопотання.

Відповідно до Відзиву на позовну заяву, відповідачем зазначено, що під час перевірки податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного – за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, про що складено акт перевірки, встановлено порушення чинного податкового законодавства під час проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є законними та такими, що відображають фактичні порушення позивача, а тому скасуванню не підлягають.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі направлень проведено документальну позапланову виїзну перевірку Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного - за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, за результатами якої складено Акт № 365/26-15-14-02-03/5446166 від 15.09.2017 року.

Перевіркою встановлені наступні порушення у перевіряємому періоді:

занижено податок на прибуток на загальну суму 251 422 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 251 422 грн.;

занижено податок на прибуток на загальну суму 150 551 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 150 551 грн.;

занижено податок на додану вартість на загальну суму 388 274 грн., у тому числі по періодах: червень 2014 року на суму 9 903 грн., липень 2014 року на суму 32 228 грн., серпень 2014 року на суму 39 107 грн., вересень 2014 року на суму 21 810 грн., жовтень 2014 року на суму 109 993 грн., листопад 2014 року на суму 11 692 грн., грудень 2014 року на суму 44 781 грн., січень 2015 року на суму 94 914 грн., лютий 2015 року на 23 846 грн.

Відповідно до оскаржених податкових повідомлень-рішень: № 00006941402 вказано, що позивачем порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв’язку з чим визначено суму грошових зобов’язань за податковими зобов’язаннями 346 143,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 86 536,00 грн. та № 00006931402, яким встановлено порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України.

Позивач, скориставшись своїм правом на адміністративне оскарження, подав до податкового органу заперечення на Акт перевірки, отримавши відповідь про залишення без задоволення заперечення, а Акт перевірки – без змін, звернувся зі Скаргою на податкові повідомлення-рішення, на що Рішенням про результати розгляду скарги, податковий орган залишив без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача – без задоволення.

Позивач не погоджується із вказаними санкціями, які встановлені в податкових повідомленнях-рішеннях, вважає їх протиправними та незаконними, а тому звернувся із вказаним адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, досліджуючи матеріали по справі та на підставі чинних норм закону, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об’єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи — платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 44.2 ст. 44 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту також - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Обрані позивачем засади облікової політики є погодженими з уповноваженим органом власника, що відповідає вимогам пункту 5 статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV. Бухгалтерські записи (проведення) господарських операцій здійснюються відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291. Складання фінансової звітності здійснюється з дотримання вимог статті 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV та принципів, передбачених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі також ПК України) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пунктів 138.1.-138.2 статті 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;

на суму залишкової вартості окремого об’єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;

на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;

на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об’єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об’єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Згідно зі статтею 185 ПК України об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до вимог пункту 6 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів, зокрема:

- зарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

- повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

- обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

- превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Згідно пункту 3 розділу І вказаного Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Матеріалами справи підтверджується, що Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва засновано на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковується Київській міський державній адміністрації, майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва створено для ремонту та утримання автомобільних шляхів та споруд на них, що розташовані у Дніпровському районі міста Києва та закріплені за позивачем на праві господарського відання.

КП ШЕУ Дніпровського району надає наступні послуги з: технічного нагляду за виконанням робіт з будівництва, реконструкції та ремонтів на об'єктах I-V категорії складності; виконання якісних робіт з будівництва, реконструкції, капітального та поточного зошитів покриття проїзної частини та тротуарів вулиць і доріг, автостоянок, під'їзних шляхів, прибудинкової території тощо; проведення комплексного благоустрою території будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонтів покриття проїзної частини та тротуарів вулиць і доріг, автостоянок, під'їзних шляхів, прибудинкової території тощо; комплексного благоустрою території; влаштування інженерних мереж та мереж зовнішнього освітлення; поточного зимового та літного утримання території (посипання території протиожеледними матеріалами, механізоване та ручне прибирання території, вивезення снігу, сміття тощо);

Так, судом встановлено, що протягом 2014-2015 років між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Вастон» (далі також - ТОВ «Вастон») було укладено наступні договора:

- Договір поставки № 3-1/14-т від 10.06.2014 року, в рамках якого Замовнику поставлено товар, а саме, дизельне паливо та бензин марки А-92, на загальну суму 1 120 625,08 грн.;

- Договір поставки № 3-2/14-т від 10.06.2014 року, в рамках якого Замовнику поставлено товар, а саме. дизельне паливо та бензин марки А-95, на загальну суму 168 159,96 грн.;

- Договір поставки № 6-1/14 т від 17.11.2014 року, в рамках якого Замовнику поставлено товар, а саме, дизельне паливо та бензин марки А-92, на загальну суму 859 691, 58 грн.;

- Договір поставки № 6-2/14-т від 17.11.2014 року, в рамках якого Замовнику поставлено товар, а саме, дизельне паливо та бензин марки А-95, на загальну суму 181 173,00 грн.

Згідно із умовами вказаних договорів поставка товару здійснювалась окремими партіями, а нафтопродукти вважались поставленими: по кількості (відповідно до товарно-транспортної накладної, видаткової накладної, акта приймання-передачі нафтопродуктів) та по якості (відповідно до паспорта та сертифіката якості заводу-виробника), що підтверджено документами, наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що реальність поставки товару саме від ТОВ «Вастон» підтверджується належним чином оформленими документами, такими як видаткові накладні, товарно – транспортні накладні, паспортами та сертифікатами відповідності товару, актами звірки взаємних розрахунків між позивачем та його контрагентом, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 6311, картками рахунку 6311 по ТОВ «Вастон» (вказані документи містяться в матеріалах справи).

Щодо відсутності у контрагента позивача складських приміщень, суд зазначає, що ця обставина не свідчить про фіктивність підприємства, адже підприємство могло наймати інших осіб або співпрацювати з іншими юридичними та фізичними особами для виконання вказаних зобов’язань за договорами.

Посилання відповідача на протокол допиту від 26.04.2016 року, що проводився в рамках кримінального провадження №32016020000000000042 не приймається до уваги судом, адже в матеріалах справи відсутнє обвинувальне Рішення, яким було б визнано ТОВ «Вастон» фікивним підприємством, а його посадових осіб – визнано особами, які не приймали участь у веденні господарської діяльності товариства та не мали відношення до цього, натомість в матеріалах справи міститься Рішення, яким керівника ТОВ «Вастон» звільнено від кримінальної відповідальності.

Також суд зазначає, що матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, як це передбачено частиною другою статті 94 Кримінального процесуального кодексу України.

Контролюючий орган не вправі обґрунтовувати свої твердження показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, так як протокол допиту не є достатнім доказом підтвердження незаконної діяльності між підприємством та його контрагентом.

В силу частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частина 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 369 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

З урахуванням зазначеного, не можна ототожнювати протокол допиту свідка щодо непричетності до господарської діяльності з обвинувальним вироком суду та вважати його належним доказом фіктивності створення та діяльності підприємства.

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ТОВ «Вастон», виключення його з ЄДР або інших доказів фіктивності вказаного підприємства.

Частиною першою статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Також до матеріалів справи надано Витяг з реєстру платників податків на додану вартість щодо ТОВ «Вастон», Довідку про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів ДПІ у Солом’янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, також надано Довідку про наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід, Довідку щодо основних машин та механізмів, що запропоновано для поставки предмету закупівлі, Довідку щодо місця розташування матеріально-технічної бази Учасника, Довідка про наявність бензовозів, в яких вказана інформація, що засвідчує реальність ведення господарських операцій.

Натомість відповідачем не спростовано вказаної інформації.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися, всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами (на підтвердження чого в матеріалах містяться листи про визначення ціни на дизельне паливо та бензин), що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладених договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011 року №1936/11/13-11, наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладено з метою настання реальних обставин, а тому, викладені висновки в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року у справі №К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що не може бути використана в якості беззаперечного доказу підтвердження факту відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій отримана податковим органом податкова інформація, оскільки доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №00006941402 від 02.10.2017 року про збільшення Комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 432 679,00 грн.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення №00006931402 від 02.10.2017 року про збільшення Комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 412 303,00 грн.

4. Стягнути на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва (02089, м. Київ, Дніпровський район, Броварський проспект, будинок 2, код ЄДРПОУ 05446166) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 674 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 73 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва, 02089, м.Київ, Дніпровський район, Броварський проспект, будинок 2 код ЄДРПОУ 05446166;

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, 04116, м. Київ, вул.. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980.

Суддя Л.О. Маруліна