Рішення № 80380542, 12.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 р. Справа№200/2039/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, зокрема, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, яке набрало законної сили 20 листопада 2018 року, в справі № 805/3764/18-а, йому перераховано пенсію, однак заборгованість не виплачено.

На звернення щодо підстав невиплати заборгованості Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надана відповідь від 25 січня 2019 року №ЧА-8898529, в якій повідомлено, що різниця між розміром пенсії, визначеним відповідно до рішення суду, та розміром пенсії, обчисленим без урахування рішення суду, буде виплачуватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Вважаючи свої пенсійні права порушеними просив:

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області негайно виплатити йому виниклу заборгованість з пенсії без урахування постанови Кабінету міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» з компенсацією, що передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року в справі №805/3764/18-а ним виконано в межах покладених зобов’язань; загальний розмір пенсії після виконання вказаного рішення складає 8395,42 грн.

Статтею 8 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, який визначає механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України. Відповідно до п. 4 Порядку черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника, не потребує особистого звернення особи (пенсіонера) та надання заяви. Виділення коштів для виплати здійснюються Пенсійним фондом України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. Вважав, що діяв правомірно.

Також вважав, що позивач фактично оскаржує дії та рішення органу Пенсійного фонду щодо виконання судового рішення. Разом з тим, примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, встановленому законом. Процесуальний порядок оскарження дій щодо виконання судового рішення передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Тому вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Тому суд не вправі зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, то відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу. Тобто, право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу. Оскільки позивач просив нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, то вказана вимога є передчасною.

Вважав, що не порушив права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року в адміністративній справі № 805/3764/18-а позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо перерахунку ОСОБА_1 призначеної пенсії, обчисленої з розміру 70 відсотків суми його грошового забезпечення; зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату йому пенсії за вислугу років із розрахунку підвищення до пенсії виходячи із 77 % його грошового забезпечення з урахуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року змінено: у абзаці третьому резолютивної частини рішення виключені слова «з урахуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення набрало законної сили.

На виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії позивача, та з 01 грудня 2018 року призначено загальний розмір пенсії в сумі 8395,42 грн. (протокол від 25 січня 2019 року).

Відповідно до довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про виплату доплати за рішенням суду (без дати та номеру) сума нарахованої доплати за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року становить 19765,92 коп., з неї:

- сума виплаченої доплати за період з 26 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року – 1921,69 грн.;

- сума доплати за період з 01 січня 2018 року по 25 листопада 2018 року в розмірі 17844,23 грн. буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

28 грудня 2018 року позивач звернувся на урядову гарячу зі зверненням, в якому, посилаючись на набрання законної сили судовим рішенням, просив повідомити йому: розмір перерахованої пенсії; суму недоплаченої пенсії по місяцям; коли буде виплачена заборгованість по пенсії; чи передбачена індексація у зв’язку з інфляцією заборгованості по пенсії.

На вказане звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надана відповідь від 25 січня 2019 року №ЧА-8898529, в якій повідомлено, що загальний розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку на виконання судового рішення становить 8395,42 грн.; доплата за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року в сумі 1647,16 грн. зарахована на його картковий рахунок, а заборгованість за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» в порядку черговості.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1291 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судове рішення є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі якого ухвалено судове рішення, у зв’язку з невиконанням якого подано даний позов, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Статтею 326 вказаного Кодексу також встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими і підлягають виконанню на всій території України, у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 373 Кодексу, яка регулює питання звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчий лист, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Статтею 1291 Конституції України також визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні положення містяться в ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому відповідно до ч. 2 та 4 ст. 6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Такі органи не є органами примусового виконання.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема виконавчі листи, ухвали суду, постанови в адміністративних справах у випадках, передбачених законом.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладено на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Органи державної виконавчої служби визначені п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), відповідно до якої ними є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Судове рішення, що набрало законної сили, щодо невиконання якого звернувся позивач, може бути пред’явлено до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження адміністративних судів визначені Кодексом адміністративного судочинства України і до їх компетенції віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, питання примусового виконання судового рішення, про що фактично просить позивач щодо частини судового рішення, не віднесено до компетенції адміністративних судів.

Крім того, з позову вбачається, що позивач не погоджувався з бездіяльністю відповідача щодо повного виконання судового рішення.

Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішуються в порядку, передбаченому розд. ІV Кодексу адміністративного судочинства України

До вказаних питань віднесено, зокрема, питання визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, що врегульовано ст. 383 розд. ІV Кодексу, відповідно до ч. 6 якої за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу, тобто окрему ухвалу.

Вказані питання вирішуються судом в адміністративній справі, в якій ухвалено судове рішення, щодо невиконання (неповного виконання) якого звернулася особа, а не шляхом ухвалення судового рішення в іншій справі.

Зазначені процесуальні норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Питання щодо компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати може бути вирішено судом за наявності спірних правовідносин з цього питання. Між тим, такі правовідносини між сторонами не виникли, адже з питанням про виплату компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строку її виплати позивач до відповідача не звертався, і, відповідно, відповідач у виплаті такої компенсації не відмовляв.

З огляду на наведене позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №520/11829/17 (адміністративне провадження №К/9901/51263/18), в якій Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову, зазначив, що відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на наведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, Кодексом адміністративного судочинства України.

Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (84500, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 12 березня 2019 року.

Суддя Логойда Т. В.